Останній цвях

Полеміка про необхідність радикальних реформ у системі охорони здоров’я, що відбувається в ЗМІ, стосується переважно глобальних питань галузі. Дніпропетровська область - одна з тих, де реалізується пілотний проект реформування охорони здоров’я. Яку роль у новій структурі медичної галузі відіграватиме Інститут гастроентерології НАМН України, що нагромадив і позитивний, і негативний багаж наукової, адміністративно-господарської та громадської діяльності? Аналіз цього багажу важливий не тільки в контексті майбутньої реформи, але й тому, що обличчя інституту як профільної медичної установи в останні роки почало розмиватися під впливом зовнішніх, але в більшій мірі - внут­рішніх чинників. У статті пропонується погляд автора на суть і причини цих процесів.

Дисципліна «гастроентерологія» завжди була «білою кісточкою» планової медицини. Будь-яка медична установа прагнула одержати у свою струк­туру відділення гастроентерології. В результаті більшість стаціонарів у Дніпропетровську мають відділення планової гастроентерології або гастроентерологічні ліжка в складі терапевтичних відділень. Очевидно, що реформа не обмине їх увагою. І коли на одну чашу терезів буде покладено «інтереси міста й області», зведений воєдино бюджет по галузі, а також (чого приховувати?!) персональний вплив зацікавлених осіб, а на другу - якість медичної послуги, базову оснащеність лікувальної установи, то в жертву може бути принесений саме Інститут гастроентерології НАМН України. Власне, він давно вже лежить на жертовному камені. Залишилося тільки звернути на нього увагу й визначити цьому «жирному шматку» практично в центрі міста місце в чиїхось інтересах. Уже відомо кілька людей, які потирають руки, їхні плани великі: від облаштування тут готелю з шикарною парковою територією до зас­нування університетської клі­ніки. Сподіваємося, керів­ницт­во НАМН України не доз­волить збутися цим рейдерсь­ким планам. Багато співробітників інституту тривалий час вірою і правдою служать на благо здоров’я народу й вітчизняної науки. І не їхня провина в тому, що наукові установи переживають нині далеко не найкращі ча­си. Доля інституту не має стати розмінною монетою в платежі за неспроможність його керівницт­ва, яке доклало уміння і руки (про руки - нижче), щоб довести наукову установу до жалюгідного стану.

Свого часу відомий усьому СРСР за назвою УкрНДІ гастроентерології за останні 15 років покинули, поїхавши чи то в далеке зарубіжжя, чи то перейшовши в інші лікувальні установи, славетні вчені-гастроентерологи, хірурги. Разом із цим втрачено науковий діагностичний потенціал. У недавні часи інститут мав сучасний електронний мікроскоп - єдиний в Україні. Пішли фахівці, заіржавів прилад. Функціонували потужні біохімічна, клінічна, бактеріологічна лабораторії. Нині ж виконується не повний ряд стандартних клінічних досліджень рівня ЦРЛ: немає ні сучасного устаткування, ні медиків-лаборантів. В інституті практично немає рентгенівської служби: все устаткування становить, швидше, загрозу для здоров’я персоналу і самих пацієнтів. Парадокс, але в Інституті гастроентерології немає навіть сучасної фібро­волоконної оптики, що вже казати про цифрові технології! Під вибори в місцеві органи влади один із депутатів подарував вживаний колоноскоп, який одразу вийшов із ладу. І тепер для повноцінної колоноскопії пацієнтів з республіканського інституту направляють до інших міських і районних лікувальних установ. А свого часу один із найкращих інститутських віваріїв перетворився на «зону відчуженості».

Основне завдання інституту - дослідження в галузі гастроентерології. За рахунок чого ж і на чому вони здійснюються? Відповідь на це запитання можна одержати, проглянувши, наприклад, виданий інститутом випуск збірки «Гастроентерологія», №43, 2009 рік. Кому він недоступний, повідомимо, що більшість робіт присвячено застосуванню біорезонансної діагностики при різноманітній гастро­ентерологічній патології та фітопрепаратів «Фітолінії професора Філіппова». Очевидно, в уявленні директора інституту, члена-кореспондента НАМН України, професора Ю.Філіппова - автора і натхненника описаних діагностичних і лікувальних методик, саме в них міститься стрижень наукової, діагностичної та лікувальної роботи інституту, його ніша в новій структурі організації медичної допомоги жителям Дніпропетровської області й усієї країни.

Розшифруємо читачеві базисні, або, як каже сам автор, - непорушні, теоретичні відправні постулати, покладені на вівтар науки і практики Інституту гастроентерології НАМН України. Щоб не бути викритими в перекрученні змісту ідеї, звернімося до «першоджерела», тобто до самого професора Ю.Філіппова. Теоретичні основи своєї медичної практики він викладає в монографії «Неот­ложная гастроэнтерология. Руководство для врачей» (Дніпропетровськ: Журфонд, 2004), у главі 14 - «Информационно-энергети­ческая технология диагностики заболеваний в неотложной гастроэнтерологии». Текст наводиться з автентичними лексичними і шрифтовими акцентами.

Отже, с. 300: «В настоящее время ученые разных стран доказали, что биологическое поле у человека существует, уже созданы и существуют приборы, которые его определяют и делают возможность его коррекции. В 2002 г. с помощью числовой фототехники нам удалось получить фотографию биополя пациента и врача». Там же: «Оказалось, что нарушения экосистем всех уровней подчинены одному закону - информационно-энергетическому закону биологического поля любого живого организма. Во всех экосистемах информационно-энергетическое поле имеет семь уровней (от периода зарождения жизни в яйцеклетке до конечного периода - смерти живого организма)». Підкреслюючи значимість своєї ідеї, автор на своєму персональному сайті, не мучачись зайвою скромністю, повідомляє: «То, что не удалось доказать нобелевскому лауреату Альберту Эйнштейну, стало аксимомой благодаря работам профессора Филиппова - информационно-энергетическое поле существует!». Як і геніальна дисертація Ландау на одну сторінку, так і теорія професора Філіппова до геніальності коротка: «…для неживых систем характерны большие значения энергии и малая информативность. Наоборот, живые системы имеют относительно малую энергию и высокую степень информативности. Можно предположить, что живые системы, обладающие очень высокой удельной информативностью и ничтожно малой удельной энергией, могут переходить в тонкоматериальную (или духовную) область жизни, при которой грубая материальная оболочка - человеческое тело, отсутствует. Таким образом, витальность V является формализованной характеристикой духовности, позволяющей осознать иерархию духовных сущностей в эзотерической картине мира».

Читаємо далі: «…живая материя имеет семь уровней. При подходе живой материи (человека) к пороговой витальности Vn (первый или второй уровень) живая материя практически уже имеет необратимый характер стремления к неживой материи и при переходе пороговой витальности наступает потеря физического тела для человека. Если живая материя находится в третьем, четвертом, пятом или шестом энергетических уровнях, то благодаря различным воздействиям традиционной или нетрадиционной медицины человек выводится на седьмой уровень и становится практически здоровым». Таким чином, жива матерія, за теорією профе­сора Ю.Філіп­пова, «…имеет также пороговую струк­туру. Этот порог находится между вторым и третьим уровнями…». Усе просто й зрозуміло. Як мінімум - просто: «Следует особо подчеркнуть, что данные, заложенные в информационно-энергетическом поле (биополе) всех экосистем (в том числе и человека) существуют бесконечно (миллионы и миллиарды лет) во времени и пространстве. Это нами четко доказано на протяжении сорока с лишним лет».

«…В соответствии с нашей теорией (проф. Ю.А. Филиппов) живая материя имеет семь уровней. Почему семь? За 43 года практической работы мы исследовали показатели здоровья десятков тысяч пациентов на разных этапах различных заболеваний. Различные этапы разных заболеваний укладывались только в семь уровней. Значит, биологическое поле человека (и любого биологического объекта) имеет семь уровней».

Сам Булгаков, можливо, не погребував би включити ці рядки у своє «Собаче серце», як не погребували деякі професори і навіть один директор профільного академічного інституту дати позитивну рецензію на ці «апокрифічні одкровення» як на серйозну наукову працю!

Потрібно зауважити, що язик в автора «підвішений» чудово. Слухаючи його, читаючи його тексти, в непідготовленої людини складається враження, що Альберт Ейнштейн справді «поруч не стоїть». Більше не перевантажуватимемо читача теоретичними викладками професора Філіппова. Дамо ж право автору «відкриття» перейти до практики. Власне, він давно до неї перейшов і повідомляє про результати науковому світу зі сторінок зазначеної монографії, статей збірників «Гастроентерологія» та історій хвороби пацієнтів, які користувалися його методом діагностики та лікування. У стилі письмового викладу в автора цих праць обов’язково присутні сталі словосполучення: «признанный во всем мире», «закон, который стал аксиомой», «лучшие в мире противоопухолевые препараты», «все отказались, а мы уже 20 лет лечим…». І як же без гучних прізвищ? У тексті фігурують Путін з Медведєвим, котрі, мовляв, просто обсипали нашого чудотворця нагородами і грамотами, на слуху Обама з Назарбаєвим. Останній ось-ось має відкрити фонтан інвестицій під технології Філіппова в обсязі аж ніяк не меншому ніж п’ятсот мільйонів доларів.

Не відмовиш професору Філіппову в певному магнетизмі й навіть шармі при персональному спілкуванні. Як правило, його співрозмовника, якщо він навіть учений муж, артистично й легко «огортає» хмара космічної термінології, пророкувань, відомих прізвищ, нібито інтимних подробиць з їхнього життя, що створює ореол утаємниченості та богемності. Часткове прозріння у співрозмовника настає трохи згодом, коли спілкування стає явно нав’язливим, а «провидець», умовивши свого візаві піддатися його магічній діагностиці, «реинкарнирует биополе экосистемы индивида» і знаходить одне з його біополів в загрозливо-пограничному стані. Ну як же тут без лікування! «У нас есть его на все случаи жизни!». Звернімося до буклета «Фитолиния профессора Филиппова». І не біда, що всі приписи запропонованої фітобурди з помилками здерто з оригінальних приписів фармацевта Д.Зубицького (царство йому небесне!). Отже, претензії щодо авторства висунути вже нема кому. Читаючи призначення до застосування, не можна відмовити копірайтеру у фантазії: будь-який препарат чи харчова добавка можуть позбавити пацієнта не тільки певної суми грошей, а й цілого переліку хвороб, а точніше - будь-якого захворювання. Але всім відомо, що будь-який метод справно працює тільки «в руках автора».

Про руки автора. Неодно­разово на п’ятихвилинках по п’ятницях директор демонстрував, як правильно приймати «краплі Філіппова». Призначену кількість потрібно накапати в западину між великим і вказівним пальцями своєї руки і злизати їх одним махом. Цікава подробиця: при знайомстві під час прийому на роботу він пропонує кожному прийняти чудодійні краплі з руки «самого професора Філіппова». Ну чим не причастя?! «...Бо вкусили крові його з тіла його». Фактично читач має повний автопортрет чи то месії, чи то...

У газеті «Комментарии» (№43, 2010 р.) було опубліковано статтю під назвою «Козлиный хирург» про Дж.Р.Брінклі - найбільшого в історії людства медичного афериста. У статті є опис достовірних ознак медичної афери: 1) звернення до Бога та інших вищих сил як неодмінна умова лікування; 2) згадування слів: «біополе», «енерго­інформаційний», «екстрасенсорний», «аура», «магічний», «шлаки», «медична мафія»; 3) паплюження і заперечення «офіційної медицини»; 4) лікаря представляють як члена міжнародних асоціацій, товариств, академіка «нетрадиційних» академій, володаря нагород від цих структур; 5) гарантування успішного лікування; 6) вимога відмовитися від методів нормальної конвенціональної медицини. Автор статті напевне не знав, що у Брінклі є гідний послідовник, який працює в державній установі, обіймаючи посаду директора Інституту гастроентерології НАМН України. І вся робота інституту фактично підпорядкована реалізації описаних ідей цього діяча на практиці. Суть практичної діяльності професора Філіппова, так само як і керованого ним інституту, тезами викладено у пропозиціях для співробітництва, опублікованих на його сайті. Діапазон цих пропозицій дуже великий, особливо вражає пункт 9: «Ранняя доклиническая диагностика раковых заболеваний по информационному полю человека. Предупреждение рака желудка, молочной железы. Матки и придатков, толстой кишки. Профилактика и лечение рака поджелудочной железы».

А ось один з багатьох власно­ручних записів директора інституту, зроблений в історії хвороби мертвого пацієнта С., 1937 року народження, в якому весь огляд зведено до вимі­рювання у важкохворого «показників біомеридіанів» та рекомендації приймати фірмову фітобурду. Вся ця виготовлена на другому поверсі адмі­ністративного корпусу «бормотуха» методом прямої перегонки в адаптованому самогонному апараті має в усіх назвах закінчення «філ». Скромна, але цілком звучна претензія на точний маркетинговий хід, як і те, що в більшості медперсоналу інституту на нагрудній кишені вишито назви: «Фитолинии профессора Филиппова».

Усе це було б смішно, якби ціна клінічного експерименту не була такою високою - людські життя.

На третій сторінці буклета «Фитолинии профессора Филиппова» повідомляється, що «Международный медицинский центр», керований нині «прис­ным» професором, у спів­робітництві з Інститутом гастроентерології АМН України «…занимается: разработкой и усовершенствованием методик лечения заболеваний в области гастроэнтерологии, вирусологии и сердечно-сосудистой патологии с использованием препаратов фитолинии проф. Фи­липпова; методик бесконтактной и контактной диагностики (патент №ЕС WO 2004/093592 А1); сертифицированных аппаратов биорезонансной диагностики и терапии; структурированной воды, препаратов, разработанных на основе металлоорганных соединений». І далі: «На сегодняшний день «Между­народный медицинский центр» достиг неимоверных результатов в диагностике и лечении…» Неймовірних!.. Вибачимо члену-кореспонденту АМН України плутанину в термінології, у тому, що фітопрепарат - він же й харчова добавка, і настоянка, і екстракт, і в цілому - майже «жива вода». Протокол дослідження деяких продуктів «Фитолинии профессора Филиппова» від 30.06.2009 №4369, виконаного в Науково-дослідному експертно-криміналістичному центрі при ГУ МВС України в Дніпро­петровській області, показав, що це зілля зовсім не «жива вода». Фітопрепарати гастрофіл і гепатофіл містили речовини психо­тропного впливу, токсичні компоненти, зокрема консервант «уротропін», який заборонено на території України при виготовленні харчових добавок. Самі ж «фітопрепарати» не мають сертифікатів, що дозволяють їх використання в медичній практиці для лікування як дорослих пацієнтів, так і дітей, що пропонується за всіма прописуваннями. В описі складу автор, зумисне чи ні, оминув такий компонент, як екстракт беладони, який має психотропний і галюциногенний ефект.

Залишимо осторонь комерційну діяльність з поширення цього зілля серед пацієнтів інституту, яка то явно, то підкилимово ведеться регулярно. Лікарі, змушені під тиском професора Філіппова застосовувати його диво-препарати, неодноразово відзначали седативний ефект при їх використанні, особливо у хворих ослаблених, реанімаційних. Ефект взаємодії цих фітопрепаратів з іншими застосовуваними фармзасобами ніколи не вивчався, тому не можна впевнено зробити висновок про зменшення ефективності основної терапії на тлі експерименту професора Філіппова. Завважимо наполегливість і системність, з якими цей експеримент насаджувався і нав’язувався лікарям інституту і пацієнтам. А куди подітися... Ці засоби діагностики і лікування, як щеплення від сказу: вчасно не застосували - смерть. Для лікаря - у плані подальшої роботи в інституті, що ж до хворого - усе можна списати на не­оборотний II енергетичний рівень, де безсилі навіть такі монстри фармакотерапії, як наш чудотворець і експериментатор.

Фактично замінюючи узвичаєні сучасні методи обстеження та лікування хворих, особливо важко хворих, професор Філіппов свідомо піддає їхнє здоров’я і життя ризику. Йдеться не про лікарську помилку, а про свідоме й цілеспрямоване застосування недоведених, нічим не підтверджених, незареєстро­ваних методів діагностики та лікування. Це, по суті, незаконний експеримент над людьми, який не має нічого спільного з медичною наукою. Нюрнберзький кодекс і Гельсінкська декларація однозначно засудили такі досліди на людині, після чого відповідні положення стали нормами закону в переважній більшості країн світу, у тому числі й в Україні.

Коли в себе на квартирі «викочує пристріт яйцем» спадкова цілителька з незакінченою початковою освітою, можна поспівчувати стражденним, які йдуть до неї по допомогу. Якщо вони справді хворі, відсутність належного лікування (сучасного, заснованого на доказовій медицині, національних формулярах і стандартах) напевне призведе до прогресування захворювання. Можна поспівчувати їм, можна піддати осуду недосконале законодавство, яке дозволяє засобам масової інформації публікувати рекламу чого завгодно будь-якими тиражами. Але ці хворі - люди, які зробили свій усвідомлений вибір, з різних причин самостійно відмовившись від послуг наукової медицини і шукаючи дива.

Коли ж лікує за фотографією, водить рамкою, шаманить і напуває зіллям директор академічного інституту член-кореспондент НАМН України - питання профанації медичної науки та правових основ охорони здоров’я набуває державного значення.

Таким чином, зі словом «гастроентерологія» інститут ідентифікують тільки вивіска на облупленому фасаді головного наукового корпусу, що на проспекті ім. Газети «Правда», 96, та назви профільних відділень у звітах, що подаються нагору, в яких указується стандартно високий відсоток «тематичних» пацієнтів. Цю «липу», як і відсутність матеріальної діагностичної, дослідної бази, що уречевлювалася раніше в спеціалізованому устаткуванні, імунохімічній та мікробіологічній лабораторіях, віварії та інших обов’язкових атрибутах наукової практики, зафіксувала у своєму звіті комплексна комісія зі спеціалістів НАМН і МОЗ України, яка проводила перевірку в 2010 році. Її висновки було озвучено у підсумковому виступі голови комісії академіка НАМНУ Л.Розенфельда перед колективом інституту. Але підготовлена резолюція за результатами комплексної перевірки почила в бозі під пресом «вагомих аргументів», поданих колишньому керівництву НАМНУ.

* * *

У середині минулого століття письменник-фантаст В’ячеслав Рибаков вигадав цілком наукоподібну утопію, де зобразив гуманний світ «близнюків» із безтурботно розквітаючою імперією, яку, як у реторті, виростили двоє експериментаторів: злостивий кристалограф-народоволець та його компаньйон-хімік. У ній вони розпорошували отруйну речовину, від чого в міні-людей періодично траплялися напади сказу. Як і в будь-якій «правильній» імперії, у ній була «правильна» церква, яка базувалася на «правильній» вірі. Була й своя грубезна священна книжка, розібратися в якій профанам було так само непросто, як у Біблії. Ну так на те й релігія, щоб її постулати приймати на віру, і пастир - щоб її підтверджувати. Будь-хто, хто знайомий з вірою, знає, що можливі емпіричні спростовання її постулатів тільки провокують витонченість у доказах того, в чому і так не сумніваєшся. Автор переймається запитанням: як могла більшість освіченого населення сприйняти таке диво, замінивши раніше прищеплені їм нормальні знання, правила поведінки й переконання? Але як проголошував Тертулліан: «Вірую, тому що абсурдно!».

Саме так в Інституті гастроентерології АМН України впродовж останніх 20 років склався і законсервувався варіант системи, нехай примітивної, але стабільної, що спирається на елементи тоталітарного управління та сурогат віри.

На завершення хочеться навести рядки з пісні на слова чудового поета Юрія Шевчука: «Все по нулям. Уже видна Дыра большого срама». І прикрити цю діру нічим і нікому. «Великий сором» у тому, як представляє національну гастроентерологію керівництво Державного інституту гастро­ентерології АМН України, у використовуваній транскрипції - ІГАМНУ. От уже точно: як корабель назвеш - так він і попливе. Системні реформи повинні розпочатися як мінімум одночасно з реформами всередині кожного суб’єкта реформування. У протилежному випадку, з подібних ІГАМНУ робитимуть кулі. Тільки таким кулям цілі не досягти.

Відверто кажучи, до фактів, викладених у статті О.Семашка (публікується зі скороченнями), редакція попервах поставилася з недовірою - чи ж таке можливе в академічному інституті? Проте у нас є численні документальні докази на підтвердження викладеного автором. Викликає подив, чому «оригінальна» лікувальна практика, здійснювана в стінах державної наукової установи, не стала предметом зацікавлення компетентних органів. Сподіваємося, що невдовзі ми про це дізнаємося.

До речі, на запит редакції НАМНУ надала копію висновку комісії, очолюваної віце­президентом (тепер уже колишнім) НАМНУ Л.Розенфельдом, яка на початку минулого року займалася перевіркою інституту гастроентерології. Попри те, що цей документ має всі ознаки формальності і в силу відомих в академічному середовищі причин не став «керівництвом до дії», окремі пункти заслуговують на увагу. Зокрема, «комісія вважає доцільним:

1. Рекомендувати президії Академії медичних наук України:

- вирішити питання щодо доцільності подовження контракту з директором ДУ «Інститут гастроентерології Академії медичних наук України» та укріплення (дослівно. - Ред.) керівництва установи;

- розглянути питання щодо проведення планової комплексної перевірки діяльності ДУ «Інститут гастроентерології Академії медичних наук України» з метою визначення шляхів оптимізації управлінської, наукової, науково­організаційної, клінічної, господарської та фінансово­економічної діяльності та оновлення матеріально­технічної бази».

Коментар президента Національної академії медичних наук України, академіка НАМНУ Андрія СЕРДЮКА:

- Ситуація, що склалася в інституті гастроентерології, давно вже турбує президію Академії медичних наук. Ми вирішили найближчим часом провести ретельну перевірку діяльності цього інституту.

Що нас хвилює? По­перше, сама поведінка і, я би так сказав, адекватність стосовно деяких рішень директора інституту. Приведу лише один приклад. Кілька тижнів тому я відхилив його прохання про продовження діяльності в інституті спеціалізованої вченої ради по захисту докторських і кандидатських дисертацій в галузі гастроентерології, педіатрії і кардіології. Дві останні наукові дисципліни не мають відношення до напрямку роботи інституту.

По­друге, коли я ознайомився із науковим складом спецради, то з подивом відзначив, що учених інституту у ній менше 25%. Решта - це вчені Дніпропетровської медичної академії і Запорізького медуніверситету. Я одразу ж зателефонував ректору медакадемії, академіку Дзяку (він, до речі, є членом президії НАМН України) і попросив пояснити, що це означає. Георгій Вікторович відповів, що так колись було зроблено на прохання окремих осіб.

Сьогодні, на превеликий жаль, інститут гастроентерології залишився без спеціалізованої вченої ради. Це - неймовірний випадок, щоб інститут, свого часу знаменитий на весь Радянський Союз і навіть за його межами, дійшов у своїй значимості до найнижчих показників. Недопустимо і абсурдно, щоб керівництво державного інституту, занедбавши наукові дослідження у визначеному напрямку, використовувало академічну базу у своїх інтересах. Якщо у когось є бажання займатися інтегративною (чи якоюсь іншою) медициною, то краще залишати гастроентерологію і йти створювати власне підприємство.

Звичайно, викривальна публікація у такому авторитетному виданні, як «Дзеркало тижня. Україна», це, без сумніву, удар по іміджу Академії медичних наук. Однак я переконаний, завдяки гласності ми скоріше наведемо порядок у нашому академічному господарстві. В інтерв’ю для вашого тижневика (DT.UA, №19, 2011 р. - Ред.) я вже говорив про те, що НАМН України прагне до відкритості і прозорості у своїй діяльності. Про результати перевірки інституту гастроентерології та висновки президії НАМН України ми неодмінно поінформуємо громадськість.