Скальпель або кайданки

31 сiчня, 2014, 18:35 Роздрукувати Bипуск № 3, 31 сiчня-7 лютого 2014р.
Автор
Відправити
Відправити

Випадок з Ігорем Луценком і Юрієм Вербицьким змусив шукати альтернативні варіанти надання медичної допомоги потерпілим, котрі для справжніх лікарів - передусім пацієнти, незалежно від того, по який бік барикад вони стояли.

Автор

Скальпель або кайданки

- Гримнуло, засліпило, оглушило, впав. Отямився. На такому морозі болю майже не відчував, але підвестися не міг, лежав і дивився, як цівки моєї крові перетворюються на червоний лід, - згадує Георгій, який приїхав на Майдан із Криму.

Нині він уже молодець. Правда, погано чує на одне вухо - оглушило вибухом; ще в бинтах, але стійко терпить болісні перев'язки й процедури. Георгій допікає лікареві одним і тим самим запитанням: "Коли я зможу звідси піти? Мені треба на Майдан". А лікар не поспішає відпускати - пацієнт втратив багато крові, потрібні час і умови, щоб він зміцнів.

Георгій - один з перших пацієнтів госпіталю, який створили громадські організації, що захищають права пацієнтів. Це їхня відповідь на беззаконня, що коїться на території державних лікарень, звідки поранених закривавлених майданівців не тільки забирали в міліцію, кидаючи в автозаки, а й вивозили в невідомому напрямку. Випадок з Ігорем Луценком і Юрієм Вербицьким змусив шукати альтернативні варіанти надання медичної допомоги потерпілим, котрі для справжніх лікарів - передусім пацієнти, незалежно від того, по який бік барикад вони стояли.

"Законодавство у сфері охорони здоров'я, як і Конституція України, взагалі перестали працювати, поховані також і міжнародні зобов'язання нашої держави. Ми ж хочемо відновити конституційні права громадян на охорону життя і здоров'я, - пояснює свою позицію координатор госпіталю, віце-президент Всеукраїнської ради захисту прав і безпеки пацієнтів Євген НАЙШТЕТИК. - В нинішніх умовах у нас не було іншої можливості, крім як створити резервний медзаклад екстреної допомоги.

Працює медична служба Майдану, з якою ми підтримуємо тісні контакти, є державні лікарні й з'являються нові медзаклади, що діють у рамках закону про екстрену медичну допомогу. До речі, вони створюються також і при деяких монастирях і храмах Києва.

Лікар, який бачить людину, що потребує медичної допомоги, зобов'язаний її надати. Якщо він цього не зробив, до нього можна застосувати ст. 136 Кримінального кодексу України, що передбачає до п'яти років позбавлення волі за бездіяльність і ненадання медичної допомоги. До нас приходять працювати добровольці - хірурги, анестезіологи, медсестри... Ми не надаємо медичних послуг, єдина мета - екстрена допомога тим, хто її потребує. І ми маємо всі правові підстави, щоб працювати в такому режимі, як працюємо сьогодні".

Госпіталь збирали - з миру по нитці. Громадські організації зробили все, що змогли, - знайшли підходящий будинок недалеко від центру, за лічені години обладнали операційну, перев'язочну, палату для хворих, куточок відпочинку для медиків. Навезли медикаментів і перев'язних матеріалів, підключили апарат УЗД, підготували місце для рентгенобладнання, провели дезінфекцію, налагодили кварцування тощо.

"У мирний час на обговорення й погодження пішло б півроку, а тут на другий день ми вже приймали постраждалих, - розповідає Ігор, молодий київський хірург. - Приходжу сюди після роботи, часто залишаюся на ніч - у цей час якраз поступає багато пацієнтів. Робота для хірурга - звична, але стосунки в колективі - дивовижні. Люди розуміють одне одного з півслова, ніхто не рахується, хто більше зробив, хто менше. Тут справжнє ставлення лікаря до хворого - не тільки професійне, а й людське, коли не соромишся проявляти співчуття й підтримку".

На думку Богдана Володимировича, який багато років працює хірургом у Львівській області, госпіталь відповідає рівню центральної районної лікарні. А забезпечення медикаментами, інструментарієм, витратними матеріалами - набагато краще.

"Узяв відпустку та й поїхав у Київ, коли зрозумів, що без хірургів тут не обійтися, - розповідає Богдан Володимирович. - У мене свої інструменти, з якими звик працювати, чого бракувало, - привезли. У цих умовах часто згадуємо М.Пирогова, між собою називаємо цей заклад військово-польовим госпіталем. У медпунктах немає можливості тримати потерпілих, а тут лікарі спостерігають пацієнтів, призначають лікування, люди мають можливість відігрітися й відпочити, що сприяє одужанню".

Коли є вільна хвилина, відкривають Інтернет - що там нового? Втішних звісток, на думку лікарів і пацієнтів госпіталю, поки що немає. Попри деякий прогрес у переговорах, майданівці, які перебувають у лікарнях, почуваються заручниками. (Та й лікарі теж.) Без суду травмованих і поранених людей оголосили злочинцями й у будь-який момент можуть забрати з лікарняної палати. Про це багато разів заявляли народні депутати, які відвідували лікарні, але ситуація не змінюється. Як виправдання грубого порушення прав пацієнтів сприйняли лікарі виступ міністра охорони здоров'я, котра в телеефірі зачитала номер указу, відповідно до якого медики зобов'язані передавати інформацію міліції. Не додавши при цьому ані слова про ті проблеми, які виникли в лікарнях (у зв'язку з подіями на Майдані, на вулицях Банковій і Грушевського), куди поспішають не тільки карети швидкої допомоги, а й автозаки.

"Забирати постраждалих, попри їхній стан, почали після набрання чинності законів, ухвалених ручним голосуванням 16 січня, - розповідає Євген Найштетик. - Кажуть, міський відділ охорони здоров'я Києва зобов'язав усі лікарні щогодини доповідати про те, які потерпілі до них поступили, потім інформацію оперативно передають у МВС. Результат такої взаємодії? Пацієнти почали "губитися" ще до огляду в приймальному відділенні, як Ігор Луценко і Юрій Вербицький зі Львова.

- Чиновники стверджують, що такі правила діють у багатьох країнах. Як приклад наводять американські фільми - не встиг злочинець із пораненням потрапити в госпіталь, а до нього вже мчить поліція.

-І відразу ж зачитують його права, викликають адвоката тощо. Але найголовніше - слухають лікаря, який відповідає за свого пацієнта, - дозволить він зараз потурбувати пораненого чи доведеться почекати, поки мине загроза його життю й здоров'ю. (Крім усього іншого є ще й репутація лікувального закладу!)

Попри численні укази, лікар не зобов'язаний "зливати" інформацію про своїх пацієнтів - він завжди повинен пам'ятати про лікарську таємницю. У Конституції України є ст. 3, яка стверджує, що життя й здоров'я людей є найбільшою цінністю в нашій країні. Поки її не скасували, це означає, що все (!) відступає на другий план, якщо життю й здоров'ю людини загрожує небезпека. Травми й поранення якраз і несуть загрозу життю. Коли небезпека минула, цією людиною можуть цікавитися правоохоронні органи чи хтось інший. А доти, доки вона потребує медичної допомоги, доки її лікують, відповідальність за її стан несе лікар. І жодні слідчі дії, жодні допити, вивезення з палати невідомо куди не можуть це правило скасувати.

- Повідомляти, нібито, слід тільки про кримінальні травми. Чи повинен лікар визначати, яка травма кримінальна, а яка комунальна - наприклад, переломи, забиття після падіння на засніженому тротуарі?

- Він має право нічого нікому не повідомляти, його завдання - рятувати людину, а не фантазувати, що й де сталося з пацієнтом. Вимога повідомляти про все в міліцію - це спадщина радянського законодавства, тотального стеження за всіма, заради чого й запровадили таке поняття, як кримінальна травма. Застосування цих правил суперечить і Конституції України, і Європейській конвенції з прав людини, і низці інших міжнародних норм.

Усе це нагадує ситуацію з фільму "Сімнадцять миттєвостей весни": "А ви про це повідомили в гестапо?!".

Я думав, що реформа охорони здоров'я не вдалася тому, що її автори прорахувалися, але був неправий. Схоже, дух доктора Менгеле підказав ідею такої реформи. Те, що ми бачимо, - це не людська система. Нормальна, гуманна система охорони здоров'я спрямована на те, щоб охороняти життя й здоров'я людей, а наша спрямована на зміну фізіологічних показників біологічного організму.

- Як це розшифрувати?

- Постраждалому погано? Це добре. Погіршало - ще краще, бо він швидше підпише всі потрібні папери й признається в чому завгодно. Потримаємо його в коридорі, помістимо в палату з кліткою, не дамо лікування - стане згідливим. Прийшли забирати в СІЗО чи ще кудись? Забирайте. Не записувати об'єктивні показники здоров"я, не вносити прізвище до журналу? Будь ласка. І це - система охорони здоров'я? Це явище зветься зовсім інакше, і його, як пам'ятаємо, засудив Нюрнберзький процес.

- Після розгрому медичних пунктів неподалік Майдану, після того як один з лікарів-добровольців потрапив у СІЗО, напевно, не слід називати ні адресу госпіталю, ні прізвища медперсоналу, який тут працює. Не боїтеся гостей з битками й газовими гранатами?

-Не встигли ми відкритися, а в Інтернеті вже з'явилося оголошення: кому потрібна медична допомога, звертайтеся за такою-то адресою, там хірурги лише надають допомогу, а не передають в автозаки. Слава Богу, з адресою наплутали, дали не нашу. Напередодні було розгромлено медпункт на Грушевського - лікарів били, коли вони надавали допомогу пораненим, дісталося й самим пораненим. Загроза, звичайно, є. Але госпіталь як стратегічний об'єкт узяла під охорону служба оборони Майдану.

- Це правда, що через протести на Майдані в Києві на 30% зросла захворюваність на відкриті форми туберкульозу?

- Звідки такі фантастичні цифри?

- Про це на всю країну заявила міністр охорони здоров'я. Правда, у ці 30% включили не тільки туберкульоз, а й ГРВІ.

- Це неправда. Коли починався Майдан, влада шукала привід його прикрити. Один з варіантів - запровадити санепідрежим через загрозу спалаху туберкульозу. На Хрещатику поставили два мобільні флюорографи, де всі охочі проходили обстеження. У деяких людей туберкульоз виявили. Але таких випадків було набагато менше, ніж зазвичай під час профілактичних акцій, які проводять благодійні організації. До того ж не факт, що туберкульоз виявили саме в учасників Майдану.

Цікавий поворот - звинуватити Майдан в епідемії туберкульозу. Якщо справді виявили так багато хворих, та ще й із відкритою формою, чому їх не рятують? Не знають, що робити? Подавати у відставку, якщо не можуть упоратися з проблемою.

Наша організація була першою серед тих, хто надавав медичну допомогу учасникам подій 1 грудня на Банковій. Щойно на Фейсбуку з'явилося оголошення, що потрібні лікарі для чергування в день проведення віча, я зв'язався із цією групою, щоб узгодити дії. У нас організувалося вісім мобільних бригад по три людини, для них підготували 24 комплекти медикаментів і перев'язних матеріалів. Ситуація була нештатна, і щоб не виникало жодних проблем, усі дії ми погодили з юристами. Намагалися скоординувати свої дії з міським відділом охорони здоров'я, пропонували допомогу, а звідти відповідають: буде спалах - закриємо на карантин, а до того нам там робити нічого.

Коли було сформовано медичну службу Майдану, щоб не дублювати її функцій, ми почали надавати допомогу в ситуаціях, де виникали проблеми. Займалися санпросвітницькою роботою - записали перші відеоролики: як уникнути обморожень, як убезпечитися від інфекцій тощо. А коли похолодало, закупили й роздали півтори тисячі хімічних грілок. Щоб забезпечувати санітарний добробут, радилися з фахівцями, за їхньою рекомендацією придбали й завезли антисептики й дезінфікуючі речовини".

Події останніх двох місяців змусили по-іншому поглянути на те, що відбувається в країні й, зокрема, у сфері охорони здоров'я. Виявляється, лікарі, яких часто звинувачують у байдужості й бажанні заробити на пацієнтах, не тільки добровільно чергують у медпунктах, а й, ризикуючи собою, рятують людей там, де вибухають гранати й летить каміння. Багато з них приходять на Майдан після чергування, дехто бере відгули й відпустки. Є й серед них потерпілі від кийків беркутівців, від вибухів гранат і молотків "тітушок". Вони справді гідно виконують свій лікарський обов'язок.

Ви б чули, як аплодував увесь Майдан медикам-волонтерам, які піднялися на сцену, коли пацієнтська організація вирішила їх ушанувати й висловити подяку від імені всіх, кого вони рятували й підтримували.

"Ми нагороджували не тільки на Майдані, - уточнює президент Всеукраїнської ради захисту прав і безпеки пацієнтів Віктор СЕРДЮК. - Найголовнішою нагородою для всіх була атмосфера того дня - люди аплодували, кричали "Дякуємо! Браво!". Ми відзначили спеціальними грамотами 19 осіб - це медики-добровольці, бригади Червоного Хреста. Унікальні люди, дуже професійні, відповідальні.

До речі, лікарі надавали медичну допомогу не тільки майданівцям, а й тим, хто стоїть по інший бік барикад. Під час одного зіткнення постраждали двоє курсантів ВВ, в одного був струс мозку - камінь пробив каску. Зовсім молоденький хлопець, худий, хирлявий. Привели його до тями, лікар дозволив устати, каже: "Можеш повертатися", а той проситься: "Дозвольте, я ще трошки у вас посиджу"...

Медицина має бути поза політикою. Тому ми звернули увагу й на роботу медиків, які виконують свій обов'язок на антимайдані. Там теж була непроста ситуація - від випадку гострого апендициту до серйозних інфекційних захворювань і загострення хронічних патологій. Сухого закону в них не було, нормального харчування теж, люди розважалися, як могли. Одна з лікарок прийшла на антимайдан із власної ініціативи: зі свого вікна побачила, які там проблеми, і як досвідчений нарколог не змогла залишатися байдужою, запропонувала допомогу".

Громадські організації зуміли об'єднати зусилля й зробили дуже багато для людей, які стоять за Україну та її майбутнє. Важливо, що вони захищають права не лише пацієнтів, а й медиків. Можливо, конкретні справи прискорять формування громадянського суспільства, про яке більше говоримо, ніж робимо.

"Багато чого вдалося зробити, бо ми йшли не поодинці, а взаємодіяли з різними організаціями. Це - "Майдан. Медики", політоб'єднання "Сила Людей", група "Свої", "Демократичний альянс", Автомайдан і, звичайно ж, "Всеукраїнська мережа ЛЖВ", з якою ми відкривали госпіталь, - перераховує однодумців Євген Найштетик. - Долучалися й міжнародні організації, кожен допомагав, чим міг.

- Вам допомагають іноземні агенти? Так називає неурядові організації один із законів від 16 січня...

-А ми й не приховуємо - допомагають.

- Всеукраїнська рада захисту прав пацієнтів теж іноземний агент?

- Ні. Наша організація не потрапила до чорного списку, бо є офіційним партнером Ради Європи, яка офіційно підтримує частину наших проектів. А Рада Європи не може бути іноземним агентом - це міжурядова організація, з якою співпрацює наша країна.

А знаєте, хто найбільший і найвпливовіший іноземний агент у сфері охорони здоров'я України? Якщо вірити новому закону, це не хто інший, як Міністерство охорони здоров'я.

- Жартуєте?

- Це запитання до авторів закону. Вони, напевно, не в курсі, що Міністерство охорони здоров'я отримує гуманітарну допомогу від неурядових міжнародних організацій. А співробітництво з Глобальним фондом, який виділяє чималі гроші на лікування туберкульозу в Україні? Він процвітає за рахунок фінансування приватних осіб, серед яких той-таки Білл Гейтс, Клінтон та інші. Відчуваєте, де американський слід?!

Мін'юст уже зажадав від усіх іноземних агентів, щоб вони протягом трьох місяців зареєструвалися. Час пішов! Аби виконати букву закону, медичному відомству доведеться не тільки реєструватися, а й змінювати назву - буде щось на кшталт "Іноземний агент - міністерство охорони здоров'я". А вся гуманітарна допомога має обкладатися податком на прибуток. А він чималий - 24%. Крім того, доведеться звітувати про доходи, навіть якщо це некомерційна організація, і сплачувати податки.

- А в МОЗ про це знають?

- Напевно, навіть не підозрюють. Хіба встигнеш вивчити всі закони, які то ухвалюють, то скасовують!

Було б для всіх добре, якби в медичному відомстві для початку перечитали Конституцію й законодавство щодо охорони здоров'я. Може, згадали б, що для медика не має бути пацієнтів поганих чи хороших, не має бути поділу пацієнтів на своїх і ворогів. Інакше - це не лікар. До всіх хворих ставлення має бути однакове. А в нас виходить, що ті, хто на Майдані, - вороги, і ставлення до них відповідне.

Ми ж бачимо своє завдання в тому, щоб організувати якісну медичну допомогу для всіх, хто її потребує.

Коментар фахівця

Ольга СКОРИНА, експерт із медичного права:

Безперечно, лікар, який не хоче бути злочинцем, повинен виконувати норми законів. Є чітка ієрархічна структура - міжнародні закони, ратифіковані в Україні, Конституція України, закони та підзаконні нормативні акти.

Наказ Міністерства внутрішніх справ і Міністерства охорони здоров'я України "Про порядок обліку випадків звернення до закладів охорони здоров'я і міськрайлінорганів внутрішніх справ громадян з тілесними ушкодженнями кримінального характеру" (№307/105 від 10.05. 1993 г.) зобов'язує лікарів та керівників медзакладів повідомляти про пацієнтів із травмами, отриманими внаслідок кримінальних порушень і "подій". Але в цьому нормативному акті не сказано про те, що медпрацівник повинен відмовити в наданні медичної допомоги пацієнтові, коли є підозра, що травму було отримано під час здійснення якихось правопорушень кримінального характеру.

Якщо ми говоримо про дії законні і незаконні, то слід нагадати, що лікар зобов'язаний надавати медичну допомогу громадянам України, у тому числі - невідкладну. Стаття 139, 140 Кримінального кодексу України за ненадання без поважних причин медичної допомоги передбачає кримінальну відповідальність у вигляді штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на термін до 3 років і т.д. А якщо внаслідок ненадання допомоги настала смерть людини, то такому лікарю загрожує позбавлення волі до 3 років, його також можуть позбавити права обіймати певні посади тощо.

Ст.15 Закону України "Про екстрену медичну допомогу" за несвоєчасне надання медпрацівником екстреної медичної допомоги або створення перешкод для її надання передбачає не тільки дисциплінарну, адміністративну, а й кримінальну відповідальність.

Базові права пацієнтів у нас визначені ст.3 Конституції України, а також законом "Основи законодавства України про охорону здоров'я", що є одним із найважливіших нормативних документів. Усі без винятку - і громадяни, і організації - у своїй діяльності зобов'язані забезпечувати пріоритетність охорони здоров'я. А медпрацівники зобов'язані надавати медичну допомогу у разі виникнення невідкладного стану.

Зараз часто запитують, що робити лікарю, якщо представники правоохоронних органів мають намір забрати з лікарні пацієнта, якому необхідні постільний режим, продовження лікування?

Згідно зі ст.183 Кримінального процесуального кодексу України, утримання під вартою застосовується тільки після рішення суду. Якщо представники міліції або інших структур мають намір забрати з лікувальної установи пацієнта (тяжкохворого, травмованого і т.д.), вони можуть це зробити тільки за рішенням суду. Інакше кажучи, вивозити з лікарні вони мають право тільки тих громадян, які за рішенням суду вже перебувають під вартою або їм призначено покарання у вигляді позбавлення волі.

Але навіть у такому разі, якщо є ризик для здоров'я та життя пацієнта, лікар зобов'язаний попередити про це осіб, котрі мають намір забрати хворого, і пояснити їм, що вони порушують право людини на надання їй медичної допомоги, ставлять її життя під загрозу. Такі дії є правопорушенням, за яке потрібно відповідати згідно із нормами закону.

Якщо пацієнта все-таки забрали з медичної установи, лікар зобов'язаний сповістити про це в прокуратуру.

Усі організації, у тому числі й правоохоронні органи, у своїй діяльності повинні суворо дотримуватися норм законодавства, яке зараховує до пріоритетів здоров'я і життя людини.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК