МІНЗДОРОВ’Я ВВАЖАЄ, ТА ХТО Ж ЙОМУ ВІРИТЬ?

Усе можна пережити, крім смерті

Оскар Вайльд

Перш ніж узятися за перо, ми провели серед знайомих і просто випадкових зустрічних опитування, попросивши відповісти на одне-єдине запитання: «На вашу думку, які позитивні зрушення відбулися останнім часом у медичному обслуговуванні?» Переважна більшість опитаних переконана, що практично нічого не змінилося, а дехто вважає, що становище навіть погіршилося. Були й такі відповіді: «Важко сказати, бо в поліклініку не звертаюся». — «Ви, мабуть, здорова людина?» — «Та ні, — відказують, — здоров’ям похвалитися не можу, але визнаю за краще лікуватися в хороших фахівців. Це, певна річ, коштує грошей, і неабияких, але сліпо довірятися лікарям — собі дорожче». Багато медиків у приватних розмовах також досить песимістичні щодо стану справ в охороні здоров’я. І тільки керівництво Мінздоров’я сповнене райдужного оптимізму. І чого б це?

На недавній розширеній колегії Мінздоров’я підбито підсумки діяльності медичної галузі 2001 року. Оголошений указом Президента Роком охорони здоров’я населення України, він, звісно, не міг не ознаменуватися новими досягненнями в «поліпшенні медичного обслуговування населення». Цікаво, чого ж удалося досягнути на цій ниві торік?

Як випливає з «Хроніки головних подій і досягнень у галузі охорони здоров’я. 2001 рік», головний результат полягає в тому, що «з метою забезпечення законодавчої та нормативної бази реформування та подальшого розвитку медичної сфери прийнято 20 законів України, 43 укази Президента України та 74 постанови Кабінету міністрів України». Хоча, безсумнівно, усіх нас, зокрема й присутніх на колегії Мінздоров’я, передусім цікавить не кількість указів і постанов, а реальна ситуація з захворюваністю і смертністю в країні. Проте міністр, очевидно, вважає інакше.

Позитивні зрушення в охороні здоров’я керівництво МОЗ пов’язує з поліпшенням фінансування галузі. У державному бюджеті України на медицину 2001 року було виділено 5233,4 млн. грн., що на 1215,5 млн. грн., або на 23,2 % більше, ніж 2000-го, і майже на 57% більше, ніж 1999-го. До речі, бюджет охорони здоров’я на 2002 рік збільшено до 6448,9 млн. грн. Розподілятимуться бюджетні кошти на основі т.зв. програмно-цільового підходу (загалом буде профінансовано 57 програм). У кілька разів збільшено фінансування придбання ліків для хворих на туберкульоз, цукровий діабет, онкопатології. Удвічі збільшено обсяг коштів на забезпечення тест-системами для діагностики крові, уперше закуплено препарати для трансплантології. До торішніх досягнень нашої медицини міністр відніс і вперше проведену в Україні трансплантацію серця (правда, пацієнт через кілька днів помер), а також пересадку печінки. З огляду на те, що, по-перше, в цивілізованих країнах такі операції вже стали фактично рутинними, і, по-друге, що останнім часом у нас припинили пересаджувати навіть нирку, «успіхи» в цій царині не вражають.

І все-таки, змушене констатувати керівництво Мінздоров’я, торік не вдалося вплинути на показники захворюваності та смертності від туберкульозу. Неблагополучні тенденції спостерігаються й стосовно ВІЛ/СНІДу — кількість ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД продовжує швидко зростати, особливо серед молоді, вагітних і новонароджених. Вжиті для недопущення поширення смертельно небезпечної інфекції заходи поки що результатів не дали. Тож слідом за Роком охорони здоров’я 2002-й оголошено Роком боротьби зі СНІДом.

Далі міністр і його заступники, тобто заступники державного секретаря Мінздоров’я, скоромовкою зачитали свої доповіді, засипавши присутніх у залі цифрами й переліком розпоряджень і заходів. Віце-прем’єр В.Семиноженко, котрий брав участь у цих зборах, зробив кілька спроб переломити хід колегії, важкий дух звітництва якої вже після першого доповідача порозлякував присутніх і ряди в залі помітно поріділи. Але йому це не вдалося.

Як і на минулій підсумковій колегії, серйозного аналізу поданих показників у виступах керівної ланки галузі охорони здоров’я не було. Не було їх і в інших матеріалах колегії.

Про демографічну ситуацію, крім того, що місцями підвищилася народжуваність, було сказано лише те, що вона залишається складною і смертність населення не знижується. Якщо вірити попереднім результатам перепису населення, нині в Україні проживає 48 млн. 860 тис. чоловік. Але навіть якщо ця цифра й відповідає даним прописки, то аж ніяк не реальній ситуації. На думку декотрих фахівців, реально в Україні сьогодні проживає близько 35 мільйонів чоловік. Наш терплячий, мовчазний і вимираючий народ заради власного виживання вже давно розповзся по близькому й далекому зарубіжжю. Незабаром і лікувати либонь буде нікого.

Скепсис у медиків викликає і наведена вище благополучна статистика. Звернемо увагу на таблицю поширення хвороб внутрішніх органів, у якій подано порівняльні дані за 1997 і 2000 роки («Статистично-аналітичний довідник стану здоров’я населення...» за підсумками 2001 року вийде тільки наприкінці березня). Як бачимо, чітко простежується тенденція зростання за всіма класами внутрішніх хвороб. А мо’ в Рік охорони здоров’я на наші голови звідкись звалилося небачене благоденство?

Фахівці-аналітики, які використовують при обробці даних застосовувані в усьому світі наукові методи, м’яко кажучи, дивуються МОЗівській статистиці. Недовірливо ставляться до неї і представники авторитетних зарубіжних організацій, прогнозні цифри яких, приміром, за ВІЛ-інфікуванням, на порядок вищі. Вчені-медики вважають, що сьогоднішня ситуація вимагає, поряд із вирішенням завдань надання медичної допомоги, уточнення показників і вдосконалення статистичної звітності по областях. Інформацію на місцях збирають і направляють у Мінздоров’я обласні управління охорони здоров’я. Раніше проводилися регулярні статистичні ревізії, і в такий спосіб можна було визначити об’єктивність одержаних даних. Остання така ревізія була 1988 року. (Причина банальна — немає коштів.) А коли немає контролю, то, самі розумієте, часом може виникнути спокуса видати бажане за дійсне.

Проте керівництву Мінздоров’я не до цього. Очевидно, щоб йому не дорікали за інертність роботи відомства й відсутність самостійних ідей, воно вирішило запровадити рейтингову систему оцінки роботи обласних управлінь охорони здоров’я. І тепер штат співробітників тільки тим і займається, що розробляє методику та критерії оцінки показників стану охорони здоров’я на місцях. Щось на кшталт соцзмагання застійної доби. Таке нововведення медичного відомства внесло в роботу зайву знервованість, образи та спалахи невдоволення, але воно нібито має сприяти поліпшенню показників медичного обслуговування. А поки що, попри збільшення бюджетного фінансування охорони здоров’я та розмноження нормативно-законодавчих актів, клієнт у своїй масі цього поліпшення не відчув. За словами одного з керівників облвідділу охорони здоров’я, пацієнт як платив за все, так і платить... Хворій охороні здоров’я.