Шагренева шкіра імунітету

Хоч би як хотілося, та нікуди сховатися від нав’язливої реклами, яка закликає захищати імунну систему і пропонує десятки фармацевтичних препаратів для цього. Соціальна реклама вже переслідує не лише на землі, а й під землею, намагаючись переконати пасажирів метро, що імунітет можуть забезпечити лише щеплення.

А що, власне, ми знаємо про імунітет? Чи не завдамо шкоди собі, а особливо — дітям, коли візьмемося підсилювати імунну систему, не знаючи законів, за якими вона функціонує?

Нещодавно з’явилася досить цікава інформація про дослідження російських вчених. Вивчаючи історії хвороб і результати розтинів пацієнтів, котрі померли у молодому віці, вони звернули увагу на дивну річ: попри різні діагнози та методи лікування, була одна, спільна для всіх, обставина — відсутність залози, яка називається тимус. Жодного криміналу, просто залоза зменшилася до мікроскопічних розмірів, наче розчинилася. (Як відомо, тимус вважають чи не головним органом, який забезпечує імунітет.) Чому ж так сталося? Версій існує кілька. Одні дослідники вважають, що тимус — своєрідний біологічний годинник людського організму: у когось він рано зупиняється, комусь служить значно довше. Інші стверджують, що виснаження залози безпосередньо залежить від умов життя людини: чим гірша екологічна ситуація, чим важча робота і більше стресів, тим швидше вона старіє й руйнується. Є й такі науковці, котрі пов’язують стан тимуса з кількістю щеплень, отриманих людиною: оскільки імунна система щоразу повинна реагувати на збудників хвороб, які з вакциною потрапляють до організму, виснаження настає у досить молодому віці. Дослідження тривають, і, хоча до остаточних висновків ще далеко, ця тема викликає неабиякий інтерес у наукових та медичних колах.

Досі шагреневу шкіру вважали літературним образом, витвором фантазії письменника. А може, і справді в людському організмі є орган, котрий існує за тими правилами, що й шагренева шкіра? З цього, на перший погляд, несерйозного, запитання і розпочалася наша розмова з відомим професором-імунологом Катериною ГАРКАВОЮ.

— Свого часу мене зацікавило, чому трава тим’ян називається тимус вульгаріс, чи є тут якийсь зв’язок із залозою, яка теж називається тимус, — підхопила тему Катерина Григорівна. — Я довго шукала інформацію, і одного разу мені трапилося на очі, що з грецької слово «тимус» перекладається як «вдихання життя, дух».

— Гарно назвали. А як ця трава називається в народі?

— Це добре відомий усім чебрець. А тимус — залоза, яку ще називають центральним органом імунної системи, основним її регулятором. Якщо людина перебуває в депресії (кажуть, болить душа), коли вона ображена або стривожена — імунна система спить, не реагує на навколишнє середовище. Відомо, що дитина народжується з великим тимусом. Цей орган збільшується аж до статевої зрілості, а потім починається його інволюція — зменшення в розмірах, і до 40 років тимус зменшується у три-чотири рази.

— А як же тоді людина доживає до старості? У чому секрет?

— Існує версія, що залоза може відновлюватися. Зрозуміло, що з віком більше навантаження припадає на інші органи й системи, котрі є імунокомпетентними. Вчені дотримуються думки, і її підтверджено дослідженнями, що існують клітини пам’яті імунної системи, які зберігають інформацію про тих збудників хвороб, які раніше потрапляли в організм, і якщо вони знову з’являються, організм мобілізовує всі сили й захищається. Однак багато що залежить від впливу чинників зовнішнього середовища: якщо вони несприятливі, агресивні і призводять до виснаження імунної системи — вона повинна відпочити. На допомогу їй приходять інші системи, що належать до імунокомпетентних, і насамперед це шкіра. У цілому її площа — майже два з половиною квадратних метри. Є тести, які визначають здоров’я людини, враховуючи стан шкіри, — коли вона здорова, тоді імунна система має шанс трохи відпочити, відновити свої сили.

До імунокомпетентних систем, які допомагають людині пристосуватися й вижити, особливо коли є вплив негативних чинників, належать шлунково-кишковий тракт і бронхо-легеневе дерево. Якщо людина зрозуміла, що її імунна система на межі виснаження, — час активізувати всі імуннокомпетентні системи, примусивши їх попрацювати.

— Ми б і раді. Але як?

— Ви, напевно, чули жартівливий вислів, що людина — це... мішок з морською водою. Внутрішня рідина (кров, лімфа), яка омиває всі органи і тканини, своїм складом скидається на морську воду. Зверніть увагу на те, як часто у вашому меню є морські продукти, якої вони якості. Корисно приймати ванни з морською сіллю. Однак якщо під рукою немає морської, можна використати наше національне багатство — кам’яну сіль, яка всім доступна. Сольовими розчинами лікують опіки та обмороження. Ще сто років тому у фельдшерських довідниках рекомендували під час епідемії холери давати хворим гіпертонічний розчин солі, — це прискорювало одужання.

Імунна система — досить складна і ще не до кінця вивчена. Досі точно не можуть сказати, який орган відповідає за гуморальний імунітет, як і де відбувається диференціація В-лімфоцитів. Вважається, що це або апендикс, або Пейєрові бляшки, однозначної відповіді наразі немає. Часто кажуть, що всі хвороби від нервів, але так само можна стверджувати, що всі недуги — від стану кишківника. А отже — від того, що людина їсть, яку воду п’є, які ліки приймає, — адже все це всмоктується, потрапляє у кров і впливає на наше самопочуття.

— Але ж не так давно вважали, що апендикс — зайва річ. Варто було комусь на уроці фізкультури поскаржитися на біль у боку, як швидка допомога везла його в хірургію.

— У Німеччині взагалі було прийнято рішення вирізати апендикс усім новонародженим. Лише з часом зрозуміли, якої великої помилки допустилися. У людському організмі немає нічого зайвого, — він досконалий. Наш організм — це науково доведено — має багаторівневу систему регуляції. Клітини шлунково-кишкового тракту відновлюються через кожних п’ять днів. Чому ж не скористатися таким шансом? Для цього слід проаналізувати своє меню, подбати, щоб їжа була натуральною, якісною, відмовитися від продуктів, які мають багато хімічних речовин — барвників, консервантів, підсилювачів смаку тощо, і так можна допомогти клітинам шлунково-кишкового тракту відновитися.

Стан бронхо-легеневого дерева, безперечно, залежить від того, чим ми дихаємо. У наших містах вулиці запруджені автомашинами, скрізь затори, вихлопні гази. Дослідження показують: усе, що є у повітрі, яке вдихає людина, через півгодини буде в її крові, і якщо там були канцерогенні речовини, вони опиняться в організмі й накопичуватимуться в ньому. Уявіть, скільки шкідливих речовин ми отримуємо за тиждень чи за місяць. Тому не слід нехтувати рекомендаціями проводити вільний час, зокрема вихідні, подалі від автошляхів, бажано — за містом. Необхідно організовувати прогулянки у лісі чи біля річки, і чим триваліші, тим краще. Адже потрібен час, аби дихальна система наповнилася киснем, щоб разом із ним до організму потрапили аромати хвої і трав, які допоможуть нам відновитися.

— Усім бракує часу, а тут ще й реклама, яка запевняє, що імунітет можна підвищити миттєво і без жодних зусиль — досить лише прийняти пігулку або краплі.

— Реклама завжди багато обіцяє. А ви замислювалися над тим, на які саме органи і системи впливають розрекламовані препарати і яким чином вони підвищують той-таки імунітет?

Імунна система людини перебуває у стабільній нерівновазі. Якщо виникають обставини, котрі впливають на цю нерівновагу незначним чином, — можливо, все обійдеться, а якщо вплив буде сильним, це може пошкодити всі ланки — фагоцитарну, гуморальну і клітинну, що, своєю чергою, здатне призвести до розвитку вторинних імунодефіцитів. Від цього й залежатиме, як буде розвиватися імунологічна реакція.

А щоб підтримати імунокомпетентні органи і системи, цілком можна обійтися і без фармпрепаратів.

— Що для цього потрібно?

— Не так і багато. Окрім натуральної їжі та чистої, скажімо — джерельної, води, нашими помічниками стануть ароматерапія і фітотерапія, можна використовувати аромалампи та відвари трав, аби дихати фітонцидами і нейтралізувати шкідливі речовини. Згадайте: що мали у своєму щоденному меню наші бабусі й дідусі? Цибулю і часник, хрін і гірчицю. Фітонциди цих рослин активізують фагоцитарну ланку, яка завжди мусить бути на варті, щоб вчасно реагувати на все те чужорідне, що потрапляє до організму. До речі, фагоцити — унікальні клітини. Численні дослідження свідчать, що вони дуже потерпають, коли розвивається захворювання, оскільки перебувають на передньому фронті у цій боротьбі. На щастя, їх можна відновити, бо вони добре реагують на рослинні препарати, на ароматерапію. У давнину люди не знали всіх цих тонкощів, однак уміли захистися від багатьох недуг, особливо в осінньо-зимовий період, коли докучають вірусні хвороби та застуда. Чому б нам не скористатися їхнім досвідом?!

Свого часу ми проводили цілу серію досліджень — відстежували, як рослини реагують на умови навколишнього середовища, чи накопичують вони шкідливі речовини. Як з’ясувалося, трава чебрець, про яку вже згадувалося, досить примхлива, росте не скрізь, значно змінює свою активність під впливом довкілля. Так само реагують на умови «мешкання» лопух та хміль. До речі, лопух зараз перебуває у центрі уваги: його використовують при лікуванні онкологічних захворювань. Відомо, що за кордоном вивчають властивості лопуха й розробляють препарати на його основі.

Дослідникам, які планують використовувати якусь рослину, дуже важливо знати, де вона росла, в якій місцевості, екологічно чистій чи забрудненій, — ідеться не лише про Чорнобильську зону, а й про узбіччя автотрас, поля та лісопосадки, поруч із якими зберігалися мінеральні добрива, пестициди тощо. Вивчаючи властивості берези, глоду і шипшини, ми виявили досить цікаву особливість, — їхня імунотропність, активність не залежала від того, де вони росли. Недарма їх так широко використовує народна медицина. Якщо рослина має такі механізми адаптації до навколишнього середовища, вона й нам допоможе адаптуватися.

— Останнім часом імунізацією стали називати щеплення. Однак це не допомогло, — не лише в Україні, а й у Європі люди відмовляються від щеплень, точаться дискусії про те, які вакцини доцільно використовувати, а від яких краще відмовитися. Таке щеплення, з погляду науки, — додаткова імунізація, або додаткове навантаження на імунну систему, яке невідомо чим може обернутися як для дитячого, так і для дорослого організму.

— Кампанія щеплень в усьому світі розпочалася наприкінці 50-х років минулого століття. Згодом було проголошено, що деякі інфекційні хвороби (наприклад, чорна віспа) назавжди зникли, — їх перемогла медицина, і цим усі дуже пишалися. Однак із часом збудники хвороб поверталися, проте після мутації ставали ще агресивнішими. Не так усе просто в цьому світі, як вважали чиновники ВООЗ, котрі складали плани, якого року з якою хворобою буде покінчено.

Чому в нас так багато хворих, хоч маємо досить насичений календар щеплень, і проводяться вони масово? Я переконана: ми мусимо все ретельно вивчити, дослідити, а потім готувати рекомендації. На жаль, у нас жодного імунолога не запросили до робочої групи, не включили в програму зі щеплення, — там педіатри, інфекціоністи та епідеміологи. До імунологів зазвичай звертаються пізніше, коли виникають ускладнення та порушення імунної системи.

— Дивно, що, маючи таке велике вакцинальне навантаження, закладене в календар щеплень, до роботи не залучають широке коло фахівців.

— Давайте розберемо, чому не запрошують. Перші схеми імунізації в Радянському Союзі запропонували у 30—40-х роках минулого століття. А в 1953 році було відкрито такий феномен, як імунологічна толерантність: усе, що потрапляє в організм відразу після народження, сприймається як своє. Дослідження показали, що у щурів та мишей ці періоди короткі — всього два-три дні, це при тому що щури живуть три роки, а миші ще менше. Чи можна визначити, скільки триває такий період у немовлят? Припускають, що це може бути приблизно шість місяців, саме в такому віці з’являються перші антитіла. Однак це питання і досі мало досліджене.

Феномен імунологічної толерантності було відкрито понад півстоліття тому, чому ж ми про нього мало згадуємо, не вивчаємо? Бо немає грошей на імунологічні дослідження. І немає інтересу до цього. У нас чомусь завжди бракує грошей на здоров’я, освіту і науку. Головний орган імунітету — тимус — був відкритий майже півстоліття тому, одначе він так береже свої таємниці, що ми й досі знаємо про нього дуже мало. Чому природа, дотримуючись принципу доцільності, вчинила так, що людина вже у 40-річному віці має тимус мінімального розміру? Чи не призводить до цього зовнішнє втручання — велике антигенне навантаження, яке розвивається після багаторазових щеплень?! З яких причин люди живуть у середньому 60—70 років, максимум — 80 — 90, хоча потенціал людського організму значно більший і розрахований на 100—120 років? Без досліджень неможливо знайти відповіді на ці запитання, дуже багато процесів утаємничені від нас.

— Але це не заважає проводити масові щеплення.

— У довідниках і в офіційних документах вказують на побічні дії від щеплень, а коли їх масово проводять, то про ускладнення воліють не згадувати, і тим паче не попереджають про це батьків.

Згідно із законом, кожне медичне втручання повинно відбуватися за згодою пацієнта або батьків, якщо пацієнт неповнолітній. І нікого не можна примушувати йти на таке втручання, — це добровільна справа. Чому? Бо, за Конституцією (статті 27, 28), людина має право захищати своє здоров’я і життя від протиправних посягань, медичних втручань та дослідів. Вона сама повинна приймати рішення, адже ніхто не може передбачити, будуть ускладнення чи ні, як у майбутньому це позначиться на самопочутті. У нас чомусь вважають, що побічна дія проявляється відразу після введення вакцини, і зовсім не беруть до уваги, що вона може датися взнаки набагато пізніше — залежно від того, як реагуватиме імунна система на введений збудник хвороби.

Чи потрібно робити щеплення? Гадаю, потрібно, але підходити до цього слід дуже зважено. Спочатку варто проаналізувати, що вкрай необхідне, а до чого треба добре придивитися і поміркувати, чи не можна без цього обійтися.

— Батькам цікаво буде дізнатися, яке щеплення дитячий організм перенесе легше — моновакциною чи полівакциною. Вже випускають не лише п’ятикомпонентні, а й семикомпонентні вакцини. Чи знає імунологія, як діє така кількість збудників на дитячий організм, чи під силу йому виробляти стільки антитіл?

— Імунологи знають, чим це може закінчитися. Ще у 1959 році мій учитель професор Моргунов підготував монографію «Бактерійні токсини і анатоксини». Наукові дослідження переконливо довели, що багатокомпонентна вакцина має алергенні властивості. Відтоді й кажуть: зайва імунізація — зайва алергізація. Коли одномоментно вводиться так багато збудників, невідомо, якою буде імунна відповідь. На той час імунна система може бути пригніченою, важко визначити, на який компонент вона реагуватиме більше, а на який — менше. Бажано використовувати моновакцини. Коли два роки тому в нас проводили тотальну вакцинацію індійською вакциною КК (проти кору та краснухи), як вчинила Білорусія? Там за півроку зробили щеплення моновакциною 10 тисячам дітей і обійшлися без ексцесів. До того ж це була саме планова вакцинація, а не позапланова, як в Україні, коли за два тижні встигли зробити щеплення майже 200 тисячам людей. Які за таких умов можуть бути попереднє обстеження і поствакцинальне спостереження?!

—Не можна оминути увагою і той факт, що в пологовому будинку новонародженому роблять відразу два щеплення — БЦЖ і проти вірусного гепатиту В. Це світова практика чи виключно наше нововведення?

— За кордоном не роблять БЦЖ новонародженим у пологовому будинку. В Європі взагалі намагаються не втручатися в дитячий організм протягом першого року життя. Проти вірусного гепатиту В роблять щеплення лише у тому разі, коли хвора мама, щоб захистити немовля. Це рекомбінантна вакцина, її отримали, використовуючи дріжджі, комплекс антигенів ще потребує серйозного дослідження. Плануючи нові щеплення (проти гепатиту з’явилися не так давно), слід починати з наукових досліджень, а в нас підписують відповідний наказ і сподіваються, що якось воно обійдеться.

У дітей імунна система — як і нервова, ендокринна — формується до 14-річного віку, а за цей час встигають зробити десятки щеплень. Серйозних досліджень впливу вакцинації на процеси формування дитячого організму в нас немає. Педіатри поділяють вік дитини на кілька періодів: з року до чотирьох, з чотирьох до семи, із семи до 11 і, нарешті, з 11 до 14. А дитячі імунологи визначають усього два періоди — від народження до шести років і від шести — до 12. Чому вони так вважають? Це пов’язано з тим, що у крові відбуваються зміни в популяції лейкоцитів: з часом їх кількість зменшується, а кількість нейтрофілів збільшується, в організмі йде перебудова, і не дай боже втрутитися з вакциною, тобто ввести збудник інфекційної хвороби в дитячий організм, саме в цей період.

— Коли вже так склалося, що без ліків, які підтримають імунну систему, не обійтися, — як зробити правильний вибір?

— В імунології є такий підхід — індивідуальне визначення чутливості людини до певних препаратів. Якщо вона велика або, навпаки, мінімальна — потрібно замислитись. Я ставлюся до лікарських препаратів помірковано, — добре, коли вони коригують, а не дуже підвищують або дуже гальмують реакції. Чому небезпечна сильна дія? Бо вона може порушити стан стабільної нерівноваги імунної системи, який нам так потрібен. Тому слід віддавати перевагу імунокоректорам, починати з мінімальних доз, дослухатися до свого організму. Я віддаю перевагу рослинним препаратам, бо вони природніші для нас, ніж ті, що були хімічно синтезовані.

— Катерино Григорівно, я знаю, що ваш улюблений імунокоректор — гарбуз.

— Так, адже він дуже добре очищує кров. Гарбуз унікальний овоч — має багато вітамінів і мікроелементів, діє як сорбент. Зараз саме час вводити його до меню, щоб підтримати імунокомпетентні системи і адаптуватися до холодів без хвороб. Мабуть, недарма колись під час сватання парубку-нелюбові давали гарбуз — свати думали, що то образа, а насправді це побажання, щоб ішов здоровим.