Мільйонерка з простягнутою рукою

Медичне обладнання, яке коштує 223 мільйони гривень, роками простоює на складах лікувальних закладів та «на відповідальному зберіганні постачальників». Лідирує у цій справі Донецька область, де не введено в експлуатацію 23 одиниці обладнання на суму 27,3 млн. грн. У Дніпропетровській області не введено в експлуатацію 45 одиниць медтехніки, яка коштує 18,3 млн. грн., в Одеській — 10 одиниць на суму 14,5 млн. грн., у Харківській — 10 одиниць, за які було сплачено 8,3 мільйона бюджетних гривень. У Всеукраїнському центрі контролю за туберкульозом МОЗ України не введено в експлуатацію п’ять одиниць обладнання, яке обійшлося держбюджету у 31,8 млн. грн. Хто ж після цього повірить, що наша медична галузь бідна?..

Знаєте, як лікував пацієнтів земський лікар? Спочатку він намагався поставити точний діагноз: наказував хворому показати язик, потім довго розглядав колір сечі у пробірці, якщо ж пацієнт був VIP-персоною — то ще й нюхав або навіть куш­тував той аналіз на смак і лише після того ставив діагноз та призначав лікування.

Наші ескулапи, переповідаючи байки про своїх колег, невесело всміхаються — сучасна медицина недалеко відійшла від можливостей ХІХ століття. Звісно, йдеться не про елітну Феофанію та академічні клініки, а про звичайні державні й муніципальні медичні заклади, куди щодня звертаються рядові громадяни зі своїми недугами.

— Моєму семирічному синові шість разів робили рентгензнімок зламаної руки і при цьому щоразу вимагали сплатити кошти на благодійний рахунок, — розповідає киянка Світлана Т. — Олег у школі зламав руку, «швидка допомога» відвезла його в дитячу лікарню, операцію зробили швидко, але потім півдня робили рентгензнімок, постійно йшов брак, хірург так і не зміг зрозуміти, правильно було складено кісточки чи ні. А через місяць, коли знімали гіпс, виявилося, що руку склали неправильно, довелося її ламати і проходити всі ті муки ще раз. Правда, ми втекли з міської лікарні в клініку Інституту ортопедії, бо вже не могли бачити ні того рентгенкабінету, ні лікарів, які стверджують, що все гаразд, а потім розводять руками — техніка підвела.

— Ми два роки оббиваємо пороги лікарень та спеціалізованих центрів, уже навіть до знахарок їздимо, та все дарма, — скаржиться мешканка Херсонської області Віра К. — Старша внучка, дякувати Богові, здорова, у школі навчається на відмінно, ми сподівалися, що й внук народиться повносправним. Донька, як і належить, пройшла всі обстеження — і не лише в обласному центрі, а й у клініці профільного інституту в Києві. Ми заплатили багато грошей за діагностику та перебування у стаціонарі, професори запевняли, що проблем немає, це просто перестраховка. «Перестрахувалися» — Артемкові вже третій рочок, він ні говорити, ні ходити не вміє. Тепер нам пропонують здати його в притулок, бо такий стан не лікується. Кажуть, такі вади розвитку визначає ультразвукове дослідження, і лікарі мають змогу поставити діагноз — можна врятувати здоров’я дитини чи слід перервати вагітність. Нас же запевняли, що результати чудові, все буде гаразд, а тепер виправдовуються: УЗД проводилося на застарілому обладнанні, мовляв фахівці, не змогли прочитати всю інформацію з монітора...

Сумні й трагічні історії розповідають пацієнти як дитячих, так і дорослих клінік, достатньо годину-дві посидіти в черзі під кабінетом лікаря, щоб переконатися: сучасна українська медицина не так уже й далеко відійшла від земської. Про яку доказову медицину, про яку ефективність лікування можна говорити, коли діагноз ґрунтується на досить сумнівних результатах? Рівень оснащення діагностичних та лікувальних кабінетів хронічно відстає від аналогічного рівня не лише країн Європи, а й наших сусідів — Росії та Білорусі. І з кожним роком розрив більший. Пацієнти, безумовно, відчувають це на собі. До речі, дедалі частіше рядові громадяни їдуть на лікування до Росії та Білорусі, в яких ціни на послуги значно ниж­чі, ніж у Європі, а результати лікування — значно кращі, ніж в Україні. Чи знають про це у штабі галузі? Судячи з офіційної відповіді на запит тижневика «ДТ», знають: «На сьогодні понад 60% наявного медичного та технологічного обладнання потребує капітального ремонту або заміни, значна частина обладнання відпрацювала 20—25 років, що вдвічі-втричі перевищує його технічний ресурс. ...За попередніми даними, за результатами інвентаризації, заклади охорони здоров’я та наукові установи України потребують медичного обладнання на 12 млрд. гривень. Тим часом кошти, що виділяються з державного та місцевих бюджетів на придбання медичного обладнання, не покривають навіть 10% від потреби».

При цьому чиновники, як водиться, запевняють громадськість, що «питання ефективного використання у закладах охорони здоров’я України високовартісного обладнання, придбаного за кошти державного та місцевих бюджетів, перебуває під постійним контролем Міністерства охорони здоров’я України».

А з цього місця давайте докладніше.

Для цього обізнані люди пропонують відділити процес закупівель медичного обладнання від процесу його експлуатації. Перше, як свідчить досвід, чомусь набагато більше цікавить чиновників, ніж друге. У пам’ятному для всіх нас 2004 році на охорону здоров’я України було виділено 12,15 млрд.
гривень. Як відтоді зросли апетити! Тепер лише на закупівлю медичної техніки прагнуть отримати таку ж суму! Торік на медицину держава виділила майже 24 млрд. грн., встановивши своєрідний рекорд — рівно вдвічі збільшилося фінансування галузі всього за чотири роки. Як кажуть у народі, це треба відзначити! Що й робилося останнім часом — із допомогою почесних звань, орденів, професорських ступенів і не тільки. Але не поспішайте аплодувати! Краще скажіть, чи поліпшилося медичне обслуговування за цей час? Запитання, звісно, риторичне. В офіційному звіті МОЗ про діяльність галузі, зокрема, йдеться про те, що «за останніх п’ять років захворюваність зросла у більшості класів хвороб: хвороби системи кровообігу — на 30,5% ; хвороби крові та кровотворних органів — на 26,3%, хвороби органів травлення — на 19,1%, хвороби сечостатевої системи — на 16,2%, новоутворення — на 15,7%». Аналізуючи ситуацію, фахівці відзначають, що значна кількість обладнання медичних закладів — від 36 до 52% — морально та фізично застаріла, до того ж Україна пасе задніх там, де йдеться про рівень оснащення сучасною високотехнологічною апаратурою. До європейських норм нам не вистачає рентгенівських комп’ютерних томографів — понад 50%, магнітно-резонансних томографів (МРТ) — 83%, ангіографів — 92% і мамографів — 56%.

Ситуація, підкріплена такою статистикою, безумовно, дає підстави вимагати від уряду значного збільшення коштів на фінансування системи охорони здоров’я, і на закупівлю медичної техніки зокрема. Тих, хто складає й подає відповідні списки, мало цікавить медичне обладнання для сільських амбулаторій та районних лікарень — вся увага прикута до дорогого обладнання. Достовірні джерела в міністерстві розповідають, що цей процес схожий на священнодійство, до якого допускають лише обраних: якщо всі ритуали буде виконано бездоганно, то й «відкатів» слід чекати фантастичних. І головне — за це нікому нічого не буде. Певна річ, ідеться не про гроші, а про кримінальну відповідальність. За роки незалежності нашим чиновникам вдалося «приручити» дистриб’юторів бага-
тьох іноземних фірм, які торгують медичною технікою, меблями, ліками, вакцинами тощо. І якщо раніше вдовольнялися відкатом у межах 5—10%, то тепер цей показник зріс удвічі і навіть утричі. (Зрозуміло — овес нині дорогий!) А в профільному комітеті Верховної Ради вже заявляють про 40% відкату, правда, інколи уточнюють, що це «шутка», хоча насправді суми відкатів зовсім «нешуточні».

Хоч як парадоксально, але чи не найбільше від цього потерпають ... приватні клініки, яким важко конкурувати із «щедрими» чиновниками, котрі не звикли економити бюджетні кошти. За словами професора-кардіохірурга, керівника однієї з клінік, йому особисто довелося вести непрості переговори з представниками великих і малих фірм, домагаючись справедливих цін. Результати були варті того — майже все обладнання для клініки, у тому числі й дороге, вдалося придбати на 18—22 відсотки дешевше, ніж купує держава в особі міністерства. Чи не найбільше клопоту було з операційними столами — навіть найпростіші з них значно підскочили у ціні після того, як міністер-
ство купило хірургічний стіл відомого європейського виробника. За фантастичну ціну! Дистриб’ютори стверджують, що це справді суперобладнання — на таких столах у провідних клініках світу виконують операції... з розділення сіамських близнюків. Професор переконаний, що за ті кошти можна було купити щонайменше два-три десятки операційних столів для районних лікарень, адже в більшості хірургічних відділень стоять раритети, подекуди підперті табуретками і підв’язані бинтами, які він пам’ятає ще з часів студентської практики. Я була впевнена, що професор перебільшує, але про всяк випадок запитала про це у хірургів загальної практики під час республіканської науково-практичної конференції. Як з’ясувалося, у більшості райлікарень хірургічні столи мають дуже поважний вік, а щоб не впали під час операції, їх справді підпирають. А бинти, за словами хірургів, — то вже перебільшення. Проте якби вони мали право вибору, то насамперед купували б не столи, а сучасні апарати для наркозу і ,звичайно ж, діагностичне обладнання.

Але право вибору, як відомо, має не той, хто працює з медичним обладнанням, а той, хто розподіляє бюджетні гроші. З року в рік їх розподіляють передусім на користь дорогої медичної апаратури.

— У 2007 році лише Міністерство охорони здоров’я України закупило дорогого обладнання на суму понад 347 мільйонів гривень, — коментує ситуацію голова Національної ради з питань охорони здоров’я населення професор Микола Поліщук. — На жаль, майже 70% апаратури не введено в експлуатацію. Але це дані лише системи МОЗ, а додайте до цього мережу лікувальних закладів інших відомств — Академії медичних наук України, Міністерства оборони, МВС, Міністерства транспорту і зв’язку та інших, які навіть не вважають за потрібне відповісти на запит і надати необхідну інформацію. За великим рахунком, хоч би де стояло це обладнання, воно було куплене за державні кошти. А яка віддача?
В Україні досі немає єдиного управління та звітності в системі охорони здоров’я, зокрема щодо закупівлі й використання дорогого медичного обладнання. Процесу закупівель властиві непрозорість, кулуарність, досить часто трапляється затримка постачання вже оплаченого обладнання. Дуже часто техніка не те що місяцями, а роками зберігається на складах, оскільки медичні заклади не готові її прийняти і ввести в експлуатацію, бо для багатьох установок потрібні спеціальні умови та приміщення. Все це зрештою призводить до неефективного використання бюджетних коштів, знижує рівень надання медичної допомоги населенню.

На засіданні Національної ради було обговорено зазначене питання і прийнято рішення звернутися до Кабінету міністрів України з пропозицією провести в медичних закладах усіх відомств аудит використання медичного обладнання, придбаного за бюджетні кошти протягом останніх п’яти років, і лише після глибокого аналізу ситуації планувати закупівлі на 2009 рік, — наголосив М.Поліщук.

Якщо на державному рівні справді буде прийнято таке рішення, аудиторам доведеться чимало попрацювати. І досі залишаються не введеними в експлуатацію 10 одиниць медичного обладнання на загальну суму майже 11 мільйонів гривень, закуплені за кошти держбюджету ще у 2004—2006 роках! Цей медичний арсенал свого часу отримали, але так і не вирішили, що з ним робити далі, лікувальні заклади Донецької, Дніпропетровської, Кіровоградської, Хмельницької та Київської областей, а також Національний інститут фтизіатрії і пульмонології.

Не кращим чином використовуються бюджетні кошти й сьогодні. Понад 600 мільйонів гривень ще торік переказало МОЗ постачальникам медичної апаратури. І що з того? На кінець першого кварталу нинішнього року було введено в експлуатацію лише 21% замовленого обладнання. Такі «високі» темпи тривали до кінця літа. Гадається, причина тут не лише у відсутності приміщень. Аудитори наголошують, що у багатьох випадках така млявість означає не що інше, як «безвідсоткове кредитування комерційних структур, яке можливе лише при безконтрольності з боку чиновників державних структур». Півроку, рік або й більше ділки прокручують бюджетні кошти, а вже потім, після кількох нагадувань, завозять замовлене обладнання. Мало того, що за цей час воно морально застаріє, — його не можна вводити в експлуатацію без додаткових випробувань, а отже — додаткових витрат коштів і часу.

Вже й літо закінчилося, а 37 мільйонів бюджетних гривень ще з минулого року мандрують по рахунках комерційних структур. Правда, керівництво МОЗ цього разу дуже розгнівалося й прямо на колегії оголосило список фірм, які зловживають його довірою. Гадається, що чорний рейтинг має очолити фірма, яка зобов’язалася, але так і не завезла 28 реанімаційних столів для новонароджених та 29 рентгенівських діагностичних комплексів КРД50, хоча отримала за це на свої рахунки понад 12 млн. грн., — це ТОВ «Діопомед». «Скромнішими», але такими ж ненадійними партнерами виявилися ТОВ «ІСС Україна» — 12,3 млн. грн., ТОВ «Три-Центральний аптечний склад» — 8,6 млн. грн., і ТОВ «Л-Контракт», яке пообіцяло, але так і не завезло «мікроскоп електронний просвітлюючий» вартістю 2 млн. грн. Цікаво, що деякі фірми з року в рік потрапляють у списки ненадійних бізнес-партнерів, але це чомусь не зупиняє чиновників, які під час торгів знову приймають рішення на їхню користь.

Взагалі, складається враження, що в медичному відомстві права рука навіть не здогадується, що робить ліва. «ДТ» неодноразово писало про закупівлю понад потребу деяких лікарських засобів і вакцин, які по закінченні терміну придатності утилізуються, — мільйони державних коштів викидаються на вітер, тоді як пацієнти не отримують гарантованої допомоги за державними програмами. При цьому області відмовляються брати ліки, яких вони не замовляли, а столиця нав’язує. Аналогічна ситуація складається і з медичним обладнанням: майже 150 лікувальних закладів навіть не здогадувалися, що вони «замовили» те обладнання. Звісна річ, дещо згодилося, дещо пристосували, але надсилали й такі апарати, для яких в обласних центрах немає ні відповідних приміщень, ні кадрів потрібної кваліфікації. Аудитори у своїх висновках називають десятки випадків неефективного і нецільового використання бюджетних коштів, наводять приклади значних бюджетних втрат. МОЗ, у свою чергу, визнає, що «фінансові служби медустанов при оприбуткуванні обладнання допускали порушення ведення бухгалтерського обліку». Але відразу ж запевняє, що порядок відновлено. Не відомо, правда, де — у медичних установах чи лише на папері.

Поза сумнівом, на папері все має пристойний і навіть оптимістичний вигляд — на десятках сторінок звітів і таблиць зазначено, яке обладнання й куди було скероване у 2007 році. На перший погляд — всі області отримували апаратуру, хай небагато, але справедливо. Однак те, що найдорожче, що коштує не тисячі, а мільйони, і закуповувалося в єдиному екземплярі, як правило, стоїть у графі «заклади МОЗ». В цей рядок потрапили комп’ютерний томограф за
9 млн. гривень, МРТ за 16 млн. гривень, проточний цитометр і мікроскоп електронний, які коштують по 2 млн. кожен, тощо. Скептики вважають, що все це багатство розмістять в елітних клініках, куди не мають доступу рядові платники податків. А оптимісти вірять, що незабаром і лікарня у Феофанії стане доступною для всіх громадян — адже обіцяли!

Прискіпливі аудитори, вивчаючи таблиці, помітили вельми цікаву деталь. Виявляється, є обладнання, яке коштує скрізь, в усіх областях, однаково, як, наприклад, апарат штучної вентиляції легень «Бриз», за кожен екземпляр якого держава заплатила 48 669 тис. грн. Але є й винятки. Це, зокрема, стосується обладнання, придбаного торік за програмою «Трансплантація органів і тканин». У списку всього дві області — Львівська і Донецька, список обладнання — однаковий. Проте вартість одного й того самого апарата чомусь різна. «Операційний стіл DS-3» для Львівського центру трансплантації коштував 41, 6 тис. гривень, а для Донецького — 55 тис. грн. Чомусь переплатили донеччани і за «Систему доплеографії EZ-Dop» — 85 тис. грн. проти 63, 9 тис., які виклали львів’яни.

За п’ять комплектів нового обладнання для Донецького центру трансплантації було заплачено на 87,4 тис. грн. більше, ніж за такий самий арсенал для львівського. Ревізори ще й досі чухають потилиці, але не можуть знайти пояснення цьо-
му феномену. Проте слід згадати, хто був міністром охорони здоров’я торік, маю на увазі — від якої політичної сили. До речі, ревізорам запам’ятався тодішній міністр своєю щедрістю — він дозволив продати приватній особі міністерське авто ГАЗ-3110 за ціною попільнички — за 200 гривень. Хоча наприкінці 2000 року за цю «Волгу» було сплачено 31 тисячу бюджетних гривень.

Злиденний стан вітчизняної охорони здоров’я чиновникам лише на руку — це дозволяє буквально шантажувати державу, вибиваючи кошти на дороге обладнання. А хто відповідає за те, як воно використовується? В Європі, приміром, на мамографі за одну зміну обстежують 45—50 пацієнток, а в Україні — 6, і це при тому, що смертність від раку молочної залози у нас не просто зростає, а б’є сумні рекорди. Зазначене обстеження для більшості жінок просто недоступне: у віддалених районах про мамографи ще й не чули, у містах — черги на місяці наперед, до того ж вартість процедури така, що далеко не кожній пацієнтці по кишені. Тим часом статистика свідчить, що в Україні є 324 мамографи, три чверті яких закуплено після 2000 року. Як і де вони використовуються, якщо рік у рік зростає питома вага новоутворень, виявлених уперше на ІV стадії, коли вже жодне лікування не допоможе? Останніми роками закуплено 35 апаратів МРТ, проте, як і раніше, вони недоступні для переважної більшості громадян. Про це свідчить і статистика: на МРТ в українській клініці обстежується п’ять пацієнтів за день, а в Європі,— знову ж таки, 45—50.

Відомо, що у нас є 35 ангіографів, але у звіті МОЗ написано, що торік працювало всього 20. Незважаючи на те, що в Україні зареєстровано майже 24 мільйони хворих на серцево-судинні захворювання, коронографія і коронарне стентування у нас все ще належать до розряду унікальних маніпуляцій. Черги стражденних — сотні тисяч, а навантаження на одну установку прямо-таки сміхотворне: 0,6 коронографій і 0,34 стентувань хворих за день. У країнах Євросоюзу кожен апарат виконує щонайменше 10—12 процедур щодня. Скільки ще треба купити цих комплексів, аби вони стали реальністю в системі охорони здоров’я, а не лише предметом гордості керівників окремих лікувальних закладів?

Експерти переконані, що витрати бюджетних коштів на придбання апаратури вартістю понад 200 тисяч гривень еквівалентні створенню чотирьох-п’яти сучасних амбулаторій загальної практики. Якщо порахувати, скільки дорогого обладнання роками простоює на складах, який його відсоток так і не працюватиме через недокомплектацію, — витрачених даремно коштів, певно, вистачило б на десятки сільських і міських амбулаторій, у яких могли б вести повноцінний прийом сімейні лікарі. Я розумію, мені докорятимуть, що це утопія. Але не знаю, як точно назвати явище, коли в бідній країні чиновники бідної медичної галузі роками (!) пускають на вітер мільйони гривень платників податків. Законослухняні ж платники податків, ставши пацієнтами, так і не знають, де шукати доступну кваліфіковану медичну допомогу для себе та своїх дітей. Раніше українці збирали кошти на лікування в європейських клініках, тепер уже звертаються навіть у медичні центри далекого Сінгапуру. Що вдієш, коли бюджетні медичні заклади нагадують швидше земську медицину, а не європейські клініки. Хоча правди ніде діти — серед земських лікарів траплялися чудові діагности.