Микола ПОЛІЩУК: «Знаю. Вмію. Можемо». Зможемо?

Незважаючи на гучні скандали та розбрат у владній верхівці, незабаром політики все ж таки змушені будуть перейнятися проблемами охорони здоров’я — вибори до Верховної Ради не за горами. Сумно і боляче згадувати парламентські слухання, що проходили під завісу минулої сесії, коли нардепи вже подумки лаштувалися поправляти своє підірване бурхливими баталіями здоров’я на південних пляжах та цілющих водах. Щоправда, парламентськими ці слухання можна назвати лише умовно — по-перше, лише невелика група народних депутатів, переважно з профільного комітету, брала в них участь, а по-друге, проходили вони поза стінами Верховної Ради, у Міністерстві охорони здоров’я (МОЗ). Отож, як мовиться, випустили пару, та й годі.

Недавно мені довелося побувати на своїй «малій батьківщині» — Миргородщині. У Великих Сорочинцях ще животіє невеличка лікарня (спасибі Гоголю та славнозвісному Сорочинському ярмарку!), а в навколишніх селах навіть фельдшера не знайти. У сусідніх Савинцях приміщення, в якому раніше містилася лікарня, відремонтували, і тепер там щонеділі і щосвята правиться служба Божа. Місцеві бабусі не нахваляться, мовляв, як то добре, що маємо тепер свого батюшку, а то «люди мруть, як мухи», і священик із сусіднього села не встигав відспівувати покійників.

Ось така новітня альтернатива: замість лікарні — церква (чи дім для молитов). Можливо, скоро лікарів почнемо перекваліфіковувати на проповідників?..

Катастрофічна ситуація з медичною допомогою на місцях, що погіршується з року в рік, непомітна «згори» — люди хворіють і помирають тихо. А що ж медики, чому вони мовчать, не б’ють на сполох? Схоже, їхньому терпінню теж настав край. Не можна не помітити, що останнім часом дедалі активніше заявляє про себе медична громадськість, яка щиро прагне змін на краще і готова сприяти реформам галузі. Отож якщо раніше невдоволення ситуацією в охороні здоров’я висловлювали переважно пацієнти, то нині вже «накипіло» і в медиків.

Представляючи свого часу на сторінках нашого видання новопризначений Кабінет міністрів, словесний портрет міністра охорони здоров’я Миколи Поліщука ми подали під заголовком — «Зі скальпелем у міністерському портфелі». І, мабуть, не помилилися. Інтелігентний, із вишуканими манерами і, здавалось би, м’яким характером професор невдовзі почав вдаватися до «хірургічних» методів в управлінні галуззю. Сьогодні чимало його нововведень сприймаються вельми неоднозначно, а то й викликають відверте невдоволення. Про це та інше і йдеться в інтерв’ю з виконуючим обов’язки міністра охорони здоров’я України, відомим професором-нейрохірургом Миколою ПОЛІЩУКОМ. (Це інтерв’ю Микола Єфремович дав кілька днів тому, до того, як президент підписав указ про відставку уряду).

— Миколо Єфремовичу, «спадщина», яка вам дісталася як керівнику цієї вкрай запущеної галузі, — ворогу не побажаєш. Багато хто вважає, що за такого стану справ погодитися на цю посаду міг лише політичний «самовбивця»...

— Як лікар-нейрохірург я міг прооперувати в рік не більше двохсот хворих, ще близько тисячі пацієнтів — проконсультувати. Водночас, пропрацювавши у Верховній Раді три з половиною роки, я мав змогу «продіагностувати» всю галузь охорони здоров’я, вивчив існуючі нормативні документи і дійшов висновку, що можна реально зробити для поліпшення здоров’я населення. Ще будучи головою профільного комітету Верховної Ради, я намагався привернути увагу до галузі, про яку раніше майже ніхто не говорив. Отож коли я прийшов у Міністерство охорони здоров’я, то знав, що робити, як робити і що я можу зробити на посаді міністра. Переконаний: найближчими роками люди відчують зміни на краще у медичному обслуговуванні…

— Свою діяльність на посаді міністра ви почали з публічних акцій — рейди по аптеках, лікувальних закладах. При цьому заявили, що будуть відчутно знижені ціни на ліки (зі слів глави уряду, аж на 25 — 40%), пообіцяли з телеекранів, що невідкладна медична допомога стане безплатною.

— Я таких цифр не називав. Але говорив, що зниження цін на ліки буде. І якщо десь і зросли ціни, то сталося це на тлі подорожчання субстанцій, енергоносіїв тощо. На медпрепарати, які закуповувалися за бюджетні кошти, ціни знизилися, а також на закупівлю медичного обладнання (за деякими позиціями — на 30 — 40 відсотків). Нам вдалося домовитися з виробниками про зниження відпускних цін на ліки приблизно на 10 — 12%. А це істотно для охорони здоров’я — 60—70 мільйонів гривень вдалося зекономити.

— Ви скоротили деякі медичні спеціальності, удвічі збільшили терміни післядипломної освіти, зобов’язали випускників-бюджетників медичних вузів їхати за направленнями в село, що спричинило студентський «бунт»...

— У нас 138 медичних спеціальностей. Це значно більше, порівняно з іншими країнами. Спираючись на закордонний досвід, визначили 20 базових спеціальностей і 43 вузьких. Підготовка лікарів провадитиметься згідно з базовими спеціальностями — а це шість років навчання плюс іще два-три роки чи навіть більше, залежно від обраної вузької спеціальності. Так, як це сьогодні практикується у країнах Північної Америки і Європи. Відповідно, ми змінили програми підготовки лікарів. І хотів би додати, що конкурс у медичні вузи нинішнього року зріс, порівняно з минулим.

Нині ми співпрацюємо в цьому напрямі з Канадою, а сьогодні я мав розмову з представниками США, зокрема з міністром охорони здоров’я цієї країни Майклом Левітом. Вони нам допомагатимуть у підготовці кадрів. Тим часом американці, побувавши в наших медичних вузах, зокрема в Тернопільському медуніверситеті, були приємно вражені. На нашій базі готуватимуться медичні сестри за американськими програмами. Ми зараз направляємо наших молодих фахівців на стажування у США. Здійснюватимемо також підготовку американських студентів. Для наших вузів це буде не тільки престижно, а й економічно вигідно. Американська сторона хотіла би, щоб ми прийняли їхніх студентів із січня наступного року, однак не впевнений, що встигнемо підготувати відповідну базу, але з вересня наступного року ми розпочнемо підготовку американських студентів на базі Тернопільського медуніверситету.

— А чим закінчився студентський «бунт»? Невже випускники поїхали «куди послали»? Вони навіть у суді спробували захищати свої права...

— Рішенням суду наказ № 81 визнано легітимним. Ми плануємо провести моніторинг, і на кінець вересня матимемо дані про те, хто де працевлаштувався. Однак хотів би зазначити, що якщо торік у КМАПО був лише один контрактник на лікаря загальної практики/сімейного лікаря, то нинішнього року подано 68 заяв. А в Донецьку торік було направлено на сімейного лікаря шість чоловік, а цього року — понад 140.

— Миколо Єфремовичу, одна річ — наполягти на своїй правоті у ситуації з непокірними студентами, і зовсім інша — спротив медиків. Адже зрозуміло, що задумана реорганізація системи охорони здоров’я не відповідає інтересам так званої медичної еліти — управлінців охорони здоров’я всіх рівнів, головних лікарів... Ваші заяви щодо оптимізації використання фінансових ресурсів, необхідності їх перерозподілу, щодо необхідності закриття чи перепрофілювання деяких закладів охорони здоров’я викликають невдоволення у медичної корпорації.

— Ресурси в охороні здоров’я використовуються вкрай неефективно. Ми маємо відмовитися від хибної практики, коли кошти спрямовуються на утримання закладів охорони здоров’я. Піраміда розподілу фінансових ресурсів у нас перевернута. За такого стану справ їх левову частку (до 80 %) поглинає стаціонарна допомога, тоді як на первинну припадає приблизно 5 %, що вкрай ненормально. На сьогодні близько 40 % стаціонарних ліжок не зайняті. А це приблизно два мільйони ліжко-днів. Ліжко, яке «не працює», все одно потребує значних коштів на своє утримання — 60 — 65 %, порівняно з функціонуючим. Отож це марно витрачені ресурси, які слід спрямувати на хворого. З цією метою передбачається здійснити структурну перебудову в галузі, і зокрема медичної допомоги та ліжкового фонду. Так, на базі поліклінік і філіалів будуть створені заклади первинної медичної допомоги. Планується провести диференціацію діючих стаціонарів. До вторинного рівня надання медичної допомоги передбачається зарахувати лікарні для інтенсивного лікування і догляду за хворими з гострими захворюваннями — районні лікарні. До третинного — відділення і лікарні спеціалізованої медичної допомоги, і, можливо, буде ще один рівень, на якому надаватиметься високоспеціалізована допомога.

90 відсотків медичної допомоги надаватиметься на первинному і вторинному рівнях. На них і буде спрямовуватися більша частина коштів. Інститути й спеціалізовані заклади виконуватимуть належні їм функції, тобто хірургічні втручання з приводу апендицитів і кил не будуть виконуватися у НДІ.

Звісна річ, такі структурні зміни викликатимуть невдоволення у частини медиків. Сьогодні у них мотивація одна — чим більше хворих, тим краще. Ми ж прагнемо до того, щоб лікарі були зацікавлені у здорових людях. А такими можуть бути лише сімейні лікарі, в яких буде фінансова мотивація до того, щоб їхні пацієнти були здоровими й менше хворіли.

Я прихильник рішучих дій. Як лікар я не можу далі спокійно спостерігати за тим, що коїться в охороні здоров’я. Чим довше ми зволікатимемо з реструктуризацією галузі, тим більше ускладнюватимуться її хронічні недуги. Отож я прихильник активної терапії з хірургічним втручанням.

— Ви перший міністр охорони здоров’я за часів незалежності, котрий намагається повернути медицину обличчям до пацієнта. Правда, ви самі ж визнаєте, що пацієнт ще цього не відчув. Якщо ви так щиро вболіваєте за своїх співвітчизників, то де обіцяний гарантований мінімум безплатної медичної допомоги? Чому обіцяний? На початку року в одному з коментарів автору цих рядків ви сказали, що вже в червні нинішнього року матимемо такий мінімум (перелік) медичної допомоги.

— Відповідно до 95-ї статті Конституції, ми плануємо визначити гарантований рівень медичної допомоги, яка надаватиметься за бюджетні кошти. І тоді буде чітко й зрозуміло, що бере на себе держава і за що хворий має доплачувати сам.

— Перепрошую, але про наявну парадоксальну ситуацію — 49-та стаття Конституції не узгоджується з 95-ю, до того ж відоме рішення Конституційного суду не дозволяє запровадити гарантований державою перелік медичної допомоги, — ви говорите давно, однак нічого не змінюється. Уже підготовлена не одна програма реформ, у тому числі з участю міжнародних експертів, напрацьовано гори законопроектів і нормативних документів, однак цілком очевидно: для того, щоб запустити механізм реформування у цій соціально вразливій сфері, компетенції Міністерства охорони здоров’я недостатньо. Водночас керівництво країни не готове взяти на себе відповідальність за непопулярні кроки, тим більше що попереду вибори.

— Я все це розумію. Однак альтернативи реформуванню немає, і я переконаний, що справа зрушить з місця. Ми зараз напрацьовуємо необхідні законопроекти та інші законодавчі акти. Деякі рішення на цьому напрямі будуть прийняті вже в нинішньому році.

Впевнений, що пацієнти невдовзі відчують зміни на краще. Маю намір найближчим часом вийти на президента з програмою, в якій буде зроблено акцент на первинній медико-санітарній допомозі (поліклініки, районні лікарні). Саме на цьому рівні більшість людей отримують допомогу. За попередніми підрахунками, нам вдасться збільшити суму на один ліжко-день у кілька разів. До цього передбачається провести певні заходи з реструктуризації лікувальної мережі, що дозволить вивільнити додаткові ресурси. І тоді при невідкладних станах і медичних показаннях обстеження буде безплатним, а стаціонари — забезпечені ліками. А при амбулаторному лікуванні, звичайно, ліки доведеться купувати.

Щодо гарантованого мінімуму. Передбачається найближчим часом зробити депутатське подання в Конституційний суд, щоб він переглянув своє попереднє рішення, з урахуванням додаткових обставин.

— А чи не вийде так, що, коли лікувальні заклади стануть неприбутковими підприємствами, як це передбачено концепцією реформування, вони не будуть зацікавлені у наданні безплатної медичної допомоги?

— Якщо вони стануть неприбутковими підприємствами, то будуть зацікавлені у пацієнтах. Місцеві органи влади укладатимуть з ними контракт на обсяг медичної допомоги і відповідно до цього обсягу перераховуватимуть кошти. А якщо в цих закладів будуть відповідні потужності, то решту медичної допомоги вони можуть надавати на платній основі. Будуть визначені тарифи на медичні послуги.

— Ми вже знаємо, що з того виходить, коли під одним дахом, а то й в одному й тому ж кабінеті надається безплатна і платна допомога…

— Буде визначено обсяги такої допомоги, але розділити платну і безоплатну, безумовно, потрібно. Це можуть бути різні відділення, різні поверхи... Лікарі працюватимуть на контрактних умовах. До того ж лікар зможе займатися приватною практикою поза медичним закладом (для цього йому доведеться оформити відповідну ліцензію) і мати додатковий заробіток.

— Торік в інтерв’ю для «Дзеркала тижня» ви висловлювали занепокоєння, що високотехнологічна допомога стала недоступною для населення. Ця тема викликала на форумі сайту «ДТ» справжню дискусію. Щось змінилося відтоді?

— І тепер така допомога малодоступна. Основна причина, — і це засвідчили, зокрема, перевірки Рахункової палати закладів АМН, — кошти, які направлялися начебто на лікування, насправді витрачалися на високовартісне обладнання. А у місцевих бюджетів замало коштів на високоспеціалізовану медичну допомогу. Однак ми шукатимемо можливості виправити становище. Зокрема, нинішнього року закуповуємо тридцять гемодіалізних апаратів, ще кілька десятків отримали як гуманітарну допомогу і тепер плануємо поставити такі апарати не в обласні центри, а в інші міста, тобто зробити високотехнологічну допомогу доступнішою. Крім того, до кінця року більше половини областей України отримають сучасне радіологічне обладнання для лікування онкохворих.

— Багато запитань викликає наказ під номером 360, що вносить кардинальні зміни в існуючу практику відпуску ліків. Наскільки нам відомо, дуже велика кількість медпрепаратів (майже шість із половиною тисяч торгових назв лікарських засобів) відпускатиметься лише за рецептом.

— Ліки, що мають широке застосування, як-то аспірин, анальгін, но-шпа, валідол, корвалол, велика група засобів для лікування застуди та грипу, антиалергійні, антисептичні препарати — загалом 39 % лікарських засобів, які є на нашому фармацевтичному ринку, — продаватимуться без рецепта. Антибіотики, антигіпертензивні засоби, гормональні препарати, оральні контрацептиви відпускатимуться за рецептами. Список (перелік) рецептурних лікарських засобів невдовзі буде опубліковано. У кожній аптеці буде вивішено список препаратів, які відпускатимуться за рецептами.

Цим наказом (він вводиться в дію з 20 жовтня) передбачається вдосконалити порядок виписування рецептів та посилити контроль за обігом лікарських засобів у закладах охорони здоров’я. Вільний відпуск фармпрепаратів призвів до неконтрольованого їх прийому і самолікування. А це загрожує серйозними наслідками для здоров’я. До речі, в будь-якій цивілізованій країні сильнодіючі лікарські засоби, неконтрольований прийом яких може призвести до негативних наслідків для здоров’я, відпускаються тільки за рецептом лікаря.

— Наскільки мені відомо, ви й тепер не полишаєте нейрохірургію і після цього інтерв’ю у вас запланована лекція для лікарів-інтернів. Звісно, вам не потрібно поспішати захищати дисертацію, як декотрим із ваших попередників у міністерському кріслі, отож можете викроїти з робочого графіка якусь годину для улюбленого заняття. Чи, можливо, ви не були впевнені в тому, що затримаєтеся в кріслі міністра надовго?

—Так, я читаю лекції, консультую хворих. Останнім часом в операційну заходжу, щоб подивитися, чи потрібна моя допомога. Якщо потреба в ній виникає, негайно можу стати до операційного столу.

Щодо наукової роботи, то часу на неї практично немає. Дозволяю собі таку розкіш лише у вихідний день. Працюю зараз над перевиданням монографії «Вогнепальні поранення голови». Вона побачила світ кілька років тому, і тепер хочу доповнити її розділом про вогнепальні поранення хребта і спинного мозку. У мене великий досвід лікування таких тяжких травм. Невдовзі також вийде книжка про лікування черепно-мозкових травм. Крім того, спільно з професором Педаченком та іншими фахівцями ми підготували видання «Нейрохірургічна служба в Україні».

Упевнений: ще два-три роки роботи — і тоді можна було б спокійно залишити це крісло. Якщо процес реформування зрушить з місця, то його вже не зупинити. І це найважливіше.

— Минула річниця з часу отруєння тоді ще кандидата у президенти В. Ющенка. Слідство у «діоксиновій» справі щодо отруєння триває, і багато хто сумнівається, що воно дасть відповіді на запитання, які хвилюють суспільство. Водночас багатьом співвітчизникам далеко не байдуже, як почуває себе Віктор Андрійович. Адже стан здоров’я президента — не лише його особиста справа, це — питання державного значення.

— Співвітчизники можуть бути спокійні — Віктор Андрійович почуває себе добре. Якщо упродовж чотирьох днів він міг відвідати США, а повернувшись до Києва, тут-таки відбути до Італії, незважаючи на значне навантаження, пов’язане з такими перельотами, — то це свідчить про те, що зі здоров’ям у президента все гаразд. Він по вісім-десять годин може проводити засідання Кабінету міністрів. А його численні поїздки, зокрема в Донецьк та інші міста? Зійшовши з трапу літака, Віктор Андрійович сам сідає за кермо автомобіля і досить вправно веде машину. Людина, яка себе погано почуває, не витримала б такого напруженого робочого ритму.

— А чому його лікує швейцарський лікар? Хіба в Україні немає висококласних фахівців?

— Людина має право лікуватися там, де забажає, і в того лікаря, якому довіряє.

— Свого часу повідомлялося лише про один, зроблений за кордоном, аналіз на діоксин, на основі якого було поставлено остаточний діагноз. Наскільки можна довіряти лише одному аналізу? Чи проводилося Віктору Андрійовичу дослідження на діоксин в Україні?

— У нас сьогодні немає можливостей лабораторної діагностики при отруєнні діоксинами.

— Однак ще восени минулого року повідомлялося, що спеціальне обладнання і, відповідно, можливості для проведення таких досліджень у нашій країні є.

— Гадаю, що президент країни — не та особа, на якій слід починати «обкатувати» нове обладнання. Ми закупили цю лабораторію, але вона ще не функціонує належним чином, так, щоб можна було говорити про певний досвід її використання.

— Закордонні лікарі не приховували, що випадок із отруєнням Віктора Андрійовича унікальний і з чимось аналогічним у своїй практиці вони не зіштовхувалися. Отож, вони теж змушені експериментувати, чи не так?

— Ні, не так. Такого обладнання, як у Швейцарії, у нас немає. І фахівців відповідної кваліфікації, які могли б із ним працювати, — також.

— Свого часу було видано наказ МОЗ щодо ситуації зі станом здоров’я президента. Передбачалося створити консиліум із провідних учених-медиків. ...

— Консиліум щодо захворювання нашого президента проводиться у Швейцарії. Наші лікарі не мають досвіду у цьому плані. До того ж згадаймо, якого висновку дійшли судово-медична експертиза і наші професори стосовно стану здоров’я та причин захворювання В. Ющенка, коли він ще був кандидатом у президенти. Слід визнати — фахівців із отруєння діоксинами в Україні немає.

Хотів би ще раз заспокоїти співвітчизників: загальний стан здоров’я президента стабільний і ніякої тривоги не викликає. Про це я можу з усією відповідальністю заявити і як в.о. міністра охорони здоров’я, і як лікар. Фізична реабілітація Віктора Андрійовича проходить нормально. Поки що залишаються сліди отруєння на його обличчі, і вони з часом зникатимуть, однак не так швидко, як попервах прогнозували закордонні лікарі.