На порозі невідомої етики

Прообраз лазерної зброї в «Гіперболоїді інженера Гаріна» Олексія Толстого... Термін «робот», введений Карелом Чапеком... Обрії трансплантології, що виникають у «Голові професора Доуеля» Олександра Бєляєва... Кругосвітні екскурси підводних човнів, коли їх ще й на думці не було, передбачені Жулем Верном... Свою книжку «Шлях до нооетики», видану нещодавно Одеським медичним університетом (2008 р.), Валерій Запорожан розпочинає з цих прикладів. Припущення не виявилися помилковими. Але двадцяте століття, яке зробило фантастику науковою реальністю серед лише вчора навіть не гіпотетичних позицій, породило і зворотний бік ривка цивілізації — безпрецедентне забруднення довкілля, переважно за рахунок хімічного пресингу, генетичні поломки на цьому тлі, епідемію стресів.

Власне, такі суперечності — прогнозоване явище. Не випадково академік В.Вернадський, на противагу стихійному розвитку людства, висунув положення, що, лише не пориваючи з думкою про перетворення біосфери — зазвичай «оболонки» цивілізації, у ноосферу — сферу розуму, — людство прийде в необхідне безпечне русло. Наводячи в контексті своїх міркувань слова В.Вернадського «Першопричина кризи — відомий конфлікт матеріального і духовного в людині», В.Запорожан резонно розвиває положення про ноосферу логічним постулатом про те, що тільки нова градація суми досить прогресивних етичних формул — перехід біоетики в нооетику, етичне випередження і супровід підходу до життя як до функціонування в ноосфері одушевить і цю уявлювану й водночас цілком реальну всеосяжну субстанцію буття у третьому тисячолітті, що настало.

Чому саме лікар, учений-медик у цій неординарній книжці висуває, по суті, контури і нового етичного вчення, і навіть, мабуть, невідомої раніше етики? Певно, тут є принаймні дві причини. Обидві вони певною мірою окреслені в передмові до книжки, автором якої є Казимир Імелінський, президент Міжнародної академії А.Швейцера. Академік АМН України Валерій Запорожан, клініцист у галузі репродуктивної медицини, для вирішення складних проблем свого фаху ініціював інтеграцію в нього низки сучасних ендоскопічних малоінвазивних технологій, включно з лазерними. Потім були молекулярно-генетичні та клітинні технології. Це абсолютно реальний пролог сучасної генетичної медицини. Новації вченого не залишилися річчю в собі ще й тому, що він, уже близько 15 років очолюючи відомий медичний університет, своїми ентузіазмом та освіченістю генерував також імпульси у своїх колег у плані етичного осмислення нових явищ.

Так, за вступним розділом «Людство і його проблеми» йдуть розділи «Людина і навколишнє середовище» — про людину в космосі й океані, а також у світі урбанізації. У розділі «Людина і хвороба» автор торкається ряду пріоритетних медичних проблем — кардіології, онкологічних та інфекційних аспектів нинішніх реалій. Глибокого аналізу заслуговує зміст розділу «Генетична медицина», де автор в образному стилі наукової публіцистики розкриває такі підрозділи як «Стовбурова клітина: панацея чи авантюризм?», «Діти з пробірки», «Трансгенні продукти». А завершує працю розділ «Гармонія життя», знову-таки — з уточнюючими лініями: від основ довголіття до трактування краси як чинника, але інколи й античинника здоров’я.

Говорячи про сутність і значимість здоров’я, він акцентує увагу на соціальному благополуччі, під яким слід розуміти «можливість знайти своє місце в соціумі й отримати визнання». А також на інтеграцію соціального, фізіологічного й духовного. У цьому контексті цікаве авторське трактування ролі ущербної духовності суспільства як чинника ризику захворюваності та смертності. Розуміння такої ролі в наш скептичний час (це словосполучення, що не втратило сенсу й нині, належить Миколі Пирогову) особливо значиме й диктує необхідність враховувати зазначену обставину в розробці заходів первинної профілактики. Згідно з нооетикою, світ має бути духовним, гармонійним, і ми зобов’язані про це піклуватися. Ущербність духовності — чинник для здоров’я і суспільства дуже негативний.

Слід сказати, що близько 300 сторінок книжки — надзвичайно насичений і в плані наукової інформації в чомусь унікальний текст, тому що джерела великою мірою первинні. Видання заслуговує уважного прочитання, тому наша мета — спробувати насамперед вирізнити домінантні акценти. Отже, зупинимося на деяких із основних положень. На думку автора, головна вимога нооетики полягає в тому, щоб гуманістичні цілі «переважали над науково-дослідними, комерційними, необдумано споживацькими». При цьому інструментом нооетики мають бути обмежувальні заходи. Що ж стосується формування нового ставлення до природи, персональної та соціальної відповідальності за стан біо- і ноосфери, — то гуманне ставлення (ми б додали — гуманістичне) до природи повинно на практиці «набути такого самого морального значення, як і ставлення людини до людини». У цьому сенсі автор поділяє думку відомого вченого-генетика М.Бочкова про те, що генетика має стати філософією сучасної медицини. А отже, великою мірою — і життя. При цьому він зазначає, що технології ХХІ століття — генетика, нанотехнології, робототехніка — у багато разів небезпечніші за хімічну та біологічну зброю, створену в минулому столітті. І добро, і зло, і страх, і засоби проти страху — все це результат інтелектуальної діяльності людини. Очевидно, що гряде альтернативна цивілізація. Нооетика має на увазі, що людство прискорить рух від світу речей у світ духовних цінностей.

Що ж нас чекає? Автор, наприклад, пише, що споруджуваний у Перській затоці гідрополіс, з основним корпусом на глибині 20 метрів під водою і підводною територією 260 га, — символ одного з проривів у майбутнє. Але він нагадує про лікування повітрям і сонцем, про потенціал грязелікування, посилаючись на деякі канони тибетської і китайської медицини. Таким чином, нове, у плані утвердження нооетики, — це в чомусь і запилене флером цивілізації старе.

Завершує свою працю В.За­порожан таким цікавим спостереженням: «З огляду на свою професію, мені хотілося б відзначити особливу красу жінки в період вагітності. Упродовж століть вагітним жінкам належало соромитися свого становища. На щастя, ситуація змінилася. Останнім часом підвищився статус вагітної, вагітність для жінки стала радістю й гордістю, якою хочеться поділитися зі світом. Це найпрекрасніший стан жінки, яка реалізує своє божественне призначення».

На наш погляд, ця неординарна книжка, яку можна визначити і як ліки проти страху, є своєрідним підручником, або керівництвом, написаним у новому стилі, і не тільки для майбутніх лікарів.