Медична рулетка

Вона годинами сидить у затінку під старим кленом, не відводячи погляду від фотографії свого єдиного сина. На ній Кирило збентежено всміхається — він тільки-но привіз дружину з донечкою з пологового будинку і ще не звик до того, що став батьком. Чи запам’ятала його Маринка? Їй усього два рочки, а батькові — 33. Було б 33 — він тиждень не дожив до свого дня народження.

«Як можна допустити, щоб у такому віці люди помирали від серцевого нападу? — запитує крізь сльози Анастасія Іванівна. — І не десь у віддаленому хуторі чи серед степу, а в столиці? Коли Кирилові стало зле, ми відразу ж викликали швидку допомогу, вона не забарилася, але й нічим не могла допомогти. Хіба можна перевозити «сердечників» у кареті швидкої допомоги без кондиціонера? На вулиці температура майже 40 градусів, нічим дихати, а в салоні ще гірше. Син згасав на очах. Молоденький лікар, мабуть практикант, зізнався, що в них немає дефібрилятора, а в лікарні має бути, тож Кирила обов’язково врятують. Ми до останньої секунди на це сподівалися, але в реанімації серце зупинилося, і запустити його вже не змогли. Лікар розгублено розводив руками: «Дефібрилятор не завжди спрацьовує. Простіть...»

Чому бідний, наче той скупий, платить двічі?

Ті гроші, що їх родина кілька останніх років збирала Кири­лові на операцію, витратили на похорон. Іронія долі: Кирило народився у звичайний літній день, який згодом став Днем Консти­туції. Тієї самої, яка гарантує громадянам право на роботу, освіту та охорону здоров’я. Молодий чоловік мав вищу освіту і роботу, яка оплачувалася так, що на сім’ю вистачало, а на лікування, і тим паче операцію на серці, — ні. Попри всі гарантії Конституції на безоплатну медичну допомогу і багатомільярдні видатки з держбюджету на охорону здоро­в’я. Сьогодні цю норму закону чомусь зводять лише до того, платить хворий громадянин у лікарні гроші чи ні. Приміром, київська влада, незважаючи на всі протести — від прокуратури до пацієнтів, — не облишила намірів перевести абсолютно всі лікарні і всі види медичної допомоги на платну основу. Мовляв, не бережеш здоров’я — повинен платити. Однак це примітивне тлумачення архіважливої проблеми, яка стосується нас усіх, це верхівка айсберга, — а що ховається в глибині? Анастасія Іванівна все життя відпрацювала у школі, восени піде на пенсію. Щомісяця протягом усього робочого стажу (будьте певні — пропусків не було) бухгалтерія вираховувала із її зарплатні податки. Так само, як і з доходів її чоловіка, сина та невістки. Податки однієї родини, певна річ, не дуже великі, але ж ми з вами теж поповнюємо дер­жавну скарбницю! В результаті набігають такі суми, які дозволяють державі щороку збільшувати витрати не лише на утримання армії чиновників та народних депутатів, а й на систему охорони здоров’я. Фінансування кожної програми, яка реалізується в країні, кожної графи у планах МОЗ останніми роками було збільшене у рази! Чому ж у такому разі платники податків не можуть скористатися доступною і якісною медичною допомогою? Кому вигідно, що всі громадяни — від учителя-бюджетника до чиновника-мільйонера — сплачують однаковий відсоток подохідного податку? Тоді як працює він лише на тих, хто може собі дозволити лікування у «Феофанії» та прирівняних до неї медичних закладах, де, як у турецькому готелі 5* АІ, — все включено. А в бюджетній лікарні, куди звертається пересічний платник податків, усе виключено — від гарячої води до діагностичної та лікувальної техніки. І за це громадяни мусять платити ще раз: після податку через бухгалтерію — ще й із власної кишені?! Раніше вважалося, що лише скупий платить двічі.

Як не заморозить, то спалить

Правозахисники переконані, що трагічний випадок у родині Кирила — це вина держави. В європейських країнах уже давно діють стандарти для швидкої та невідкладної медичної допомоги — карети швидкої допомоги, як і реанімаційні відділення, окрім усього іншого, зобов’язані мати дефібрилятори. Не такі вже великі кошти для цього потрібні, однак навіть Київ забезпечений дефібриляторами всього на 15%. Гадається, в інших областях картина не краща. Яка ціна успішних звітів про те, що в нас удосталь карет швидкої допомоги й вони вчасно приїжджають на виклики, коли бригада не має необхідного обладнання та медикаментів для порятунку життя хворого?! За словами кардіолога, кандидата медичних наук Г.Кіржнера, який давно досліджує ці проблеми, сердечникам у нас фатально не щастить. Є категорія кардіохворих, яких через набряк легень потрібно транспортувати лише в сидячому положенні. Спеціальних крісел для такого транспортування на весь багатомільйонний Київ набереться зо два десятки, отож чи дочекається хворий укомплектованої швидкої допомоги — невідомо. У регіонах про таке обладнання взагалі не чули. Що стосується дефібриляторів, то українці частіше їх можуть побачити в кіно, ніж у лікарнях. Та й ті, що є, можна без жалю віддати в музей. Свого часу фахівці проводили випробування апаратури у Київсь­кій клінічній лікарні швидкої допомоги. Всі наявні дефібрилятори виявилися непридатними для експлуатації — рівень вихідної енергії був далеким від стандарту. Прикметно, що ініціаторами такого дослідження виступили не МОЗ чи головне управління охорони здоров’я КМДА, а самі лікарі: хто краще за них знає, до яких трагедій призводить несправна техніка, і особливо в екстремальних ситуаціях, коли дорога кожна хвилина.

Перевіркою параметрів безпеки медичного обладнання майже двадцять років займається науково-технічний випробувальний центр «УкрТЕСТ» (ВЦ УкрТЕСТ). Фахівці стверджують, що за цей час ситуація у наших лікарнях, на жаль, не змінилася на краще. Про це свідчать і результати останніх випробувань апаратури у медичних закладах Києва: жоден із 44 дефібриляторів не відповідав вимогам стандар­ту безпеки. Це означає, що використання будь-якого з цих апара­тів може завершитися трагічно для пацієнта, — як у тому випадку, коли апарат не має достатньої потужності, так і тоді, коли сильний розряд «спалює» серце...

Ще кілька років тому кожна область буквально вимолювала сучасне обладнання для пологових будинків, адже без нього неможливо врятувати і виходити недоношених та хворих немовлят. Мені неодноразово доводилося спостерігати, з якою надією батьки чергують під палатами інтенсивної терапії, сподіваючись, що кювез зробить справжнє диво. Родина маленького киянина Артемчика В. не виняток, — мама навіть дихати боялася біля інкубатора, в якому лежав її первісток. Хто ж знав, що техніка виявиться несправною: жоден датчик не відреагував на підвищення температури, внаслідок чого немовля отримало тяжкі опіки — не лише постраждало 20% шкіри, а й зазнали уражень органи дихання та очі. Слід віддати належне лікарям, — вони, здається, зробили більше, ніж могли, аби врятувати життя Артемчика. Прог­нозів щодо зору поки що не дають. Мама, звісно, сподівається на краще. Їй радили подати до суду, вимагати компенсацію на лікування. Але й без юридичної консультації зрозуміло, що вигра­ти справу не вдасться. І навіть не через лікарську корпоративність та підкориговані записи у медичній картці, як це робиться зазвичай. Довести вину конкретного лікаря чи навіть усього відділення інтенсивної терапії неможливо: за стан медичної техніки і її безпечність вони не відповідають. А хто відповідає? Усі. І ніхто конкретно. Остання перевірка в Києві виявила: 5 із 12 інкубаторів не відповідають вимогам стандарту безпеки. Хто знає, в якому стані перебуває решта з тих, які експлуатуються у столиці? А в інших містах? До речі, кювези слід перевіряти, щонайменше, двічі на рік, а в багатьох країнах це роблять щоквартально. В Україні фахівці поміж собою їх називають гриль-апаратами, а не інкубаторами. Однак ніхто не поспішає щось міняти у цій сфері.

— У наших лікарнях використовують три різних типи неонатального обладнання — інкубатор, транспортний інкубатор і реанімаційний стіл для новонароджених. Для цієї апаратури, окрім загальних вимог безпеки, встановлено ще й спеціальні вимоги, — прокоментував ситуацію А.Гіндікін, начальник науково-технічного випробувального центру «УкрТест» ДП «Укрметртестстандарт». — Ці вимоги викладено в додаткових стандартах, вони стосуються передусім точності робочих характеристик і сигналізації аварійних станів — підвищення температури, порушень у роботі апаратури і т.д. Однак стандарт на систему обігріву новонароджених в Україні не затверджений, а тому неможливо перевірити апаратуру на відповідність додатковим вимогам.

Міжнародна електрична комісія (МЕК) розробила цілу серію стандартів з безпеки електричного медичного обладнання — ІЕС 60601. До її складу включено понад 50 стандартів, які містять як загальні вимоги безпеки, так і вимоги до конкретних типів медичної техніки. У цих стандартах передбачено вимоги, врахування яких під час проектування й виробництва має забезпечити захист пацієнта і медперсоналу від можливих небезпек. На превеликий жаль, в Україні робота з гармонізації і введення в дію вкрай необхідних стандартів серії ІЕС 60601 не проводиться. Нині діють лише три національні стандарти цієї серії, але вони вже трохи застаріли, і їх давно слід замінити новими версіями. Зауважу, що в сусідній Росії ще до 2000 року було прийнято майже 90 стандартів на медичну техніку і понад 20 — на засоби реабілітації інвалідів. У нас же завжди одне й те саме пояснення: в дер­жави на це бракує коштів...

Вогнегасник замість УЗД-апарата

Тим часом фахівці вважають, що це просто «відмазка» держчиновників, явне небажання виконувати соціальне замовлення, адже за стандартами стоїть безпека пацієнтів і самих медиків. Коли чиновники з найвищих трибун запевняють, що на охорону здоров’я щороку виділяється дедалі більше коштів, — вони кажуть правду. Але, вочевидь, їх зовсім не цікавить, як і на що використовуються ці кошти: жодного разу країна не отримала аналітичного звіту з реальними цифрами і висновками про те, яка частка бюджетних коштів насправді доходить до пацієнта і працює на поліпшення його самопочуття. Погляньте на плани будь-якого обласного чи міського управління охорони здоров’я: скільки мільйонів не дай — усе поділять, усе розпишуть по таблицях, жоден аудит не придереться. Приміром, Старокиївське територіальне медичне об’єднання (ТМО) столиці протягом року запланувало поставити у лікувальних закладах майже дві тисячі металопластикових вікон і близько трьохсот нових дверей. Певна річ, це коштуватиме немало. А залишки фінансування, можливо, й підуть на перевірку та ремонт медичної техніки, однак це стосується далеко не всіх лікарень, у списку не значаться не лише заклади для дорослих, а й дитячі клініки і навіть пологовий будинок. Такі ж підходи і в областях. Сумчани, наприклад, вважають, що головне — встигнути провести випробування системи водопостачання, перезарядити вогнегасники, провести повірку лічильників води і тепла. Очевидно, повірку медичної апаратури тут вважають зайвою розкішшю. За стан вогнегасника чи водоміра є кому закликати до відповідальності й навіть оштрафувати, а за медичну техніку? Кому вона взагалі потрібна, окрім пацієнтів, звісно?

Не сумніваюся, що вогнегасники у повному порядку в усіх лікарнях Харківської області, чого не скажеш про медичну техніку. Свого часу під перевірку потрапила 21 лікарня, у 20 з них було виявлено порушення. Майже кожен третій апарат УЗД, електрокардіограф і офтальмометр не лише не відповідали вимогам, а були непридатними для використання. З роками ситуація лише погіршується. Скільки такої техніки стоїть у наших лікарнях! Страшно, що на підставі результатів діагностики на такій «неблагонадійній» апаратурі хворим ставлять діагнози, призначають лікування. Сьогодні надзвичайно популярне УЗД-обстеження, — без нього не обходиться жоден лікар. Акушери-гінекологи стверджують, що кожна майбутня мама проходить його мінімум двічі, на підставі отриманих даних робиться висновок про те, як розвивається плід, чи немає аномалій, котрі несумісні з життям. «Не для друку» неонатологи кажуть, що трапляються випадки, коли УЗД не фіксує вад розвитку і на світ з’являються глибокі інваліди. А що вдієш, коли в багатьох провінційних лікарнях стоїть апаратура, яка відпрацювала свій ресурс ще в минулому столітті? Згідно з офіційною довідкою МОЗ, «у нас понад 60% наявного медичного та технологічного обладнання потребує капітального ремонту або заміни, значна частина обладнання відпрацювала 20—25 років, що вдвічі-тричі перевищує його ресурс». Хтось ще сподівається на його точність і ефективність?

У столиці, як і належить, обладнання міняють частіше, але відсутність «ветеранів», знову ж таки, не гарантує точної діагностики та лікування. Торішня перевірка апаратів ультразвукової терапії із 40 одиниць вибракувала 8. Їх експлуатували не лише у клініках для дорослих, а й у «Охматдиті», дитячих лікарнях Дарницького та Шевченківського районів, а також у студентській поліклініці. Щоправда, експерти відзначають певний прогрес: кілька років тому до чорного списку потрапляло близько 60% апаратів, а тепер — «усього» 20%. Але зауважте: не від наявної, а лише від тієї кількості, яку змогли перевірити.

Як діагностуємо, так і лікуємо

Успішне лікування, як відомо, залежить від правильної діагностики, яка, у свою чергу, спирається на результати інструментальних та лабораторних досліджень. У наших умовах непросто визначити, що тут є слабкою ланкою, бо куди не кинь — всюди клин. Навіть для отримання більш-менш достовірних даних електрокардіограми лікарі радять зробити процедуру кілька разів і, бажано, у різних клініках. Моя колега дослухалася поради, тепер має три різні результати, а лікар сушить голову над тим, який із варіантів найближчий до істини.

З лабораторною діагностикою в нас іще складніше. «Укрметртестстандарт» протягом 2004—2007 років реалізував масштабну програму «Клінічна біохімія в клінічній лабораторній діагностиці». Лише за останні два роки в цьому проекті брали участь понад 200 лабораторій, серед них приблизно чверть — лабораторії приватних та відомчих медичних закладів, а решта — державні. За даними експертів, загальна кількість задовільних результатів була вища у першої категорії лабораторій — 74—77%, тоді як у державних закладах — 66—67%.

Експерти наголошують, що така ситуація — критична, адже на підставі результатів біохімічних аналізів пацієнтові призначають не лише ліки, а й операції. В цілому виходить, що кожен четвертий діагноз ставиться на підставі неточних або помилкових результатів аналізів. Скільки непотрібних операцій та різних процедур проводиться щороку? Якої шкоди вони завдають здоров’ю? Схоже, цим ніхто не переймається, окрім самих пацієнтів та їхніх родин. Приміром, під час дослідження перевіряли такий показник, як вміст заліза в крові, що надзвичайно важливий для діагностування багатьох тяжких недуг. Лише 40% лабораторій показали задовільний результат. Вміст кальцію в крові правильно зуміли визначити 43%, вміст магнію — 42%, білірубін розпізнали 59% лабораторій. А чого ви очікуєте, коли здаєте кров у лабораторії, в якій використовують устаткування, випущене ще у 50-х роках минулого століття?! Експертів це вже не дивує, вони лише зазначають, що в багатьох закладах до того ж бракує кваліфікованих кадрів.

Давно ведеться мова про те, що, плануючи видатки на закупівлю медичного обладнання, слід виділяти хоча б 10% на випробування, профілактику та ремонт того, яке експлуатується. Але далі розмов справа не йде. Видно, так гіпнотично діє це магічне число 10% на тих, хто бере відкоти. Якщо взяти до уваги, що наша бідна держава щороку витрачає мільярди гривень на охорону здоров’я, то зрозуміло: відкоти за техніку теж солідні, — корупційні схеми плелися довго, ніхто просто так не відмовиться від ласого шматка. Щороку насамперед планується закупівля високовартісної техніки, і нікого не цікавить, чи вже змонтоване, чи працює придбане торік, два або навіть три роки тому. Кому ж хочеться при такій вольниці віддавати «свої» потенційні доходи на випробування, повірку та ремонт техніки, на яких заробити як слід не вдасться?

Автомобіль — це кожен знає — повинен регулярно проходити технічні огляди, розумний господар не шкодує грошей на діагностику і техобслуговування машини, — від цього залежать його здо­ров’я і життя. А хіба від медич­ної апаратури залежить менше?..