Микола Поліщук: «Високоспеціалізована медична допомога стала недоступною»

1. Ініціатива передачі закладів охорони здоров’я АМН Міністерству охорони здоров’я належить не МОЗ і не депутатам. Таке підпорядкування передбачене дорученням Президента України від 23 травня ц.р. з метою забезпечення населення більш повноцінною спеціалізованою медичною допомогою. І я не вбачаю в цьому ніякої проблеми. Навпаки, проблематичним є подальше існування цих закладів як окремих. До речі, ніде у світі не існує науково-дослідних клінічних інститутів. За кордоном клініки — нейрохірургії, кардіохірургії, пульмонології і т. д. — працюють у багатопрофільних лікарнях, виконуючи як лікувальну, так і наукову роботу.

Високоспеціалізована медична допомога практично стала недоступною для населення. Так склалося, що така допомога сконцентрована в закладах Академії медичних наук. Ці заклади фінансуються окремо від системи охорони здоров’я. Хворі, що приїжджають в академічні клініки з регіонів, дуже часто змушені платити від трьох — п’яти і до двадцяти тисяч гривень за лікування чи проведення операції. Окрім благодійного внеску, хворий платить за витратні матеріали, за діагностику, за кожну маніпуляцію. У ці рахунки часто-густо записано те, що вже оплачене державою. (На адресу народних депутатів та МОЗ надходить із цього приводу багато скарг пацієнтів.) Нерідко інститути виставляють рахунки обласним та міським відділам охорони здоров’я. До певної міри винятком є Інститут кардіохірургії ім. М. Амосова. Торік, коли був створений Центр кардіохірургії немовлят при МОЗ України і на це були передбачені бюджетні кошти, то їх стали використовувати також для лікування дорослих. А потім, під час перегляду бюджету, додатково виділили кошти також на «дорослу» кардіохірургію, і сьогодні практично майже всі операції й діагностичні маніпуляції в Інституті імені Амосова проводяться безплатно.

Дехто висловлює стурбованість, що перепідпорядкування академічних установ Мінздоров’ю негативно позначиться на їх роботі. Я так не вважаю. Навпаки, високоспеціалізована медична допомога стане доступнішою для тих, хто її потребує. Нині кошти і ресурси у сфері охорони здоров’я використовуються вкрай неефективно. Ми маємо на сьогодні найбільшу кількість лікарів, «вузьких» спеціалістів, лікувальних установ і ліжок, які не функціонують. Підраховано: ліжко, яке простоює, потребує на своє утримання 60 — 65 % затрат від коштів, які йдуть на утримання функціонуючого. Тобто нарікання на нестачу ресурсів, і не лише фінансових, так би мовити, стара пісенька. Ресурсів, як відомо, завжди не вистачає. Керівництво галуззю охорони здоров’я переходить до питань ефективності їх використання.

2. Хоч як це прикро, коефіцієнт корисної дії медичної науки в Україні дуже низький. За даними Українського центру наукової медичної інформації та патентно-ліцензійної роботи, лише 0,2 відсотка вітчизняних наукових робіт у галузі медицини використовується в практиці. Слід відверто визнати, що сьогодні європейські наукові видання не цінують нашої інформації, наших технологій ніхто не купує. Світова охорона здоров’я, насамперед цивілізованих країн, перебудовує медичну науку та практику на принципах доказової медицини. За висновком фахівців вищеназваного центру, «НДІ АМН України не належним чином цікавляться доказовою медициною, не застосовують сучасну методологію медичної науки, а це вкрай негативно позначається на реалізації не тільки суто наукової, а й інноваційної політики в охороні здоров’я». Значна частина наукових співробітників наших НДІ ходять на роботу лише заради зарплати. У відповідь на мої застереження щодо того, що не варто витрачати кошти на роботи, які не мають перспективи, і повторювати те, що давно вивчено й розроблено за кордоном, доводиться чути: «Якщо ми не виділятимемо кошти на науку, то розучимо людей виконувати наукові роботи». На мій погляд, сьогодні доцільніше було б виділяти кошти тільки на ті наукові розробки, на які існує державне замовлення, на певні фундаментальні напрями, для розвитку яких у нас є як науковий потенціал, так і відповідна лабораторна база. Що стосується решти, то доцільно було б зробити так, як вчинила Японія у післявоєнні роки. Ми не маємо достатньо коштів на розвиток справжньої науки, а витрачати їх на імітацію наукової роботи, на мій погляд, не розумно.

На сьогодні Академія медичних наук як самоврядна організація сама планує, сама фінансує, сама контролює наукові розробки і сама оцінює їх вартість. Така практика недопустима, і її потрібно міняти. Фінансування наукових досліджень має проводитися на конкурсних засадах, у конкурсі можуть брати участь не лише інститути, а й окремі кафедри, наукові колективи, які відповідають за якість проведених досліджень, а не посилаються наприкінці року на те, що їм коштів вистачило лише на зарплату. Водночас у нас продукується велика кількість наукових робіт, на які немає попиту. Наприклад, особливості хірургічного лікування або особливості клінічного перебігу того чи іншого захворювання. Все це давно вже у світі розроблене й відоме. Треба лише вивчити і впровадити в нас. Зважаючи на стан захворюваності населення, медична наука мала би, зокрема, дослідити, чому в одному регіоні більш поширені серцево-судинні захворювання, а в іншому — респіраторні чи онкологічні, з чим це пов’язано і що можна зробити для поліпшення ситуації. Наукові програми сьогодні мають бути спрямовані на потреби держави, на те, щоб було здорове суспільство.

Безумовно, фундаментальні дослідження треба розвивати. Але не забуваючи при цьому відомого вислову: «З дешевих лабораторій виходять дешеві роботи». Така аналогія. Весь світ займається автомобілебудуванням, і Україна також. Але чи конкурентоспроможні наші автомобілі?.. Сьогодні потрібно чітко визначитися, куди саме вкладати кошти, яких у нас обмаль. Від того, що ми перестанемо фінансувати те, на що немає сенсу нині витрачати гроші, ми не втратимо. Навпаки. Нагромадивши багаж даних, згодом, коли з’являться можливості, ми зможемо досягти більшого. Ну що з того, що ми маємо на сьогодні найбільшу кількість трансплантацій ембріональної тканини при ішемічних інсультах, при черепно-мозкових, спінальних травмах? А які результати лікування?.. Чи, може, хтось захотів купити у нас ці розробки? Зате ми хвалимося кількістю наукових праць, статей, дисертацій і т. д. А хіба від того щось якісно змінилося? Отож, сьогодні, виходячи з наявних ресурсів, слід виважено підійти до того, куди ми їх маємо вкласти з найбільшою користю.

3. У цій концепції враховано основне: максимально ефективне використання наявних ресурсів. Вона передбачає реструктуризацію галузі охорони здоров’я. Сьогодні, попри велику кількість лікарів, ніхто з них не зацікавлений у здорових пацієнтах. А тому наріжним каменем концепції є реорганізація первинної медичної допомоги на засадах інституту сімейного лікаря. Закладам охорони здоров’я передбачається надати статус самостійних суб’єктів господарювання. На сьогодні законодавча база дозволяє це зробити. «Дзеркало тижня» докладно розповідало про цю концепцію («Дочекалися?..», «ДТ», № 13, 2004 р. — Авт.).

Над її розробкою працювала робоча група учених та фахівців, створена при Міністерстві охорони здоров’я і профільному комітеті Верховної Ради. Водночас згодом я дізнався, що створюється робоча група при Кабінеті міністрів, до складу якої входять представники академічних медичних установ, фінансисти, виробники фармацевтичної галузі і медичної промисловості. Ця група ставить за мету не реструктуризацію галузі з метою підвищення ефективності її діяльності, а перерозподіл коштів. На сьогодні треба розглядати не тільки залучення додаткових коштів в охорону здоров’я, а перш за все ефективне використання наявних ресурсів.

До речі, експерти ВОЗ, які побували в Україні, застерігали, що найбільшими противниками реформування охорони здоров’я будуть чиновники високого рівня і медична еліта. Їм не потрібні зміни, вони вимагають додаткового фінансування і перерозподілу грошей. А тому концепція, яку було оприлюднено на розширеній колегії МОЗ, звісна річ, не «пришлась ко двору».

Водночас хотів би наголосити, що лише фінансовими ін’єкціями не можна поліпшити ситуацію в галузі. На охорону здоров’я з усіх джерел у нас спрямовується близько десяти мільярдів гривень. Це вдвічі більше, ніж виділялося три роки тому. Чи відчули це пацієнти? Запитання риторичне. Хоча, слід зазначити, для деяких лікувальних закладів було придбане обладнання, міністерство сьогодні забезпечує виконання програм «Діабет», «Туберкульоз», хіміотерапевтичні препарати першого порядку отримують усі онкохворі. За рік придбано 32 апарати «штучна нирка», тоді як раніше — не більше одного-двох. У Франції, де кількість населення не набагато більша, ніж у нас, бюджет охорони здоров’я становить 136 млрд. євро, тоді як весь зведений бюджет України — 60 млрд. грн. І французи скаржаться, що їм на медицину не вистачає коштів. Ця країна сьогодні планує провести реструктуризацію галузі з тим, щоб ефективніше використовувати кошти.

4. Гадаю, що в найближчі два—три роки нам вдасться провести реструктуризацію. І для цього має бути політична воля як на найвищому рівні, так і на місцях. Уже майже півтора року профільний комітет Верховної Ради і МОЗ підкреслюють, що найефективніший шлях використання коштів в охороні здоров’я — це розвиток інституту лікаря загальної практики сімейного лікаря. До речі, відповідна постанова Кабінету міністрів була підписана ще в 2000 році. Що ж маємо на сьогодні? Підготовлено лише близько 4000 тисяч сімейних лікарів, і то лише половина з них працює за обраним фахом. І це при тому, що потреба в таких лікарях — близько 30 тисяч. Міністерство направляє випускників згідно із заявками регіонів. Торік усього 14 % випускників одержали направлення працювати лікарем загальної практики (сімейним). Реально ж працевлаштувалися за цим фахом, думаю, не більше половини. У Києві лікарями загальної практики пішло працювати торік аж… два випускники. І дивуватися цьому не доводиться. Невідповідність обсягів роботи і зарплати наразі просто вражаюча. До того ж нерідко доводиться чути від деяких керівників столичної медицини, що, мовляв, сімейна медицина — то для села, а в місті все має залишитися як є. Але ж є сімейні лікарі у Лондоні, Монреалі, Нью-Йорку і т. д. І, як довела світова практика, вони найбільш ефективні в медичному й економічному планах.

— Багато розмов щодо оптимізації мережі лікувальних закладів. Кажуть, скоро почнуть закривати лікарні. Але ж є 49-та стаття Конституції, згідно з якою, зокрема, мережа лікувальних закладів не може бути скорочена. І ця стаття ніби священна корова, — ніхто не сміє її зачепити, боячись зашкодити своєму політичному іміджу.

— Незважаючи на закріплене в Основному Законі право на безплатну медичну допомогу, сьогодні, за деякими даними, система охорони здоров’я на дві третини фінансується тіньовими платежами. Всі про це знають, але намагаються триматися осторонь цієї «слизької» теми.

На мою думку, доцільніше було б записати в Конституції, що медична допомога в закладах державної і комунальної власності надається за бюджетні, страхові та інші фінансові надходження. Але при цьому варто визначити групи населення, яким медична допомога надаватиметься безплатно, і визначити базовий рівень медичної допомоги, гарантований державою.

Мережа медичних закладів має відповідати реальним потребам надання медичної допомоги. Впровадження нових технологій, таких як малоінвазивна хірургія, амбулаторна діагностика й лікування та ін., дозволяє скоротити частину медичних закладів, а на їх базі створити заклади соціальної та медичної реабілітації, хоспіси тощо.

— Дехто, як мовиться, спить і бачить себе директором приватного інституту з власною клінікою.

— Я прихильник усіх форм власності в охороні здоров’я. Але сьогодні робити науково-дослідні інститути приватними не ризикнув би. Приватизація НДІ призведе до того, що розвиватимуться лише ті послуги, які дають економічну вигоду. Це загрожує тим, що ми можемо втратити високоспеціалізовану медичну допомогу. Ринок в охороні здоров’я має бути керованим.

Переконаний: виважений підхід до реструктуризації як первинної, так і спеціалізованої допомоги відповідно до положень, проголошених на колегії МОЗ, дозволить поліпшити використання наявних ресурсів у системі охорони здоров’я, насамперед на користь населення.