Медицина як покликання душі

"Орден Святого Пантелеймона", прослави, квіти і солідні премії - так у Києві вшанували найкращих медиків України.

Справжній лікар не лише надає медичну допомогу, він повинен служити людям, суспільству. Бо з давніх-давен це невід'ємна складова його професії. І хоча тепер модно говорити - я нікому нічим не зобов'язаний, як мені платять, так я й працюю, то все пусті слова, що не стосуються тих медиків, котрі обрали медицину за покликанням.

Саме таких - залюблених у свою професію, високоосвічених, гуманних, готових прийти на допомогу в будь-яку хвилину, весь рік шукали по всій Україні, аби вшанувати їх у день пам'яті святого великомученика і цілителя Пантелеймона. Експертні регіональні ради, створені в усіх областях, відбирали кандидатів у п'яти номінаціях. Непросто було зробити вибір, адже, попри всі складнощі та суперечності нашого життя, хороших медиків у нас справді багато. І серед них є ті, котрі не вагаючись ризикують власним життям задля порятунку людей.

Взірець служіння суспільству

Владислав Трепко мріяв стати хірургом. Ще під час навчання йому неодноразово казали, що це справді його покликання, бо в нього обидві руки - праві.

Владислав не встиг стати хірургом, був інтерном, коли отримав повістку з військкомату. В зоні АТО пройшов через гарячі точки, був тяжко поранений. Старші колеги, які бачили його в ті пекельні дні, казали, що він стане видатним хірургом, бо скальпель у нього - як продовження руки, він відчуває хворого так, наче провів в операційній багато років.

У лютому 2014-го він приїхав додому, на Буковину, у відпустку. Але невдовзі його відкликали, -медики були вкрай потрібні в зоні бойових дій. Владислав потрапив у Дебальцеве, яке тоді здригалося від вибухів, спливало кров'ю й волало про допомогу. Хто там був, той знає: медики працювали цілодобово, без перепочинку, доки могли триматися на ногах. І ніхто й подумати не смів: "Я нікому нічого не винен і нічим не зобов'язаний". Владислав перевозив поранених із передової до шпиталю автомобілем, який називали "таблеткою". В неймовірних умовах зупиняв кровотечі, реанімував, стабілізував стан поранених, знаходив слова підтримки. Того дня він встиг вивезти вісьмох тяжкопоранених бійців. Їх урятував. А сам, повертаючись зі шпиталю, потрапив під обстріл…

Владислав так і не дізнався, що в нього народилася донька, яку він дуже чекав. Талановитий хірург навіки залишився молодим.

Владислав Трепко посмертно нагороджений "Орденом Святого Пантелеймона" у номінації "Взірець служіння суспільству".

Учасники урочистої церемонії, що нинішнього року відбувалася в Національному театрі ім. Івана Франка, хвилиною мовчання вшанували пам'ять медиків, які загинули під час бойових дій на Донбасі.

Найкращий лікар

У номінації "Найкращий лікар" переможцем став Геннадій Охматенко, начальник хірургічного відділення Запорізького військового госпіталю, завідувач кафедри хірургії Запорізького медичного університету. Геннадій Олександрович родом із Донбасу, він досі не може змиритися, що на його малій батьківщині іде війна. Запорізький госпіталь, м'яко кажучи, був не готовим до таких подій, занедбаність панувала скрізь і в усьому. Геннадій Охматенко рятував бійців і на передовій, і в своєму відділенні. Бувало, цілодобово не виходив із операційної. На ходу створювали сучасний госпіталь, - мешканці Запоріжжя допомагали хто грошима, хто руками - робили ремонт, облаштовували палати, купували все необхідне. Тепер це один із найкращих медичних закладів міста.

За роки АТО через Запорізький госпіталь пройшло понад 8 тисяч поранених бійців, багато яких завдячують своїм порятунком працівникам відділення хірургії, яке очолює Геннадій Охматенко.

"Непросто було вибрати переможця, бо кого з номінантів не візьми - кожен має свої досягнення, великий досвід, показує чудові приклади не лише професійної майстерності, а й людяності та доброти, - вважає член Поважної ради, президент Національної академії наук України академік Віталій Цимбалюк. - Мені приємно було привітати з перемогою Геннадія Охматенка і вручити йому нагороду, бо саме військові хірурги показують нам усім, як треба працювати в такий складний час. Завдяки їхнім неймовірним зусиллям, майстерності, небайдужості вдалося врятувати життя дуже багатьох поранених бійців АТО і мирних жителів.

Серед тих, кого вважають найкращими в різних номінаціях, є й наші фахівці - співробітники інститутів академії медичних наук. Це для нас дуже важливо, адже відбір проходить у кілька етапів, голосування таємне, ніхто ні на кого не може впливати, - вибирають справді найкращих. Свого часу "Орден Святого Пантелеймона" ми назвали "українським медичним Оскаром", щоб привернути увагу не лише до цієї події, а й до медицини, до тих людей, котрі самовіддано працюють і розвивають її.

Валерій Бойко, директор Інституту загальної та невідкладної хірургії ім. Зайцева НАМН, член-кореспондент НАМН, став переможцем у номінації "Новатор охорони здоров'я". Я був в операційній, бачив його роботу, по-моєму, він не просто новатор, а ураган хірургії. В.Бойко - не лише унікальний професіонал, а й унікальна людина, котра заслуговує нашої вдячності та шани".

Новатор охорони здоров'я

За роки своєї праці Валерій Бойко провів близько 10 тисяч операцій. Про нього, без перебільшення, можна сказати - живе своєю роботою. Маючи колосальний досвід, він щедро ділиться ним із молодими колегами - створив свою школу, підготував близько 30 докторів наук і втричі більше - кандидатів медичних наук. Чому до нього йдуть? Бо Валерій Володимирович, за словами колег, уміє виконувати оперативні втручання на будь-якому органі людського організму, береться за найскладніші випадки, робить усе, щоб врятувати здоров'я та життя пацієнтів.

Він навчає студентів і сам усе життя вчиться. Коли почалися бойові дії на Донбасі, довелося займатися військовою хірургією, - до інституту постійно привозили поранених бійців. Різних. Хтось був у середньому стані тяжкості, а Олексій Ш., швидше, належав до безнадійних. Осколок поцілив йому прямісінько в серце, він втратив близько 2л крові, знадобилося більше доби, щоб доправити його до операційної. Але це був Інститут не кардіохірургії, а загальної хірургії. Які тут шанси?..

Цього пацієнта хірург В.Бойко запам'ятав на все життя. Попри все, операція пройшла успішно, Олексій вижив. Власне, унікальних пацієнтів йому доводиться часто рятувати. Привезли одного разу молоду жінку з вогнепальними пораненнями. Велика крововтрата, стан тяжкий. Операція тривала довго, пацієнтку врятували, але куля залишилася, - надто ризиковано було її діставати.

Згодом жінка прийшла на прийом, щоб запитати, чи можна їй народжувати дітей. Чи не може так статися, що малюк народиться з кулею, яку не змогли дістати? Довелося пояснювати, переконувати. На щастя, все минулося благополучно: вона народила здорове немовля. Без кулі.

Валерій Бойко вважає, що успіх операції залежить від досвіду, від уміння оцінити ситуацію, прийняти правильне рішення, зосередитися, відкинути всі страхи та емоції. Тоді операція проходить так, наче руками хірурга оперує сам бог, звісно, якщо ті руки чисті.

Найкращий медичний працівник

Ми вже якось і забули, що медичних сестер раніше називали сестрами милосердя. Щоб стати найкращою у своїй професії, мало лише знань та практичних навичок - потрібно мати співчуття і добро у своєму серці.

Переможниця в номінації "Найкращий медичний працівник" Наталія Тимошенко, медична сестра Авдіївської центральної районної лікарні, навіть і подумати не могла, що їй доведеться рятувати поранених, лікувати вогнепальні рани та контузії.

Коли війна докотилася до Авдіївки, родина Тимошенків відвезла дитину до бабусі, а самі залишилися - не змогли покинути рідне місто, свою роботу, хоча там уже не було ні води, ні світла. Не лише житлові будинки, а й лікарня потрапила під обстріли - дивилася на світ вибитими вікнами. Хоч як страшно було від вибухів, але люди якось добиралися до лікарні, сподіваючись отримати там медичну допомогу.

Чи мали право медики виїхати з міста, де щодня - вибухи? Де руйнуються і горять будинки, а від снарядів гинуть люди? Не всі ж військовозобов'язані. І можуть перебратися туди, де безпечно та спокійно. На щастя, виїхали далеко не всі. Серед тих, хто залишився на посту, - і Наталя Тимошенко. За її словами, такої біди вона за всю свою медичну практику не бачила, - людей привозили посічених осколками снарядів, знекровлених, із відірваними руками й ногами. Були серед них і місцеві жителі, і бійці АТО.

Такі криваві рани - це дуже страшно. Усім - пораненому, його родичам, які за нього хвилюються, і медикам. Бо такого в мирний час вони не бачили й не завжди знали, як підійти до таких пацієнтів. Але вчилися швидко, працювали стільки, скільки потрібно. Найважчими для Наталі були не обстріли, не чергування, які могли тривати по кілька діб, найскладніше було знайти потрібні слова, щоб підтримати тяжкопоранених, тих, у кого війна забрала здоров'я, хто через неї втратив найрідніших людей.

Досягнення в міжнародному співробітництві в охороні здоров'я

"Лікує не час, а те, що ми робимо впродовж цього часу". Ця фраза, що стала крилатою, належить Арнальдо Панграцці, професору Міжнародного богословського інституту душпастирства "Каміліанум" (Рим, Італія), якого було нагороджено "Орденом Святого Пантелеймона" в номінації "За досягнення в міжнародному співробітництві в охороні здоров'я".

Він обрав своє служіння ще в дитинстві, коли ходив до монастиря, де у ченців-камілліанців навчився співчувати хворим і опікуватися ними. Нині о. Арнальдо Панграцці - один із найавторитетніших фахівців у сфері паліативної підтримки.

Понад 12 років він приїжджає до України, вбачаючи свою місію в гуманізації української медицини: читає лекції з біоетики, проводить тренінги та семінари для лікарів і капеланів на теми, пов'язані з душпастирством хворих. За словами о. Арнальдо, "він подорожує з лекціями по всьому світу, але дуже любить Україну та український народ". Саме він у 2014 році згуртував священників і психологів, аби підтримати родини Героїв Небесної Сотні.

Арнальдо Панграцці написав багато книжок, шість із яких видано в українському перекладі: "Мозаїка милосердя" (2008), "Будь соняшником біля плакучих верб" (2010), "Подорож всередину себе" (2011), "Слідами доброго самарянина" (2015 р.),

"Допоможи мені сказати прощавай" (2016 р.), "Біль не триватиме вічно" (2018 р.). Його лекції, статті, книжки, присвячені паліативній та хоспісній допомозі, містять практичні поради для медиків, соціальних працівників, душпастирів, волонтерів, груп взаємодопомоги у жалобі, психології пізнання особистості.

Вшанування найкращих медиків пройшло урочисто, щиро, під супровід класичної музики. До п'яти традиційних номінацій цього року додалася нова, яка орієнтована на молодь.

"Молоді медики потребують уваги і підтримки, серед них є дуже багато обдарованих, які в майбутньому стануть чудовими лікарями, - розповідає Василь Князевич, голова Поважної ради відзнаки "Орден Святого Пантелеймона". - Цього року ми вперше провели конкурс на відзнаку для молоді "Медаль Святого Пантелеймона". Вона має професійно-фахове спрямування, присуджуватиметься громадянам України віком до 35 років за активність у молодіжному медичному русі, інновації, наукові та практичні результати в галузі охорони здоров'я. Ми визначили три номінації, в кожній із них буде по три переможці, які отримають "Медаль Святого Пантелеймона", а також сертифікат на 10 тисяч гривень.

У номінації "За лікарське мистецтво" переможцями стали: Дмитро Бешлей , кардіохірург Львівської обласної клінічної лікарні; Сергій Войтенко (Одеська обл.), ординатор відділення анестезіології та реаніматології ВМКЦПР; Катерина Гринь, кандидат медичних наук, лікар-психіатр Полтавської обласної клінічної психіатричної лікарні ім. О. Мальцева.

Найкращими в номінації "За турботу і ласку до хворого" визнали: Сергія Басанського, який працює на посаді медичної сестри інфекційного відділення Київської дитячої клінічної інфекційної лікарні; Вікторію Сороку, операційну сестру урологічного відділення Військово-медичного клінічного центру Південного регіону в м. Одеса; Руслану Кончак, старшу медсестру клініки амбулаторно-поліклінічної допомоги Військово-медичного клінічного центру (м. Львів) Держприкордонслужби України.

У номінації "За наукові розробки в медицині" перемогли: Ростислав Білий, професор кафедри гістології, цитології, ембріології Львівського національного медичного університету ім. Д.Галицького; Андрій Дудник, доцент кафедри фтизіатрії Вінницького національного медичного університету ім. М. Пирогова; Олександр Перфільєв, ортопед-травматолог, науковий співробітник харківського Інституту патології хребта та суглобів ім. М. Ситенка НАМН України.

Хочу наголосити, що Поважна рада, розглядаючи представлені кандидатури, оцінює не лише професійний аспект, а й людські якості. Політики в цьому не шукайте, - її немає, кожен член Поважної ради голосує так, як вважає за потрібне. Настав час повернути довіру, бо ми живемо в системі тотальної недовіри, яку сферу не візьми - медицину, освіту, суди і т.д.

Для лікарів дуже важливо знати, що їхню працю цінують, їм вірять. Кожен із медиків, хто переміг у своїй номінації, отримав "Орден Святого Пантелеймона" і сертифікат на 100 тисяч гривень

Цьогоріч було подано майже 400 заявок з усієї України, що значно більше, ніж було раніше. Сподіваємося, що наступного року з'являться нові номінації, а охочих взяти участь у конкурсі буде ще більше. Наше завдання - показати суспільству, що в медичній сфері працюють висококваліфіковані фахівці, самовіддані, освічені, милосердні, небайдужі до того, що відбувається в нашій країні".