ПЛАЧ ЯРОСЛАВНИ

«Гроші лежать на землі, не лінуйтеся їх піднімати». Слова ці, сказані колись Остапом Бендером, любить нагадувати своїм підлеглим головлікар однієї з чернігівських лікарень. У стінах затюканої неймовірними злиднями установи звучать вони, на погляд невтаємничених, більш ніж дивно. А ось нещодавно згадалися недоречно і нам - коли в аптеці ніс до носа зіштовхнулися з чоловіком і жінкою. Теж, як потім з’ясувалося, медпрацівниками, навіть, точніше, керівними працівниками від медицини. Знадобився їм якийсь препарат. Для себе, не для пацієнтів.

- Він дорогий, - попередив провізор. - Пільговий рецепт напишете?

Чоловік схилився до жінки:

- Черкнеш на дитячому бланку.

Ми стояли ошелешені, ніби підгледіли щось непристойне: нас ніхто не соромився.

Потім - заглибившись у суть афери з рецептами пільговиків: чорнобильців, учасників війни, дітей-інвалідів, - зрозуміли, наскільки процвітало шахрайство, ніким не гнане і не засуджуване.

(Давній знайомий, Сергій Пантелійович Бровко, колишній водій-дальнобійник, вайлуватий мовчун, виявив у медичній картці внучки, яка постраждала від аварії на ЧАЕС, записи про нібито одержувані нею ліки.

- Їх там було багато, - сказав він. - Дуже багато...)

Вміння жити, що припускає вміння нагнутися за чимось або до хрускоту в кістках прогнутися перед кимось, породжує своїх геніїв, заслужених лідерів свого кола. Їх багато, Сергій Пантелійович, напевно, сказав би: «Дуже багато...» І ми не сіли б писати цю замітку про справи і так добре відомі, якби не дізналися про те, у що спочатку просто не повірили.

Є в Чернігові аптека, де намагаються щосили (і не без успіху) «відфільтрувати» тих, хто звик користуватися чужими привілеями. А ось нужденному інвалідові ліки за пільговим рецептом дадуть неодмінно -хай навіть на шкоду собі. У разі особливо гострої потреби видають потрібний препарат і без належним чином оформленого рецептурного бланка. Під слово честі, що «безплатний» рецепт принесуть згодом - добре, що імена інвалідів війни і ліквідаторів, які вдавалися потім до послуг фармацевтів, зафіксовані в аптечному комп’ютері. Де нереалізовані препарати, термін зберігання яких наближається до граничного, задарма віддають у лікарні - для лікування незаможних (але ж існує тисяча способів заробити на таких неліквідах, і аптекарям вони добре відомі). Де, нарешті, можуть просто подарувати препарат тому, у кого пільг немає і заплатити нічим.

В останнє геть не вірилося. В усьому світі фармацевтичний бізнес - згори донизу, від гігантських концернів-виробників до крихітних аптечних кіосків - один із найбільш жорстких та нещадних. Моральне правило, що зобов’язує лікаря надавати посильну допомогу хворому незалежно від стану його гаманця, не є моральним імперативом торговців ліками. І коли ми дізналися, що така аптека існує не в уявному світі суничних галявин, а на цілком реальній вулиці, то захотіли з’ясувати все докладніше.

- Грошей на оплату пільг інвалідів війни та Чорнобиля з року в рік, на жаль, стає менше, - сказала нам завідувач аптеки «Сальвія» Віра Петрівна, - ось ми й намагаємося видавати ліки безпосередньо хворому, щоб бачити, кому даємо, наскільки гостра потреба допомогти нещасному.

- А якщо хворий прикутий до ліжка, сам прийти не може?

- Якщо прикутий, принесемо додому. Такі випадки у комп’ютер внесені.

Ми переконалися - це правда. Тільки в подвижництво зараз важко віриться. Мабуть, накрутки такі, що вистачає грошиків і на бензин, і на машину - інвалідам ліки розвозити, і без прибутку заклад не залишається, - гриз нас хробак сумніву.

- Накрутки - як це заведено говорити - у нас взагалі невеликі. На пільгові ж ліки, вартість яких погашається державою, а не пацієнтом, - і геть мінімальні - десять відсотків.

Десять відсотків - націнка символічна. На такі гроші не тільки не привезеш ліків - по аптечних полицях не розкладеш. Але ж аптека не державна, де іноді можна до бюджетних коштів присмоктатися, випросити щось під героїв Пскова і Нарвою, списати випадково на збитки.

- Виходить - наче й не вигідно.

Віра Петрівна відповідає не кваплячись, добираючи слова, щоб не пробралося неточне:

- Загалом, так. Не вигідно самим робити і мікстури різні, і мазі. Простіше торгувати готовими формами. А ще намагаємося щось вигадувати: зараз епідемія грипу, навряд чи кожен зможе купити сироватку, ось і виготовляємо антигрипозну мікстуру.

Віра Петрівна зітхнула:

- У нас тут по сусідству, через дорогу, дитяча поліклініка. Вам доводилося коли-небудь бачити матерів тяжко хворих дітей, у яких немає за що купити їжу, не кажучи вже про ліки? А тут вони бувають часто. І деякі люди, які ніколи й нізащо не простягнули б руку по милостиню, - починають просити. Просити ліки. Ми називаємо це «плач Ярославни».

- І?..

- І даємо. А потім списуємо на збитки. Собі на збитки: зарплату одержуємо або меншу, або рідше.

Записали ми ці слова, перезирнулися і замислилися: а чи не повеселимо ми якусь частину наших читачів - диваки, мовляв, знайшли чим захоплюватися - невмінням жити людей, які переплутали все на світі і пори року в тому числі. Але чомусь не хочеться разом із ними не те що посміятися - посмішку криву зобразити...

Ніяково було перепитувати у співробітників «Сальвії» (дуже гнітюче враження справило почуте), але, якщо ми правильно зрозуміли, - аптека почала обслуговувати інвалідів, успадкувавши їхні численні борги за ніким не оплачені, вже давно видані лікарські препарати.

У Чернігові намітилася тенденція до об’єднання аптек. І всім зрозуміло, навіщо. Адже в нас немає закону, який би щось обмежував у ціновій політиці галузі. І якщо раніше очні краплі коштували копійок двадцять, то тепер за них доводиться викладати п’ятірку. Немає закону, що передбачав би відрахування реалізаторів на наукові пошуки у фармації. Зараз набагато простіше брати за кордоном перше-ліпше й заганяти споживачам - може, на що інше у них грошей не буде, а на ліки знайдуть, куди дінуться. Тому апетити надзвичайно ростуть, і єдине, що їх обмежує, - конкуренція. А якщо об’єднатися, змовитися і розв’язати руки? В ініціаторів зустрічного руху все є: поважне кримінальне минуле, пов’язане з вивезенням свого часу гостродефіцитних ліків з України до Польщі, нарощений тоді ж пристойний стартовий капітал, нажитий досвід. І найголовніше - жодних перешкод: не смішити ж когось моральними гальмами, про таке й говорити вголос непристойно.

P.S. Співробітники 198-ї чернігівської аптеки вважають, що краще б інвалідам видавали якусь суму замість пільгових рецептів, бодай наймізернішу. Це спростило б усю систему допомоги тим, хто її потребує.