ОНКОЛОГІЯ МАЄ БУТИ ОЩАДЛИВОЮ?

Чутки про те, що державну програму «Онкологія» збираються закрити, виявилися перебільшеними. Проте ситуація з її виконанням далека від ідеалу. Від самого початку уряд передбачав протягом п’яти років — із 2002-го по 2006-й — виділити на її реалізацію 729,4 млн. грн., із місцевих бюджетів планувалося спрямувати 138,58 млн. грн. Але практично відразу «Онкологія» почала пробуксовувати.

У перший же рік на закупівлю медикаментів із запланованих 114,6 мільйона виділили менш як 27 млн. Тому ліки дісталися тільки дітям та онкогематологічним хворим. На відновлення устаткування, яке здебільшого застаріло морально та фізично, не надійшло практично нічого. Не виділялися гроші й із місцевих бюджетів.

— Нинішнього року на виконання всієї програми було заплановано 114,6 млн. грн., із яких 105 млн. передбачалося спрямувати на медикаменти й радіоізотопи, а 9 млн. — на придбання устаткування для променевої терапії, — коментує ситуацію заступник директора Інституту онкології АМН України проф. Володимир Медведєв. — Треба віддати належне, 2003 року, як ніколи раніше, фінансування програми «Онкологія» здійснюється регулярно. На початку поточного року, ще до проведення всіх тендерів, нам віддали борг за договорами, укладеними ще в 2002-му. Завдяки цьому медикаменти почали надходити вже у січні. Як і торік, пріоритети при розподілі коштів — дитяча онкологія й доросла онкогематологія. Дітей із первинно зареєстрованим захворюванням у нас на обліку 2200. На їхнє лікування плануємо витратити 8 млн. грн. Ця сума дозволить не лише повністю забезпечити потреби в медикаментах, а й працювати за сучасними протоколами лікування.

Пріоритети цілком зрозумілі. Річ у тому, що при лікуванні онкологічних захворювань крові використовується лише один із трьох звичайних методів лікування — хіміотерапія. Крім того, таким хворим часто доводиться робити дуже дорогу процедуру — трансплантацію кісткового мозку. Тому на 16 тис. первинних хворих виділили 10 млн. грн., яких, за ідеєю, має вистачити на рік. Решту коштів розподілено між іншими групами хворих. Але, оскільки гроші поки що надходять регулярно, у медиків є надія, що вдасться забезпечити всіх, кому потрібні препарати першої лінії — тобто основні протипухлинні. Із ліками другої, третьої й наступних ліній (їх застосовують, якщо розпочата хіміотерапія виявилася не досить ефективною, а також для запобігання ускладненням або побічним ефектам чи для зниження їх) — набагато складніше.

Не можна сказати, що їх не закуповують зовсім, але роблять це в дуже обмеженій кількості, з огляду на високу вартість. На виділені державою кошти можна повністю покрити лише потребу в препаратах першої лінії і тільки на 20—40% — другої, третьої та інших. Тобто доводиться йти на компроміси, вибираючи оптимальні схеми лікування й керуючись співвідношенням ціни та якості. На жаль, далеко не всі такі компроміси виправдані. Адже нерідко в тендерах на цілком законних підставах беруть участь, не пройшовши в Україні належної оцінки своєї терапевтичної ефективності, маловідомі препарати з країн, що розвиваються. А позаяк їх ціна нижча, то вони нерідко й виграють тендер.

Але проблема не лише в якості препаратів, а й у явно недостатній кількості їх. Відтак вони часто розподіляються нерівномірно.

Крім того, при розподілі ліків враховуються лише первинні хворі. Решта, вочевидь, мають «крутитися» самостійно: на всіх онкохворих (їх близько 800 тис.), котрі стоять на обліку, у нас коштів немає.

Скрутна ситуація зберігається і з відновленням медтехніки. Гроші на це — 9 млн. грн. — надійшли лише нинішнього року. Оскільки майже 90% апаратури потребує відновлення, їх явно замало.

І, попри все викладене вище, при підготовці бюджету на 2004 рік із якихось невідомих причин було ухвалено рішення фінансувати «Онкологію» за рахунок не основних, а додаткових відрахувань. Як правило, такі в нас ідуть куди завгодно, тільки не на реалізацію соціальних програм. Правда, потім отямилися, питання переглянули і гроші на онкологію все-таки виділили. Залишається сподіватися, що не востаннє.