РАК: АТАКА ГЕННОЇ ІНЖЕНЕРІЇ

Трохи історії

Наявність пухлин (новоутворень) у людини відома з найдавніших часів. Опис окремих форм пухлин можна знайти в Гіппократа. Новоутворення кісток були виявлені в муміях Давнього Єгипту. Хірургічні методи лікування новоутворень застосовували в медичних школах Давнього Єгипту, Китаю, Індії, в інків Перу та ін.

Родоначальником експериментальної онкології є учень видатного російського патолога М.Руднєва ветеринарний лікар М.Новинський, який 1876 р. вперше у світі здійснив успішне перещеплення злоякісних пухлин від дорослих собак щенятам.

Відкриття штучної радіоактивності дало змогу широко використовувати радіоактивні ізотопи для штучного отримання пухлин у тварин і вивчення процесу канцерогенезу. Важливим етапом в історії онкології було відкриття Раусом (1910, 1911 рр.) вірусної природи деяких сарком курей. Ці роботи лягли в основу вірусної концепції етіології раку й започаткували багато досліджень у цьому напрямі, які привели до відкриття ряду вірусів, що викликають пухлини у тварин.

Україна також зробила свій внесок у світову онкологію. Приміром, сам термін «онкогенетика» вперше був введений у практику саме українським ученим — проф. Калерією Ганіною, яка працювала в Інституті експериментальної патології, онкології та радіобіології ім. Р.Кавецького.

Сьогодні у світі 10 млн. чоловік хворі на рак. В Україні таких — 700 тис. На частку онкології припадає 15% усіх смертей у країні (це друге місце після серцево-судинних захворювань) — близько 100 тис. життів. Торік вітчизняний онкосписок поповнився ще 159 тис. чоловік. Чоловіки найчастіше хворіють на рак легень, шлунка і шкіри, жінки — на рак молочної залози, тіла матки та шийки матки.

Ці дані прозвучали на 3-й науково-практичній конференції «Проблеми онкогенетики: наукові та прикладні аспекти», організованій Інститутом експериментальної патології, онкології та радіобіології ім.Р. Кавецького НАН України, яка пройшла нещодавно. Учасники заходу провели своєрідну «ревізію» методів лікування і профілактики онкозахворювань, які є сьогодні у світі та в нашій країні зокрема.

Як відомо, від початку лікування пухлин перебувало повністю в руках хірургів. Надалі стали дедалі ширше застосовувати методи променевої терапії, і, нарешті, починаючи з 40-х років XX століття, — лікарське лікування пухлин. Сьогодні дедалі частіше доводиться поєднувати всі ці методи лікування, включно з імунотерапією. Останніми роками саме досягнення онкоімунології, онкогенетики (а точніше, мабуть, буде сказати в цілому — біотерапії раку) дали науці «друге» дихання, вселили надію на остаточну перемогу над жахливою недугою. Постійно вдосконалюються вакцини, різні методи генної терапії раку. Про те, як ведуться ці дослідження, розповідає учасник конференції завідувач відділу ензимології пухлин Інституту експериментальної патології, онкології та радіобіології ім. Р.Кавецького, професор Володимир Шляховенко.

— Оскільки пухлинна клітина виникає з нормальної внаслідок різноманітних мутацій, то чимало її властивостей схожі на властивості нормальної клітини. А коли немає специфічних відмінностей, то, як вважали довгі роки, неможливе й створення протипухлинних вакцин. Проте після того, як було виявлено специфічні маркерні білки — їх мізерно мало, але вони є, — після того, як їх навчилися виділяти і напрацьовувати, — стало можливим створення антиракових вакцин.

— Який принцип їх створення — на зразок вакцин проти вірусних і інфекційних хвороб з ослаблених штамів бактерій?

— Сьогодні антиракові вакцини можна умовно поділити на три види. Це, по-перше, цільноклітинні — вони створюються з убитих або ослаблених пухлинних клітин. По-друге, глікопептидні, що є виділеними пухлинними антигенами — такі антигени виділяються в організмі у відповідь на появу ракової клітини. І, нарешті, найновіший напрям — вакцини на основі специфічних молекул ДНК і РНК. Вони кодують вироблення специфічних білків, і на них виробляється імунна відповідь організму. Найактивніше в практиці застосовують перші два види.

— На Всесвітньому конгресі онкологів 1998 р. створення протипухлинних вакцин було визнано одним із пріоритетів у розвитку онкології.

— Це лише приватна думка. Потрібен увесь комплекс заходів. Перемога над раком залежить від об’єднаних зусиль учених різних напрямів і різних підходів. Протипухлинні вакцини — не остаточне вирішення проблеми, а лише допоміжний метод лікування. В одних випадках допомагає гормонотерапія (приміром, при раку молочної залози), в інших — вакцинотерапія (рак шкіри, кишечника). Деякі пухлини досить чутливі до хіміотерапії. Тому не можна віддавати перевагу одному напряму.

Сьогодні існують, як і раніше, основні методи: хірургічний, променева терапія і хіміотерапія різними лікарськими препаратами. Останніми роками почали дедалі більше використовувати метод імунотерапії, куди входять і вакцини. З одного боку, вакцини — найбезпечніший метод лікування, бо він спрямований виключно на пухлинні клітини й не уражає здорових. Проте пухлинні антигени — слабкі, організм не завжди на них реагує. Скажімо, антигени вірусів віспи або кору досить сильні, й тому застосування вакцин ефективне. Пухлинна ж клітина виробляє слабкі антигени, вони викликають невеличку імунну відповідь, крім того, ракова клітина, виростаючи, виділяє речовини, які пригнічують імунітет.

Тому сьогодні ведуться роботи з підвищення ефективності протипухлинних вакцин. Один із шляхів, приміром, полягає ось у чому: зробити пухлинний антиген таким, щоб він здався організму чужим, тоді імунна відповідь буде значно сильнішою. Ведеться розробка вакцин, введення яких викликатиме відторгнення пухлини організмом чи припинення її росту. Пошуки тривають і в галузі генної інженерії — вмонтувавши у клітину «чужий» ген, можна спробувати домогтися високої імунної відповіді, яка зможе придушити пухлину. Та це справа майбутнього.

— Наскільки ефективні вакцини?

— Є пухлини різних типів: одні з сильними антигенами, на які легко виробити імунітет, інші — зі слабкими. Крім того, щоб виробити імунітет, потрібен час, нерідко до кількох тижнів. А пухлина іноді росте настільки швидко, що організм не встигає виробити імунної відповіді. Та, в кожному разі, ефективність тієї чи іншої антиракової вакцини залежить від того, наскільки радикально видалена основна пухлина. І тут дуже важлива рання діагностика. Якщо пухлина виявлена вчасно, якщо вона не встигла дати віддалених метастазів, то можливе повне вилікування, особливо в дітей.

Проблема полягає в тому, що в нас люди звертаються по допомогу на 3—4 стадіях захворювання на рак, коли лікування великого ефекту не дає, і 40% умирає вже на першому році після встановлення страшного діагнозу. Тим часом профілактика раку цілком реальна.

— Доведено, що в схильності до розвитку раку відіграють роль не тільки чинники зовнішнього середовища, а й спадковість, — каже Людмила Поліщук, д.м.н., провідний науковий співробітник Інституту експериментальної патології, онкології та радіобіології ім. Р.Кавецького. — При спадкових формах раку всі клітини хворого, у тому числі й статеві, мають мутантний ген, який передається в спадок. Існують «ракові сім’ї»: у членів цих сімей схильність до виникнення злоякісного росту значно вища, ніж у сім’ях, де родичі не хворіли на рак.

— Такі факти відомі й з історії. Приміром, більшість родичів Наполеона Бонапарта померли від раку, таке саме лихо сталося і з Нікколо Паганіні.

— На базі міської онкологічної лікарні м.Києва ми вивчили родоводи і провели біомолекулярні дослідження видалених пухлин у 500 чоловік хворих на рак товстої кишки. 75% обстежених мають обтяжені щодо раку родоводи, у них пухлини злоякісніші за структурою, мають велику активність росту, а тривалість життя в таких хворих менша. Тому перший етап профілактики раку — це онкогенетичні консультування хворого та членів його родини. Другий етап — оцінка ризику розвитку злоякісних пухлин певних локалізацій у родичів онкохворого за спеціальними таблицями. І третій — клінічне та лабораторне обстеження родичів.

— Однак далеко не всі члени «ракових сімей» хворіють.

— Так, наявність схильності не свідчить про обов’язкове виникнення злоякісного процесу в людей із таких родин. Навіть маючи хворих родичів, людина може не захворіти на рак, тому що це залежить від роботи системи відновлення ушкоджених генетичних структур. Оскільки рак звичайно виникає на тлі тривалих хронічних запалень або передракових процесів, то їх своєчасне лікування, уважніше ставлення до здоров’я, часте відвідування лікарів і періодичні лабораторні дослідження допоможуть запобігти розвитку захворювання в родичів хворих.

— Наскільки досконалі методи діагностики, які застосовуються в нашій країні?

— З допомогою цитогенетичного дослідження можна визначити нестабільність генетичних структур клітин і ламкість хромосом, що має значення при виникненні злоякісного росту. Такі дослідження проводяться у нас в інституті. Мутантний ген визначається методами молекулярної діагностики, ці дослідження, на відміну від цитогенетичних, дуже дорогі й застосовуються в нас досить рідко. Методи молекулярної діагностики нині більше застосовуються в дослідженні видалених пухлин для оцінювання їх агресивності.

Одне слово, мутантний ген — це лише ознака, інформація, «зчитавши» яку, можна обдурити хворобу. На процес канцерогенезу впливають найрізноманітніші чинники, й самої мутації не достатньо для розвитку пухлини. Пухлина, навіть злоякісна, може як розвинутися, так і ні. Інколи — у рідкісних випадках (0,5% всіх хворих) — спонтанно регресувати, «розсмоктатися». Організм можна утримувати в нормі, якщо підтримувати баланс здоров’я. Яким чином?

Підсилити природну опірність організму може нормалізація психіки, своєчасне лікування дисфункційних розладів і правильне, індивідуально підібране харчування. Так, профілактична дієта може включати більше споживання аскорбінової кислоти та токоферолу, селену. Крім того, 50—70% такого раціону мають становити складні вуглеводи (фрукти, овочі — не менше 400 г на добу без врахування картоплі), клітковина — 25—40 г і пектин — 6—8 мг. Оцінивши ризик, характер перебігу хвороби, її ймовірне закінчення, генетичну схильність та інші чинники, можна лікувати хворобу, яка ще не настала.