СКІЛЬКИ НАМ ЖИТИ?

Красиво старіти — талант рідкісний і несподіваний. Як і всякий інший. Уміння не сприймати неминучі ознаки старості на кшталт зморшкуватих рук, рідкого волосся, не минаючих хвороб — властивість особлива. Хемінгуеївська репліка про те, що «все у нього було старе, окрім очей, а очі були кольором схожі на море, веселі очі людини, яка не здається», — саме про таких щасливців.

Напевно, у світі немає стариків оптимістичніших і стійкіших за наших. На жаль, вони не «проводять вічність» у розвагах, обходяться без закордону на Різдво і не засиджуються за бриджем у кафе. У кращому разі за доміно на лаві у дворі. Та й зовнішній вигляд наших стариків залишає простір для мрії, змушує людей молодших і забезпечених почуватися в їхній присутності ніяково.

І взагалі, що ми думаємо, коли дивимося на стару людину? «Господи, що роблять із людьми роки!» Думаємо, що ось, мовляв, бідолаха, теж колись був молодий, любив, робив дурниці і наївно вірив — попереду вічність. Від усієї душі жахаючись жорстокої метаморфози, яку зробив із людиною час, однак ми рідко зізнаємося собі, що і для нас настане час, коли не захочеться зайвий раз глянути у дзеркало...

Рецепт царя Соломона

Людство завжди мріяло про еліксир молодості. Ще царі давнини, намагаючись відновити сили, їли кістковий мозок ведмежат, статеві залози тигрів і серце вовків. Документально описано, як угорська графиня Елжбет Баторі приймала «омолоджувальні» ванни з крові убитих молодих дівчат. Графиня померла від старості — отже, засіб не допоміг. А папа Інокентій VIII, як свідчить переказ, із метою омолодження випивав за один присід кров трьох хлопчиків...

Коли цар Соломон був уже старий, він наказував класти поруч із собою голу десятирічну дівчинку. Вона, юна і гаряча, зігрівала царя, допомагаючи відновити життєві сили. Не чіпатиму моральний бік цього експерименту пристарілого монарха, зазначу лише, що наука підтверджує даний факт. Багатьма дослідженнями доведено, що нерівний шлюб (йому 50 років, їй 25) ну просто необхідний. Мовляв, сильні біологічні імпульси молодої жінки дуже активізують життя старіючого чоловіка. Це, виявляється, може відбуватися і без сексу — досить спати під однією ковдрою. У чоловіків розгладжуються зморшки, поліпшується обмін речовин і серцева діяльність. Приміром, у 50 років серце чоловіка за хвилину вдаряє 84 рази, а 25-річної жінки — 70 разів. Через півроку спільного життя серцевий ритм у обох вирівнюється до 76 ударів за хвилину.

Медицина зайнята проблемою довголіття дуже давно. Зрозуміти механізм старіння, «зупинити годинник» або хоча б уповільнити їхній хід намагався багато хто. Один лише Парацельс винайшов шість еліксирів омолодження. Щоправда, сам він помер у 48 років...

Давня Греція багато сил віддавала продовженню життя — культуризм, спеціальні дієти, спорт, очисні ванни та клізми, мінеральні води і грязі... Стати членом ареопагу — найвищого керівного органу країни — міг лише громадянин, який досягнув 60 років, а в 70 років його поради вважалися вже безцінними і записувалися на спеціальних табличках як керівництво до дії. І слід віддати належне, у давньогрецьких дідусів виходило непогано — їхня країна поклала початок і демократії, і світовій культурі. Такий самий дослід, але з більш ніж посередніми результатами, повторило політбюро нашої рідної партії, коли продемонструвало, що за пристойної годівлі та нормального медичного догляду будь-хто може дожити до найглибшої старості і при цьому займатися посильною розумовою працею.

У середні віки існував рецепт особливого напою — горілки, настояної на місячному світлі. Вважалося, що вона добре омолоджує організм.

На початку ХХ століття пошук еліксиру життя став особливо активним. У багатьох клініках старим переливали кров молодих баранів. Наука ще не все знала про біологічну сумісність, і ці переливання, частіше за все, закінчувалися катастрофою. Журнал «Сатирикон» жартував із цього приводу: «Для омолодження необхідні три барани — у одного беруть кров, іншому її переливають, а третій виконує цю операцію».

У цей же час австрійський фізіолог Ейфгон Штеймах провів досліди з пацюками. Брав старих самців і пересаджував їм статеві залози молодих. Пацюки веселішали, ставали сильними й енергійними, шерсть блищала, а згодом з’являлося і потомство.

Харківський хірург Сергій Воронцов 1913 року провів перші операції з пересаджування чоловікам сім’яників людиноподібних мавп. Через сім років у Харкові Сергій Брюхоненко створив перший у світі апарат штучного кровообігу (автожектор), а через три роки вже в Москві зробив операцію з відрізання голови собаці, підключивши до неї автожектор. Голова собаки жила більше року, вона нюхала ковбасу, намагаючись її вкусити, облизувалася, гавкала, спала, прокидалася... До речі, саме цей експеримент надихнув Олександра Бєляєва на роман «Голова професора Доуеля». Однак клініку Брюхоненка незабаром закрили, і він довгі десятиліття нидів без роботи. А 1965 року був визнаний гідним Ленінської премії. Посмертно, як і багато інших вчених країни, яка ніколи не цінувала своїх пророків.

Зовсім іншу точку зору на проблему продовження життя мав Ілля Мечников, який тривалий час працював у Харківському й Одеському університетах і заклав основи вітчизняної геронтології. Він, зокрема, вважав, що причина старіння «лежить» у прямій кишці, де накопичуються гнильні бактерії, але за допомогою кефіру відбувається очищення кишечника від токсинів. Льва Толстого це так обурило, що він зробив такий запис у щоденнику: «Мечников намагається довести дурість. Вважаю, що секрет довголіття лежить не в жопі (перепрошую, так у Льва Миколайовича. — В.Д.), а в душі».

До речі, про душу. У Массачусетському науковому центрі протягом останніх років вимірювали вагу тіла людини до смерті і після. Після — тіло, виявляється, легшає на 2 грами. Невже це і справді душа, яка відлетіла? Зауважу, у більшості сильних світу цього, і передусім наших колишніх вождів, душа вмирала задовго до тлінного тіла. Його ще якось вдавалося врятувати, але душу...

Наш вождь — найдужчий вождь у світі!

1969 року в США вийшла книга Аверелла Гаррімана «Спогади», у якій колишній американський посол у Москві розповідає багато цікавого. Там, зокрема, є такі рядки: «Я запитав у Хрущова, чи призначав Сталін наступника, спадкоємця своїх справ, і почув у відповідь: «Він нікого не призначав. Він вважав, що житиме вічно».

Ще 1928 року відомого тоді ученого, який займався проблемами довголіття, Олександра Богомольця переводять у Київ, де він створює два інститути. В одному розробляється теорія довголіття, в іншому ведеться практична робота. 1932 року Богомолець, ставши вже президентом АН України, написав капітальну працю «Продовження життя». Відомо, що робота ця тривалий час була секретною, її надрукували лише в трьох примірниках. Один зберігався у автора в сейфі, а два інших — у Сталіна.

В Україні в той час було зібрано найкращих геронтологів країни. У Харкові, наприклад, інтенсивно працював Олександр Нагорний, який заснував школу вікової фізіології і видав книгу «Проблеми старіння та довголіття». Багато учнів Богомольця та Нагорного згадують, що Сталін постійно телефонував у Київ і Харків, цікавився роботою геронтологів, усіляко їх опікував. Вождь згодом виявив одну сумну рису, властиву всім геронтологам. Незалежно від характеру досліджень і результатів, винахідники рецептів вічної молодості самі смертні. Коли 1946 року на 65-му році життя помер Богомолець, Сталін (за спогадами Л. Кагановича) страшенно розлютився: «Обдурив, сволота!».

Більшість цікавих програм і експериментів по геронтології в 30—50-ті роки проводилися в абсолютній таємності. Навіть сьогодні надзвичайно важко докопатися до правди.

У медичній літературі описана операція, яку зробив 1945 року Калініну видатний хірург Борис Петровський. Тоді 70-річному Калініну пересадили сім’яники молодого чоловіка. Через чотири тижні настало омолодження організму, яке підтвердили аналізи крові, сечі тощо. Навіть зовні «всесоюзний староста» помолодів — зникла сивина, змінився голос, вирівнялася хода... Але через три місяці почалося швидке «старіння», а через вісім місяців Калініна не стало.

Є в медичній літературі і серйозне дослідження швейцарських геронтологів, які працювали в Китаї над проблемою омолодження Мао Цзедуна. У останні 26 років життя великому Мао уводили витяжки з ембріонів тварин і препарати з плаценти. Річ у тім, що розвиток ембріона в череві матері проходить так інтенсивно і потужно, що викликає величезний приплив життєвих сил. Потім для лікування Мао стали використовувати препарати з ембріонів не лише тварин, а й людей. Крім того, увесь цей час «великий вождь» щодня випивав два літри жіночого грудного молока. Коротше, у вождів для власного безсмертя було все. Єдине, чого вони не могли досягти, — спокою в душі. Криваві хлопчики в очах заважали, напевно, їм спати. А може, жити...

З роками будемо ставати молодшими?

Інститут геронтології АМН України, організований 1958 року, вже й тоді вважався одним із найбільших у світі. Саме нашим інститутом розроблено і впроваджено лікарські препарати, що покращують обмін речовин у старіючому організмі, такі, як декамевіт, квадевіт, рикавіт, ампевіт, оркомін, каглютам, триметилгліцин і фламікар. Саме тут розроблено норми харчування і нові біологічно активні продукти для людей літнього віку — геролакт, лактогеровіт, космол, флора-3 і флора-5, а також хліб «Богатир», морозиво «Росинка», сирівець «Цілющий»... Зараз, коли ледь не 95 відсотків жителів країни страждають на дисбактеріоз, ці продукти надзвичайно важливі і необхідні кожному. І передусім літнім.

Інститут геронтології веде роботу з найрізноманітнішими напрямами. Однак усі вони зводяться до одного — послабити руйнівну дію часу, знайти механізми, які викликають старість, і зламати їх, допомогти людям похилого віку жити повноцінним життям: не хворіти, бути рухливими, життєрадісними, зберігати ясність розуму і творчі сили. Тут зайняті гено-регуляторною терапією, спрямованою на відновлення функції генів, порушення діяльності яких лежать в основі виникнення вікових патологій — атеросклерозу, діабету, раку, паркінсонізму, хвороби Альцгеймера й інших недуг. Вченими доведено, що поряд із руйнівним процесом старіння в організмі йде протилежний — антистаріння. Виявляється, природа сама заклала в нас можливість омолодження. Якщо навчитися посилювати процес антистаріння, то можна суттєво уповільнити темп старіння. Грубо кажучи, можна буде зупинити «виробництво» «старечих» білків і стимулювати продукування білків «молодіжних».

Важливо зазначити, що серед геронтологів світу немає спільного погляду на стратегію і тактику лікування людини від старості. І взагалі, виявляється, старіння — одна із найтуманніших галузей медицини. Одні вчені вважають, що «годинниковий механізм» знаходиться в гіпоталамусі та гіпофізі, що регулюють діяльність гормонів. Інші упевнені, що «годинник» розташований у кожній окремій клітині. Треті вчені головною причиною старіння вважають в’янення центральної нервової системи, що регулює всю роботу організму. Ну а четверті запевняють: старіння — хвороба, яку можна вилікувати і вірять, що років через 30—40 будуть знайдені таблетки, які дозволять нам до самісінької смерті мати гладеньку шкіру, пружні м’язи та юнацьку потенцію. П’яті вважають, що наш організм запрограмований максимум на 100—120 років, і, змінивши код хромосоми, можна прожити і 300, і 400 років, оскільки на генетичному рівні в нас закладено програму постійного обміну речовин, а зовсім не старіння.

Є такі вчені, що «еліксир вічної молодості» шукають у принципово іншому місці. Мовляв, у світі існують тварини, у яких немає фіксованого терміна життя. До них відносять черепах і деякі види риб. Згодом вони тільки збільшуються в розмірі і, як правило, вмирають не від вікових змін, а від голоду чи нещасних випадків. Якщо, мовляв, тварини здатні на це, отже, здатні і люди. Залишається тільки знайти секрет такого довголіття.

Група вчених США зайнята пошуком «гена безсмертя», який, на їхню думку, є у кожної людини. Залишиться цей ген витягти з ДНК і зняти з нього синтетичну «копію», що за нинішнього рівня розвитку генної інженерії не представляється такою вже науковою фантастикою. Справа за малим: знайти цей ген. І така робота вже ведеться. Знаменитий Смітсонівський інститут виділив національному Центру вивчення проблем старіння 20 мільйонів доларів на створення спеціального банку клітин білих кров’яних тілець-довгожителів, які, за відповідного «догляду», зможуть нескінченно ділитися й таким чином забезпечувати своєрідний «посадковий матеріал» для потрібних генів. І взагалі, більшість геронтологів світу сходяться на тому, що без втручання в ДНК радикально продовжити людське життя буде неможливо. І, мовляв, саме тому вся інша боротьба зі старістю приречена. А скільки було радості з приводу відкриття мелатоніну як панацеї від старості! Ще тридцять років тому в харківських і московських клініках було створено ліки, що ні в чому не поступалися, а швидше перевершували це закордонне чудо. Ним став епіталамін. Досліди на тваринах дали фантастичні результати, але що стосується людини, то науковці радять застосовувати препарат надзвичайно обережно і вибірково — процеси, які відбуваються в організмі під впливом як епітаміну, так і мелатоніну, ще потребують серйозного вивчення.

Дослідження, гіпотези, версії, відкриття, найрізноманітніші здогадки, а мета одна — продовжити людське життя. Тут важливо даремно не радіти. Не повірити безрозсудно в панацею, не прийняти результати одного, навіть успішного експерименту за «ключ до безсмертя», який людство шукало тисячоліття і тепер нарешті знайшло. Скільки вже разів протягом минулого ХХ століття світ потрясався відкриттями унікального засобу від раку? А він «і нині там». Так, медицина далеко просунулася в лікуванні цієї страшної недуги, але панацеї від нього не винайшла. Чи винайде?..

Гра варта свічок

Однак теорії теоріями (невідомо ще, коли їх удасться втілити в життя), а багато хто хоче долучитися до безсмертя вже нині. Як же продовжити життя? Начебто все дуже просто: не зловживай, займайся спортом, попивай геролакт, жуй якомога більше овочів і фруктів, а ще краще водорості. Але головне, вважає багато дослідників, треба перестати нервуватися. Якщо ви в гніві, то бийте посуд. Або поміняйте дружину. А якщо й це не допоможе, то пийте щовечора 30—40 грамів алкоголю для зняття стресу. Це — рекомендація найбільших світил медицини.

У багатьом питаннях учені-геронтологи розходяться. Але в одному вони одностайні: довше за всіх не старіє той, хто добрий і веселий, хто до кінця життя не втомлюється ставити дитячі запитання: як? навіщо? чому?

У Каліфорнійському університеті з 1926 року ведуться спостереження за 1800 чоловіками та жінками, вивчаються чинники, що впливають на тривалість життя. Головний висновок: ті, хто з дитинства був совісний, допомагав іншим, завжди живуть на п’ять-вісім років довше. При цьому куріння і вживання спиртних напоїв не справляють на них такого сильного впливу, як на егоїстів. Не випадково великий цілитель і довгожитель Порфирій Іванов залишив після себе кілька головних рекомендацій, за допомогою яких можна перемогти старість і хвороби. Ось вони: «Допомагай людям, чим можеш, особливо бідному, хворому, скривдженому, нужденному. Вітайся з усіма скрізь і усюди, особливо з людьми літнього віку. Подолай у собі жадібність, лінь, самовдоволення, корисливість, страх, лицемірство, гордість. Вір людям і люби їх. Не говори про них несправедливо і не бери близько до серця недобрі думи про них. Звільни свою голову від думок про хвороби, нездужання, смерть. Це — твоя перемога».

Добре було б також завжди пам’ятати, що передчасне старіння відбувається не від відсутності чарівних ліків, а від серйозних захворювань, які не лікувалися в середньому віці. Передусім — від серцево-судинної патології. Треба вчасно справлятися з хворобами, щоб вони не стали хронічними. Для цього раз на рік обов’язково перевіряти серце, тиск, цукор, холестерин. Щойно з’явилися зміни — потоваришувати з лікарем.

Чи впливає на довгожительство географія? Звісно. Відомо, наприклад, що Кавказ славиться своїми довгожителями. Та сама місцевість — ще не все. У тому ж Азербайджані є російські поселення, де вже 200 років живуть вихідці з Росії. Здавалося б, ці росіяни давно стали кавказцями. Ні! Відсоток довгожителів серед росіян складає 7,2%, а серед азербайджанців — 62,4%.

Гіпотоніки — люди з низьким артеріальним тиском — живуть довше за гіпертоніків. Худі — довше за огрядних. Феномен довгожительства ченців і священиків, які дотримуються обітниці безшлюбності, відомий давно. Кастровані чоловіки живуть у середньому на 15 років довше (якось не дуже тягне до такого довголіття). Якщо розглядати тривалість життя чоловіків і жінок із точки зору фізіологічного віку — їм відведена однакова кількість енергії на один грам ваги, але чоловіки витрачають його швидше. Зате живуть інтенсивніше — якщо це можна вважати розрадою.

Багато вчених упевнені, що людина мусить якнайбільше спати. Мовляв, що більше спиш — то довше живеш. Це зрозуміло: у сні уповільнюються всі обмінні процеси. Звідси, мовляв, більша тривалість життя у тих видів тварин, які не вирізняються високою активністю: черепахам відведено аж 250 років. Кішки живуть довше за собак, оскільки менше рухаються і значно більше сплять.

Що стосується харчування, то наука дійшла такого парадоксального висновку: дієти шкідливі. Провели досвід на мавпах: їх недогодовували на 25 відсотків від зазвичайного добового раціону. У результаті у тварин почали здавати нерви, змінився білковий баланс в організмі. Вчені, наприклад, ніяк не можуть знайти фактів довгожительства вегетаріанців, а тривалі спостереження за абхазькими стариками довели, ніхто з них не відмовлявся від того, щоб щодня не з’їсти гарний шматок баранини. Та й народна мудрість говорить: голод майже нічим не різниться від обжерливості, шкода така ж, а задоволення ніякого.

Наші геронтологи вважають, що для літніх відмінно підходить так звана середземноморська дієта: більше овочів і фруктів, більше риби, менше м’яса, зовсім виключити жирне. Не переїдати, вживати молоко і нетвердий сир як джерело кальцію, не менше тридцяти хвилин на день бувати на сонці.

На Сході, наприклад, вважається, що кожен чоловік зобов’язаний проти ночі з’їсти 20 грамів фісташок. Аргументи шанувальників цього народного рецепта: за статистикою в Ірані (населення якого дуже любить фісташки) розпадається менше 10% шлюбів (середня цифра по планеті — 48%), подружні пари живуть на 20 років довше за неодружених людей і в кожній сім’ї не менше чотирьох дітей.

Ну а вітчизняна народна медицина продовжує вважати найкращим засобом звичайний часник. Він підвищує імунітет і потенцію, подовжує життя. Часник звичайний, але не зовсім: понад двохсот унікальних компонентів у цій надзвичайній рослині. Начебто спеціально зібрані матінкою-природою найпотрібніші для нашого життя речовини.

Угору по сходах, які ведуть... куди?

Життя з віком, як правило, не легшає (іноді навіть аналіз сечі показує, що життя — не цукор). Зауважу: добре, коли старі, навіть найстаріші, почуваються лише людьми літнього віку. А літній вік (по собі знаю) — це коли ти розумієш, що вже не зможеш змінити світ навколо себе, але тебе це ще дуже засмучує.

Видова межа життя людини різними ученими визначається по-різному: від 86—88 до 115—120 років (тобто стільки жила б людина, якби не нещасні випадки, погана екологія, шкідливі звички й інші зовнішні чинники). Дехто називає й фантастичні цифри в 150—160 років. Тим часом, за класифікацією ООН, щойно частка людей похилого віку в країні доходить до семи відсотків, країна вважається «старою». Старих країн на планеті стає дедалі більше. Ось статистика: у Німеччині людей похилого віку 14,95% населення; у Франції — 14,5%; у США — 12,6%; у Японії — 12,55%; у Росії — понад 20%; в Україні — 16%. У найближчі 50 років людей похилого віку у світі стане вдвічі більше — до 2053 року їх буде 2 мільярди.

Ось коментар доктора біологічних наук Олександра Хохлова: «У продовження життя багато наслідків. Недавно люди вмирали в середньому в 30 років, зараз ми живемо до 80. І що, відчуваємо задоволення? 120, 200 років — різниця невелика. Все одно будемо казати: йому було усього 160, він помер таким молодим... Крім того, суспільство зовсім не готове до подовження життя. І зараз безліч пенсіонерів. А якщо буде більше? Чи зможемо ми всіх прогодувати? А уявляєте, як подовження життя позначиться на самому понятті сім’я? Якщо ми втрутимося у фундаментальні процеси старіння, швидше за все, і діти будуть повільніше розвиватися і дорослішати лише до 40—50 років. Крім того, мало хто з батьків витримає 150—300 років спільного життя. До того ж Господь відпустив нам наших максимум 120 років, і не більше».

Згадаймо Агасфера — Вічного Жида, якого Христос за непорядний вчинок прирік на вічне життя. Виявилося, безсмертя не дало Агасферу ні краплі щастя...

Сама старість — це скорбота за друзями, які йдуть від нас, смуток за роками, що пролетіли, довгі безсонні ночі, тяжкі хвороби... І якщо, усупереч немічному тілу і безнадійним перспективам, розум старої людини відкритий змінам, серце зберегло здатність радіти і дивуватися, а очі все ще світяться, — це подвиг. Спостерігаєш за такими старими і починаєш підозрювати — їм відомо про життя щось надзвичайно важливе, таке, що відкривається, мабуть, лише на схилі років. Ця їхня божественна поінформованість ніби доводить: власне життя лише починається із шістдесятирічного рубежу. У всякому разі, більше нічим пояснити ту обставину, що ніяка інша вікова категорія не дає стільки розумних людей, подвижників, найвищих професіоналів, узагалі чудових диваків, скільки їх зустрінеш серед немолодих людей. Дай їм, Боже, здоров’я ще на довгі роки!