Сон в обіймах «ласкавого вбивці». Спасибі Мінздоров’я — заспокоїв

Читаєш статистичні дані (за підсумками року) МОЗ, і висновок напрошується цілком оптимістичний: спіть спокійно, дорогі співвітчизники! Якщо вірити чиновникам державної санітарної служби — у нас зовсім немає приводу для хвилювань.

Міркуйте самі: «Щорічно в країні реєструється близько 10 мільйонів випадків інфекційних захворювань, із яких понад 95% припадають на грип та інші ГРВІ. За останні 10 років спостерігалося зниження — майже у вісім разів! — кількості випадків захворювання на вірусні гепатити. В Україні сьогодні близько мільйона осіб є носіями вірусу гепатиту В». (З інформації прес-служби МОЗ.)

Щоб гідно оцінити вищесказане, треба дружити з інфекціоністами та вірусологами. І трохи з арифметикою. Інфекціоністи — вчені й лікарі-практики стверджують: в Україні останні п’ять-шість років грипу не було. Тож на що все-таки хворіли вищезгадані 9,5 мільйона наших співвітчизників? І від чого їх лікували? Якщо сьогодні майже мільйон чоловік є носіями вірусу гепатиту В — і це увосьмеро менше, ніж було колись, — куди поділися інші? Інформацію, розтиражовану прес-службою МОЗ, можна, звичайно, сприймати як сенсацію, залишилося лишень повірити, що наші медики вилікували мільйони пацієнтів від... невиліковної хвороби.

На жаль, носійство у даному випадку — міна уповільненої дії, незалежно від того, в яку колонку статзвіту чиновники вписали постраждалих — до тих, що захворіли, чи до здорових. На думку Євгена Нікітіна, доктора медичних наук, професора кафедри інфекційних хвороб Одеського медичного держуніверситету, носійство — це латентна форма інфекції, яка врешті-решт призводить до формування цирозу печінки або до цирозу-раку. Оскільки медична статистика в нас готується за принципом «а скільки треба?» — не те що реальної, навіть приблизної кількості хворих на хронічні гепатити В і С, не кажучи вже про інші види, зареєстровані ВООЗ, ніхто як слід не знає. І не прагне знати — у столиці дотепер не створено сучасний гепатоцентр, хоча про це йдеться не один рік.

Хто хоче одержати консультацію чи лікування, їде в Одесу — до професора Нікітіна.

— Хворі обов’язково мають бути під наглядом гепатологічного центру, де вони могли б своєчасно проходити обстеження і відповідно до результатів одержувати призначення, — переконаний Євген Васильович. — Раніше вважалося, що вірусних гепатитів у нас немає, хоча вони поширені повсюдно. Та тільки років десять тому їх навчилися діагностувати. Нині, коли виникла можливість проводити комплексні обстеження, виявляють величезну кількість хворих. Зростанню захворюваності сприяють наркоманія (вірусний гепатит передається надзвичайно легко — із першою ж ін’єкцією, коли користуються одним шприцом), зокрема ін’єкційна, і статева розбещеність.

На жаль, хронічні гепатити лікують усі — починаючи від колишніх двірників, які подалися в екстрасенси, і до санітарів, котрі стали знахарями, — купив відповідний патент, заплатив за багатообіцяючу рекламу — й веди прийом. Чим закінчиться це для вірусоносія, для його сім’ї — нікого не турбує.

Раніше обов’язковою була госпіталізація всіх кишкових і жовтяничних хворих. Та відтоді, як прийняли рішення, котре дозволяє лікувати їх удома, можливі будь-які спалахи та епідемії. Лікування тих самих гепатитів часто залежить від реклами по телебаченню, від якихось сумнівних порад і рецептів, а із сотень препаратів, які пропонують, може, тільки один-два справді підходять конкретному хворому. Дільничні лікарі, як слід не знаючи цієї патології, займаються лікуванням на свій страх і ризик, а вже коли виникає щось зовсім незрозуміле та складне — направляють до нас. На жаль, наш гепатоцентр не в змозі кардинально змінити ситуацію: ми не можемо взяти на себе всіх хворих області, основне нині — консультативна робота. Наші фахівці діагностують обидва віруси — В і С, а от інші — D, E, F, G — поки що не вдається: немає необхідних тест-систем.

— На що передусім потрібно звернути увагу? Як виявляються вірусні захворювання?

— Чіткої картини, яка змусила б бити на сполох, немає. Просто людина швидко втомлюється, з’являється слабкість, дратівливість, у деяких випадках — головні, суглобні болі, відчувається якась загальна незадоволеність життям.

— Такі скарги висловлюють, напевно, 90% населення. Багатьох хронічна втома долає.

— Вірно. Тому в багатьох випадках людина й не поспішає до лікаря, сподівається, що відпочине, відіспиться й усе налагодиться. Багато що залежить від лікаря — дуже важливо не прогаяти момент, при найменшій підозрі детально розпитати хворого, пропальпувати печінку, направити на УЗД, на аналізи. Синдром утоми зовсім не простий, як думають чимало людей. Фахівці вважають, що це результат млявих хронічних вірусних процесів, хоча винуватцем може бути не тільки вірус гепатиту В чи С, а й цитомегаловірусна чи герпетична інфекція — причин дуже багато.

— Як же лікують ці небезпечні віруси?

— Існують два методи терапії у світі хронічних гепатитів. Перший — так званий золотий європейський стандарт, коли використовують такі препарати, як інтерферони генної інженерії та типові противірусні препарати, які пригнічують синтез РНК чи ДНК вірусу. У комбінації ці препарати, за науковими даними, дозволяють приблизно на 50% знизити вірусне навантаження і поліпшити клінічну картину. Лікування триває близько року, але коштує дуже дорого — понад 4,5 тис. доларів на місяць. Зрозуміло, що в нашій країні мало пацієнтів підуть на це. Та фінансова проблема — не головна. Щоб у такий спосіб домогтися пригнічення репродукції вірусу, доводиться давати великі дози препаратів, що чревате побічними явищами. Пацієнти скаржаться на лихоманку, алергію, у них з’являються висипання, пригнічується кровотворна система, буває психопатія та навіть загострення шизофренії. На жаль, ефект від такого лікування не тривалий — латентний період продовжується від 6 місяців до 2 років, а потім хвороба знову загострюється. Цей спосіб лікування в наших умовах — тупиковий.

Другий метод — активація вироблення власного інтерферону. Такий еффект мають небагато препаратів, але серед них є вітчизняні, зокрема одеського виробництва, які доступні за ціною, що важливо. Імунопротектор діє на організм м’яко, і водночас у 4—8 разів підвищує інтерфероногенез. Цього досить для пригнічення репродукції вірусу. Помітьте: на ендогенний, тобто власний інтерферон не виробляються антитіла, препарат токсично не діє на організм. До того ж лікування обходиться майже в 100 разів дешевше, що дуже важливо для наших пацієнтів. До речі, цей метод широко використовується й у Росії — є маса публікацій і статей у спеціальній літературі, результати в наших російських колег такі самі, як у нас. Це обнадіює, отже, ми вибрали правильний підхід.

— Гепатит С охрестили ласкавим убивцею — він викликає майже містичний страх.

— Гостра форма гепатиту С зустрічається приблизно в 10% випадків, найчастіше при парентеральному зараженні. Розвивається вона стрімко — уже через півроку виявляється ранній цироз печінки.

Та найчастіше ця хвороба протікає як хронічний процес і виявляється випадково — при прицільному дослідженні, і найчастіше при цирозі печінки, що вже сформувався. Хронічний гепатит С — він має шість видів — найбільш поширений серед наркоманів і тих, хто веде розгульний спосіб життя, — вірус передається статевим шляхом і через інфікований шприц. Заразитися можуть також пацієнти, які отримували препарати крові, і медпрацівники, котрі мають справу з кров’ю таких хворих. Один наш професор помер від гепатиту С. Він заразився, оперуючи хворого, переніс важку гостру форму, яка закінчилася цирозом печінки. Близько трьох років ми боролися за його здоров’я та життя, але, на жаль, врятувати його було неможливо. При хронічному перебігу на якийсь час удасться зупинити розвиток цирозу, можна загальмувати навіть цироз-рак — якщо правильно підібрати терапію. Розроблені схеми застосування наших вітчизняних препаратів, котрі діють як імуномодулятори, дозволяють на певний час поліпшити самопочуття хворого, підвищують його працездатність. Важливо відслідковувати вірулентність вірусу, тобто його отруйність, і медикаментозно реагувати на неї, але, на жаль, у наших умовах це визначити неможливо.

Страхи щодо гепатиту С, напевно, засновані ще й на тому факті, що його неможливо позбутися — вірус, циркулюючи в крові, значно знижує імунітет —розмножується в тих клітинах, які мають з ним боротися.

Сьогодні ще ніхто й ніде у світі не заявив, що вилікував хронічний гепатит В чи С. При правильно підібраному лікуванні знижується вірусологічне навантаження, навіть, буває, при обстеженні він не визначається тривалий час, але потім знову рецидив. Вірус дуже підступний — він локалізується скрізь, у всіх клітинах організму, а використовувані препарати не знищують вірус, вони тільки порушують синтез його РНК чи ДНК (його репродукцію), але сам він зберігається і при сприятливих умовах — активізується.

— Хірурги-гепатологи вважають, що пацієнта можна врятувати, пересадивши йому здорову печінку, точніше її частку. У нас є приклади успішної трансплантації.

— Мені здається, що це тупиковий шлях боротьби з вірусними гепатитами. Так, можна успішно зробити пересадку, але вірус однаково циркулює в крові й рано чи пізно дасть про себе знати. Операції складні, важкі, на якийсь короткий період продовжують життя, але все одно закінчуються смертю. У даному випадку трансплантація дає можливість відпрацювати техніку, але не більше. Хоч як гірко, але наразі жодні методи — ні оперативні, ні інші не дають очікуваного ефекту.

При цирозах життя передусім залежить від того, як і чим лікують хворого, як він дотримується дієти. При початкових стадіях цирозу печінки пацієнт може прожити тривалий час, якщо дотримуватиметься здорового способу життя, якщо правильно підберуть противірусну терапію — не шокову, а помірну, що сприяє пригніченню репродукції вірусу. У нашому центрі нині під постійним спостереженням багато пацієнтів із початковими елементами цирозу печінки — кілька разів на рік їх обстежуємо, коригуємо лікування.

— Багато випадків вірусного гепатиту в Одесі?

— А хто знає? До нас йдуть і за направленнями, і самі — їх ніхто й ніде раніше не реєстрував. Тільки з хронічним гепатитом С у нас на обліку близько 10 тисяч пацієнтів. Однак із області мало приїжджають, загалом в селах і не лікуються — просто тихо вмирають від цирозу.

— Діти серед інфікованих теж є?

— На жаль, є, одні заражаються внутріутробно від матері, інші — після народження. Лихо в тому, що всі препарати для лікування неприйнятні для малят — їх можна давати тільки із семи років. Чимало новонароджених, на жаль, до такого віку не доживають.

— Невже зовсім нічим не можна допомогти?

— Якщо вірус виявлений, але немає клінічних проявів, такі діти можуть дожити майже до зрілого віку. Та найчастіше батьки звертаються пізно, коли в дитини уже виявляється клініка — після десяти років починається статеве дозрівання, організм перебудовується, знижується імунітет. Починаємо обстежувати — виявляємо хронічний гепатит з елементами цирозу печінки.

— Ви багато років працюєте на кафедрі й у лікарні. Що змінилося в інфекційній службі за останні 10—15 років?

— Враження таке, що ця служба в країні поставлена поза законом — на неї ніхто не звертає уваги. Ми навчаємо студентів, що інфекційного хворого обов’язково потрібно ізолювати й лікувати в лікарні. Як інакше можна уникнути поширення інфекції? Та навчання — це одне, а рішення чиновників — зовсім інше. Тепер удома дозволено лікувати будь-які інфекції — дизентерію, сальмонельоз, вірусні гепатити, і все, що завгодно. Хоч як мене переконували б в зворотному, але в домашніх умовах ніхто не дотримується санітарії на належному рівні, як правило, заражаються всі домочадці, зараза розноситься по всьому місту. Якщо раніше пацієнта, який перехворів на дизентерію, ми виписували після триразового негативного результату бактеріологічного дослідження, то хто цим займатиметься в домашніх умовах?..

Це стосується і гепатитів. Якщо пацієнт перебуває в лікарні, повсякчас під спостереженням в одного лікаря, той прагне розпізнати хворобу, шукає індивідуальний підхід, порівнює результати обстежень. А якщо пацієнт пішов на прийом до одного лікаря — той щось призначить, спробував — не допомогло, пішов до іншого, потім хтось порекомендував третього. Інфекційні хворі ходять по Одесі, як безпритульні. У кого є гроші — їдуть до Києва чи Москви, а потім повертаються додому, гірко шкодуючи про згаяний час.

Потрібний сучасний, потужний центр, який взяв би на себе всі хронічні гепатити В і С — хоча б у тих випадках, коли пацієнт хоче лікуватися. Однак більшість із них навіть не знає про те, що вже є методики лікування, які дають непогані результати, уповільнюючи розвиток хвороби. Буває, свідомо не звертаються до лікаря — однаково немає грошей лікуватися. У наших стаціонарах хворі купують усі ліки самі, обстежуються в гепатоцентрі тільки за свій рахунок. Часом мені доводиться дзвонити в обласну санепідемстанцію або в лабораторію, щоб домовитися про знижки, враження таке, що просиш милостиню. На жаль, держава не звертає уваги на ці проблеми. А має — адже серед хворих на гепатити молоді набагато більше, ніж дорослого населення, в основному під удар потрапляють ті, кому від 18 до 30 років. Це наслідок сексуальної революції, яка захлеснула в нас і міста, і села — вірусоносій заражає своїх сексуальних партнерів, сам цього не знаючи. При нинішній уседозволеності, боюся, через 20 років дуже велика частина населення страждатиме від гепатитів, а цироз і цироз-рак стануть звичними діагнозами...

На думку професора Є.Нікітіна, це зайвий раз доводить, що гепатоцентри необхідно створювати не тільки в обласних центрах, а й у великих містах. Євген Васильович свого часу захистив докторську дисертацію, присвячену вірусним гепатитам. Правда, із першого разу це зробити не вдалося — у Києві вважали тему неактуальною. З нагоди опинився в Москві, там вивчав чужий досвід і поділився своїм. Його працю оцінили — він не тільки захистився, а й одержав пропозицію попрацювати в Москві. Та професор не міг залишити рідну Одеську інфекційну лікарню, якій віддав стільки сил і часу. У цих стінах свого часу працював сам М.Пирогов, пізніше більш «пристойні» відділення перевели в нові корпуси, а «заразне» залишилося в старому будинку. Портове місто — випадок особливий, тому й утримували 750 койок. Згодом більш як половину їх скоротили — чи то інфекційні хвороби в Одесі перемогли, чи то навчилися більш правильно складати звіти. Тепер обходяться тим, що є. (Обходяться, правда, із трудом — нещодавно, коли стався спалах черевного тифу і хворих нікуди було госпіталізувати, обласне начальство пригрозило лікарям — хоч додому забирайте, але картину епідобстановки не смійте псувати!)

Поки що про гепатити піднімають питання тільки ті, хто безпосередньо працює з пацієнтами — влада затято не бачить проблему. До речі, коли торік у Києві закривали інфекційне відділення в міській клінічній лікарні — колишній Жовтневій — гепатитних хворих переводили у відділення СНІДу. Коли вірусологи запротестували, чиновники міського відділу охорони здоров’я мляво здивувалися: «А хіба їм уже не однаково?»

Нещодавно, напередодні виборів, ті самі чиновники з усмішками на обличчі різали стрічку, відкриваючи сучасний центр лікування СНІДу. Там передбачено усе — окремі палати, телевізори та ванни в кожній із них. Не передбачено тільки те, що багатьом пацієнтам зі СНІДом гостро потрібне обстеження та лікування вірусних гепатитів — ці хвороби дуже часто ходять поруч.

Та кого це хвилює? У міністерському звіті вірусному гепатиту В хоч якісь рядки приділяються, а про його родича — гепатит С узагалі ніхто не згадує. А статистики немає, отже, і проблеми немає. Можна спати спокійно. Проте дуже великий ризик — прокинутися в обіймах гепатиту.