НЕМАЄ ЦИВІЛІЗАЦІЇ БЕЗ ЗДОРОВ’Я НАЦІЇ

Ми вже почали сприймати мало не як належне дванадцятирічних хлопчаків, що «стріляють» у перехожих сигарети, чотирнадцятирічних дівчаток, котрі «бавляться» на очах у всіх пивом чи ром-колою. Нас не шокують навіть повідомлення на кшталт «У сусідньому під’їзді живуть троє вісімнадцятирічних наркоманів», не дивує, що майже цілий рік пустують футбольні поля та спортмайданчики. Нам, дорослим, у повсякденній марноті й турботах про хліб насущний якось ніколи поставити собі просте запитання: якими ростуть наші діти, що ми робимо, аби вони були здоровими? А либонь підстав для занепокоєння більше ніж досить.

За даними ООН, Україна посідає перше місце серед країн СНД за темпами поширення епідемії ВІЛ/СНІДу. Тільки офіційно зареєстрованих наркоманів у нас понад 68 тисяч чоловік, дедалі «популярнішим» серед вітчизняних любителів кайфу стає такий страшний препарат, як героїн. 93% (!) наших 15—22-річних співгромадян більш-менш регулярно споживають алкоголь. Українська молодь загалом дуже ослаблена: 74% юнаків і дівчат хоча б раз хворіли протягом минулого року. Словом, ситуація далеко не з веселих. Що ж робиться в нашій державі для підвищення престижності фізкультури та спорту серед підростаючого покоління? Хто і як пропагує серед українських юнаків і дівчат здоровий спосіб життя? Як, зрештою, оздоровлюється наша молодь? На ці запитання я попросила відповісти лідерів молодіжного руху України.

Чи є світло в кінці тунелю?

— Дійсно, ситуацію зі здоров’ям нашої молоді можна з повним правом назвати кризовою, — вважає заступник голови Українського національного комітету молодіжних організацій (УНКМО), голова Християнсько-демократичної спілки молоді України Олександр Ярема. — І корінь зла, на мій погляд, у тому, що багато юнаків і дівчат, образно кажучи, не бачать світла в кінці тунелю. Суспільство, що переживає перехідний період, на жаль, не передбачає чітких орієнтирів на найближче майбутнє. Молодій людині, котра зводиться на ноги, дуже важливо мати точку опори, своєрідний стрижень, що дає надію та бачення того, куди і як рухатися. А коли людина не уявляє, яким буде її завтра, чітко не усвідомлює, що станеться з нею, з суспільством, державою, то, відпо-відно, вона не має ні причин, ні мотивів особливо піклуватися про власне здоров’я. Це справді велика проблема, оскільки чимало наших юнаків і дівчат, по суті, живуть сьогоднішнім днем, зовсім не замислюючись над своїм майбутнім. Чи можливо такий стан справ кардинально змінити на краще? Загалом-то чимало робиться вже сьогодні. І однозначно лідирують у цьому плані недержавні інституції — громадські організації. Хоча вони всі й дуже відрізняються одна від одної, але величезний пласт роботи кожної пов’язаний саме з різноманітними оздоровчими заходами, акціями, які пропагують здоровий спосіб життя тощо. Але УНКМО й організації, що входять у нього, — лише сегмент нашого суспільства. Проблема здоров’я молоді занадто масштабна, щоб ми могли розв’язати її самостійно. Свій посильний внесок повинні зробити всі — і держава, і церква, і політичні партії, і, ясна річ, громадські організації.

Спорт і труд поруч йдуть

Про «посильний внесок» докладніше розповів заступник глави Всеукраїнської громадської організації «Українська соціал-демократична молодь» Роман Негода:

— Приміром, УСДМ займається не лише політикою. Ми втілюємо в життя багато програм, спрямованих на поліпшення здоров’я нашої молоді. Влітку проводимо табори, де багато уваги приділяється фізичній культурі й заняттям спортом. До речі, у такі табори беремо з собою дітей із дитячих будинків. Для них же регулярно проводимо чемпіонати зі стрітболу (вуличного баскетболу). Є в нас і довгострокова програма «Динамо-експрес», одним із головних напрямів якої є саме спортивно- оздоровча робота — проведення турнірів, олімпіад, змагань тощо. Загалом, я переконаний, у плані оздоровлення потрібно робити конкретні, коли хочете, навіть адресні кроки. Допомагати тим-таки сиротам, дітям із глухих сіл — у них же в цьому плані куди менше можливостей, ніж у ровесників із благополучних родин, котрі живуть у великих містах.

Свою точку зору стосовно обговорюваних питань я попросила висловити й голову Всеукраїнської ради молодих учених і фахівців Володимира Гежу.

— Здорова, сповнена сил людина неодмінно почуватиметься неповноцінною, якщо в неї не буде роботи. А коли вона працює, то розуміє: аби добре заробляти, потрібно добре потрудитися, а для цього, природно, необхідне міцне здоров’я. Приділятиме йому увагу в такій ситуації, повірте, кожен. Чому, приміром, в Америці культивується здоровий спосіб життя? А тому, що неможливо по 12 годин у день «плуга перти», будучи хворим. Тож чинник зайнятості, наявності роботи, яка приносить не лише моральне, а й матеріальне задоволення, у жодному разі не можна не враховувати. Молодь — найактивніша частина населення, вона хоче працювати, працювати багато. Державі потрібно тільки створити для цього нормальні законодавчі умови й нормальні правову та податкову системи.

Найкращий закон не допоможе, якщо він не працює

— Молодь — одна із найнезахищеніших категорій населення, — переконаний голова УНКМО, начальник департаменту молодіжної й сімейної політики Держко-мітету молодіжної політики, спорту й туризму України Володимир Рябіка. — Водночас, молодь — найважливіший ресурс держави. І якщо вона не реалізує себе, то в країни, погодьтеся, просто немає майбутнього. Тож я бачу завдання глобальніше — державі необхідно змінити ставлення до молодіжної політики загалом, перейти від декларацій до вирішення конкретних питань. До відповідної законодавчої бази України як до такої претензій немає — вона найдосконаліша серед країн колишнього СРСР. Це — об’єктивна оцінка. Але от реальне наповнення таких законів — фінансове, матеріальне, організаційне — м’яко кажучи, залишає бажати кращого.

Дуже багато втратила Україна в плані оздоровчих програм. Раніше 90% дітей відпочивали влітку в піонертаборах, проводилися дуже потужні заходи, спрямовані на профілактику захворювань як серед дітей, так і серед молоді. А сьогодні ми, на жаль, не можемо забезпечити в повному обсязі літній відпочинок навіть тим, хто цього найгостріше потребує, — чорнобильцям, інвалідам, дітям з багатодітних, малозабезпечених сімей, сиротам. Загалом держава нині у змозі оздоровити близько 10% українських хлопчиків і дівчаток. Це надзвичайно погано! Необ-хідно радикально змінити ставлення до питань оздоровлення, значно збільшити фінансування відповідних програм. І, підкреслю, за нинішніх непростих еконо-мічних умов наголос потрібно робити на наметових таборах — вони і значно дешевші, і дозволяють охопити велику кількість дітей. У бюджеті-2001 обов’язково слід передбачити відповідні суми, які дадуть змогу наступного року провести по-справжньому активну програму літнього оздоровлення.

Фізичну культуру — в маси

— Не менш важливий сьогодні й моральний бік питання: серед молоді необхідно повернути престижність занять спортом, — веде далі Володимир Леонідович. — І забезпечити широке долучення дітей із самого раннього віку до фізичної культури. Нині ми повертаємося до програми «Здоров’я нації», плануємо підсилити її дитячий і молодіжний напрями. Торік активно стартувала масштабна пропагандистська акція, під час якої видатні спортсмени й популярні артисти агітують молодь за здоровий спосіб життя, проводять благодійні концерти. До речі, перший етап програми, коли наші майстри сцени об’їздили дитячі колонії та будинки-інтернати, уже завершився. І, я переконаний, ці виступи принесли чимало користі.

Плануємо винести на розгляд Національної ради з питань молодіжної політики при Президенті України питання про створення комплексної програми пропаганди здорового способу життя серед молоді. Вона міститиме і конкретні оздоровчі заходи (до речі, обов’язково потрібно повернутися до питання дворових спортмайданчиків із турніком, брусами, з футбольним майданчиком. Усе це не вимагає дуже великих капіталовкладень), і широкомасштабну рекламну кампанію, у якій згодні взяти участь популярні артисти й відомі спортсмени. І таку програму, з огляду на нинішній стан справ, необхідно запускати негайно.

Боротьба за здоровий спосіб життя — це, природно, боротьба і з алкоголізмом, і з наркоманією, і з тютюнопалінням. Тут, звісно, однією пропагандою не обій-дешся. Потрібно дати змогу дітям проявити себе в чомусь хорошому. Приміром, у спорті, оскільки він ніяк не сумісний зі шкідливими звичками. Повірте, це питання можна цілком розв’язати. Згоден, потрібні чималі гроші. Але значно дорожче боротися з наслідками бездіяльності. У кожному селі, у кожному маленькому населеному пункті повинна бути хоча б одна людина, відповідальна за спортивну роботу серед підростаючого поко-ління. На розв’язання цієї проблеми слід виділяти кошти і з державного, і з місцевих бюджетів. Іншого виходу немає. Та й світовий досвід свідчить: держава, що заощаджує на молодіжній політиці, згодом втрачає набагато більше. І якщо ми хочемо стати по-справжньому цивілізованою, розвиненою європейською країною, то й пріоритети в нас повинні бути європейськими.

Повторюся, у нас дуже хороша законодавча база, чимало потрібних указів підписав Президент. Але на сьогодні всі вони реалізовані, у кращому випадку, на 20—30%. Скажімо, наприкінці минулого року Леонід Кучма підписав Указ «Про першочергові заходи з реалізації державної молодіжної політики й під-тримку молодіжних громадських організацій», де в одному із пунктів йшлося про передачу УНКМО двох санаторіїв Мінздоров’я в Сімеїзі під створення Національного молодіжного оздоровчого, культурно-інформаційного центру. І що ви думаєте? Питання досі в «підвішеному» стані, нове керівництво Міністерства охорони здоров’я всіляко блокує його рішення. Кому, скажіть на милість, буде гірше від того, що напівзанедбані санаторії, де нечисленним відпочиваючим (причому, не з України, а з Росії) доводиться тулитися в повоєнних бараках, перетворяться на чудовий сучасний оздоровчий центр? А Мінздоров’я замість того, щоб розібратися в ситуації, виконати указ Президента і, мабуть, уже третє доручення Кабміну, робить вигляд, ніби його це не стосується. А тим часом минуло літо. Вважайте, втратили цілий оздоровчий сезон...

Замість епілогу

Не хотілося б закінчувати матеріал на такій, дещо сумній, ноті. Тим паче, причини для оптимізму є (нехай їх не так багато, як хотілося б, але все-таки). Так, є в нашому суспільстві реальна сила, спроможна багато чого змінити на краще. Це — громадські молодіжні організації. Крім того, переконана, ніхто не зможе закинути тому ж таки Володимиру Рябіці, що все, про що він говорив, — нікому не потрібне витрачання часу та грошей. Оскільки, це не витрати, а інвестиції в майбутнє. І якщо держава й надалі скупитиметься на них, то логічно поцікавитися: чи можна вважати хорошими батьками тих, хто шкодує грошей на здоров’я та благополучність власних дітей? Відповідь, як на мене, більше ніж очевидна.