Прокрустове ложе реформи

27 липня, 2012, 13:42 Роздрукувати Bипуск № 25, 27 липня-3 серпня 2012р.
Автори
Відправити
Відправити

Прийом дорослих і дітей поєднують, називаючи це сімейною медициною. Зафіксовано випадок, коли в черзі до рентген-кабінету мамі з дитиною довелося стояти поруч із хворим на туберкульоз.

Автори

Цього літа до всіх дефіцитів, що ускладнюють наше життя, додався ще один. Але, на відміну від тих, які «дістають» простих громадян, новий дефіцит напружує виключно високопоставлених чиновників. Останнім часом в Україні відчувається гостра нестача майданчиків, на яких міністри і компанія могли б позувати перед телекамерами у променях передвиборного піару. Чим ближче жовтень, тим більше охочих перерізати блакитні стрічечки, та лихо в тому, що чіпляти їх нікуди. Євро-2012 закінчилося, а інших об’єктів для новосілля в нас так мало, що чиновникам невдовзі доведеться витягувати ножиці як лотерейні білети. Або відкривати кожен об’єкт по тричі, як це практикується в столиці.

Великі сподівання покладалися на реформування охорони здоров’я, де об’єктів багато, а черга причетних із ножицями трохи менша, ніж в інших галузях. І все ж відкривати перинатальний центр у Житомирі міністрові охорони здоров’я не дозволили - стрічечку перерізав сам прем’єр-міністр. Хоча торжество й проходило строго за протоколом, інколи було весело. Прем’єр-міністр дуже здалеку підійшов до проблем родопомочі й виходжування недоношених дітей. Спочатку він запитав медиків, що вишикувалися на тридцятиградусній спеці, наче піонери на лінійці, чи знають вони, як складно виростити індича. Акушери, гінекологи й перинатологи розгублено відповіли: «Ні». «А уявляєте, що означає виростити 500 індичат?» - продовжував екзаменувати медичних працівників очільник уряду.

Виявилося, столичних гостей возили на ферму, де планують вирощувати велике поголів’я індичок. Побачене справило на держчиновників таке враження, що вони забули про немовлят із малою вагою і про тих, хто й за яку зарплату має їх виходжувати, - розмова весь час поверталася до перспектив агробізнесу.

Але, як з’ясувалося, Міністерство охорони здоров’я не так-то просто нейтралізувати. У сенсі піару. Непосвячені впевнені, що всі уколи потрібно робити у верхній квадрант, однак медики знають багато способів доставки діючої речовини в потрібну точку. Міністрові в Києві піаритися ніде - амбулаторії й центри тут традиційно відкривають столичний градоначальник та прем’єр-міністр. Тому поїхали у Вінницю, щоб влаштувати там колегію Мінздоров’я, а заодно проінспектувати, як іде реформа в пілотному регіоні. Вся країна спостерігала по телевізору та в Інтернеті, як міністр охорони здоров’я, надівши білий халат, миттю перетворилася на сімейного лікаря. Вона терпляче вислухала пацієнтку, поставила діагноз - гіпертонія. І призначила лікування. Ясна річ, правильне.

Чесно кажучи, помилитися з діагнозом було досить складно - зайва вага пацієнтки так впадала в око, що навіть студент-трієчник угадав би ожиріння та гіпертонію з першого разу. Піарники, які запропонували міністрові цей хід, геть-чисто забули, а точніше - «забили» і на правила лікарської етики, і на законодавчі норми. Щоб працювати сімейним лікарем, потрібно пройти спеціальну підготовку, отримати відповідні документи, оформитися на свою дільницю тощо. Це мінімум. Право приймати пацієнтів і призначати їм лікувальні препарати, як і медаль за порятунок від гіпертонії, має зворотний бік - відповідальність за точність діагнозу й результати лікування, чітке виконання протоколів, службових інструкцій тощо. Якби в пацієнтки виникли якісь ускладнення, чи змогла б вона звернутися, а тим більше - висунути претензії лікареві-міністрові?! А як бути з тим, що, всупереч лікарській таємниці, діагноз пацієнтки прозвучав на всю країну? Чи не стане цей постановочний телеепізод зручним приводом для виправдання тим лікарям, які нині й чути не хочуть про лікарську таємницю й етику?..

Хоча, з іншого боку, а на чому ще піаритися Міністерству охорони здоров’я в нинішній ситуації? В ідеалі, держчиновники, яких утримують платники податків, повинні не піаритися, а працювати. Але це, так би мовити, не наш метод. Багато високопоставлених держчиновників, відклавши всі справи, обіцяли, що вже в травні країна отримає референтні ціни на ліки й почнуть впроваджувати реімбурсацію. Бабусі, хворі на гіпертонію, лікуватимуться за смішні гроші - зниження цін на ліки їм гарантоване. Головне, щоб вони запам’ятали: все це - соціальні ініціативи президента. (Час патентувати досвід київського мера стосовно любові до бабусь!)

Закінчився травень. Референтні ціни перенесли на червень. Сьогодні зрозуміло, що це станеться не раніше жовтня. Правильне рішення. За два-три місяці бабусі можуть і забути, кому потрібно дякувати у виборчій кабінці за свій порятунок. Високий тиск неодноразово їм про це нагадає.

Непросто тепер виживати й профільному комітетові ВР - схоже, його керівництво взагалі прибрали з чаші медичних терезів. У тандемі з попереднім міністром охорони здоров’я голова комітету не тільки виступала єдиним фронтом, а й часто лідирувала. Тоді дуже швидко ухвалювалися законопроекти й поправки до законів, котрі стосуються реформування медицини, і не тільки. Про якість законопроектів, мабуть, говорити зайве. Отримавши відмашку, як потрібно голосувати, депутати проігнорували висновки вчених і експертів про кадровий дефіцит у галузі, про те, що реформу слід починати з пошуку грошей, які допоможуть модернізувати систему, а не зводити все до економії коштів за рахунок скорочення лікарняної мережі. Ввімкнувши зелене світло пілотним проектам, парламентарії не заморочувалися такими «дрібницями», як хронічне недофінансування буквально всіх статей витрат бюджетної медицини. Не роками, а десятиліттями не вистачає на утримання та ремонт лікувальних закладів, забезпечення ліками й витратними матеріалами, на придбання і сервісне обслуговування апаратурне, на підвищення кваліфікації лікарів, післядипломну освіту тощо. Не кажучи вже про злиденні зарплати медиків первинної ланки, на яку зробили ставку автори реформи.

В авральному темпі в законодавство протягли чимало новел, що дозволяють випростати плечі приватним клінікам і центрам, які отримали можливість підживлюватися за рахунок бюджету. За словами експертів, розпіарені столичні амбулаторії не просто так ремонтували за казенні кошти, - чиновники вже розглядають пропозиції впливових людей у білих халатах, готових зайняти ці площі. Як компенсацію місту вони обіцяють організувати безплатний прийом для окремих груп пацієнтів. Решті киян, напевно, видадуть буклети з адресами й прайсами найближчих приватних клінік. Можливо, навіть безплатно - на згадку про статтю 49 Конституції України.

Законодавча діяльність відбувалася так стрімко, що багато хто досі, схоже, так і не розібрався, як і де саме проводиться реформування.

- Практично в усіх регіонах, зокрема й пілотних, є сімейні амбулаторії, в яких немає жодного лікаря. У Дніпропетровській області таких 30, у Донецькій - 11, у Житомирській - 37, - заявила в День медика Т.Бахтєєва, переплутавши при цьому пілотну Вінницьку область із Житомирською. За її словами, укомплектованість лікарями не перевищує 80%, але це за рахунок обласних і міських лікарень. У сільській місцевості картина жалюгідна - в середньому - 59%.

Із ким планують проводити реформування охорони здоров’я? Кількість працюючих пенсіонерів уже сягає 25-30%, при цьому чимало медиків - глибоко пенсійного віку. Одні мовчки, без опору тягнуть своє ярмо, розуміючи, що не виживуть на мізерну пенсію. Але є й такі лікарі-пенсіонери, котрі можуть собі дозволити розкіш не погоджуватися з тактикою проведення реформи, критикувати нововведення, відстоювати свої принципи. Це так дратує начальство, що неугодних хутенько звільняють, попри дефіцит кадрів.

В одному з пілотних районів столиці спалахнув бунт: батьки протестували проти проведення прийому дітей і дорослих в одному приміщенні. Пригадуєте, раніше в дитячих поліклініках був спеціально виділений день для грудничків - щоб ті не контактували з хворими дітьми. А тепер усі - і діти, і дорослі - товчуться в одних коридорах, стоять у загальній черзі, тісняться під дверима лабораторії тощо. Батьків підтримала завідувачка педіатричного відділення, лікар із багаторічним стажем, знайома не одному поколінню киян, які виросли на Лівому березі. (Прізвище з етичних міркувань не називаємо.) Її відразу звільнили, пояснивши, що реформа цілком обійдеться без активних бабусь-пенсіонерок. Завідувачку підтримали колеги, - на стіл начальства ліг десяток заяв від педіатрів-пенсіонерів. Думаєте, їх хтось зупинив? Навпаки, зітхнули з полегшенням: тепер ніхто не розповідатиме, як правильно організовувати прийом дітей, не вимагатиме для них окремий вхід, приміщення для візків тощо. За вакансії в штатному розписі районне начальство ніхто не покарає, - в Україні, за різними підрахунками, від 48 до 50 тисяч лікарських посад не заповнені або зайняті частково. Схоже, це турбує тільки пацієнтів, для яких медична допомога з кожним днем стає дедалі недоступнішою.

Але цього зовсім не помічають ні держчиновники, відповідальні за реформування, ні ті, кого вони раптом стали залучати як експертів для т.зв. всенародного обговорення. Дискусії виходять млявими, більшість учасників досить далекі від практичної охорони здоров’я і тому байдужі до її проблем. Минув рік, реформі вже потрібна не планова, а швидше ургентна допомога з реанімацією - зволікання може закінчитися колапсом.

Чекати залишилося недовго. Через два-три тижні батьки масово підуть у лікарні по довідки для шкіл і садків, поведуть дітей, які в довгих чергах у закритих приміщеннях активно обмінюватимуться вірусами, привезеними з різних морів. Хто їх прийматиме? Як лікуватиме? Дитячі поліклініки ніяк не вкладаються у прокрустове ложе реформи, як і педіатрія у практику сімейного лікаря, який закінчив короткострокові курси. У цьому переконалися на своєму гіркому досвіді жителі пілотних районів столиці, зокрема Березняків, які вже втомилися писати заяви й скарги в усі інстанції, при тому, що чиновники їх не бачать і не чують.

У Дніпропетровську ситуація змусила пацієнтів об’єднатися, створивши незалежний батьківський рух «За наших дітей». Активісти проводять величезну організаційну роботу, обходять дитячі поліклініки, амбулаторії та лабораторії, фотографують, збирають відгуки батьків і все це викладають на сайті. Поламавши традиційну для великого міста систему педіатричної допомоги, реформатори створили чимало проблем і для медиків, і для сімей із дітьми. Батьківська громада кипить від обурення, а чиновники немов води в рот набрали. Мами скаржаться, що дитячі поліклініки просто зникають, прийом дорослих і дітей поєднують, називаючи це сімейною медициною. Зафіксовано випадок, коли в черзі до рентген-кабінету мамі з дитиною довелося стояти поруч із хворим на туберкульоз. Дитячих візків ставити ніде, тиснява, стільців не вистачає, бабусі в чергах стомлюються від активності непосид, а мами з підозрою дивляться на кожного дорослого з кашлем. Про все це ініціативна група написала у відкритому листі прем’єр-міністру, міністру охорони здоров’я, обласному начальству. Представники руху «За наших дітей» домоглися права бути присутніми на засіданні, яке проводила заступник міністра Р.Моісеєнко в Дніпропетровській облдержадміністрації. За словами батьків, це був діалог глухого зі сліпим. Вони пораділи за столичну чиновницю, яка повідомила, що вивчала досвід роботи лікувальних закладів більш ніж у 30 розвинених країнах. Але їм хотілося, щоб представники міністерства придивилися до умов, у яких виживає вітчизняна медицина. Комісія нібито почула голос громадськості - поїхали дивитися амбулаторії, але представників батьківського руху не запросили. Мами скаржилися, що маршрут було складено так, аби побачене тішило око, проблемні амбулаторії та кабінети начальство об’їжджало десятою дорогою. Чиновники від медицини роблять усе, щоб пацієнти й лікарі залишалися по різні боки барикад. Навіщо ж тоді нарікати, що суспільство не розуміє суті реформування і не підтримує добрих намірів влади?

Малюючи квадратики й кружечки госпітальних округів, автори реформи стверджували, що її мета зовсім не скорочення лікарняної мережі, а, певна річ, підвищення якості та доступності медичної допомоги. Все це повинні забезпечити насамперед лікарі загальної практики, які вже в 2012 році отримуватимуть близько 5 тис. гривень - з урахуванням складності та напруженості роботи. Цю обіцянку, яка пролунала в доповіді І.Акімової на форумі лікарів сімейної медицини в Дніпропетровську, багато медиків роздрукували й почепили у своїх кабінетах. Тоді дехто ще вірив, що вона збудеться, адже обіцяло не Мінздоров’я, яке вічно скаржиться на відсутність грошей, а адміністрація президента. І цим усе сказано.

Що з обіцяного стало за рік реальністю?

Статистика стверджує, що в 2011 році в пілотних регіонах (за винятком Києва) було зменшено ліжковий фонд: у Дніпропетровській області на 14%, у Вінницькій - майже на 8%, у Донецькій - майже на 5%. У Дніпропетровській області вже скоротили 37 медпрацівників, у Донецькій - 94, у Вінницькій - 129, до кінця року планують звільнити ще 175.

Столиці це не торкнулося, оскільки замки вішають на дверях сільських лікарень та амбулаторій. У результаті такої «оптимізації» сільські жителі змушені добиратися до найближчого лікарського кабінету за 30-40 км, а буває і за 50-60.

При цьому автори реформи з маніакальною наполегливістю стверджують: швидка допомога приїжджатиме до пацієнтів через 15 хвилин після виклику. Як у Європі. При цьому замовчують, що бригада добиратиметься нашими дорогами на сильно зношених автомобілях, з порожньою аптечкою та валізою, в якій немає ні апарата ЕКГ, ні дефібрилятора, ні мінімального запасу донорської крові різних груп. Без чого не виїжджає жодна «швидка» в Європі.

Проводжаючи Євро-2012, чиновники наввипередки вихвалялися успіхами - понад 90% «швидких» устигають за 15 хвилин приїхати на виклик. А буває й швидше. У медичних же колах обговорюють інші цифри. Нещодавно під час сумної церемонії на Байковому кладовищі одному з присутніх стало зле із серцем. Колеги викликали «швидку». Коли очікування стало нестерпним, зателефонували ще раз. Потім хтось згадав, що хворий має право викликати «швидку» для Vip-ів, яка відвезе його прямо до Феофанії. У підсумку вийшло чотири виклики з інтервалом 7-10 хвилин.

Перша бригада на Байкове кладовище, розташоване неподалік від центру столиці, приїхала через 40 хвилин. Інші три з’явилися ще пізніше з таким самим інтервалом 7-10 хвилин. Слава Богу, все обійшлося, врятували ліки, запропоновані кимось із колег.

Авторам і керівникам реформи з кожним днем дедалі важче знайти привід для оптимізму та майданчик для піару на сумному тлі руйнування системи Семашка. Експерти й радники, котрі малювали госпітальні округи, від коментарів відмовляються, дедалі рідше виступає Ірина Акімова. А чим хвалитися?! Раніше вона акцентувала увагу на необхідності пошуку резервів для розвитку первинної ланки та створення сімейної медицини. Тепер усе зводиться до важливості так званого першого контакту, який має допомогти хворому. Про це І.Акімова переконливо розповідала у прямому ефірі одного з телеканалів напередодні сезону відпусток.

Новий слоган виявився досить вдалим, він зачепив за живе не тільки хворих, а й медиків. Київські лікарі активно сперечаються: що таке перший контакт і скільки разів його можна повторювати? Оскільки в нинішньому році їм уже тричі затримували зарплату, залишивши їхніх дітей без нормального харчування та оздоровлення, вони переконані, що це не просто натяк, а пряма вказівка згори. Прийом хворого в сімейній амбулаторії або на дільниці найкраще розпочинати з контакту - бажано через конверт. Пацієнти більше переймаються тим, чи дотягнуть вони до другого контакту, тобто вторинного рівня, де їх зможуть обстежити й призначити лікування. Оскільки дільничний лікар, хоч як би його називали, без лабораторії та діагностичної апаратури може лікувати хіба що ласкавим словом та тими препаратами, за які йому справно нараховують бонуси фармацевтичні фірми.

У самого ж медичного відомства стосунки з фінансистами складаються досить непросто. Перший контакт із бюджетом-2012 був успішним - у ході його підготовки Мінздоров’я пообіцяли додатково виділити понад 865 млн. гривень. Але внаслідок грубого оперативного втручання в бюджетний процес медицину знекровили на 2 млрд. гривень. Враховуючи, що на первинний рівень планували спрямувати не менше 35% бюджету, нескладно зрозуміти, які перспективи його очікують.

Пацієнтам та їхнім родичам, котрі, між іншим, є платниками податків, за рахунок яких утримується охорона здоров’я й проводиться реформування, теж цікаво було б довідатися, що чекає їх у недалекому майбутньому. Наразі ж зрозуміло лише те, що реформу задумали одні, законодавчу базу під неї підвели інші, а виконувати змушують третіх. Усе це дуже нагадує класичний сюжет про взаємодію лебедя, рака і щуки. Різниця лишень у тому, що в ті далекі часи не було піар-технологій.

Напередодні масових відпусток пройшла чергова колегія Мінздоров’я - цього разу в Тернополі. Як повідомив офіційний сайт відомства, керівництво міністерства заявило, що досягнення реформи необхідно закріпити.

Про те, як це зробити в умовах недофінансування, кадрового голоду, кризи та розрухи, напевно, повідомлять під час наступної піар-акції.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК