Медсестер — у Червону книгу?

Першу у світі школу для підготовки сестер милосердя було відкрито півтора століття тому, — це зробила Флоренс Найтінгейл у червні 1860 року у Лондоні. Ця жінка прославилася під час Кримської війни, коли невтомно працювала у госпіталі, рятуючи поранених співвітчизників, за що королева Британії нагородила її діамантовою брошкою з написом «Блаженні милостиві». Самовідданість та благородство Флоренс Найтінгейл високо оцінили не лише у Британії, а й в усьому світі: її день народження — 12 травня — став Міжнародним днем медичної сестри. Пройшовши крізь пекло війни, Флоренс на власному досвіді переконалася: щоб врятувати життя, замало лише співчуття і милосердя — потрібно знати анатомію і фізіологію, засвоїти правила лікування та догляду за хворими і пораненими, а отже — освіту повинні отримувати не лише лікарі, а й сестри милосердя.

Тепер цей висновок не викликає жодних заперечень, однак на ті часи це рішення було революційним, і сподобалося воно далеко не всім як у медичному світі, так і в суспільстві загалом. Нині, півтора століття по тому, маємо нові теми для дискусій: чи потрібна вища освіта медичним сестрам — чи досить базової, яку дає медучилище, хоча, й окрім цього, у сестринській справі не бракує гострих проблем, які потребують негайного вирішення на державному рівні.

— Найбільше непокоїть дефіцит сестринських кадрів, — у лікарнях залишаються вакантними майже 18 тисяч посад медсестер, — коментує ситуацію Тетяна ЧЕРНИШЕНКО, головний спеціаліст відділу освіти департаменту кадрової політики, освіти і науки Міністерства охорони України. — У багатьох стаціонарах та поліклініках працюють жінки пенсійного віку: що буде, коли вони підуть на заслужений відпочинок?! Нам треба готувати нову зміну медсестер, освічених, кваліфікованих, які зможуть працювати на сучасному обладнанні. Хочеться, щоб у медичні училища йшли вчитися найкращі випускниці шкіл, однак конкурс на спеціальність «сестринська справа», на жаль, зменшується: дівчата розуміють, що навчання складне, та й робота чекає непроста — відповідальна і напружена, а зарплатня залишається досить низькою. Ми дуже хочемо, щоб держава звернула на це увагу і підвищила заробітну плату медичним сестрам.

— Цю проблему активно обговорювали учасники міжнародної конференції «Медсестринство: історія, сучасність, перспективи». А які ще теми було порушено на цьому форумі?

— На конференцію зібралося 280 делегатів з усіх куточків України, прибули також зарубіжні делегації, які ділилися своїм досвідом.

Обговорювали питання, присвячені ступеневій медичній освіті та післядипломній освіті медичних сестер, ішлося також про дотримання санепідрежиму в лікувальних закладах, про те, які професійні хвороби чатують на медиків і як можна зменшити їх ризики. Відбулося засідання президії Асоціації медичних сестер України, на якому обговорювали найближчі плани, а також прозвітували перед обласними осередками про проведену роботу.

— У багатьох країнах професійні асоціації відіграють дуже важливу роль. Дивно, що в Києві, де зосереджено найбільше медичних закладів, досі немає осередку асоціації медичних сестер. Чому?

— Асоціація медичних сестер України нині об’єднує понад 144 тисячі осіб, це найпотужніша за чисельністю громадська організація у медичній сфері. Чому столичні медсестри не можуть об’єднатися — важко сказати, це питання, очевидно, слід адресувати їм самим. Асоціацію чекає велике майбутнє, з часом вона відіграватиме велику роль у системі охорони здоров’я, про це свідчить та активність, яку ми спостерігаємо на форумах: ще 10—15 років тому під час конференцій панувала зовсім інша атмосфера — медсестри відмовчувалися, не мали власної думки щодо освіти, не орієнтувалися у питаннях ступеневої освіти, а тепер вони здатні відстоювати свою позицію.

У роботі конференції взяв участь відомий кардіолог, директор НПМЦ дитячої кардіології та кардіохірургії Ілля Ємець, який не просто засвідчив свою повагу медичним сестрам, а й ініціював гострі дискусії.

На шпальтах «Дзеркала Тижня» ми неодноразово обговорювали стан справ у медсестринстві, оскільки це надто болюча соціальна проблема, яка виходить далеко за межі медичного відомства. У наш час лікувальний та реабілітаційний процеси абсолютно неможливо уявити без участі кваліфікованої медичної сестри. Уявити неможливо, а в реальності обходяться: а що робити, маючи такий дефіцит кадрів? Не секрет, що у лікувальних закладах медичні сестри працюють на півтори, а подекуди — і на дві ставки, і всі заплющують на це очі, бо іншого виходу не бачать. Медстатистика свідчить, що в 1999 році у системі МОЗ працювало майже 499 тис. медсестер, а торік їх було всього 430 тис. На чиї руки переклали роботу, яку мали виконувати ті 69 тисяч, котрі пішли із бюджетної сфери? Офіційно вакантними залишаються близько 18 тис. посад, а решта обов’язків, певна річ, розподілена на медсестер, які залишилися на роботі. Дійшло до того, що в багатьох лікарнях планові операції роблять лише два-три дні на тиждень, бо нікому вести пацієнтів у реанімації, а у вихідні — нікому чергувати.

За даними МОЗ, забезпеченість населення молодшими медичними спеціалістами в Україні сягає 94,1 на 10 тис. населення. Однак багато регіонів мають значно нижчі показники: найгірша ситуація у Миколаївській області — 80,5, за нею йде столиця — 83,3, і це при тому, що саме в Києві лікують найтяжчі випадки, проводять найскладніші операції, коли сестринський догляд має надзвичайно велике значення, а інколи — і вирішальне. Попри те, що Київ має свої медичні училища та коледжі, кадрова проблема тут найгостріша. Медики стверджують: таку ситуацію спричинила політика мера та його молодої команди, які протягом останніх років не лише ігнорували проблеми столичних лікарень, а й так урізали фінансування медицини, що наблизили її стан до катастрофічного. Останні два роки медичні заклади не отримують коштів не лише на ліки, а й на витратні матеріали, дезинфікуючі та миючі засоби; медперсонал змушений за власні кошти купувати рукавички, маски та інші засоби захисту, без яких неможливо працювати у стаціонарах. А скільки може витратити на це медична сестра, заробітна платня якої — 800—900 гривень?..

Надбавку за інтенсивність та складність праці, передбачену наказом МОЗ, столична влада скасувала, хоча в багатьох областях, де зацікавлені у благополуччі лікарень, її виплачують. Ситуація в Києві настільки загострилася, що на неї нарешті звернули увагу правоохоронні органи і після перевірки порушили кримінальну справу проти чиновників мерії, які, всупереч закону, торік урізали виплати працівникам Київського міського центру серця на півтора мільйона гривень. (Спробуйте після цього знайти мотивацію для добросовісної роботи медперсоналу.) В інших лікувальних закладах ситуація не краща, тож відплив кадрів, очевидно, наростатиме: вже тепер у Києві не вистачає майже 4 тис. лікарів і понад 5 тис. медичних сестер.

На перший погляд, у київській Олександрівській лікарні немає проблем із персоналом: тут працює майже 800 медсестер. Проте й цього замало, якщо взяти до уваги, що в Олександрівській цілодобово приймають пацієнтів травмованих, з отруєннями, у гострих станах. Тетяна Левіщенко потрапила у цей вир давно, вона тут знає кожне відділення і кожну медсестру, бо вже 25 років працює головною медичною сестрою лікарні.

— Останнім часом значно зросло навантаження, адже з’явилося дуже багато діагностичного та лікувального обладнання, а нові технології диктують інший ритм роботи, — розповідає Тетяна ЛЕВІЩЕНКО. — Однак штатні одиниці, затверджені бозна-коли, не поповнюються, хоча обсяг роботи значно зріс. До нас постійно госпіталізують пацієнтів у тяжких станах, що потребує значно складнішого лікування та догляду, а як усе встигати, коли за медсестрою закріплено не три-чотири пацієнти, як має бути, а три-чотири палати або й більше?!

— Кажуть, ці проблеми можна вирішити, якщо підвищити ставки, але не на 10—20 гривень, а удвічі або й утричі, адже заробітна плата рядових медиків — одна з найнижчих у державі, фактично вона дорівнює прожитковому мінімуму.

— Це необхідно зробити. Однак підвищення зарплати зовсім не означає вирішення проблем. Наша біда — соціальний статус медиків, який робить їх безхатченками: за все життя медична сестра не зможе заробити собі на квартиру чи будинок, хоча працює на півтори ставки і економить буквально на всьому. Понад 500 моїх співробітниць їздять на чергування із сіл Київської, Черкаської, Чернігівської областей, бо там для них немає роботи. Жінка повинна встати о 4-й ранку, щоб встигнути на електричку, потім вона добу працює — а бувають такі зміни, що навіть чаю ніколи випити, — виходить із лікарні, ледве на ногах тримається, проте йде не додому — а на електричку. Тут самим підвищенням зарплатні не зарадиш — потрібне відомче житло, потрібні гуртожитки для медсестер.

— Уже час будувати хоча б малометражні квартири, скільки можна жінкам у гуртожитках тулитися? А коли з’явиться сім’я, діти?..

— Ви знаєте, я за те, щоб медсестрам давали навіть не готельки, а трикімнатні квартири. Але доки цього дочекаються, хай
хоча б у гуртожитках кімнати отримають.

— Умови праці медичних сестер значно змінилися, та й ставлення суспільства теж. А чи змінилися риси характеру, які повинна мати медсестра сьогодні?

— Назва нашої професії починалася зі слів «сестра милосердя». Вона й сьогодні повинна бути небайдужою до людських бід і страждань, мати чуле серце, бути порядною, сумлінно ставитися до своєї справи. Медсестра повинна постійно навчатися, — цього вимагають нові технології: ще 20 років тому ми й гадки не мали, що таке МРТ, КТ, УЗД, а нині це буденна робота. На базі нашої лікарні діє дев’ять кафедр Національного медичного університету імені Богомольця, то ми маємо змогу дізнаватися про всі новинки першими. Наші медсестрички відвідують тематичні заняття, які проводить кафедра клінічної фармакології: коли в медичній практиці постійно з’являються нові фармпрепарати, дуже важливо дізнатися про механізми взаємодії ліків, протипоказання тощо.

Ми практикуємо проведення анонімного анкетування, — пацієнти дають оцінку роботі медичних сестер, вони звертають увагу не лише на професійність, а й на вміння спілкуватися з людьми. Ці відгуки ми беремо до уваги, коли визначаємо найкращу медичну сестру і нагороджуємо учасників та переможців конкурсу.

Серед тем, які викликали найбільший інтерес учасників конференції, Тетяна Левіщенко назвала проблему професійних захворювань, — про це майже не говорять, однак ситуація рік у рік погіршується. Київська міська рада профспілки працівників охорони здоров’я ініціювала проведення комплексного дослідження умов праці та стану здоров’я медсестер і лікарів, за яке взялися вчені Національного медуніверситету. За даними професора І.Парпалея, рівень соматичної захворюваності медичних працівників наближається до тих показників, які зафіксовано у промисловості зі шкідливими умовами праці. Це лише на перший погляд здається, що робота в білому халаті — легка і безпечна, насправді ж за показниками електромагнітного та ультрафіолетового випромінювання, за біологічними чинниками та напруженістю виробничого процесу умови праці столичних медиків слід віднести до третього, шкідливого класу. Це призводить до того, що вже у молодому віці, починаючи з 30 років, медпрацівники скаржаться на самопочуття. Проведена діагностика підтвердила, що 81% обстежених має порушення в діяльності нервової системи, 48% — мають патології органів травлення, а 38% — проблеми з серцево-судинною системою. Усе це призводить до професійного вигорання, і зарадити цьому майже неможливо.

Медики були вражені, дізнавшись, як їх «захищають» рукавички: навіть найкращі зразки через мікроперфорацію пропускають кров на долоні у 15—20% випадків, що вже казати про дешевий крам, який зазвичай купують для лікарень?! Медсестри, які працюють не лише в операційних, а й у маніпуляційних та перев’язочних, можуть легко інфікуватися такими небезпечними хворобами, як ВІЛ/СНІД та вірусні гепатити, не виключені також інфікування пацієнтів та спалахи внутрішньолікарняної інфекції.

На жаль, ні міністерство, ні головні лікарі не приділяють цим питанням належної уваги. Тому й склалася ситуація, що випускники медичних училищ, яких в Україні понад сотню, намагаються працевлаштуватися де завгодно, тільки б подалі від бюджетних лікарень. А старші колеги, які набули досвіду у практичній медицині, отримують вигідні пропозиції від кадрових агентств, — їх запрошують працювати нянями та гувернантками у заможні родини. Кажуть, що менеджери приватних клінік буквально полюють на досвідчених медичних сестер, адже інвестори чудово розуміють, що без сестринської команди їхній проект неможливо реалізувати.

Прикро, що у бюджетних лікарнях, куди по медичну допомогу звертається більшість мешканців міст і сіл, проблеми медсестринства ігноруються. Це, безумовно, впливає на організацію лікувального процесу, призводить до конфліктів, значно погіршує стосунки між пацієнтами та медиками. Очевидно, міністерство не вбачає в цьому жодної проблеми і не має наміру це обговорювати: програма конференції передбачала виступи керівників МОЗ, до останньої хвилини чекали одного із заступників міністра, однак чиновники не знайшли часу чи бажання на спілкування з аудиторією, яка представляє 300-тисячну армію медичних сестер України. У міністерстві запевняють, що вже мають чітку програму дій, затвердили найголовніші напрямки розвитку галузі, сподіваються на всебічну підтримку, — чому ж не скористалися нагодою донести свої ідеї до тих, хто повинен буде їх реалізовувати?!

— Авторитет медиків, зокрема молодшого і середнього медперсоналу, катастрофічно падає, нам необхідно подумати над тим, як змінити ставлення до них суспільства, — переконана Людмила ЛАВРЕНЧУК, віце-президент Асоціації медсестер України. — Так склалося, що лікар — авторитетна і шанована людина в лікарні, а медсестра перебуває на другому плані, її часто сприймають як дівчинку по побігеньках, хоч вона цілодобово чергує біля пацієнтів і знає про їхній стан набагато більше, ніж деякі лікарі. Час уже зрозуміти, що медична сестра — це окрема спеціальність, а не просто помічник лікаря. Нарешті у медичних училищах впроваджено дисципліну «сестринська справа», якої раніше не вивчали. Жаль лише, що про це не кажуть у медуніверситетах майбутнім лікарям, які визнають лише одну медичну модель — коли медсестра незаперечно виконує всі їхні вказівки. Часто трапляється, що вчорашній випускник своїми зауваженнями ображає медсестру, котра має великий досвід роботи, і все тільки тому, що він, бачте, має університетський диплом. Старше покоління лікарів більше дослухається до медсестер, бо на власному досвіді переконалося, що без їхньої наполегливої праці хворого не вилікуєш: хоч би яким геніальним був хірург, але після операції життя його пацієнта залежить від уміння та сумлінності медсестер.

— У коледжах лекції читають лікарі, а треба, щоб викладали й медсестри, бо в них зовсім різні підходи до лікувальної справи, — продовжує тему Галина ІВАШКО, президент Асоціації медичних сестер України. — Про це говоримо вже не перший рік, однак мало що змінюється. Ситуація покращиться лише тоді, коли одночасно з підвищенням зарплати буде затверджено стандарти, а робочі місця — оснащено відповідно до профілю лікувального закладу. Медсестра повинна мати все необхідне для того, аби надавати медичну допомогу на сучасному рівні. Неприпустимо, що вона бігає з палати в палату з тонометром, який давно час списати. Вкрай необхідно переглянути навантаження: це лише наші медсестри вміють так крутитися, щоб надавати допомогу 20 або навіть 30 пацієнтам, у європейських клініках вони ведуть не більше 4—5 хворих, а у складних випадках ще менше.

Підвищити престиж професії досить складно, однак можна, якщо не топтатися на місці, а зробити бодай один крок уперед. І здається, його вже зробили. Проект «Національна медична премія», який започаткував реєстр «ТОП-100 в медицині», відзначив дипломами найкращих медичних сестер: Надію Мусієнко (Київська міська онкологічна лікарня), Людмилу Семененко (Науково-практичний медичний центр дитячої кардіології та кардіохірургії МОЗ України) і Галину Чернєгову (Київський міський центр серця).

До речі, лікарям відзнак ще не вручали, — це, певно, перший випадок, коли медсестри їх випередили.