Пацієнтів послали. Оптимальним маршрутом

У Києві намічається черговий дефіцит: якщо міська влада й надалі активно піаритиметься на відкритті нових об’єктів, червоні стрічки для перерізання не лише підскочать у ціні, а й взагалі зникнуть із прилавків. Покращення життя народу відбувається небаченими темпами - мало не щотижня у столиці відкривають амбулаторії сімейної медицини.

Навіть звичні до всього депутати Київради, і ті дивуються: з якого це дива КМДА раптом вирішила виділити з бюджету 100 млн. гривень на облаштування сотні амбулаторій? Втім, плани недавно підкоригували: О.По­пов оголосив, що нинішнього ро­ку буде відкрито 90 амбулаторій. Поки що зафіксовано урочисте перерізання 37 стрічечок, про що ба­гато писали та знімали. За кад­ром офіційної піар-хроніки залишилися дві амбулаторії, принесені столичною владою в жертву Молоху.

Сто обіцяємо, дві закриваємо

Амбулаторію на вулиці Трьох­святительській, що за три кроки від Хрещатика, уже списали з рахунків у прямому і в переносному сенсах. Її відключили від теп­ла та води, медперсонал методом батога і пряника виманили з робочих кабінетів, майно вивезли. Забули тільки про пацієнтів, які багато років отримували тут медичну допомогу.

Особняк на Трьохсвя­титель­сь­­­­кій давно привертав увагу не тільки любителів київської старовини. Молода команда ме­ра, вис­тавляючи будинок на продаж, напевно, врахувала його історичну та культурну цінність: усе ж таки пам’ятка архітектури! А те, що відчужувати об’єкти охорони здоров’я, згідно з чинним законодавством, заборонено, не зупинило ні чиновників КМДА, ні нотаріусів, які узаконили ці угоди. Чому у множині? Тому що одну амбулаторію продали як чотири!

«Особняк розбили на чотири окремі будівлі і продали, про що свідчать відповідні документи, - розкриває таємниці член Комі­тету захисту амбулаторії від корупціонерів Тетяна Шевчук. - Ми звернулися в прокуратуру, - за таке по­рушення закону чиновникам світить кримінальна стаття. У Киє­ві триває перерозподіл комунальної власності, влада готується розпродати рештки. У цьому їй допомагає нескінченне перейменування районів та перенесення їхніх меж.

Ми були Ленінським, Старо­київським, Печерським районом, а тепер живемо в Шевченківсь­кому. У каламутній воді чудово ловиться рибка: приймає рішення одна райрада, змінює його інша, кінців не знайти. З медициною стали творити «дива», коли замість відділів охорони здоров’я, які були в кожному райо­ні, організували три територіально-медичні об’єднання - ТМО. Ні для кого не секрет, що молода команда спрямовувала фінансові потоки в одні руки, нагромаджуючи при цьому борги медустанов. ТМО не перераховували гроші за енергоносії, чудово усвідомлюючи, що в будь-який момент об’єкт можна відключити від тепла та електро­енергії, а потім - закрити і продати. Тепер у всьому обвинувачують амбулаторію - не платила! Ми хочемо розібратися, чому компанія «Київенерго» не висунула претензій до ТМО у процесі ліквідації? Про борги ж знали всі. Орендну плату для медустанов затверджено суто символічну - одна гривня. А нам пишуть, що амбулаторія буцімто заборгувала за оренду 95 тис. гривень. Перш ніж таке вигадувати, хоч би подумали, скільки ж років має збігти, щоб накопичилися такі борги…».

Друга у списку на знищення - амбулаторія на вулиці Занько­вецькій, єдина на всю околицю, куди можуть звернутися прості жителі Печерських пагорбів. З дев’яти тисяч її пацієнтів більшість - люди похилого віку.

«Моя мама, Любов Йосипів­на, учасник Вітчизняної війни, інвалід 1 групи, в роки війни захищала нашу країну, піднімала з руїн, - не соромлячись сліз, розповідає її донька. - А тепер, коли мамі 80 років і вона потребує медичної допомоги, вона нікому не потрібна - ні місту, ні державі. «Швидка» відмовляється їхати до наших стареньких, дізнаючись про їхній вік. Якщо нас переведуть у поліклініку на Саксагансь­кого, ми пропадемо, - туди далеко добиратися, комунального транспорту немає, пішки треба йти 50-60 хвилин. Зараз лікар або медсестричка через 10-
15 хвилин після дзвінка приходять на виклик, навіть якщо пізно звернешся - то зайдуть після роботи: тут поруч. Навпроти амбулаторії була комунальна аптека №4, тепер там розкішний магазин. Один із пацієнтів, якому вже 96 років, побачивши, що аптеку закрили, стояв перед входом і плакав. На це було нестерпно дивитися. Де йому шукати ліки, коли важко дається кожен крок?! Єдина допомога - ця амбулаторія. Якщо її закриють, ми вважатимемо це актом геноциду проти киян».

Загроза, що нависла над амбулаторією, примусила пацієнтів об’єднатися. Одним із ініціаторів боротьби за цей медзаклад виступив 87-річний ветеран Дмитро На­фаїлович Шевчук. Інстанція­ми, як правило, ходить Анатолій Іщук, котрий зібрав сотні документів та листів.

«Амбулаторія територіально розміщена в Печерському районі, питання оренди вирішувала райрада цього району, - пояснює Анатолій. - Але належить вона до Центральної районної поліклініки Шевченківського району. Спливає договір оренди, а новий укласти дуже складно, - райради ж скасовані. На це приміщення претендентів багато, кажуть - тут буде офіс народного депутата, можливо - артистична студія. Була пропозиція переселити амбулаторію в сусідній будинок і навіть допомогти з ремонтом. Але ми розуміємо: щойно амбулаторія перенесе туди своє майно, СЕС її відразу й закриє, бо в підвалі розміщувати лікувальні установи заборонено законом. Чиновники вдають, що вперше про це чують».

Що переважить - апетити любителів приторговувати майном київської громади чи право дев’яти тисяч киян на медичну допомогу? Чиновники зволікають, граються в кішки-мишки: амбулаторія працює багато років, документи сто разів перевірені, а вони раптом заявляють, що це приміщення - житлове, тому його потрібно звільнити.

«Амбулаторія на вулиці Зань­­ко­вецької - перша в Україні, яку було наближено до людей, - коментує ситуацію головний лікар ЦРП Шевченківського району Геннадій Бодарецький. - Я пам’ятаю, як її створювали, наказ було підписано 1992 року. Ми там навіть облаштували кімнатку, в якій пацієнти могли відпочити, випити чаю.

- Чи доживе вона до ювілею?

- Ми надіслали багато листів, виклали свої аргументи, проте відповідь одна - у березні 2012 року договір оренди закінчується. Працівники в амбулаторії наші, а пацієнти - жителі Печерського району, там і мають приймати рішення.

- Як вирішується конфлікт на Трьохсвятительській?

- Ми шукали фірму, яка купила будинок, але за означеною адресою нікого не знайшли. Тому не можемо укласти договори, щоб вирішити питання з подачею тепла та води. Я прийшов працювати головним лікарем торік, коли будинок уже кілька разів було перепродано. Що тепер я можу зробити?

- У Шевченківському районі, як і в місті загалом, сімейних лікарів бракує. А в цих амбулаторіях вони працюють давно, і вочевидь непогано, якщо на їхній захист стали пацієнти. Невже сьогодні це не має жодного значення для тих, хто приймає рішення?

- Я розумію, що людям похилого віку з тих мікрорайонів до нас добиратися важко. Споді­ваюся, прокуратура допоможе розібратися в конфліктній ситуа­ції, яка склалася на Трьохсвяти­тельській. Тільки суд може вирішити це питання. З амбулато­рією на Заньковецькій усе не так заплутано, - здається, там можна вирішити питання оренди.

Ми за них боротимемося. Коли планували бюджет-2012, я попросив, щоб заклали кошти на їх ремонт».

Залишаться ці амбулаторії на попередньому місці? Чи чиновники пожертвують ними, зробивши ставку на новобудови? Стра­тегія розвитку столиці, на яку орієнтується міська влада, передбачає широке запровадження сімейної медицини, завдяки чому заплановано подовжити середню тривалість життя киян аж на сім років - з 71 року до 79. Це, звісно, завдання не завтрашнього дня, а подальших 15 років, однак для передвиборної програми цілком згодиться. Безперечно, експ­луатуватимуть і той факт, що зав­дяки КМДА медицина у столиці стала дуже доступною, - 90 нових амбулаторій згадають ще не один раз. При цьому скром­но промовчать, як до списку «введено в дію» потрапили ті, що давно працюють. Наприклад, амбулаторію у Тверському тупику від­крили ще 2005 року, коли господарем району був А.Кова­лен­ко. На ремонт будинку та обладнання пішло 2,2 млн. гривень бюджетних і спонсорських грошей.

На таке мільйона не шкода.
Якщо він бюджетний

МОЗ постійно нарікає, що гроші йдуть не на хворих, а на утримання будівель, за кількістю ліжкомісць ми перегнали Європу. При цьому в нас катастрофічно бракує денних стаціонарів, хоспісних відділень. Чому не можна розмістити їх на поверхах стаціонарів, які, за словами чиновників, порожні? Було б бажання - там знайдеться місце і для кабінетів сімейних лікарів. Чи все до останньої комірчини здано в оренду?..

Хоча нові амбулаторії, у яких вдалося побувати, і блищать свіжою фарбою, проте, мабуть, жодна з них на мільйон не тягне. (Щоб не підвести лікарів та медсестер, які чесно відповіли на запитання, навмисне не називаємо ні адрес, ні прізвищ.) До речі, амбулаторії жартома називають лікарнями майбутнього - на думку чиновників, уже наступного року вони прийматимуть від 70 до 90% пацієнтів на первинному рівні. Отож, щоб поставити діаг­ноз і призначити адекватне лікування, у новоспеченого сімейного лікаря є стіл, зо два стільці, градусник і тонометр. (До речі, новими тонометрами незадоволені, кажуть - тиск виміряти неможливо, щоразу інші цифри видають.) У деякі амбулаторії привезли ваги для немовлят, кардіографи. Обіцяли аналізатори для експрес-аналізів і навіть дефібрилятори, але потім, колись...

Чим відрізняється дільничний терапевт від сімейного лікаря? Останній зобов’язаний значно більше знати і вміти, надавати широкий спектр медичних послуг, - їх «Орієнтовний перелік» налічує майже п’ять сторінок. Сімейний лікар - це навіть не три в одному, а значно більше. До досвіду терапевта він має додати знання педіатра, травматолога, кардіолога, гінеколога, оф­тальмолога, до того ж зобов’я­заний надавати хірургічну допомогу тощо. А де відповідна матеріальна база? У маніпуляційному кабінеті укол можна зробити, проте що стосується перев’язок або фізіотерапевтичних процедур, то пацієнтові доведеться звернутися в райполіклініку. На запитання, а що потрібно для нормальної роботи, лікарі п’ять-десять хвилин перелічують необхідне, потім зупиняються, вочевидь засоромившись своєї «нескромності». Для них арсенал райполіклініки - вершина технічного прогресу в медицині.

Амбулаторії, котрі працюють давно, уже й не сподіваються на панську ласку, розуміючи, що всі гроші йдуть на новобудови. В одній із таких установ на Лівому березі довго згадували, коли ж у них кардіограф зламався. Вияв­ляється, після Великодня жодного разу не включали - немає грошей на ремонт.

Не завадило б підрахувати, скільки і якого обладнання можна було б придбати для розвитку первинної медико-санітарної допомоги (ПСМД), якби 100 мільйонів із бюджету не витратили на потьомкінські села під назвою «амбулаторії». А потім порівняти, який варіант приніс би більшу користь столичній охороні здоров’я. До речі, про це говорять не тільки в амбулаторіях, а й у кабінетах головних лікарів полік­лінік, із якими довелося поспілкуватися. Чимало їх (ми побували в різних районах) налаштовані критично до реформи, кажуть, що підготовлена наспіх, у ній багато популізму і мало розуміння реальної ситуації. Але вголос ніхто не ризикнув висловитися - відбувається реорганізація, готуються контракти, навіщо ж нариватися?..

Розумом не збагнути не тільки Росію, а й логіку київської влади. Багато амбулаторій відкрили поруч із поліклініками, - таке можна побачити на Хар­ківсь­кому масиві й на Солом’янці, на Лук’янівці і Теремках. Але житлові масиви, звідки справді важко добратися до дільничного лікаря, залишилися поза програмою.

У нових амбулаторіях чимало вакантних місць, заповнювати їх ніким. Це розуміють не тільки головлікарі, а й батьки реформ. Тому й кинули клич - у бюджетні лікарні з усіх регіонів запрошують лікарів, котрі ведуть приватну практику. Є навіть відповідне рішення Київради. Тим, хто згоден працювати у системі ПСМД, пропонують оформити ліцензію та статус приватного підприємця. Сімейний лікар може взяти одну або дві дільниці й отримати ті гроші, які закладено в бюджеті на душу населення, - спочатку планувалося по 130-140 гривень, потім сума зменшилася до 105. Із цих грошей лікар має заплатити за комунальні послуги, прибирання прилеглої території, телефон, охорону тощо. Суму за оренду обіцяють поставити символічну. Ще треба заплатити єдиний податок і єдиний соціальний внесок за себе, зарплату медсестрі та санітарці, а якщо буде з чого - то й собі. Одна дільниця - приблизно півтори-дві тисячі пацієнтів. І в кращому разі -
20 тис. гривень на рік. Чи багато залишиться на медикаменти, матеріали для перев’язок, деззасоби тощо? Якщо лікар захоче, йому дозволять вести додатковий прийом - за гроші, але тільки після роботи.

Логістика для пацієнтів

А тепер про пацієнтів, за якими мають ходити гроші. Добре, коли сімейний лікар виявиться геніальним клініцистом і без жодної апаратури ставитиме правильні діагнози. Це заощадить чимало грошей. А якщо сам вгадати не може, він зобов’язаний направити хворого на обстеження - рентген, УЗД, ректоскопію, кардіограму тощо. Для хворого нічого нового - він і зараз ходить поверхами з купою направлень у руках. Але відтепер сімейний лікар повинен оплачувати всі обстеження свого пацієнта. Нас чекає сюрприз - поліклінік не буде! У новорічну ніч станеться диво - вони перетворяться на консультаційно-діагностичні центри (КДЦ). А це вже не первинний, а вищий рівень медичної допомоги, за який доведеться платити.

Кожен крок пацієнта у КДЦ коштуватиме грошей. Кому? Сімейному лікарю, який отримав подушні. Та чи витримає це його бюджет? Порахуймо. Усі, «кому за…», знають, що таке тиск, як важко виявити його причину і підібрати адекватне лікування. Сьогодні маршрут приблизно такий: хворий іде до терапевта, потім здає аналізи, робить рентген і кардіограму, жінки відвідують гінеколога, чоловіки - уролога, ще треба потрапити до офтальмолога і невропатолога. Яка ланка тут зайва - не знаю. На маршруті часто виявляються хвороби, про які людина й гадки не мала. Наприклад, цукровий діабет другого типу у 80% випадків виявляє не ендокринолог, а офтальмолог або уролог. Що вже казати про онкологію. Можна, звісно, візити значно скоротити, але чи не доведеться з цього приводу пошкодувати?..

За новими правилами, хворий повинен розпочати своє лікування з візиту до сімейного лікаря. В КДЦ без направлення його ніхто не прийме. Чи направить лікар пацієнта до всіх необхідних спеціалістів? Чи буде економити? Адже хворого можна переконати, що аналізи краще здати у приватній лабораторії. І, звісно, заплатити за це самому. Багато колег, які ще вчора працювали з ним у поліклініці, отримають ярлики непрофесіоналів, до котрих краще не потрапляти. Очне дно він порадить перевірити у приватній клініці, а заодно вручить адресу й телефон приватного урологічного або гінекологічного центру. Частково сімейний лікар має рацію: перей­менувати поліклініки можна, але апаратури в них від цього не побільшає. В чому тоді сенс усіх цих реформ?!

Сьогодні дільничних лікарів зманюють в амбулаторії, обіцяю­чи золоті гори: і з ліцензією допоможуть, і за оренду грошей не візьмуть. А що буде, коли закінчиться безплатний сир в амбулаторній мишоловці? Охорона здоров’я фінансується за залишковим принципом. На 2012 рік, як стверджують столичні головлікарі, котрі вже бачили документи, на міську медицину виділяють суму, якої ледве вистачить на зарплату (це майже 90% бюджету) і комунальні платежі. А якщо відбудеться підвищення зарплати на 13%, як закладено в держбюджеті, то й на це мо­же забракнути. А чим платити за утримання амбулаторій? Щойно сімейним лікарям виставлять рахунки за оренду, во­ни збанкрутують. Медики доводять це з цифрами у руках. Вони крутили подушні гроші і так, і сяк, однак від перестановки статей видатків сума не змінюється, - не вистачає грошей ні на пацієнтів, ні на нормальну зарплату медперсоналові. Якщо за оренду візьмуть за столичними розцінками, багатьом доведеться йти з амбулаторій у нікуди. Не можна сказати, що такий варіант не прораховують нагорі. Багато лікарів упевнені: саме такого повороту подій там і чекають. Відремон­товані казенним коштом амбулаторії завж­ди можна віддати в хороші руки. І за хороші гроші. Чи ж мало охочих орендувати приміщення під приватну клініку?! А тут ще й бонус - усі погодження, необхідні для медустанови, піднесуть на тарілочці з блакитною облямівкою. У кулуарах міськздоров’я довго обговорювали новину, що керувати однією з найдорожчих (за площею і ремонтом) амбулаторій погодився доктор медичних наук.

На реформу медицини пок­ладає великі надії керівництво країни та столиці. І не в останню чергу через популізм - адже тема стосується кожного. А що знають про реформу пересічні лікарі та пацієнти? За даними дослідного агентства IFAK, про майбутні зміни в системі охорони здоров’я мають уявлення тільки 18% опитаних, 44% навіть не чули про це, а 38% не розуміють, у чому суть реформування. Де можна знайти корисну інформацію? Наприклад, дізнатися, чи залишиться ваша поліклініка в колишньому статусі, чи буде КДЦ? Не намагайтеся відшукати відповіді на сайті МОЗ або ГУОЗ, - крім переліку інструкцій та звітів про засідання з приводу реформ, нічого корисного знайти не вдасться.

Роз’яснювальна робота на сайті ГУОЗ зводиться переважно до звіту про відкриті амбулаторії сімейної медицини. Ще вихваляються тим, що муніципальна лікарняна каса зібрала понад 2 млн. гривень із 20 тисяч киян. Однак ані слова про те, хто і як їх витрачає і куди вони подінуться, коли первинна допомога перейде до сімейних лікарів. Мож­на ще знайти списки лікувальних установ і прочитати, що начальник ГУОЗ столиці В.Мо­хорєв, начебто, керує управлінням охорони здоров’я Деснянсь­кого району, а Г.Бодарецький досі очолює медицину Голосіївського.

В одній з нових амбулаторій на видному місці висить цитата з виступу І. Акімової на конференції головних лікарів: «Уже розроблено проект рішення уряду, який дає можливість у результаті поєднання стимулів та основного окладу забезпечувати лікареві зарплату до 5 тис. гривень. Проект підготувало Міністерство охорони здоров’я, сподіваюся, він стане основою для входження у новий бюджетний рік».

Добре, що не зазначено, в який саме рік.