«Мозковий центр» чи Міністерство раку?

Прийшов чоловік у поліклініку і просить записати його на прийом до лікаря «око — вухо».

— Немає такого фахівця, дідусю, — пояснила дівчина в реєстратурі. — Є окуліст, ЛОР-лікар.

— Та ні, — наполягав пацієнт, — мені потрібен саме «око—вухо».

— А на що ви скаржитеся?

— Я постійно чую одне, а бачу зовсім інше.

Цей «бородатий», анекдот, виявляється, і сьогодні якнайкраще в тему. Напевно, в усіх, хто мав можливість ознайомитися з проектом постанови Кабінету міністрів «Про створення Національного інституту раку в Україні», виникло бажання відразу, протерши очі, засумніватися в почутому. Адже керівництво охорони здоров’я неодноразово публічно запевняло в одному, а тим часом робило зовсім інше.

Наш тижневик уже повідомляв, що в Україні, за прикладом Франції та інших країн, планується відкрити Національний інститут раку. Створюється він — що при кожній нагоді не забувають підкреслювати представники Мінздоров’я — з ініціативи президента України В. Ющенка. Сама собою ідея, безперечно, заслуговує всенародного схвалення і є свідченням розуміння гостроти проблеми на найвищому державному рівні. Адже ситуація з онкозахворюваністю в нашій країні дуже тривожна — серед причин смертності населення онкопатологія посідає друге місце (після серцево-судинних захворювань), при цьому організація і рівень надання медичної допомоги онкохворим і близько не відповідають сучасним вимогам, не кажучи вже про європейські та світові стандарти.

Трохи більше місяця тому ідею створення Національного інституту раку було озвучено і схвалено на 11 з’їзді онкологів України. Переполох виник уже після з’їзду — хтось зі співробітників Інституту онкології АМН України раптом виявив, що у проекті вже згаданої постанови КМ фактично йдеться про ліквідацію інституту і створення на його базі Національного інституту раку. Ось тут обурилися медики, розуміючи, що така «реформа» може не найкращим чином позначитися на їхніх долях. Втім, не лише співробітники Інституту онкології були здивовані такою постановкою питання. Річ у тому, що спочатку Національний інститут раку в Україні передбачалося створювати за французькою моделлю. Принаймні так це підносилося широкій громадськості. У Франції аналогічний інститут не є окремою установою зі штатом співробітників — там це справді «мозковий центр», що об’єднує провідних професорів та фахівців із різних клінік, які періодично збираються для обговорення новітніх наукових досягнень і вироблення практичних рекомендацій для лікарів, розробки стандартів лікування онкопатологій. У нас також неодноразово підкреслювалося, що новостворюваний інститут — не альтернатива Інститутові онкології АМН, не лікувальна установа, а саме «мозковий центр», до роботи в якому залучатимуться найкращі фахівці в галузі онкології, котрі розроблятимуть програми, стандарти лікування, координуватимуть наукові дослідження, щоб максимально наблизити їх до клініки. При цьому на Національний інститут раку покладається функція розпорядника фінансовими коштами (а це, слід зазначити, багатомільйонні суми), що виділяються з бюджету на потреби онкології. Ось у цьому, мабуть, і полягає наше вітчизняне «ноу-хау» створення Національного інституту раку.

А тепер цитата з підготовленого в надрах МОЗ проекту постанови КМ, яка заслуговує на те, щоб ознайомити широку громадськість із планами «реформаторів» системи онкологічної допомоги в країні.

«З метою поліпшення надання онкологічної медичної допомоги в Україні і виконання міжнародної Угоди про співробітництво «План боротьби з раком в Україні» Кабінет міністрів постановляє:

1. Створити на базі Інституту онкології Академії медичних наук України, який ліквідується (!!! — Авт.), Національний інститут раку в Україні і віднести його до сфери управління Кабінету міністрів України. Термін — до 1 липня 2006 року.

2. Затвердити положення про Національний інститут раку в Україні.

3. Призначити директором Національного інституту раку в Україні Щепотіна Ігоря Борисовича.

4. Академії медичних наук України, Фонду державного майна України передати майновий комплекс Інституту онкології АМН на баланс створеного Національного інституту раку в Україні».

Однак, незважаючи на те, що нову установу планується створити на базі Інституту онкології, як випливає з пояснювальної записки до проекту постанови, підписаної заступником міністра охорони здоров’я Юрієм Гайдаєвим, «потрібні додаткові фінансові витрати з держбюджету на утримання Національного інституту раку в Україні в рамках витрат, передбачених на охорону здоров’я на 2006 рік, а також необхідно щорічно передбачати витрати на забезпечення діяльності Національного інституту раку при підготовці проекту Державного бюджету України на 2007 і наступні роки та Державної програми боротьби з онкологічними захворюваннями на 2007—2016 роки». Тобто з бюджету української охорони здоров’я доведеться уривати вочевидь не зайві суми на утримання додаткової структури.

Шок і подив викликала така «підкилимова» реформа системи онкологічної допомоги у спеціалістів-онкологів.

— Реформувати онкологічну службу в країні необхідно, — вважає директор Інституту онкології АМН України Сергій ШАЛІМОВ. — Проте реалізація запропонованого проекту створення Національного інституту раку, на мій погляд, не тільки не забезпечить розвиток онкологічної служби, а, навпаки, може зруйнувати налагоджену систему, оптимальну для нашої країни. Розумніше було б, замість відкриття нової установи, надати статус національного нашому інституту (як це зробили, до речі, з Інститутом кардіології), який уже давно робить те, що, як передбачається, робитиме Національний інститут раку. Наш інститут давно здійснює науково-методичне керівництво онкологічною службою країни, розробляє стандарти лікування й діагностики, був ініціатором і автором державної програми «Онкологія» на 2000—2006 рр., координував її виконання, створив і веде Національний канцер-реєстр. На базі інституту працює кафедра вдосконалення лікарів-онкологів, проводяться серйозні наукові дослідження.

Сьогодні всі практичні установи підпорядковані Мінздоров’я, а ось новостворений інститут йому не підпорядковуватиметься, бо ввійде виключно до сфери управління Кабміну. Відтак у нас з’явиться, по суті, окреме міністерство раку. Чому не серця чи діабету?..

Документи містять у собі цілий ряд інших суперечностей і неточностей. Так, міжнародна угода про співробітництво, про яку згадується в документі, зовсім не передбачає ліквідацію якихось медзакладів, особливо онкологічного профілю. Положення про те, що новий інститут стане бюджетною установою, суперечить іншому документові Кабміну, відповідно до якого розпорядником бюджетних коштів у галузі охорони здоров’я може бути лише МОЗ. Запропоноване виведення онкодиспансерів із підпорядкування місцевій владі суперечить закону про місцеве самоврядування.

Є ще одна гостра проблема, — продовжує С. Шалімов, — закупівля онкопрепаратів. На торгах на 2006 рік закупили переважно препарати першого ряду, т.зв. генерики, які до минулого року в країні були невідомі. Хтось проводив оцінку їхньої біоеквівалентності, терапевтичної ефективності?.. Раніше за кошти держбюджету також закуповували нові препарати, але спочатку в малих кількостях, і якщо відгуки про них були добрі, то наступного року їх купували в повному обсязі. Тепер проблем із медикаментами немає, оскільки ось уже півроку вони в принципі не надходять у медзаклади, але вони неминуче виникнуть — коли надійдуть препарати незрозумілої ефективності.

Хоч як це дивно, не лише рядові онкологи, а й багато керівників онкодиспансерів, провідні онкологи областей із програмою реформування онкослужби країни знайомилися виключно зі слів головного онколога МОЗ і з чуток. Ні нової державної програми боротьби з онкозахворюваннями на 2007—2016 роки, ні проекту створення Національного інституту раку лікарі не бачили.

— Як головний онколог Черкаської області і головний лікар обласного онкодиспансеру, — каже Віктор ПАРАМОНОВ, — я хотів би бачити проект концепції розвитку онкологічної служби на наступних десять років і проект державної програми «Онкологія», складовою частиною якої може бути і створення Національного інституту раку. У принципі, нічого проти такої структури ні я, ні багато моїх колег не маємо, оскільки аналогічні інститути є в багатьох розвинених країнах світу. Але такі проекти повинні широко обговорюватися, щоб максимально уникнути надалі можливих помилок та недоглядів. Скажімо, на з’їзді було оголошено, що планується створити вертикаль онкологічної служби з чотирма підпорядкованими Національному інститутові раку міжрегіональними центрами (у Львові, Донецьку, Києві та в Криму), яким, у свою чергу, підпорядковуватимуться всі інші онкодиспансери. Але як це співвідноситься з законом про місцеве самоврядування?

Сьогодні в Україні є чітка структура служби, сформовані обласні онкологічні диспансери, які, на мій погляд, повинні рівномірно й послідовно розвиватися. Віддаючи перевагу у фінансуванні, а отже – оснащенні, чотирьом міжрегіональним центрам, ми можемо зробити медичну допомогу онкохворим менш доступною. Тим більше що центри планується сформувати на базі вже наявних обласних онкодиспансерів, які обмежені у приміщеннях, і людей з інших областей просто ніде буде розмістити. Якщо поставити, наприклад, лінійні прискорювачі тільки в цих чотирьох центрах, то нам що – возити туди людей із усієї країни на опромінення?

Має враховуватися думка лікарів і при закупівлі онкопрепаратів. Планується зменшити фінансування на придбання оригінальних сучасних ліків. Я цього зрозуміти не можу. До речі, я добре обізнаний із організацією онкологічної допомоги в Польщі. Там лікар, а не чиновник, визначає, який препарат, коли і в якій дозі потрібен хворому. Лікаря контролює аудитор страхового державного фонду, і якщо певний препарат зареєстрований у країні, входить у європейські клінічні рекомендації – лікар може його призначити, хоч би скільки він коштував. А нам сьогодні чиновники вказують, якими медикаментами лікувати. Чи можу я як лікар призначати хворому малоефективний або, більше того, не перевірений препарат?..

— Як член тендерного комітету я була присутня на нараді в Мінздоров’я з приводу тендерних закупівель, — каже завідуюча відділенням гематології Київського обласного онкологічного диспансеру Ірина ГАРТОВСЬКА. — Головний онколог МОЗ І. Щепотін сказав, що у своїх заявках ми повинні виходити з такого співвідношення: 60% — препарати першої лінії, 20% — другої і 20% — третьої. А якщо хтось не дотримуватиметься таких пропорцій, то це, мовляв, неграмотний лікар. Але ж є захворювання, наприклад гематологічні, які неможливо лікувати препаратами першої лінії. Протягом останніх десяти-п’ятнадцяти років відбувся колосальний стрибок у якості лікарських засобів, з’явилося багато ефективних, менш травматичних для організму препаратів. Так, є онкопрепарати, які починають діяти всередині ракової клітини, не чинячи токсичного впливу на здорові клітини. Навіть людині, котра далека від медицини, зрозуміло, що такі ліки кращі порівняно з тими, які отруюють весь організм. До першої ж лінії належать препарати, якими користувалися років 20—30 тому.

Зараз, на мій погляд, ідеться про дуже велику трагедію для онкології — всі препарати, котрі планується закуповувати на тендерах, – це генерики, яких ніхто досі не бачив, вони не пройшли клінічних випробувань, тобто як вони «працюють» – ніхто не знає. Експериментувати на хворих ми не маємо права. Чому ми повинні думати про захист вітчизняного виробника, а не пацієнта? До речі, всі наші фармвиробництва давно приватизовані. Виходить, за рахунок держави, грошей платників податків потрібно задовольняти чиїсь приватні інтереси?

Вже давно ведуться розмови, що потрібно передавати гроші, призначені на закупівлю ліків для онкохворих, областям, і тоді на місцях зможуть оперативно купувати все необхідне і в потрібних кількостях. Бо знову, як торік, одержимо препарати десь у листопаді-грудні, а в січні наскочить із перевіркою КРУ й запитає, чому в нас такі залишки. Ми ж одержуємо ліки не тоді, коли вони потрібні, а тоді, коли їх надішлють. Проте гроші на онкологію чиновники МОЗ не хочуть випускати з рук.

Тривогу з приводу всіх цих перипетій висловлює і головний лікар Запорізького обласного онкодиспансеру Анатолій ГОРБЕНКО: «Я противник створення Національного інституту раку в такому вигляді. Хіба мало бюрократичних структур, що ми створюємо ще одну? Тим більше що багато функцій, якими він наділяється, вже давно виконує Інститут онкології — ну то підсильте його, додайте йому повноважень».

Водночас звучать справедливі закиди й зауваження на адресу керівництва Інституту онкології, яке «заворушилося» лише тоді, коли виникла пряма загроза залишитися без крісла. Деякі фахівці вважають, що ідею Національного інституту раку найкраще було б утілити на базі Інституту проблем онкології і радіобіології ім. Р.Кавецького НАН України, де є серйозна наукова база. Звичайно, це в тому разі, якщо справді йдеться про «мозковий центр», а не про чергову годівницю для вузького кола наближених осіб.

Кілька днів тому стало відомо про назрівання нових реформаторських планів у цій окремо взятій галузі медицини. Це підтвердив і сам головний онколог Мінздоров’я І. ЩЕПОТІН: «На розгляді в Кабміні і відповідних міністерствах та відомствах зараз перебуває інший, допрацьований проект постанови КМ. У ньому йдеться не про ліквідацію, а про реорганізацію Інституту онкології — зміниться його структура, розширяться функції. При цьому буде збережено як штат співробітників, так і кількість пацієнтів, котрі лікуються в ньому. Не передбачає створення Інституту раку і грубого втручання в устрій системи охорони здоров’я, бо підпорядковуватиметься він не Кабінету міністрів, а Міністерству охорони здоров’я. Нічого не сказано в наступних проектах постанови і про кандидатуру на посаду директора Національного інституту раку.

…Якщо ж говорити про Інститут онкології як головну установу країни в цій галузі, то він не зміг забезпечити виконання програми «Онкологія», що звелася, по суті, до закупівель дорогих препаратів і устаткування, а тому й було прийнято рішення про реформування системи надання онкологічної допомоги.

…Ніхто ні в кого нічого не буде забирати. Створюватиметься вертикаль підпорядкованості і підзвітності з основних параметрів діяльності онкослужби. Як були онкодиспансери в управлінні місцевих облрад, так і залишаться, тільки координуватиме їхню роботу Національний інститут раку. Насамперед ідеться про виконання державної програми боротьби з онкозахворюваннями і дотримання єдиних стандартів діагностики та лікування — щоб по всій країні лікували на однаково сучасному рівні».

Хотілося б додати, що це стане можливим лише тоді, коли наша керівна верхівка і члени її родини також лікуватимуться в Україні, а не за кордоном. І, до речі, як і всі співвітчизники, препаратами, закупленими на тендерах.

P. S. Редакція інформуватиме громадськість про подальші події, пов’язані з реформою онкослужби в країні і створенням Національного інституту раку. На жаль, уже тепер видно, що задекларована спочатку ідея зазнала істотних трансформацій. Втім, це й не дивно — створюється зазначена структура під конкретних людей, котрі керуються певними інтересами й цілями, яких, як шила в мішку, не втаїти. Тому, перш ніж «різати», тобто реформувати, потрібно, як радить народна мудрість, сім разів відміряти. Бо, чого доброго, і справді в нас з’явиться «міністерство раку».