Шов Запеки

Напередодні Нового року в Українському домі в Києві відбулося нагородження переможців першого конкурсу винахідників і новаторів «Просто й довершено» від усесвітньо відомої фірми Philips. Серед десяти найкращих винаходів було названо й накладний хірургічний шов полтавця Віталія Запеки.

Недарма кажуть, що не було б щастя, та нещастя допомогло. І ця «хірургічна» ідея навряд чи спала б на думку полтавському інженеру Віталію Запеці, якби на початку 90-х він не потрапив до лікарні. У хорошого фахівця інженерна думка спрацьовує навіть на лікарняному ліжку. Віталій після операції на травмованій нозі зрозумів, що традиційний спосіб зашивання ран кетгутом — дуже далекий від досконалості, оскільки в такий спосіб з’єднують чужорідні тканини.

— Під час зашивання ран чи розрізів нитками, — пояснює Віталій Леонідович, — відбувається натягування тканин і примусове з’єднання шкіри — з підшкірним шаром, підшкірки — з жировим прошарком, жирового — з м’язами. В результаті утворюється неакуратний рубець, а шов інколи нагноюється.

По виході з лікарні Віталій Запека, у прямому сенсі, пошкутильгав до бібліотеки. Три роки його цікавили виключно підручники та монографії з практичної хірургії. Ще два роки знадобилося, аби виготовити експериментальні зразки геніально простого хірургічного шва на блискавці. Точніше, уже шести його модифікацій: для операційних розрізів та для доопераційного зупинення кровотечі вогнепальних, різаних, уламкових, виробничих ран, а також побутових травм. Хірургічний шов Запеки позбавляє прооперованого зайвого болю від накладення швів звичним способом, скорочує період заживлення рани, а рубець робить малопомітним.

Суть винаходу полягає в тому, що з допомогою накладного хірургічного шва навіть людина без медичної освіти може обережно зістикувати краї рани, доки пацієнта транспортуватимуть чи йому буде надано кваліфіковану медичну допомогу.

І саме в наданні першої медичної допомоги накладний хірургічний шов може зробити, без перебільшення, революцію. Адже бинт, і особливо джгут, що й досі використовується для зупинення кровотечі, порівняно з хірургічним швом Запеки, видається таким собі середньовічним анахронізмом. До того ж його не накладеш на рану черевної порожнини чи шиї. І саме від великої втрати крові поранені гинуть раніше, ніж їх встигають доправити до лікарні. Незамінним був би накладний хірургічний шов і для військових. Прямо під час бою сам солдат або його товариші за лічені секунди могли б закрити рану накладним швом, припинивши кровотечу. Шов має бути такою ж необхідною складовою медичної аптечки, скажімо, автомобіліста чи домашньої, як йод або вата.

— Шов складається з силіконових та пластмасових деталей і клейкої перфорованої хірургічної плівки, — розповідає Віталій Запека. — Його приклеюють до країв рани, які потім з’єднують і застібають на блискавку, без ниток утримуючи тканини з’єднаними. При цьому матеріали не торкаються самого шва рани й дозволяють їй дихати.

Якщо в лікарню привезуть пораненого пацієнта з накладеним для припинення кровотечі швом, хірург не знімаючи його розстібає, робить операцію чи інші маніпуляції з раною й знову застібає шов.

— Під час планових операцій, яких щороку в Україні роблять близько 300 тисяч, — продовжує Віталій, — використання накладного шва значно полегшує страждання пацієнта й робить хірургічне втручання менш травматичним. Шов накладається до операції, потім розстібається, краї розводяться, робиться розріз, виконується операція, й шов закривається. Приміром, під час оперування грижі з 40 хвилин на зашивання кетгутом витрачається 10—15 хвилин. Якщо буде використано мій шов, не знадобиться візит у лікарню для зняття шва: через визначений лікарем термін, покиснувши трохи у ванні, можна самому обережно зняти його з тіла.

Ще до участі в конкурсі, оголошеному фірмою Philips, Віталій Запека розмістив інформацію про свій винахід в Інтернеті. Йому надійшло майже 300 пропозицій із 24 країн світу купити ноу-хау і жодної, до речі, з України. Але коли потенційні покупці дізнавалися, що винахід має лише український патент, вимагали креслення, описи і тільки потім обіцяли укласти контракт. Річ у тому, що українська патентна база надто слабо захищена, а міжнародний патент надто дорогий.

— Полтавські медики теж експериментували з накладним швом, — розповідає винахідник, — і високо оцінили процес з’єднання тканин. Звісно, поки що експерименти проводили на трупах, бо без дозволу МОЗ на живих людях цього робити не можна. Для клінічних досліджень протягом року орієнтовно потрібно близько 600 тисяч гривень, а для налагодження випуску — десь 20 тисяч доларів.

Українські виробники, на жаль, не зацікавилися винаходом, рентабельність якого, за підрахунками економістів, становить 500%. Віталій Леонідович надсилав пропозиції на один із вітчизняних заводів, де могли б налагодити випуск накладних швів, але навіть відповіді не отримав. Через посередника передав документацію на один зі швів в Ізраїль. Тамтешні дослідники провели успішні експерименти на свинях, а отримавши позитивний результат, просто припинили з ним спілкування. Чи не вийде так, як уже бувало неодноразово, що Україна свої ж розробки купуватиме з-за кордону втридорога?..

Навіть після перемоги в конкурсі, коли завдяки пресі про винахід дізналося чимало підприємців, Віталію Запеці не надійшло жодної ділової пропозиції від інвесторів. З патріотичних міркувань полтавський винахідник не хоче продавати права на винахід іноземцям. Усе ще сподівається, що ним зацікавляться українські медики та бізнесмени.