Синдром провінційності медицини

Батько вдивляється в обличчя найменшої, улюбленої донечки. Її сірі очі дивляться на світ відкрито, з усмішкою. Навіть на фотографії видно, що Вікторія мрійлива і щира. Ще зовсім недавно подружки, вітаючи з наступаючим Новим роком, бажали їй успіхів у школі і здійснення мрій. Міцного здоров’я і довголіття — як зазвичай зичать дорослим — у такому віці не бажають, адже у дванадцять років дівчатка найчастіше потайки мріють про перше кохання.

Одначе ні дружні побажання, ні романтичні мрії вже ніколи не здійсняться — Вікторія Харапудько померла третього січня в Лубенській дитячій лікарні.

— Кажуть, що від запалення легень, — пояснює батько, не відриваючи погляду від доньчиної фотографії. — На розтин ми її не віддали, так що діагноз залишився той, який їй поставили, доки вона ще була жива. Віта трохи занедужала якраз перед новорічними святами, лікували її традиційно, не дуже хвилювалися, адже застуда в дітей часто буває. У новорічну ніч доньці стало гірше, тож о п’ятій ранку ми вирішили викликати «швидку допомогу», хоча й не дуже сподівалися, що в цю пору хтось серйозно її лікуватиме. Віті зробили укол, після чого їй стало важче дихати, але фельдшер не схотів пояснювати, що він уколов і для чого. Доньку поклали в лікарню. Ми трохи заспокоїлися — все-таки під наглядом лікарів, сподівалися, що їй стане легше. Але згодом донька зателефонувала додому, плакала: «Я задихаюся, мені боляче, врятуй мене, тату!».

Ми звернулися до чергового лікаря з проханням, щоб дівчинку оглянув лор. «Завтра, можливо, подивиться, бо сьогодні вихідний», — почули у відповідь. Донька плаче в лікарні, ми плачемо вдома і не знаємо, чим можна їй допомогти. Дочекалися наступного дня. Нарешті нам сказали, що негайно потрібен антибіотик фортум. Об’їхали всі аптеки — в Лубнах такого немає. Благаємо: «Призначте інший, купимо за будь-яку ціну». Лікарі стверджують, що потрібен тільки цей препарат. Подзвонив старшій доньці, яка живе в Чернігові: «Рятуй сестричку!». Вона знайшла фортум, автобусом передала у Київ і домовилася, що звідти ліки доправлять у Лубни. До вечора мов на голках чекали того антибіотика, але, на жаль, він уже нічого не міг змінити. Лікарі нам докоряють: «Ви надто пізно купили фортум». Невже світ клином зійшовся саме на цьому препараті? З Полтави другого січня викликали на консультацію спеціалістів, кажуть, що зробили це ще вранці, але в лікарню вони приїхали аж після обіду, хоча відстань не така вже й велика, за півтори-дві години можна дістатися. Чому фахівці не привезли з собою фортуму, якщо педіатри переконані, що він справді був необхідний для врятування нашої доньки? Небезплатно, я б повернув гроші! Лікарі звинувачують нас, що ми дуже пізно звернулися по медичну допомогу, навіть у документах пишуть, що Вікторія вдома хворіла цілий тиждень. Насправді застуда дала про себе знати за два дні до Нового року, на третій ми викликали «швидку». А що змінилося для хворої? Крім чергового лікаря в лікарні все одно нікого не було, навіть горло не було кому подивитися, не кажучи вже про рентген і аналізи. Усім відомо: коли приходять свята і підряд ідуть кілька вихідних — до лікарні краще не потрапляти, крім чергового лікаря там нікого немає, все відкладається на завтра. Але ж не всі доживають до того завтра, — витирає сльози батько.

Від його тихої розповіді в мене мурашки по шкірі — хай би вже звинувачував, обурювався, кричав. А він ніяк не може відірвати очі від фотографії доньки, і, здається, ще й досі не вірить, що вона пішла в інший світ.

Відверто кажучи, навіть не припускала, що в наш час дитина так швидко може згоріти від запалення легень. Цю недугу успішно лікували навіть у ті часи, коли аптечні полиці були порожні, а про сучасне діагностичне обладнання та антибіотики сильної дії тільки мріяли. Вважається, що пневмонія небезпечна насамперед для немовлят, а в Лубнах від неї за один тиждень померло двоє підлітків. За три дні до трагічного випадку з Вікторією обірвалося життя восьмирічного Артема Кузьміна. Педіатри вважають, що в обох випадках винні передусім батьки, які пізно звернулися по медичну допомогу.

Жителі Лубен у свою чергу переконані, що в лікарів до критичного рівня знижені професійний рівень та відповідальність. У чергах під кабінетами люди розповідали про те, що якісну медичну допомогу в місцевій лікарні отримати майже неможливо. З різних причин. Були випадки, що потерпілий у автокатастрофі з переломами кінцівок дві години чекав уваги медиків, стікаючи кров’ю на каталці в коридорі. Молоді жінки, що мають проблеми з репродуктивним здоров’ям, вважають за краще їхати до Полтави, Черкас або Києва, бо вдома, може, й дешевше обійдеться, проте пуття все одно не буде. Звісна річ, на настрої людей дуже вплинула смерть Артема і Вікторії. Кажуть, порушено кримінальні справи, а кількох лікарів звільнено. Про це начебто повідомив через місцеву газету сам міський голова. Насправді ж головного лікаря міської лікарні П.Корнієнка та його заступників В.Пушко і С.Наталенка було відсторонено від роботи всього на тиждень, доки тривала перевірка причин смерті дітей, нині вони знову виконують свої обов’язки. Але, як видно, дуже невдоволені ситуацією і обурені поведінкою міського голови В.Коряка.

— Після його заяви про те, що «лубенська медицина стала нелюдською», опублікованої в міській газеті, усі стали... витирати ноги об медиків, — вважає Юрій Палига, головний лікар станції швидкої медичної допомоги. — Пацієнти нас почали «посилати», незаслужено шельмувати. Коли в медика від образи тремтять руки, а він змушений іти до пацієнта — кому від цього краще?

— Це все — наслідки великої депресії в медичній галузі, — зауважив після знайомства з документами віце-президент Всеукраїнської ради захисту прав та безпеки пацієнтів Віктор Сердюк. — Держава махнула рукою на потреби медиків, а ті в свою чергу махнули рукою на пацієнтів. Якщо ті платять — то ще є певний інтерес, а в іншому разі лікарі знайдуть спосіб заробити. Заручником ситуації залишається пацієнт, він нікому не потрібен — ні владі, ні медикам. Про що й свідчать трагічні події з дітьми, коли всю вину перекладають на батьків, коли не аналізують методів лікування, не шукають власних помилок, а сперечаються з приводу того, на який день привезли пацієнта. Уже відомо багато випадків, коли візит лікаря до пацієнта завершується взаємними образами, а іноді й бійкою. І виявити, хто правий, хто винуватий, хто кого перший почав ображати — неможливо. Щоб ситуація не загострювалась і далі, є сенс створювати в містах і райцентрах ради захисту прав пацієнтів, які зможуть розв’язувати чимало конфліктних ситуацій. У Європі цим опікуються пацієнти-лідери, котрі самі постраждали від недосконалої системи охорони здоров’я і знають, як підтримати інших. Лікарі теж створили не одне громадське об’єднання, щоб разом із юристами не тільки захищати свої права, а й прикривати власні помилки та бездіяльність. На жаль, за нинішніх умов медики не зацікавлені в тому, щоб ситуація мінялася. Тому пацієнти теж повинні об’єднуватися, вчитися обстоювати своє право на якісну і доступну медичну допомогу.

Чимало фактів свідчать про те, що в наших лікарнях професійність і відповідальність заміняють корпоративною порукою. Протягом трьох днів у дитячому відділенні померло двоє дітей, але в лікарні робили вигляд, що нічого надзвичайного не трапилося, комісію для вивчення причин смерті утворили не лікарі, а міський голова В.Коряк.

— Це були свята, — пояснює Павло Корнієнко, головний лікар Лубенської центральної міської лікарні. — У нас раніше теж помирали діти — і до року, і старші, і щоразу створювали відповідні комісії, а цього разу трохи не встигли, тож міський голова скипів і ухвалив відповідне рішення. Батьки вдалися до самолікування, а всю вину звалили на медиків.

— Міський голова дорікає хірургам, що ті вживають алкоголь на робочому місці. Кажуть, що перевіряльники зустріли одного з них зовсім «теплого», за що й звільнили.

— Не можна звинувачувати безпідставно. Якщо з десяти хірургів хтось один і випиває, то це аж ніяк не означає, що п’ють усі. До речі, звільнили зовсім не хірурга, а гастроентеролога. Просто такий збіг обставин, після смерті дітей — у лікарні комісія за комісією, а він напився, випадково потрапив на очі. А тепер дуже кається.

— Виходить, хірургів обмовили?

— Так. За останні п’ять років за вживання алкоголю ми звільнили всього сімох чи вісьмох. Попросили — вони написали заяви й пішли.

— І це не викликає недовіри пацієнтів?

— Ні, недовіри немає. Пацієнтів у нас багато — 800 тисяч відвідувань за рік. Тільки в стаціонарі проліковано 14 тисяч пацієнтів.

— Скільки коштів виділяється на одного пацієнта?

— Для невідкладної допомоги в хірургії, травматології і реанімації необхідний набір ліків є, доба перебування там для пацієнта обійдеться безплатно. На пологи виділяється 100 гривень, якщо немає ускладнень— вистачає. А в інших випадках — списочок пацієнтові в руки — і в аптеку. Бо на добу на ліки маємо всього дві гривні та гривню сорок копійок на харчування.

— Негусто. Схоже, міська влада не переймається проблемами охорони здоров’я.

— Не можна так сказати. В.Коряк кілька років тому вже був міським головою, тоді він багато зробив для лікарні — зокрема знайшли нове просторе приміщення для станції швидкої допомоги, відремонтували, добре обладнали. Дитяча лікарня отримала чудове приміщення (там колись була земська лікарня). А минулого року він почав з того, що розпорядився зробити сучасний ремонт у дитячому стаціонарі. Обладнання для центральної міської лікарні (ЦМЛ) вже закупили — на мільйон тридцять тисяч гривень. Це втричі більше, ніж за 2005 рік. Але різкі висловлювання міського голови підривають авторитет лікарів. А наша лікарня — одна з найпотужніших у північному регіоні Полтавщини.

Лубенська міська лікарня справді на доброму рахунку в області. Якщо взяти показники дитячої смертності, то в Лубнах вона становить 4,5 випадку на 10 тисяч населення, тим часом на Полтавщині — 7,2, а в цілому по Україні — понад 10. Минулого року тут померло троє дітей — двоє від уродженої вади серця. Їх лікували і в обласному центрі, і в столиці, але, на жаль, безрезультатно. Третя дитина мала тяжку перинатальну патологію. Це якраз ті випадки, коли медицина дійсно безпорадна. Але несила примиритися з тим, що сталося з дітьми старшого віку. У довідці службового розслідування вміщено всю медичну інформацію про Артема і Вікторію. Вони народилися здорові, кожен за шкалою Апгар отримав досить високу оцінку — 7—8 балів. У медичній картці дівчинки розписано схему лікування — серед препаратів зазначений і фортум (двічі на день по 2,5 г), який намагалися придбати батьки. Спробуй тепер зрозуміти — виконувалися призначення лікаря чи це були лише рекомендації. Зазначено, що стан пацієнтки погіршувався, а графік ін’єкцій не змінюється — о 12, 16 та 20 годині. Їй також рекомендують здати аналізи та пройти рентгенографію. Після 35 хвилин госпітальної бездіяльності, як видно з документів, усі ці заходи, очевидно, сприймалися як інтенсивна реанімація. Згідно із записами, о 21 годині 45 хвилин пацієнтку оглянув лор. Звідки він взявся в цю пору першого січня — невідомо. Чи просто знайшли вільний рядок на сторінці медичної картки й утиснули туди потрібний запис? Лікарі акцентують увагу на тому, що дівчинці у 2000 році була оформлена інвалідність. Так, вона мала вроджену ваду зору. Але зрозуміло, що не це стало причиною трагедії. Питання зовсім не в тому, хто винен і кого буде покарано. Питання в іншому — як дійшло до такого?

На думку міського голови Василя Коряка, у цій системній кризі винна передусім влада. Останні дві каденції цю посаду обіймав представник Комуністичної партії, для якого, вочевидь, проблеми охорони здоров’я не були першочерговими — медикам нічого не давали, проте з них і не питали. Принаймні про це свідчить довідка, згідно з якою було доведено завдання на середину 2005 року скоротити в ЦМЛ 153 посади. Уже на першому етапі було скорочено 76, не пожаліли навіть чергових педіатрів у стаціонарі. Лікарню з міськрайонної перетворили на центральну міську, закривши її для сільського населення району. Нова влада багато питань уже переглянула, але окремі негативні явища в лікарні так глибоко вкоренилися, що їх сприймають як традицію, а з цим, як відомо, боротися найважче.

— Перше розпорядження як міський голова я підписав привселюдно — виділити 300 тисяч гривень на апарат ультразвукового дослідження, — хвалиться Василь Коряк. — У місті він є, але в приватному кабінеті. Люди законно обурювалися — у приватних осіб знайшлися гроші на такий апарат, а влада міста таких коштів знайти не змогла? Купили закордонний апарат, який дає тривимірне кольорове зображення, такого в жодному іншому місті в нашій області немає. Лубенці були невдоволені й тим, що всі аналізи треба оплачувати: вистоїть хворий чергу перед кабінетом, а його посилають у банк — піди спершу заплати, а тоді вже прийдеш здавати аналізи. Лабораторія відкривається рано, а банк іще зачинений, треба чекати. Ми попросили порахувати, скільки грошей на все це треба. Виявилося, 80 тис. грн. Хіба ж ми не спроможні виділити такі копійки з бюджету, щоб люди не мучилися?

Зараз ведемо великий ремонт у дитячому відділенні, шукаємо спонсорів, щоб допомогли зробити для діток усе якнайкраще, завозимо сучасні меблі в палати, обладнуємо бокси. І раптом така трагедія на новорічні свята. Четвертого січня я викликав головного лікаря: «Які результати роботи комісії?». Він здивувався: «Якої комісії?» — «У лікарні померло двоє діток, а ви навіть не розслідуєте причин? Це ж не лампочка в палаті репнула і не стілець зламався, хоча це точно списувала б ціла комісія. Вирішив відсторонити головного лікаря і його заступників від виконання обов’язків, бо не хотів, щоб із медичними картками відбувалися всілякі метаморфози. Викликали фахівців з Києва і Полтави, аби ті дали об’єктивну оцінку того, що сталося. (Але попередив: «Не дай Боже, дізнаюся, що були якісь таємні вечері чи якесь інше спілкування, котре вплинуло на висновки, — доб’юся, щоб кар’єру вам зіпсували».) Комісія, мабуть, уперше дала висновок, що наші лікарі не все робили як належало. Прокуратура порушила кримінальну справу, ведеться розслідування.

Після цього випадку завели правило —я або мої заступники пізно увечері заїжджаємо до лікарні. Якось мій заступник заходить до відділення, а назустріч йому лікар, п’яний, як на весіллі. Наступного дня його звільнили. Прийшла делегація просити за колегу. Питаю їх: «А ви б хотіли, що б такий лікар оглядав вашу дитину і призначав лікування?» — «Та ні, він більше не буде». Тепер, здається, усвідомили — досить запаху спиртного, щоб вилетіти з роботи.

Ми не тільки вимагаємо, а й підтримуємо бюджетників як можемо, — веде далі В.Коряк. — Раніше лікарям не виплачували грошей за відрядження, тобто їде фахівець на якийсь семінар чи курси, а йому кажуть, нащо, мовляв, тобі гроші, візьмеш із дому шматок сала. Сьогодні ми сплатили всі борги — і лікарям, і вчителям. Пропоную їм — якщо держава не піднімає бюджетникам зарплати до рівня середньої по промисловості, давайте самі змінювати ситуацію. Хорошим фахівцям підвищуйте категорію, доплачуйте за чергування, вводьте додаткові ставки. А лікарів, котрим немає за що піднімати платню, звільняйте за профнепридатність. Місто піде на те, щоб зарплата медиків була максимальною, але з пацієнтів брати — зась!

Стоматологи і гінекологи мають приватну практику — хай працюють. Буде конкуренція — маю надію, що й рівень медичної допомоги поліпшуватиметься. Приватна практика це добре, але потрібна й соціальна політика — медицина має бути доступною для всіх наших жителів. Але цього непросто домогтися. Звільняється головний лікар шкірвендиспансера, а з Полтави вже повідомляють, що треба призначити лікаря М. Але він має єдиний у місті приватний кабінет такого профілю, і я добре розумію, чим це призначення закінчиться — всіх хворих направлятимуть тільки туди, а в міській лікарні вони матимуть одну відповідь — то лікаря немає, то обладнання бракує.

— Злі язики кажуть, що апартаменти міського голови оснащені по-столичному — за робочим кабінетом затишна кімната відпочинку, а за нею — ванна з італійською душовою.

— Якби ви приїхали відразу після виборів, то побачили б те «вєліколєпіє», яке для себе компартійний голова облаштував. Спочатку я не знав, куди те подіти, а якось зайшов до пологового будинку, оглянув палати, кабінети, питаю: «А де у вас молоді мами душ приймають?» — «Та скільки вони тут лежать! Їм родичі ківшики передають, щоб водичкою обливалися». За годину те обладнання з мого кабінету прибрали і поставили в пологовому будинку.

— Ремонти — це, звісно, добре, але для якісної медичної допомоги цього замало. Недарма ж лубенці їздять на консультації до столиці.

— Дуже хочу домогтися, щоб у Лубни приїжджали фахівці з різних інститутів — кардіології, онкології, урології тощо, щоб проводили майстер-класи з нашими лікарями. Обіцяю: будемо їх гостинно приймати, аби тільки побували на прийомі, поділилися досвідом, щоб подивилися на нашу лікарню, підказали, як змінити щось на краще. Хай це буде не тільки для лубенських лікарів, а й для сусідніх районів. Радію з того, що вже відгукнулися на нашу пропозицію Київський інститут урології та Одеський інститут офтальмології. А поки що найголовніше завдання — знайти хорошого головного лікаря, бо нинішній незабаром іде на пенсію. Нам потрібна людина ініціативна, небайдужа, яка інтереси справи зуміє поставити вище за корпоративні.

* * *

Боюся, що знайти такого — справа надто непроста. Особливо після того, як міський голова ініціював розслідування причин смерті маленьких пацієнтів…

Лубенці знову голосували на виборах за В.Коряка. Якщо за минулу каденцію він устиг довести до ладу дитячу поліклініку і станцію швидкої допомоги, то є надія, що й інші важливі для міста об’єкти будуть упорядковані.

Ситуації, подібні до лубенської, експерти називають проявами синдрому провінційної медицини. Саме лікування пневмонії у дітей фахівці розглядають як лакмусовий папірець, який показує рівень надання медичної допомоги. У Лубнах він, на жаль, скотився до самої землі, нижче — тільки могильні ями.

P. S. Як стало відомо, Міністерство охорони здоров’я ще ніяк не відреагувало на трагічні події в Лубнах, бо дізналося про них... після редакційного дзвінка. Записали прізвища дітей, вік, а коли дійшло до діагнозу, виявилося, що недавно і в столичній лікарні від пневмонії померла шестирічна дитина. А винна мама, яка неправильно лікувала доньку...