СУМНІВНА ДОЦІЛЬНІСТЬ ПРОФІЛАКТИЧНОГО СКАНУВАННЯ

Жорстка дискусія про те, чи дійсно такими корисними є регулярні профілактичні обстеження, що провадяться з метою виявлення онкозахворювань на найбільш ранніх стадіях, почалася наприкінці минулого року після опублікування результатів досліджень датських учених. Це було перше довгострокове порівняльне дослідження двох великих груп жінок, в одній з яких проводилися регулярні маммографії, а в іншій — ні.

Як показало дослідження, достовірної розбіжності між двома цими групами за показником смертності від раку грудей виявлено не було. Більш того, у тій групі, у якій маммографії проводилися регулярно, відзначалася значно більша кількість операцій, аж до повного видалення грудей, сеансів хіміотерапії та радіоактивного опромінення. А ентузіасти поголовного регулярного проведення обстеження грудей стверджували, що виявлення пухлин на найбільш ранніх стадіях допоможе уникнути серйозних операцій і врятує багато життів.

Як виявилося згодом, аналогічні результати було отримано не тільки у випадку із раком грудей. Стівен Сфенсон, який очолює відділ радіології при клініці Майо, почав збирати статистику за результатами радіологічного обстеження легень усього лише три роки тому. За цей час було обстежено 1520 хронічних курців. Як і очікувалося, у ході обстеження було виявлено чимало випадків раку легень — загальною складністю 37 злоякісних пухлин. А крім того, ще 2800 підозрілих утворень, розміром від макового зернятка до рисинки, що вимагали додаткового обстеження. Іноді справа доходила до необхідності проведення діагностичної операції на грудній клітці, середній показник смертності при якій складає 4 відсотки. Інакше кажучи, у 90 відсотків обстежених виявилося щось таке, що зажадало проведення додаткових дорогих, часто болючих і ризикованих медичних процедур, які найчастіше виявлялися непотрібними.

Цікаву статистику надав з цього питання і Роберт Стенлі, керівник відділу радіології Алабамського університету в Бірмінгемі. За його даними, у 60 відсотків людей у віці понад 60 років у щитовидній залозі виявляються клітини, які можна діагностувати як ракові. При цьому симптоми раку щитовидної залози виявляються лише в одного відсотка людей похилого віку.

Втім, у деяких випадках раннє виявлення ознак злоякісних новоутворень дійсно дозволяє значно знизити смертність від раку. Це передусім стосується раку шийки матки і раку прямої кишки.

Старіння як побічний ефект захисту від раку?

У сенсаційній статті, опублікованій в січневому номері журналу Nature, стверджується, що складні фізіологічні зміни, які відбуваються в організмі в процесі старіння, є побічною дією того самого протеїну, котрий у молодості захищає від раку. Автори статті, працівники Х’юстонського медичного коледжу проводили свої дослідження на мишах, однак передбачається, що ті ж механізми функціонують і в людському організмі.

Вісім років тому в лабораторії Лоуренса Даунхауера почалися експерименти з виведення мишей із ослабленою версією протеїну р53, котрий є центральною ланкою системи, що забезпечує збереження контролю над ростучими клітинами. Оскільки методики маніпулювання генами перебувають лише на початковій стадії розробки, результатом експериментів стали миші з гіперактивною формою даного протеїну. Для цілей, які стоять перед лабораторією (отримання різноманітних форм онкозахворювань), ці миші були визнані непридатними, і на якийсь час про них просто забули. А коли згадали, здивувалися невідповідності вигляду й способу поведінки гризунів їхньому фактичному віку.

Проведені дослідження підтвердили припущення про передчасне старіння мишей, як, утім, і довели повну відсутність у них злоякісних утворень. Зате кістки тварин, які перебували ще в досить молодому віці, виявилися крихкими і пористими, волосяний покрив — стоншеним і поріділим, м’язи — втратили обсяг і пружність. Процес загоєння травм і виходу зі стресових станів проходив у них дуже повільно і тяжко. Жодна з них не прожила довше 96 тижнів, хоча середня тривалість життя нормальних мишей становить 118 тижнів.

Припущення про те, що протеїн р53 може відігравати важливу роль у процесі старіння, уже висловлювалися в науковій літературі. Однак такий переконливий доказ тісного взаємозв’язку між придушенням пухлинного росту і старінням організму отримано вперше.

за матеріалами зарубіжної преси