Спекотне літо і малобюджетні діти

Розгублена жінка в паніці бігала терміналом аеропорту — вже оголосили посадку, пасажири піднімаються на борт, а вона все не може знайти своїх дітей. Кілька разів пробіглася торговими залами, зазирнула до кав’ярні — як у воду канули. Зграйка хлопчиків і дівчаток іронічно позирає на Інну Андріївну — то ми летимо? Чи, може, залишаємося?.. На щастя, стюардеси з розумінням поставилися до проблем керівника дитячої групи (кажуть, таке часто трапляється) і допомогли знайти дівчаток, які відстали від групи. Ті, вимкнувши мобільні телефони (щоб ніхто «не діставав»), спокійно дефілювали по крамничках, а коли перепробували всі парфуми й помади, пішли на посадку. А чого поспішати? «Все одно нас не залишать, кому потрібен міжнародний скандал?!» — зухвало всміхаючись, пояснили свою відсутність юні красуні.

Інна Андріївна, з валідолом за щокою, укотре присягається кинути цю нелюдську роботу — оздоровлення дітей. Хоч як парадоксально, але допомога дітям із незаможних, неповних і багатодітних сімей інколи перетворюється на справжнє випробування для дорослих.

— Благодійна допомога, як і медаль, має дві сторони, — ділиться своїми спостереженнями Інна Андріївна. — Після чорнобильської катастрофи багато благодійних фондів і фірм надавали путівки для відпочинку за кордоном — і на морському узбережжі, і в горах. Для одних дітей це справді казковий подарунок — вони навіть мріяти не могли про те, що купатимуться у Середземному морі, житимуть у номерах із кондиціонерами, харчуватимуться п’ять разів на день, їстимуть фрукти, яких ніколи не бачили. Інші ж сприймають це як обов’язок благодійних фондів, вередують, постійно демонструють невдоволення, порозумітися з ними дуже важко. На жаль, їх навіть удома родичі налаштовують на те, що всі їм зобов’язані, всі їм щось винні. Мені часто бувало соромно перед адміністрацією готелю за те, як поводилися мої підопічні. Гадаєте, чому дівчата відкололися від групи і влаштували такий демарш? Їм зробили зауваження за розгардіяш у номері — шкірку від апельсинів і бананів вони постійно кидали на підлогу. Дівчаток тішило те, що покоївка прибирає за ними. У такий спосіб вони самостверджуються. Досить часто соціально неблагополучна сім’я вчасно потрапляє у потрібні списки і потім багато років поспіль отримує путівки. Спробуйте хоч раз відмовити! Хоч як доводь, що путівок на всіх не вистачає й інші діти теж потребують оздоровлення, на родичів це не діє. Вони скаржаться, скандалять, буквально вибивають «своє». Тим часом багато дітей жодного разу не скористалися благодійною допомогою, виросли, так і не побачивши моря, бо їхні мами або надто сором’язливі, щоб вибивати допомогу, або гарують, аби заробити на кусень хліба, та ще й залучають до роботи своїх малолітніх синів і дочок. Жаль таких дітей, саме їм насамперед потрібне оздоровлення. А нам частіше доводиться працювати з підлітками, які перебирають путівками: до Болгарії вони вже не хочуть, бо в Італії набагато краще, у крайньому разі погоджуються на Туреччину...

Багато історій почула я від Інни Андріївни. Не з усіма її висновками можна погодитися, та незаперечне те, що оздоровлення сиріт, напівсиріт і дітей із соціально неблагополучних сімей потребує нових підходів. Сьогодні кілька міністерств займаються цією проблемою, вкотре підтверджуючи давню істину, що в семи няньок дитя без ока. Традиційно кожне з відомств — охорони здоров’я, сім’ї та молоді, освіти, праці та соціальної політики — наприкінці сезону презентує гарні звіти про те, що оздоровлення вдалося, тисячі знедолених дітей відчули батьківську турботу держави. Рік у рік, принаймні у звітах, зростає кількість оздоровлених дітей із соціально неблагополучних сімей, а також сиріт і позбавлених батьківської опіки. Щоправда, армія «генералів піщаних кар’єрів» теж зростає рік у рік.

Займаючись оздоровленням і організацією відпочинку цих дітей, держава, мимоволі чи навмисно, випускає з поля зору тих малюків і підлітків, чиї батьки працюють у бюджетній сфері. Реалії ж нашого життя такі, що саме сім’ї працівників охорони здоров’я, освіти і культури і є соціально незахищеними в нашій країні. Зі святково прикрашених трибун держчиновники запевняють усіх нас, що зарплата у бюджетній сфері нинішнього року зросла просто неймовірно, а насправді виявляється, що цих 20% або 30% підвищення, власне, ніхто й не відчув. Доходу сім’ї вистачає лише на те, щоб заледве зводити кінці з кінцями — з теперішнім рівнем цін на продукти навіть фрукти стали недоступними для багатьох сімей. Ситуація парадоксальна — бюджетники, крім того, що працюють за копійки, ще й податки платять, але розраховувати на допомогу держави в оздоровленні дітей не можуть. Тим часом багато горопашних матерів, які, крім клопотів, нічого державі не дають, про літній відпочинок своїх дітей можуть не турбуватися. Моя сусідка має трьох дітей (язик не повертається сказати — виховує). Вона оформила статус матері-одиначки і багатодітної матері й потрапила до списків тих, ким опікуються не тільки різні відомства, а й благодійні фонди. На хліб вона заробляє, збираючи пляшки й макулатуру, але її діти вже побували на закордонних курортах, а коли їм запропонували путівки до Криму — довго сміялися. У тому ж таки під’їзді живуть учителі та лікарі, котрі у відповідь на слова «відпочинок у Криму» стримано всміхаються. Даруйте, не по кишені. Скромна путівка для оздоровлення дитини впродовж двох тижнів коштує від 800 до 1500 гривень. Без витрат на дорогу. Яку там зарплату призначив педагогам та медикам «найуспішніший уряд»? Звісно, якщо трохи позичити у друзів, то відпуск­них на одну путівку, можливо, і вистачить. Але що робити, коли діток двоє? А постійне підвищення цін на залізничні квитки? Втім, як і на путівки. Хто це враховував і прораховував? Мабуть, ніхто. Тому і проводять діти бюджетників це спекотне літо на міському асфальті, а не на морському узбережжі чи в лісовій тиші. До речі, держчиновники знайшли кому дорікнути таким станом справ — виявляється, винні профспілки. Під роздачу потрапили й медики — мало оздоровлюють. Вони у відповідь розводять руками — мало коштів. Та й скільки профспілкових внесків можна зібрати з «високої» бюджетної зарплати?

— По своєму ліжку доводиться простягати ніжки, — коментує ситуацію голова ради Київської міської профспілки працівників охорони здоров’я Лариса Канаровська. — Справді, ми мало оздоровлюємо дітей. Потрібно потурбуватися про літній відпочинок майже 15 тисяч малюків та підлітків, які підростають у сім’ях медпрацівників, але ми можемо охопити близько 3,5 тис. Раніше оздоровлювали набагато більше, бо мали власні табори, які утримували заводи медпрепаратів, «Фармак», Національний медуніверситет. На жаль, багато баз відпочинку і таборів канули в Лету. Тепер рятує база відпочинку міської клінічної лікарні № 4, утримувати яку допомагає Солом’янська райдержадміністрація. Вона розміщена в Татарбунарському районі Одеської області, місце гарне, море поруч. Щоправда, умови скромні, але чисто, затишно, в кожному будиночку є холодильник, електроплитка — відпочивальники самі готують їжу. Райадміністрація допомагає замовити автобуси, щоб батьків із дітьми з Києва відвезли прямісінько на базу. До речі, в решті випадків із проїздом виникає чимало клопоту. Ми відправляємо сотні дітей до санаторіїв Криму, заздалегідь бронюємо залізничні квитки, та якби ви знали, скільки виникає проблем. І не лише тому, що майже щомісяця підвищуються ціни. Раніше можна було резервувати квитки на всю групу, а тепер — на кожну дитину окремо. Подейкували, що є рішення Кабміну скасувати такий порядок, та, мабуть, руки не дійшли. А ще потрібно замовити автобуси, аби допровадити дітей із вокзалу до санаторію, це теж недешево. Та плюс іще витрати на супровід автомобіля МВС — без нього дітей не можна перевозити, і це не копійки коштує, а понад дві тисячі гривень за один рейс. А шлях назад? Так «з’їдаються» гроші, на які ми могли б придбати ще кілька путівок. Багато хто згадує, що 2005 року «Укрзалізніця» безплатно перевозила дітей працівників охорони здоров’я на відпочинок до Криму, завдяки чому ми заощадили гроші і придбали більше путівок. На жаль, такої благодійності тепер немає.

— Хто має першочергове право оздоровити своїх дітей через профспілку?

— Традиційно лікарі отримують 10 відсотків путівок, решту — середній і молодший медперсонал, працівники, які самі не можуть оплатити відпочинок своїх дітей. Ще недавно путівка коштувала 500—600 гривень, а тепер ціна сягає тисячі, дуже багатьом це не по кишені.

— Ви відправляєте дітей у загальнооздоровчі табори чи профільні санаторії?

— Це переважно санаторії Міністерства охорони здоров’я, де діти мають можливість і відпочити, і трохи підлікуватися. Мами подають заявки, а профком вирішує, кому яку путівку виділяти — залежно від того, на що хворіла дитина, яка профілактика їй потрібна. Ми відправляємо до Евпаторії, Ялти, Скадовська, а також оздоровлюємо в санаторіях під Києвом.

За словами батьків, допомога профспілки — це справді та соломинка, яка рятує в нинішній ситуації. Правда, підлітки нарікають на погане харчування у санаторіях, скаржаться, що там нудно. Але реальність така, що путівки намагаються купити дешевші, сподіваючись, що море як таке і лікує, і розважає. Так, ласощів і екзотичних фруктів там не подають — звідки їм узятися, якщо на лікувальне харчування, згідно з даними міністерства, виділяється близько 15 гривень на день. До речі, лікування теж суто символічне — на медикаменти виділяється 1,5—1,9 грн. на людину на добу. Такі правила фінансування дитячих санаторіїв, підпорядкованих МЗ. У профспілках про це знають, інколи мріють про те, щоб купувати путівки в інші санаторії, де і база, і харчування трохи кращі. Але тоді й ціни будуть «дорослі» — від двох тисяч гривень за зміну. До речі, до такого санаторію «покращеного фінансування», де відпочивають діти з малозабезпечених і соціально неблагополучних сімей, випадково (після хвороби) потрапили кілька дітей, мами яких працюють у лікарнях. Відгуки — лише позитивні, після таких умов навіть думати не хочеться про скромні будиночки з електроплитками.

Хоча для багатьох бюджетників навіть такі скромні побутові умови — самостійне приготування їжі і прибирання будиночка на березі моря — залишаються недосяжною мрією: адже на 100 працівників виділяється лише одна путівка на літній відпочинок. Набагато простіше було б самим вибрати маршрут, купити путівки для всієї сім’ї і не мати мороки із заявою та довідками, але що вдієш, коли навіть утричі підвищена зарплата залишає бюджетників у лавах незаможних громадян, яким потрібен соціальний захист. То скільки ж років має пропрацювати мама у бюджетній сфері, щоб заслужити хоч два тижні морського відпочинку для свого сина чи доньки?..