Парадоксальна токсичність

Якщо історія людства — це історія воєн, то життя окремо взятої людини — історія боротьби з отрутами. Ми постійно вдихаємо отруйне для нашого організму повітря, харчуємося отруйною їжею, носимо отруйний одяг і навіть користуємося косметикою, що містить отрути. І річ зовсім не в тому, що хтось намагається свідомо отруїти нам життя: просто дуже багато речей, без яких ми вже не мислимо свого існування, містять елементи, які ушкоджують клітини людського організму, а отже, є для нас отрутами. Їх ефект великою мірою залежить від дози, тривалості впливу та чутливості самої людини до ксенобіотиків — чужорідних і небезпечних для організму речовин. На жаль, поки що ніхто не визначає індивідуальної чутливості кожного з нас до цих речовин.

Саме тому несподівана капітуляція організму перед техногенним навантаженням нерідко здається отруєнням. І саме тому, з огляду на «природне походження» сучасних органічних отрут, нескладно видати цілеспрямоване отруєння за природну реакцію організму на стреси або незвичне меню. А оскільки такі отрути дуже швидко виводяться з організму, виявити їх у крові практично неможливо. Про те, чи була отрута, яка саме і скільки, часто можна судити лише за тими слідами, які вона залишає в організмі. Та й то не зовсім упевнено, бо сліди ці можуть бути щоразу іншими.

Наша зустріч із Миколою ПРОДАНЧУКОМ, директором Інституту екогігієни і токсикології ім. Л.Медведя, відбулася відразу після Другого з’їзду токсикологів України, на якому серед інших обговорювали і проблему впливу чинників довкілля на здоров’я населення. На думку експертів Всесвітньої організації охорони здоров’я, 23% усіх захворювань і 25% онкозахворювань так чи інакше обумовлені дією чинників довкілля.

На території України, повідомляється в одній із доповідей, накопичено вже понад 30 млрд. тонн відходів, причому щороку утворюється і не переробляється по 700 млн. тонн. Це небезпечні відходи, які містять нафтопродукти, хлоровані вуглеводні, важкі метали й ін. Особливу групу становлять речовини (поліхлоровані біфеніли — ПХБ), які утворюються при утилізації трансформаторів і конденсаторів, і непридатні заборонені пестициди. Крім того, в Україні щороку накопичується півмільйона тонн відпрацьованих мастил, більша частина яких не збирається.

Вкрай високий ризик виникнення пожеж, через які небезпечні речовини — формальдегід, хлористий водень, етилен, пропілен, фенол, ціанистий водень, окисли сірки й ін. — швидко й у величезній кількості потрапляють у повітря. Характер же такого впливу на людину не завжди однаковий: можуть уражатися органи дихання, нервова система, може статися загальна інтоксикація організму. Скажімо, акріламід і його похідні діють на нервову систему, викликають ураження печінки та нирок. Капролактам має шкірноподразнювальну і сенсибілізуючу дією. Полівінілхлорид, із якого нерідко виготовляють дитячі іграшки, викликає судинний невроз, розвиток вегетосудинної дистонії. А полістирол — запальні й атрофічні зміни верхніх дихальних шляхів.

Не менш небезпечним повітрям дихають жителі великих міст. Якщо концентрацію забруднювачів у повітрі над океаном узяти за одиницю, то в сільській місцевості цей показник дорівнюватиме 10, у невеликих населених пунктах — 35, а у великих містах — 150.

Дуже цікавим у цьому плані є епідеміологічне дослідження деяких показників розвитку дітей до року, котрі мешкають у Криворізькому промисловому регіоні. Як з’ясували учені, найсуттєвіші відхилення від показників умовно чистого району виявлено при аналізі часу появи перших зубів — на більш ніж півтора місяця пізніше. Діти в такому районі пізніше починають розмовляти, самостійно стояти, у їхніх матерів швидше зникає молоко, а отже, організм немовлят менше одержує необхідних для нормального розвитку імунної системи речовин.

Взаємозв’язок здоров’я населення з чинниками довкілля вивчали і кременчуцькі вчені. Вони показали, що підвищення в питній воді концентрацій іонів заліза, марганцю, залишкового хлору після водопідготовки, постійна наявність у воді неорганічних азотовмісних сполук сприяють виникненню анемії, захворювань кровоносної системи, порушенню кровопостачання, розладам центральної нервової системи й ін. Виявлено чітку залежність між рівнем захворюваності на гострі пневмонії, ларинготрахеїти, бронхіти і наявністю в повітрі оксидів вуглецю, сірки, азоту, аерозольних речовин. Встановлено, що спільна дія оксидів сірки, вуглецю, азоту, фенолу, бензолу, аміаку, сірководню й олефінових вуглеводнів сприяє прояву анафілактичного синдрому.

— Миколо Георгійовичу, а від якого виду токсикологічного навантаження сучасна людина страждає найбільше?

— Якщо говорити про ті небезпеки, в основі яких лежить токсична дія на організм, то вони, на жаль, є практично скрізь. У повітрі містяться викиди підприємств і транспорту, у житлі — речовини, що їх виділяють оздоблювальні матеріали, меблі, різні прилади, у воді — також викиди підприємств, від яких очистити питну воду практично неможливо. А ось дані, що прозвучали в одній із доповідей: із повітрям у наш організм надходить 3% важких металів, 16% — із питною водою і 81% — із харчовими продуктами.

— У продуктах найбільш небезпечні важкі метали?

— Не тільки. Потрапляють залишки і пестицидів, і тих матеріалів, які використовуються для виробництва продуктів. Не менш небезпечні й харчові добавки — барвники, консерванти, стабілізатори тощо. Все це ті речовини, з якими людина у своєму еволюційному розвитку не зіштовхувалася і тому сприймає їх як чужорідні. Природно, відповідь на потрапляння в організм таких речовин завжди потребує напруження захисних сил, можливості яких згодом виснажуються, і людина не може адекватно реагувати на серйознішу небезпеку.

Тому якщо навіть окремо взята речовина в тих дозах, у яких вона потрапляє в організм, і не є небезпечною, то вся сукупність ксенобіотиків, що діють на людину, може призвести до серйозних наслідків. (Хоча є ряд речовин, менші дози яких викликають сильнішу реакцію організму. Це явище так і називається «парадоксальна токсичність».) На мій погляд, більшість так званих хвороб цивілізації можна пояснити саме з цього погляду. Взагалі, у сучасній токсикології позначилася явна тенденція до переходу від вивчення ізольованої дії різних шкідливих речовин до вивчення їхнього комплексного впливу.

У прийнятій на нашому з’їзді резолюції йдеться про розробку загальнодержавної програми токсикологічної безпеки населення. Необхідно зробити комплексну оцінку ризику впливу всього того, що людина одержує із середовища проживання у вигляді ксенобіотичного навантаження.

— Таку безпеку визначатимуть індивідуально чи для всієї популяції?

— Оцінити ризики для кожного індивідуально неможливо — це дуже дорого. Але оцінити стан середовища проживання людини, визначити критерії, прийняти відповідні нормативи (сьогоднішні орієнтовані на вплив однієї конкретної речовини, а не всього комплексу) — цілком реально. Після цього можна вже говорити про зниження загального токсичного навантаження.

— Яким чином?

— З допомогою законодавства. Наприклад, за кордоном вимоги до двигунів внутрішнього згоряння зробили такими жорсткими, що не всі автомобільні компанії змогли вивести свою продукцію на європейський ринок. А дотримання таких екологічних норм дозволило значно знизити рівень забруднення повітря в містах. Технічно поставлене завдання, поміщене в рамки закону.

Так само можна регламентувати вміст у харчових продуктах пестицидів, консервантів, стабілізаторів, барвників, ароматизаторів і ін. Уже є технології, що дозволяють і вирощувати високі врожаї, і захищати людей від онкологічних захворювань.

— Генетично модифіковані рослини — не вихід зі становища?

— З погляду зниження токсичного навантаження, можливо. Але завжди потрібно дивитися: створені нові властивості самі по собі небезпечні для людини чи ні? Будь-яку технологію, що знижує токсичне навантаження на людину, токсикологи схвалюють. Інша річ — якою ціною.

— У своєму виступі ви згадали про антидоти, які застосовують у випадках тяжких отруєнь. А чи можна у звичайному житті знизити шкоду від ксенобіотиків? Деякі вчені говорять про захисні властивості пектинів, вівса, пробіотиків, користь тривалого перебування в «чистих» зонах, наприклад, на морі.

— Зрозуміло, що отримати антидот до того великого спектра хімічних речовин, які потрапляють ззовні, неможливо. Необхідна правильна організація всього способу життя. Я недарма не раджу щось пити чи їсти: весь спосіб життя має бути таким, щоб можна було зміцнювати захисні сили організму природним шляхом і вистояти в боротьбі з ксенобіотиками. Сюди належить і збалансоване харчування, і відповідний режим праці та відпочинку, і фізичні навантаження.

Відкриваючи з’їзд, Микола Проданчук зауважив, що проходить він напередодні кількох важливих ювілейних дат. 2004-го виповнилося б 80 років творцю наукової школи токсикологів, одному із засновників вітчизняної токсикології пестицидів, професору Юрію Соломоновичу Кагану, який понад тридцять років очолював один із відділів Інституту екогігієни і токсикології ім. Л.Медведя. Наближається 100-літній ювілей засновника інституту Льва Івановича Медведя. 40-річний ювілей готується відзначати сам інститут, а скромніший — п’ятирічний — Товариство токсикологів України.

Авторитет вітчизняних токсикологів у світі досить високий — це наочно продемонструвала присутність на з’їзді провідних токсикологів світу, у тому числі й президента Європейської токсикологічної асоціації професора Роберта Круза. За нами залишаються пріоритети в галузі сільськогосподарської токсикології, зокрема оцінки пестицидів і агрохімікатів, заборони стійких органічних забруднювачів довкілля, створення концепції допустимої добової дози.

— Останнім часом більшість наук почали бурхливо розвиватися. Що нового з’явилося в токсикології?

— Найцікавіший, на мій погляд, розвиток нового напряму — токсикогеноміки. Вже можна говорити про деякі практичні результати, пов’язані з роботами з розшифрування геному людини. Сьогодні ми вже знаємо, що на одну з речовин, наприклад парацетамол, організм відповідає експресією кількох тисяч генів, і, залежно від дози та фази впливу, ця відповідь може бути різною. Тому у нас попереду дуже велика робота з ідентифікації такої відповіді. Перспективи застосування методу досить широкі як у діагностиці, так і в прогнозуванні реакції організму на ту чи іншу речовину.

— Парадокси спостерігаються не лише в токсичному впливі речовин, а й у самій вітчизняній токсикології: високі наукові досягнення на тлі вкрай низького середнього рівня токсикологічних відділень на місцях.

— Це серйозна проблема. Нині ми займаємося створенням таких можливостей у системі охорони здоров’я, щоб можна було всім, хто постраждав від впливу шкідливих речовин, надавати токсикологічну допомогу на належному рівні. Чи то будуть гриби, якісь промислові речовини чи побутові токсиканти. Для цього потрібні, як мінімум, кваліфіковані спеціалісти.

У нас же в підготовці токсикологів наявні істотні прогалини: немає інтернатури із загальної та профілактичної токсикології, дуже мало часу приділяється післядипломній підготовці спеціалістів. Ще одне завдання — посилити відділення інтенсивної терапії необхідним лікувальним і діагностичним устаткуванням, де необхідно створити токсикологічні служби. Крім того, існують проблеми з різними лікарськими засобами, антидотами, доступом лікарів до інформації тощо.

…Давні імператори, побоюючись отруєнь, поступово привчали організм до отрути, регулярно приймаючи її в мінімальних дозах. Попри явну ризикованість цього методу, інколи він спрацьовував. Може, саме цією властивістю людського організму до вироблення толерантності пояснюється той парадоксальний факт, що сучасна людина не лише примудряється вижити в обстановці тотальної токсичності, а ще й на подив незле при цьому почувається?