РОБОТА БЕЗ РИЗИКУ — ЯК ЇЖА БЕЗ СОЛІ?

Пригноблювати найманого робітника поривалися в усі часи. Та коли раніше в цьому можна було обвинувачувати лише «звіра-начальника», то нині трудящі із задоволенням «закабаляють» себе самі. Щоправда, вже не за невідомі комуністичні ідеали, а за цілком реальні банківські білети. Втім, начальники також не стали гуманнішими: спробуй натякнути комусь із них, що вам має надаватися чотиритижнева відпустка або здоров’я не дозволяє так часто засиджуватися на робочому місці допізна. До речі, про відпустку: із настанням ери капіталізму вона якось сама собою скоротилася вдвічі, а на деяких підприємствах зникла зовсім — хоча трудового законодавства поки що ніхто не скасовував.

Тоді як нехтування елементарними нормами гігієни праці може вилізти «боком» як робітникові, так і керівнику виробництва. Про це йшлося на нещодавній міжнародній науковій конференції «Етичні проблеми медицини праці і гігієни навколишнього середовища», що відбулася в Інституті медицини праці АМН України.

— Основна складність — у суперечності між прагненням підприємця одержувати якомога більший прибуток і необхідністю інвестицій у поліпшення умов праці, — вважає директор вищезгаданого інституту академік Юрій Кундієв. — Насправді ця суперечність позірна. Якщо врахувати дедалі вищу вартість підготовки кадрів, витрати на компенсації, пов’язані з утратою працездатності, недоотриману продукцію, — то поліпшення умов праці, збереження і зміцнення здоров’я працівників виявиться навіть економічно вигідним, не кажучи вже про етичний бік справи. Проте усвідомлення цього настає лише тоді, коли підприємець і разом із ним уся соціально-економічна система спрямовані в майбутнє, а не задовольняються одномоментною вигодою.

На жаль, нині більшість воліє далеко не загадувати, а тому в питаннях медицини праці медики інколи опиняються у вельми складному становищі. Скажімо, переводить лікар вагітну жінку зі шкідливого виробництва на роботу, яка більше відповідає її станові. Гадаєте, вона каже «дякую»? Навпаки, обурюється, бо в результаті втрачає частину зарплати, на яку цілком могла розраховувати аж до пологів. Про те, що через таку самовіддану працю народиться хвора дитина, невдачлива мати не думає: адже це коли ще буде, а їсти нічого вже зараз. Така сама ситуація спостерігається практично в усіх галузях — шахтарі рвуться на найскладніші і найнебезпечніші ділянки, робітники, які одержують відрядно, доводять себе до автоматизму й виснаження, «білі комірці» ані на хвилину не відключають «мобільники» і ладні цілодобово реалізовувати глобальні проекти своєї компанії.

Гонитва починається прямо зі шкільної лавки. За словами завідувачки відділу Інституту гігієни і медичної екології ім. А.Марзєєва Надії Польки, реформування вітчизняної системи освіти, її комп’ютеризація й перехід на 12-річне навчання, нові шкільні програми і навчальні технології породили цілу низку проблем. Найгостріша з них — набір шестирічок у перші класи. Аналіз засвідчив: близько 43% дітей у цьому віці ще функціонально не готові до систематичного навчання і в результаті поповнюють групу ризику тих, хто страждає на неврози і різноманітні розлади психічного та фізичного здоров’я. Крім того, більшість нових навчальних програм упроваджується без гігієнічної експертизи, отже, відбувається їх широкомасштабна апробація на дітях — без дозволу батьків і без урахування можливого негативного впливу на здоров’я школярів. А несприятливі умови навчання, невідповідність шкільного навантаження функціональним можливостям організму дитини дуже швидко формують умови для раннього виникнення розумової і фізичної перевтоми, негативних змін у стані імунної, ендокринної, серцево-судинної та дихальної систем.

Хоча коли говорити про те, що школа повинна готувати маленьку людину до дорослого життя, то в плані підготовки до перевантажень вона цілком досягла успіху. За даними ВООЗ, 40—50% населення планети наражається на різний ризик на виробництві, пов’язаний з утратою здоров’я від фізичних, хімічних, біологічних чинників, а також психосоціального стресу.

В Україні найбільше ризикують шахтарі. Умови праці у вугільній промисловості офіційно суперечать не лише етичним, а й юридичним нормам безпеки: навіть ефективні комплекси інженерних засобів боротьби зі шкідливими чинниками в шахті не завжди забезпечують зниження їхніх рівнів до допустимих величин. Так, у дванадцяти шахтах України працюють на глибині понад 1000 метрів, а на окремих дійшли до позначки 1200 м (шахти ім.Скочинського, Бажанова, Засядька), де температура порід — 40 і вище градусів. При цьому навіть додаткове провітрювання та кондиціювання повітря не забезпечують нормального мікроклімату.

Взагалі багато сучасних виробництв не відповідають нормам гігієни і біоетики. Так, за підрахунками працівників Черкаської обласної СЕС, вміст сірковуглецю в деяких цехах Черкаського ВАТ «Хімволокно» періодично перевищує ГДК удвічі-втричі. Позначитися на здоров’ї можуть і досить безпечні, на перший погляд, професії, такі як, приміром, тракторист. Особливо якщо на «залізного коня» претендує жінка. Низькочастотна загальна вібрація агрегату збігається з резонансними частотами коливань внутрішніх органів черевної порожнини і малого таза. У результаті дама вельми ризикує ніколи не стати матір’ю.

Серйозно впливає на здоров’я і змінний графік роботи, якого сьогодні дотримуються близько 20% працюючих. Лікарям вони скаржаться на розлади сну, захворювання шлунково-кишкового тракту, нервово-психічні розлади, хвороби серцево-судинної системи. У жінок найчастіше бувають спонтанні аборти, передчасні пологи, народжується дитина замалої ваги. У результаті кожен п’ятий зі «змінників», так і не пристосувавшись, звільняється з роботи.

В Інституті медицини праці АМН України нагромаджено чимало фактів, які красномовно свідчать про те, що організм по-різному реагує на той-таки шкідливий чинник удень і вночі. Це пояснюється дією так званого біологічного годинника організму, який «настроюється» коливаннями природних геофізичних чинників. Удень вони спрямовані на забезпечення активної взаємодії організму з навколишнім середовищем, уночі — на засвоювання отриманої за день інформації, відпочинок і самовідновлення організму.

Так, за однакової концентрації парів ацетону в повітрі, вночі слизова оболонка подразнюється набагато швидше й сильніше, ніж уранці або вдень. Залежно від часу доби, інакше діють і ліки, що використовуються для лікування гострих та хронічних захворювань: уночі вони, як і інші хімічні сполуки, токсичніші. У робітників гарячих цехів, які працюють у денну зміну, середньодобова температура тіла починає підвищуватися, коли повітря прогрівається до 37 градусів, а в тих, хто працює в нічну, — починаючи вже з 29. Нічні роботи на залізничній станції супроводжуються підвищеним виведенням з організму калію, сечової кислоти, глюкози, холестерину, загальних ліпідів. Те, що на нічних роботах людина більше стомлюється, ніж удень, доводить і той факт, що вночі стається більшість аварій і нещасних випадків із щонайтяжчими наслідками.

Працювати вночі зле не тільки фізично, а й розумово. Збільшення робочого навантаження розумового характеру вночі в осіб операторських професій викликає перехід обміну речовин із нормального вуглеводного типу (вдень) на несприятливий ліпідний (уночі). Перевтома в принципі погано позначається на здоров’ї. Якщо вдень саморегуляція кровообігу зміщується у бік судинного типу, то вночі — у бік серцевого, тоді як нормальним є змішаний тип.

До того ж на більшості вітчизняних підприємств зміни навіть на важких виробництвах тривають по 12 годин. Хоча, скажімо, у країнах ЄС із 1993 року діє директива, що обмежує тривалість розумово або фізично дуже напружених робіт, а також робіт, пов’язаних із особливим ризиком. Такі нічні зміни повинні тривати, щонайбільше, вісім годин з обов’язковими перервами. Так, в авіадиспетчерів великих аеропортів Англії безперервна робота з керування повітряним рухом не повинна перевищувати двох годин, після чого має бути півгодинна перерва. У малих аеропортах, навіть попри очевидно низьку інтенсивність повітряного руху, інтервали безперервної роботи не мають перевищувати чотирьох годин.

Однак якщо цілком виключити виробничий ризик неможливо, то розрахувати рівень його впливу на кожну окрему людину можна спробувати. Саме над створенням таких маркерів працюють сьогодні профпатологи. До речі, абсолютно безпечних робіт немає — є лише допустимий рівень ризику. Знаючи його, можна встановити, чи може якась людина працювати в тій або тій галузі, і якщо так, то коли приблизно почнуть даватися взнаки шкідливі умови праці, або, простіше, коли вона ризикує «підхопити» профзахворювання.

Приміром, багато хто з громадян, особливо чутливих до хімічних речовин, шуму, вібрації, низької температури, радіоактивного випромінювання, фізичних навантажень тощо, заробляє тяжкі хвороби, не пропрацювавши і десяти років на «хлібному» місці. Критерії розрахунку професійного ризику для професій, пов’язаних із цими шкідливими впливами, вже існують (їх розробили в Криворізькому НДІ промислової медицини), і за бажання ними цілком можна скористатися.

А в НДІ медико-екологічних проблем Донбасу і вугільної промисловості навіть визначили максимальні терміни роботи для деяких професій. Для пилової патології (ті ж таки шахтарі) критичний термін роботи з професійним ризиком у 20% в основних груп робітників становить 10 років. Для робітників допоміжних професій — 15—20 років. У разі перевищення нормативів запорошеності повітря в 1,1—2 рази максимальний стаж роботи 25—30 років для першої і другої категорій важкості. А, скажімо, при перевищенні ГДК у 15 і більше разів — менше 12 і 8 років відповідно (цікаво, який насправді відсоток запорошеності, якщо навіть у нормативах допускається просто неймовірне перевищення допустимих норм?). При цьому для розрахунку береться шестигодинний робочий день.

Проте й за наявності маркерів довести зв’язок захворювання з умовами праці надзвичайно складно. Відомо, що постійний стрес, у тому числі й виробничий, провокує розвиток злоякісних новоутворень. Але спробуй доведи цей зв’язок, скажімо, у менеджера великої фірми або підлеглого якогось самодура-начальника. Не кращі справи й на явно небезпечних виробництвах. За даними більшості зарубіжних авторів, які вивчали проблему професійного раку, від двох до восьми відсотків усіх злоякісних новоутворень пов’язані з фаховою діяльністю. Якщо взяти середнє значення у п’ять відсотків, то в Україні професійний рак має реєструватися в більш ніж восьми тисяч працюючих. Реально він щороку ставиться, щонайбільше, 20 онкохворим. Пов’язано це часто не лише з недосконалістю доказових методик, а й із абсолютно неетичною поведінкою лікарів, що заходять у змову з правлінням тієї або іншої фірми, підтасовуючи дані медичного обстеження.

Втім, впадати у відчай не слід. Останнім часом позначився прогрес у ставленні керівників підприємств до здоров’я своїх підлеглих — принаймні на великих заводах і фабриках. На деяких із них працюють медпункти, створюються спеціальні лікарняні каси — для забезпечення якісного лікування у клініках міста, серйозно займаються питаннями профілактики й оздоровлення працівників. Тому не виключено, що згодом, коли наша економіка зведеться на ноги і всерйоз замислиться про стабільний розвиток, інвестиції у здоров’я найманих робітників стануть такими ж природними, як нині якісне обслуговування дорогого устаткування. Отже, робота буде не лише вигідною, а й безпечною справою.