ОБЕРЕЖНО — ШТОВХАЮТЬ...

Завелика вибоїна — сухо чи ні — завжди наповнена водою і злегка смердить. За два метри від неї яскраво-червоні столики бару «Дельфін» з ошатними рекламними парасольками «Чернігівське пиво». Тут завжди людно, за будь-якої погоди. Чи через те, що трохи дешевше, чи тому, що все під рукою: пляшка горілки, пара пива і, щоб міцніше взяло, цигарка. Столики сервіровані однаково, ну, мабуть, в когось — хто гурманіший — ще й жменька копченої мойви. Тому й зрозуміло, чого так тхне з тієї вибоїни. І розмови за столиками прості, немов цвях. Найчастіше йдеться про те, кому і що вдалося «штовхнути» на базарі.

Базар відразу, за два квартали від бару «Дельфін». Лише він виник — стихійно й миттєво — як його назвали «хитрим».

Тепер це офіційний ринок: із лотками, прилавками і довжелезною, звареною із модних кутиків конструкцією для продажу квітів, яка надійно загороджує прохід тротуаром — із вічною купою сміття навпроти. (Комунальникам не платять, вони не прибирають. Заплатять — приберуть. Але частіше, звісно ж, не платять.)

Кіоск «Молочні продукти» від молокозаводу (де завжди все чистіше та свіжіше) затесався сюди випадково, ще до виникнення ринку, і пробратися до нього важко: щільно, плече до плеча — торгуючі сигаретами «врозсип», біляшами, пиріжками, тістечками домашнього виготовлення і копченою ковбасою такого ж походження. Ковбаса коштує п’ять гривень батон. Це загадка, шарада — нерозв’язна для дурнів. Як же так можна: у хазяїна кілограм м’яса коштує чотирнадцять гривень, у магазині — шістнадцять, а батон копченої ковбаси — п’ять. Добродійність, собі на шкоду? Той, хто не в змозі розгадати цей ребус, ковбасу купує. Перекупки ледь устигають діставати палицю за палицею з бездонного речового мішка.

— Ні в якому разі нічого не купуйте на базарі, — заклинає нас наша давня знайома завідувачка офтальмологічного відділення райлікарні Віра Пантелїївна Литвин.

— А помідори? Ми любимо помідори.

— Я теж люблю помідори. Але вони в нас погано ростуть, чор-ніють, і виробники їх гарненько обробляють різними стимуляторами росту, отрутохімікатами. А оскільки безконтрольно, на око і не для себе... І тому подібне.

— Ні в якому разі не купуйте пиріжки, біляші домашньої, ручної роботи. Мій син, міліціонер, вже на що бита, досвідчена людина, ризикнув з’їсти пиріжок із капустою — зверніть увагу, із капустою, що може бути безпечніше? Виявилося, що до капусти додали гриби для смаку. Ледь врятували. Пам’ятаєте — перша ознака отруєння грибами — погане самопочуття за нормальної температури, — роз’яснює лікар Тетяна Максимівна Клонтай.

Продуктові ряди відокремлені від промтоварних величезним пустирем, іменованим площею Героїв Сталінграда.

— На товкучці ви можете нар-ватися на наш товар, — просвіщає колишній безробітний столяр- червонодеревець, а нині охоронець чорнобильської зони. — Могильники закриті, радіоактивні машини розкурочені й реалізовані як запчастини на товкучках. Де що зараз «світиться» — одному Богу відомо.

Днями ми зіткнулися з випадком, що змусив задуматися, — наскільки готові надзвичайні служби Чернігівщини оперативно відреагувати на появу в неорганізованій торговій системі «лівих» і небезпечних для життя товарів.

Напередодні зими, передбачаючи віялове відключення електрики, народ став запасатися паливом для архаїчних освітлювальних приладів — усіляких гасових ламп, ліхтарів «летюча миша» і т.п. Найвідчайдушніші намагаються використовувати для освітлення підсолений бензин і солярку, «просунуті» — автономні джерела струму, але останніх у місті мало.

...На якість гасу, купленого з рук, нам поскаржилося відразу кілька людей. Нудить від його запаху, болить голова тощо. Звідки могло взятися в Чернігові на руках це пальне? Відомо звідкіля — із розкрадених колись запасів пального ЧВАВУЛ — нині не існуючого елітного військового училища, де готували пілотів-винищувачів. Авіаційний гас не призначений для освітлення. Взимку до нього додавали різноманітні присадки. А чи лише їх? Відразу згадалися газетні статті про конструювання — в останні роки існування СРСР — винищувачів на високоенергетичному пальному, із добавками, подібними до сумно відомого гептилу... Співставили із симптомами отруєння компонентами ракетного пального, про яке розповідали нам колишні ракетники, та з повідомленнями ЗМІ про загадкові випадки токсикодермії в Миколаївській області, які збіглися з відкриттям ракетного могильника... І ми побачили в звертанні до нас із приводу гасу — тему.

Телефонуємо на санстанцію — спочатку на міську, потім на обласну.

— А що це за гас, яким торгують із рук? Може, це не зовсім гас або не гас зовсім?

— Може, — відповідають нам. — Тільки в нас немає ніяких реактивів, пристосувань для визначення подібного складу. Зателефонуйте на нафтобазу, раптом у них виявиться.

Телефонувати на нафтобазу після історії, викладеної нами в статті «Східний запах вітчизняного бензину», не хотілося.

— Ну тоді попросіть у лабораторії радіозаводу, якщо гарненько попросите, вони як виняток...

Виникла безглузда ситуація. Ніби не про потенційну небезпеку ми інформували держслужбовців, а просили хіба що про особисту послугу (самі ми, до речі, взимку любимо сидіти в затишку при свічках і світлі китайського ліхтарика на батарейках). Знову і знову обертався диск телефона. У бідончику хлюпався «речдок», приготовлений для аналізу. Та лише нікому не був він потрібний...

Ми пішли іншим шляхом. Уточнили походження продукту. І з’ясували, що в цій організації ніколи з ракетним пальним справи не мали. До речі, довідалися у військових і про те, що в ЧВАВУЛ літаків на високоенергетичному пальному не було. Але за той час, який пішов в нас на переговори, — із усією відповідальністю заявляємо це — реалізатори могли розпродати не одну тонну сумнівного гасу, невідомо кому, в якесь далеке село.

...А в барі «Дельфін» життя вирує. Певне, «штовхнути» завжди щось удасться. А інакше звідки б щодня — пляшка горілки, пара пива і цигарка для міцності. Тому будемо обережні!