Сергій Риков: «Медицина в Україні є!»

«Спочатку я переживав, а потім плюнув та й пішов із медицини. Хоч і мав червоний диплом. Хочете безплатну медицину з грамотними лікарями? Ну-ну». Це лише один з коментарів під інтерв’ю з професором Валерієм Запорожаном («ДТ», №41, від 1.11.2008 ).

«Може, для когось це буде відвертість, — але в Україні немає можливості отримати навіть консультацію, де погляд одного лікаря збігається з іншим, — тому що немає інтегрованого погляду, — пише читач з-за кордону. — Українська медицина нічого спільного з сучасною медициною не має: це медицина вчорашнього дня — хоч платна, хоч державна».

Тобто проблеми здоров’я, якості надання медичних послуг вкрай турбують багатьох громадян країни — не тільки пенсіонерів та хронічно хворих. Хоча чиновники і політики, які сьогодні на словах активно взялися за медицину, відвели їй лише 29-те місце у пріоритетах держави на фінансування.

Продовжує розмову про сучасну українську медицину та перспективи її розвитку відомий лікар-офтальмолог, керівник столичного Центру мікрохірургії ока, член президії Українського медичного союзу, професор Сергій РИКОВ.

— Одразу хочу сказати — медицина в Україні є, причому світового рівня. Наведу свіжий приклад. Минулого тижня до нас приїхав американець, який привіз тата на операцію, а після неї зайшов до мене і каже, що прооперували його тата з тими самими витратними матеріалами, що й в Америці, але набагато дешевше. Таких пацієнтів з кожним роком більшає.

— Але ж європейський рівень лікування та обслуговування є далеко не в кожній українській лікарні.

— Звісно, в нас немає такої комфортної, фешенебельної медицини. Але найдорожче, що є в медичній галузі на сьогодні, — професійні кадри. А вони збереглися. У нас є професійні школи медиків, тобто напрями — урологія, кардіологія, офтальмологія, лор-захворювання, інше... В нас працюють школи для підготовки кадрів.

Я впевнений, якщо зараз продумати систему надання медичної допомоги і соціального захисту медиків, то ми піднімемо всю медицину. Бо найгостріша проблема сьогодні — кадрова. Уже тепер ми маємо великий дефіцит медичних кадрів: лише у Києві бракує чотирьох тисяч лікарів. Якщо взяти нашу спеціальність — офтальмологію, то в поліклініках майже немає окулістів, і ми просимо наших лікарів, які працюють у стаціонарах, консультувати там.

Причому якщо лікарів ще в деяких установах достатньо, то з медсестрами — взагалі катастрофа. Бо, працюючи за спеціальністю, вони можуть розраховувати лише на 700—800 грн. — це, практично, прожитковий мінімум.

— А як бути з покликанням?

— Та частина лікарів, яка прийшла в професію за покликанням, залишилася, причому переважно в бюджетних організаціях. Взагалі, наш вітчизняний лікар відрізняється від іноземного тим, що в нього є душа, почуття. Це людина, здатна співчувати. І до нас приїжджають лікуватися іноземці, їм подобається в нас лікуватися, тому що наші лікарі знаходять час на розмову, можуть вислухати, порадити. За кордоном зовсім інша ситуація — там хворого готує помічник лікаря. Лікарю лише доповідають об’єктивні дані дослідження і чітко визначають, хірургічне чи консервативне це лікування, після чого він прописує ліки або процедури. Іншої розмови з лікарем немає. Це інші стосунки…

— Однак останнім часом взаємини лікарів та пацієнтів дедалі більше загострюються, і стосується це не тільки душевних чи моральних якостей окремих медиків, а й якості надання медичної допомоги та цін на неї.

— Це складна проблема. Сьогодні наші громадяни, не обов’язково багаті, а вже середнього рівня, купують престижні автомобілі, будують пристойне житло, носять одяг відомих брендів і, звісно, хочуть отримувати медичну допомогу відповідного рівня. Для цього треба використовувати європейські технології оперативного втручання, лікування тощо. Але коштують вони також недешево.

— Інколи ціни просто фантастичні...

— Вони справді фантастичні — але лише порівняно з тими, які були раніше, та відносно тієї категорії населення, яка взагалі не повинна платити: це пенсіонери, діти, інваліди. Якщо взяти, наприклад, катарактальну хірургію, то за кордоном така операція коштує 5—7 тис. доларів — це з витратними матеріалами, з хорошими технологіями, з провідними фахівцями. У нас середня ціна операції з приводу катаракти — 800 доларів. А найдорожча катаракта з мультифакальним штучним кришталиком — це 2 тис. доларів. Високі ціни, але вони значно нижчі ніж у Європі.

Взагалі, я впевнений, що ми повинні говорити не про бідну медицину, а про повноцінну медицину, медицину сучасності, медицину майбутнього. До речі, медицина майбутнього в нас уже є. Звісно, лише поодинокими осередками. Наприклад, Центр кардіохірургії Іллі Ємця — це взагалі унікальна клініка.

Якщо ж повернутися до конфлікту між лікарем і пацієнтом, то головна причина його — невідповідність очікувань хворого тому, що він може отримати за власні гроші або за гроші, які виділяються з бюджету. Сьогодні асигнування на медицину перебувають у гострій суперечності з реаліями. Скажіть, що таке 18 гривень у день на медикаменти? Причому стільки виділяється лише в деяких провідних клініках. А деякі клініки в районах можуть отримувати і дві, і три гривні, десь є й 0,85 копійок на медикаменти. За ці гроші не можна купити навіть зеленку!

Тому сьогодні йдеться про те, як захистити лікаря, тому що лікар повинен призначати ті ліки, які потрібні й ефективні, згідно з протоколами лікування та фармакологічним формуляром. Якщо все робити як слід, то це далеко не 18 грн. на день, а набагато більше... А якщо взяти хірургічне лікування, то воно особливо дороге. Мінімальні затрати на офтальмологічну хірургію з сучасними витратними матеріалами становлять десь 1200 грн. на одного пацієнта, при складних комбінованих оперативних втручаннях — із заміною скловидного тіла, з уведенням силікону, скажімо, спеціального газу, штучних кришталиків в око — до 14—15 тис. грн.

Не секрет, що жодна країна світу не може собі дозволити лікувати громадян безплатно — тобто за рахунок бюджету. Саме тому навіть у розвиненій Англії існують листи очікування та черги на операції. Там хворі можуть півтора року чекати планового оперативного втручання з приводу катаракти, дітки до року стоять у черзі з приводу косоокості.

Тому нам потрібна нормальна, дієва законодавча база для розвитку та еволюції медичної галузі в сучасних умовах. Саме на законодавчому рівні треба прописати, кому медична допомога надається безплатно, а хто має за неї платити і скільки.

— Це вирішить проблеми галузі?

— Звичайно, не всі. Необхідно підвищити престиж професії медика, змінити ставлення суспільства до лікаря, що, своєю чергою, оздоровить ситуацію в усій державі. Бо лікар, хоч би що про нього сьогодні казали, — залишається еталоном чистоти. Багато моїх колег працюють, як мовиться, за совість, часто надають допомогу навіть тим хворим, лікування яких не забезпечене бюджетним фінансуванням.

Днями наш колектив «Центру мікрохірургії ока» вирішував, як жити в умовах загальної кризи. Дійшли згоди, що відмовимося на цей час від премій, а гроші, зароблені на господарському механізмі, витратимо на придбання медикаментів для хворих.

— Про підвищення престижу лікаря говорять уже давно, але це передбачає зміну не тільки якихось певних світоглядних балансів у суспільстві, а й певні матеріальні витрати. Як можна про це говорити під час економічної кризи, яка поступово накриває країну?

— Ми повинні цю кризу використати в благих цілях. Тобто ми повинні думати: «Дав нам Бог випробування таке — тяжко прожити рік чи півтора, і ми повинні тяжко працювати, трудитися саме над оцим медичним страхуванням, про яке вже говоримо досить довгий час, над протоколами і стандартами лікування, фармацевтичними протоколами і формулярами. Щоб після того як країна вийде з кризи, зробити помітний крок вперед».

До речі, у кризи є й позитивний момент. Медики відзначають наплив пацієнтів. Тобто люди почали вкладати більше грошей у своє здоров’я. Звертаються з приводу планових втручань, які вони відкладали на певний час. Отож люди зараз просто вкладають у своє здоров’я, і це надзвичайно важливо. Мені навіть здається, що на цьому етапі економічної кризи не виключена можливість певного покращення здоров’я наших співвітчизників. Люди замисляться над збалансуванням свого харчування, над рівнем культури харчування, первинною профілактикою захворювань.

— Тобто розпочати підйом вітчизняної медицини треба з профілактики?

— А також із підтримки первинної ланки. Звідки всі хвороби? Від несвоєчасної діагностики захворювання, відсутності профілактики. На профілактичний огляд потрібно набагато більше часу, ніж на прийом хворої людини. Уявіть собі — приходить хвора людина з проблемою ока й каже: «В мене ячмінь». Дивимося — справді ячмінь. Призначаємо крапельки, УВЧ й таке інше. На це піде сім хвилин.

А щоб провести профілактичний огляд, потрібно застосувати всі методи дослідження — вивчити поле зору, внутріочний тиск, зробити томографію тощо... На це піде півтори години. Тому найдорожча медицина — це профілактична.

Але якби ми робили такі профілактичні огляди, ми б своєчасно виявляли захворювання, і надалі в нас би зменшувалася кількість стаціонарних ліжок, менше було б хірургічних втручань, знадобилося б менше профільних санаторіїв.

Тобто необхідно технічно і матеріально забезпечити поліклінічні ланцюги, тоді й ставлення населення буде інше, люди почнуть менше хворіти, тоді зросте й авторитет медицини. Ось звідки, на мій погляд, слід починати — саме з первинної ланки. Але все це треба зробити поступово, мудро, щоб зберегти медичний персонал, не розвалити вже існуючу систему надання медичної допомоги. Революції тут не потрібні — зі здоров’ям людей не можна жартувати.

— Хто повинен впливати на уряд у плані стратегії розвитку медичної галузі, вимагати робити відповідні кроки? За кордоном політику в галузі медицини виробляють професійні медичні асоціації.

— Звісно, політику в медицині повинні формувати самі медики, бо ніхто краще за них не знає, що потрібно, і не розуміє, як це можна зробити. Приклад — недавно створений Український медичний союз, членом президії якого я є.

Раніше теж функціонували різні медичні об’єднання, але вони були малі й виникали зазвичай під різні політичні партії. Коли мене запитують, до якої належу я, — відповідаю: «До Українського медичного союзу». Це професійна, а не політична організація. Ми вирішуємо професійні проблеми, і насамперед розмірковуємо над захистом медичного працівника. Особливо в тих питаннях, які стосуються соціального захисту.

За піврічне існування Українського медичного союзу зроблено вже чимало. По-перше, ми розробили законопроект «Про соціальний захист медичних та фармацевтичних працівників, працівників охорони здоров’я». Він був узятий за основу народними депутатами, пройшов читання у відповідному комітеті й після доопрацювання готовий до прийняття. Хочу згадати, як, з ініціативи Українського медичного союзу, було зібрано кошти на допомогу медикам, котрі постраждали від стихійного лиха в Західній Україні, і люди цю фінансову допомогу отримали.

От скажіть мені, будь ласка: хто в соціальному плані сьогодні більше зробив для медиків, ніж Український медичний союз? Ми й надалі робитимемо все для того, щоб голос професіоналів, відповідальних за медицину, був гучнішим і переконливішим за голос політиків.