Нові тарифи для фавориток мера

Жила-була собі бабуся, і не десь за морями, за лісами, а в стольному граді Києві. На світанку пенсійної юності життя її плинуло нудно й одноманітно — держава справно сплачувала пенсію, правда – маленьку. Кілька разів на рік, у переддень найголовніших свят, мерія підтримувала бабусю невеличкими доплатами, які швидко матеріалізовувалися в тортик, цукерки чи інші солодощі, на які шкода було витрачати пенсійні гривні. Край буденній одноманітності поклав новий мер, який із чарівною усмішкою на обличчі заприсягся любити київських бабусь. Нарешті! Власний дід був ущемлений у правах, позбавлений недільних пирогів, бабуся дістала заначку й на радощах вирушила в перукарню, щоб обновити стрижку: любов із людьми ще й не таке витворяє! Утім, і влада теж.

Підвищення тарифів на комунальні послуги бабуся разом із подругами пережили нелегко, не один флакон корвалолу розпили, не один зошит розрахунками у стовпчик списали. Найдовірливіші з ранку вдягалися краще й прогулювалися поблизу ощадкаси, щоб не пропустити моменту, коли там з’являться обіцяні мером багаті, які заплатять за хрущовки бідних. На всі випади діда бабуся стійко відповідала: «Буде й на нашій вулиці свято!» І як у воду дивилася — у столиці розпочалася чергова передвиборна гонка. Правда, ледь до інфаркту не дійшло, коли побачила на вулицях величезні білборди, з яких любимий мер посилав свою чарівну усмішку вчителям і лікарям, обіцяючи їм щомісячні доплати до бюджетної зарплати. Зрадив! Усі знайомі бабусі затаврували ганьбою чоловічу зраду і, як у далекій юності, заприсяглися померти, але не віддати свій голос без любові — найпросунутіші оцінювали її в доларах, потім погодилися на гривні, зрештою – взяли гречкою та соняшниковою олією. Щедрі передвиборні виплати витрачалися на яйця, майонез і крабові палички, майбутнє видавалося рожевим, як варена ковбаса другого ґатунку. Але в сім’ї, як кажуть, не без опозиції — всю ідилію затьмарював дід, який пропонував запастися борошном — із пирогами, мовляв, легше буде розчарування переживати.

Любимі бабусі (й не тільки вони!) грудьми стали за любимого мера під час виборів. Він теж про них згадав, коли підвищував ціни на хліб і хлібобулочні вироби, правда, «хлібні» гроші закінчилися так само швидко, як і щомісячні доплати бюджетникам та пенсіонерам.

А одного разу мер надіслав їй листа! На ім’я та по батькові назвав, прощення майже навколішках вимолював за те, що не може їй надбавку до пенсії платити, — лихі люди (відомо хто!) з Кабінету міністрів нагло, напевно серед ночі, вкрали всі мільярди з міського бюджету і залишили скарбницю зовсім порожньою. Бабуся готова була йому всю свою пенсію поштою відіслати, щоб підтримати любимого у хвилину скрути, але, на жаль, не знала домашньої адреси. А коли мер надіслав ще одного листа, вона так розчулилася, що впустила окуляри, і вони розбилися. Вирушила в поліклініку по нові: раптом ще одного листа від мера отримає — як читатиме? Дід, правда, підколов, що без окулярів і нових комунальних тарифів, які влада обіцяє підняти до небес, не прочитати. І накаркав — невдовзі бабуся побачила нові тарифи, правда, не в поштовій скриньці.

У вестибулі поліклініки людський натовп, не особливо добираючи висловів, читав уголос розцінки на здоров’я: електрокардіограма — 40 гривень, УЗД — 108, рентген грудної клітки — 30, перевірка слуху — 73, підбір окулярів — 35, аналіз крові на цукор — 11, підрахунок лейкоцитів у крові — 20, підрахунок еритроцитів — 35 гривень. Список був розлогий, ціни приголомшували...

«Мер категорично обіцяв, що багаті платитимуть за бідних», — подала вона голос на захист свого любимого. «Тільки в поліклініку багаті не ходять, — підтримав розмову високий дід. — Вони переважно за кордон лікуватися їздять. Правда, є й такі, які в нашій Феофанії лікуються, що, втім, для нашого Деснянського району те ж саме, що Європа...»

Бабуся не стала далі слухати, а поква­пилася до реєстратури, сподіваючись до запровадження нових тарифів устигнути потрапити на прийом хоча б до дільничного терапевта. Стоячи в черзі, вона підраховувала, скільки зможе заощадити: консультація терапевта — 80 гривень, огляд гінеколога — 16, УЗД для жінок — 122, плюс діагностика молочних залоз — 82. Ще потрібно здати кров на цукор — тричі протягом половини дня, аби динаміку видно було, — це 33 гривні, ще сотня потрібна на решту аналізів. Після 50 років усе це слід проходи­ти, щонайменше, двічі на рік, бо ста­ріючий організм уже не в змозі давати раду різним слабостям так, як у молодості, а найбільше лякає рак, що його дуже легко пропустити. Сумні розмірковування бабусі перервало повідомлення, що талончиків на прийом немає, точніше – вони є, але лікарів немає: хто звільнився, хто на вик­лик поїхав. «Ви що, з космосу сюди прилетіли? — дивувалася реєстраторка. — У київських поліклініках уже давно повно вакансій. Ті лікарі, котрі залишилися, тягнуть по дві-три дільниці, до них на прийом потрапляють тільки най­впертіші — там же черги на день! А дитячі поліклініки взагалі можна закривати — педіатра вдень зі свічкою не знайдеш, медсестри на прийомі сидять! Мало того, що зарплата злиденна, та й ту затримують, скоро всі розбіжаться».

Засмучену бабусю вдома відпоювали чаєм, дід навіть по шоколадку збігав: «Не надумай, моя дорога, ні хворіти, ні, тим паче, вмирати, — май на увазі, в Києві поховати людину неможливо — не те що в межах міста, а й за його межами цвинтарі закриті, на Південний теж можеш не розраховувати, у нас таких грошей немає». — «Проте я чула, що невдовзі відкриють нові, впорядковані, — не здавалася бабуся. — Мер по телевізору обіцяв». — «Відкриють, звісно, якщо обіцяв. Правда, не для людей, а для собак та кішок. Схоже, у столиці їх люблять більше, ніж бабусь, — глумився дід. — Отож райське життя для вас, фавориток, поки що відкладається — не потягнете ви нових тарифів. Ти краще шоколадку з’їж, кажуть, вона гормон щастя виробляє, через годину всміхатимешся так, ніби тобі мер нового листа надіслав».

* * *

У січні в столиці, мабуть, упав останній бастіон, який до останнього захищав київського мера, — навіть віддані йому бабусі були шоковані тим, як міська влада нехтує законами нашої країни. Якщо підвищення тарифів на комунальні послуги, хліб, проїзд у міському транспорті вони могли пережити, користуючись якимись пільгами та втішаючись клятвами в любові й піснями мера, то ситуація в медицині не залишає їм шансів на спокійну і гідну старість. По-перше, у стаціонарах, де в основному лікуються люди похилого віку, ще з літа зникли медикаменти, хворих перестали годувати, час від часу відключають світло й воду, і жодні пільги тут не рятують. Старі люди були переконані, що перебувають під особливим заступництвом мера, а отже, всі незгоди їх оминуть, тому вони не особливо співчували молодим, тепер же ситуація змінилася: пропоновані тарифи на медичну допомогу торкнуться як студентської поліклініки та служби швидкої допомоги, так і геріатричних відділень, — пільг не передбачено ні для кого. Схоже, навіть найнаївніші перестали вірити, що знайдуться багатії, котрі за них заплатять.

Цей тиждень розпочався тим, що в понеділок залишилися без електрики чимало медичних установ Києва — не тільки поліклініки, а й стаціонари, навіть лікарня швидкої допомоги та кардіологічний центр. У середу медики вирішили провести акцію протесту (чи розпачу?): годину не проводили прийому пацієнтів, щоб привернути увагу до жалюгідного стану міських медустанов. Молода команда мера, якою він так пишається, вишукує способи латання дір у бюджеті: запровадження плати за всі види медичної допомоги, напевно, вважається чудовим антикризовим ходом. Ніхто не потрудився розібратися, чи є різниця між медичною допомогою і медичною послугою: чи можна обкладати даниною УЗД нирок або щитовидки так само, як обстеження перед ліпоксацією чи операцією зі зміни статі? Втім, чого можна вимагати від підлеглих мера, якщо він сам, професійний юрист, між іншим, не втомлюється скрізь повторювати, що всі лікарі — злодії й хабарники? Забуваючи не тільки про презумпцію невинності, а й про те, що серед лікарів чимало бабусь, яких він так ніжно любить.

Міністерство охорони здоров’я, яке зобов’язане не любити бабусь, а забезпечувати їх медичною допомогою, дуже стурбоване ситуацією, що склалася в Києві. Офіційна позиція МОЗ базується на статті 49 Консти­туції та нормах законодавства, які гарантують надання безплатної медичної допомоги в державних і комунальних лікувальних установах.

Голова Національної ради з питань охорони здоров’я, радник президента України Микола Поліщук теж не приховує своєї тривоги з приводу намірів київської влади: консультація терапевта, за яку потрібно заплатити 80 гривень, по суті, зачиняє двері поліклінік перед хворими і штовхає їх на самолікування або до знахарів. На його думку, у розвинених країнах, де якість і тривалість життя набагато вищі, ніж в Україні, давно вже довела свою ефективність сімейна медицина. Саме якісна первинна медична допомога гарантує точну діагностику й успішне лікування — адже чимало патологій вдається виявити на ранніх стадіях. На жаль, інтенсивний розвиток сімейної медицини, який у нас розпочинався, нині заморожений, ми знову тупцюємо на місці. За словами М.Поліщука, постанова Кабінету міністрів, прийнята в 1996 році, затвердила перелік платних послуг, які мають надаватися в державних лікарнях, але це стосується саме послуг, а не медичної допомоги. Всі дослідження, на які посилає лікар, а тим паче діагностика й операції за життєвими показаннями, мають бути безплатними. А якщо назріла необхідність брати з пацієнтів гроші, слід запроваджувати страхову медицину. На жаль, голові Національної ради з питань охорони здоров’я не вдалося обговорити ці питання з командою мера, — заступники просто не виходять на зв’язок.

Дуже стурбовані ситуацією, що склалася, громадські організації, добре розуміючи, під який удар потрапляють і пацієнти, і медики. В.Очеретенко, голова Спілки громадських організацій «Всеукраїнська асоціація захисту прав пацієнтів «Здоров’я нації», вважає, що запровадження тарифів примусить людей заощаджувати на власному здоров’ї. Особливо постраждають невиліковно хворі, які повинні регулярно проходити обстеження: як бути тим-таки діабетикам, якщо кожен аналіз крові на цукор коштуватиме 11 гривень, а такі аналізи потрібно робити постійно? А в що виллється обстеження майбутньої матері — консультації, діагностика, аналізи? Це нововведення, на думку В.Очеретенка, поставить під загрозу не тільки ранню, а всю діагностику в цілому, а отже багато хвороб виявлятимуться на тій стадії, коли допомогти вже нічим не можна.

За ідеєю, надію має вселяти те, що прокуратура міста Києва не залишилася байдужою: вже видано розпорядження «Про усунення порушень ст.49 Конституції України, Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я». Розпорядження, як відомо, обов’язкове для виконання — до 30 січня мерія повинна не тільки усунути порушення закону, а й відзвітувати про це перед прокуратурою.

Але боюся, що ні молодим киянам, ні любимим бабусям мера це не допоможе зберегти гроші в гаманцях, — кілька днів тому стало відомо про нову ініціативу керівництва київської міськадміністрації: навіть відвідини міських цвинтарів столиці будуть платними...