Монреальський успіх як приклад для наслідування

Двадцятиліття підписання Монреальського протоколу, покликаного захистити озоновий шар над нашою планетою, відзначалося якраз напередодні чергового раунду переговорів, присвячених боротьбі з глобальним потеплінням. Тому не дивно, що більшість експертів побачили в реалізації першої глобальної угоди з природоохоронної тематики модель, яку слід відтворювати й надалі.

Насамперед це стосується визнання світовою громадськістю наукового факту, спочатку сприйнятого як далека від повсякденних проблем абстракція. Публікація в 1974 році в журналі Nature висновків учених про те, що до небезпечного потоншання озонового шару призводять викиди в атмосферу хлорфторвуглеводів (хімічних речовин, які входять до складу аерозолів, деяких розчинників, холодоагентів, що використовуються в холодильниках і кондиціонерах) особливого резонансу не мала. Галас зчинився лише в 1985 році, коли над Антарктикою було виявлено «озонову діру» — ушкодження шару, який тисячоліттями захищав нашу планету від космічної радіації, забезпечуючи тим самим існування життя на Землі.

Щоправда, кампанія, яку розгорнули екологи світу, тоді не призвела до конкретних результатів. Ситуація змінилася лише після того, як незаперечно було доведено зв’язок потоншання озонового шару з ризиком виникнення раку шкіри. 16 вересня 1987 року представники 36 країн, зібравшись у Монреалі, домовилися про поступове зменшення виробництва та використання хлорвуглеводів.

На сьогодні кількість підписантів цього протоколу сягнула 191, а кількість озоноруйнівних речовин, що викидаються в атмосферу, вдалося зменшити на 95 відсотків. Щоправда, реальне зменшення цих речовин в атмосфері очікується ближче до 2020 року. А відновлення озонового шару до рівня 1980 року, за прогнозами вчених, стане можливим до 2075 року.

З іншого боку, у процесі реалізації досягнутих 20 років тому домовленостей удалося забезпечити справжнє партнерство розвинених країн і країн, що розвиваються, а також повномасштабну участь великих корпорацій. Для компенсації витрат, пов’язаних із переходом на дорожчі хімікати, створено спеціальний фонд, із якого в період 1991—2005 рр. було виплачено понад два мільярди доларів на наукові дослідження, переоснащення виробництв, навчання фахівців.