ЛІКИ СТАНУТЬ ДОРОЖЧИМИ Й ГІРШИМИ?

Здається, цього разу пронесло! Сьогодні на винесене в заголовок запитання можна з полегшенням відповісти: принаймні найближчим часом нам це не загрожує. Хоча наприкінці минулого року країна була буквально на «волосок» від 30—35-відсоткового (за прогнозами деяких фахівців) підвищення цін на медикаменти. Вишукуючи кошти для поповнення держбюджету, народні депутати запропонували скасувати пільгу зі звільнення від ПДВ лікарських засобів і виробів медичного призначення — мовляв, це найбільша за обсягом втрата казни. Однак, попри те, що пристрасті вщухнули — ініціатива не знайшла підтримки на належному рівні, — проблема залишається актуальною.

— Тему запровадження ПДВ на виробництво лікарських препаратів уже не перший рік депутати порушують напередодні ухвалення бюджету, — прокоментував ситуацію заступник держсекретаря МОЗ Михайло Пасєчник. — Ми вважаємо: поки що це передчасний і не досить соціально виважений крок. Він не лише не принесе того прибутку, про який говорили депутати, а й може спровокувати безліч негативних наслідків. Особливо нині, коли ще не завершено розробку системи державного регулювання цін на лікарські засоби й вироби медичного призначення, коли, як і раніше, вкрай низькими залишаються платоспроможність населення та фінансування медустанов, немає ефективних систем компенсації витрат на ліки.

— Автори законопроекту оцінюють «медикаментозні» втрати бюджету-2001 у мільярд гривень. Чи не розумніше все-таки зібрати цю суму у виробників і спрямувати, скажімо, на погашення пільг на медикаменти бідним?

— Реальний обсяг вітчизняного фармринку того ж таки 2001 р. становив 3,027 млрд. Тобто ПДВ з цієї суми (20%) ледве перевищив би 600 млн. грн. Але що означає таке підвищення цін на ліки для населення? Різко знизиться доступність медпрепаратів, зменшаться можливості бюджетів усіх рівнів забезпечувати пільгові категорії і реалізовувати державні програми. Підприємствам стане невигідно випускати дешеві препарати, і вони почнуть зникати з продажу. Виникне дефіцит ліків, передусім вітчизняних, у тому числі й життєво необхідних.

— Чому? Адже решта умов залишаться незмінними?

— Річ у тому, що більшість вітчизняних препаратів виготовляються з імпортних субстанцій. Ціни на них фіксовані. Тобто вихідна вартість препарату залишиться попередньою, додасться ПДВ, а відповідним чином підвищити відпускну ціну підприємства не зможуть — ринок не сприйме. У такій ситуації можуть бути два виходи: зупинити виробництво малорентабельної продукції або шукати дешевші (а отже, й менш якісні) субстанції. Результат — не лише загальне підвищення цін, а й зниження якості низки препаратів. Більше того, знизяться обсяги виробництва — зменшаться й відрахування до бюджету, частина оборотів із реалізації піде в тінь. Отож і цих шестисот мільйонів бюджет не отримає. Я вже не кажу про те, що знижується й рентабельність вітчизняних фармпідприємств.

— Народні депутати стверджують прямо протилежне: вона перевищує 100%.

— Реально відбувається її зниження. Якщо в 1997 р. рентабельність становила 55,2%, то в позаминулому — 37,5%. Починаючи з 2000 р., ціни на фармацевтичну продукцію зростали значно повільніше, ніж по всій промисловості.

— Окремі учасники недавнього «круглого столу», де обговорювалося питання «Чи відповідає стратегія держави з розвитку фармацевтичної галузі національній безпеці України?», вважають, що законопроект — підступи російських фармацевтичних компаній, яким після запровадження в Росії ПДВ на ліки стало складно конкурувати на українському ринку.

— Гадаю, навряд чи це пов’язано з росіянами, тим паче, що складно визначити, кому насправді належить те чи те підприємство. Та ось повчитися на російському досвіді, на мою думку, слід. Там після запровадження 10% ПДВ роздрібні ціни на ліки в середньому зросли на 12%, а в окремих регіонах до 40%. При цьому варто враховувати: скасуванню пільги передувало п’ятирічне звільнення виробників життєво важливих препаратів і виробів медичного призначення від сплати податку на прибуток. Це дозволило модернізувати підприємства, підвищити якість і конкурентоздатність фармацевтичної продукції. Вища в Росії й купівельна спроможність населення. Для порівняння: кожен житель України витрачає на ліки в середньому 65,11 грн. на рік. Це майже вдвічі менше, ніж витрачає росіянин.

— Наскільки я знаю, нардепи планували запровадити в Україні найвищу ставку ПДВ на ліки в Європі — 20%?

— Справді, навіть у розвинених країнах ставка цього податку на ліки, як правило, нижча, ніж на інші групи товарів. Так, у Бельгії вона становить 6%, стільки ж у Голландії, в Іспанії — 3%, Франції — 2,5%, Фінляндії — 8%, Італії — 9% і Німеччині — 15%. До слова, питання «лікарського» ПДВ остаточно з порядку денного ВР не знято. Як варіант для обговорення запропоновано ставку податку 3—5%. Можливо, у середині року ми й повернемося до цієї проблеми.

— Ви говорили про зниження рентабельності українських фармпідприємств. Чи розробляє уряд якісь заходи для їх підтримки?

— Найдійовіший інструмент державної політики в цій галузі — Національний реєстр життєво необхідних лікарських засобів. Він у нас уже сформований. Це приблизно 740 міжнародних назв, із яких 52% вітчизняного виробництва й 48% — імпортного. Виходячи з цього реєстру, формуються і стандарти лікування. Так, підприємствам, які випускають такі медикаменти, держава має надавати різноманітну підтримку, від розробки препаратів до їх реалізації, різні пільги і т.п. Існують й інші форми підтримки. Приміром, ми передбачаємо скасувати митний збір при ввезенні до країни тих лікарських субстанцій, яких у нас не випускають, — загалом 45 найменувань. А на ті, що виробляються, навпаки, підвищити — з 5% до 10%.

Аналогічних заходів планується вжити і щодо вкрай необхідних країні препаратів, яких також у нас не випускають (загалом приблизно 200 найменувань): приміром онкологічних, частини протидіабетичних. Це має підтримати фірми, які проводять власні дослідження, зокрема й у рамках ухваленої в Україні програми імпортозаміщення. Треба сказати, що, попри дуже скромне фінансування (у 20 разів менше від необхідного), вже заміщено понад 180 ліків: в основному за рахунок самих виробників. Розроблено й механізм реєстрації цін. Це також має сприяти стабілізації ринку. Тому ми сподіваємося, що відбудеться не підвищення, а, навпаки, зниження цін на медикаменти. До слова, така тенденція намітилася вже торік (дані за десять місяців), коли фармпрепарати подешевшали на 0,1%.

Проте представники фармацевтичних підприємств в оптимістичний прогноз не дуже вірять. З одного боку, справді, українські фармзаводи впродовж останнього десятиліття значно «зросли»: прагнення вистояти в конкурентній боротьбі з потужними «іноземцями» змусило їх розширити асортимент, додати до нього не лише необхідні, а й зручні в застосуванні та приємні на смак ліки. З’явилися очні краплі й інфузійні розчини в поліхлорвінілових упаковках, тверді та м’які капсули, шипучі (легкорозчинні) та двошарові таблетки й багато іншого. Серед країн СНД Україна першою почала випускати дитячі препарати, нині йде підготовка до виробництва ліків для матері й дитини. Але, з другого боку, як зазначив директор державного київського підприємства «Біофарма» Костянтин Курищук, останнім часом на ринку простежується стагнація. Динаміка розробок нових препаратів знижується, експорт неухильно падає, обсяги виробництва стоять на місці. (За офіційними даними, спостерігається невелике зростання, приблизно на 5%.) Сьогодні, підкреслив пан Курищук, уся наша фармпромисловість «сидить» на генериках тридцятирічної давності. Водночас основою процвітання провідних фармацевтичних велетнів є їхня потужна наукова база. Попри те, що випуск генериків вважається перспективним напрямом для будь-якої компанії і дає великі прибутки, саме впровадження оригінальних препаратів дозволяє вийти на світовий ринок. Вкладення в такі дослідження у підсумку окупаються з лишком.

Ставка ж лише на генерики, за словами директора державного наукового центру «Лікарські засоби» Віктора Георгієвського, у певний момент може навіть загрожувати національній безпеці. «Необхідно не лише завозити те, що є на Заході, — пояснив він, — а й створювати свої брендові генерики і вести власні розробки. Інакше не виключено, що якась потужна зарубіжна фірма прийде на наш ринок, продемпінгує наші генерики й «зарубає» українське виробництво».

Загалом, ситуація така: держава розуміє, що вона повинна підтримувати рідного виробника, знає як і навіть нібито вживає певних заходів, але чомусь вони виявляються малоефективними. Відтак цей самий виробник залишається сам на сам із ринковими реаліями. Більше того, «зависає» й більшість слушних пропозицій підприємців. Конкретний приклад.

— Щорічно на програму імунопрофілактики населення з Держбюджету виділяється 80 млн. грн. Основна частина їх витрачається на придбання імпортних препаратів, — розповідає заступник голови державної акціонерної компанії «Укрмедпром» Інна Демченко. — Тим часом на «реанімацію» відповідного вітчизняного виробництва потрібно 10,7 млн. грн. Два роки ми просили включити в план держфінансування проект відновлення виробництва вакцин на держпідприємстві «Біопром-Одеса». Поки що безрезультатно. А, за рекомендаціями ВООЗ, країна, населення якої перевищує тридцять мільйонів, має забезпечувати потребу в імунобіологічних препаратах самостійно.

Залишається відкритим і питання реалізації держзамовлення на життєво необхідні лікарські засоби. У статті 8 Закону України «Про поставки продукції для державних потреб» йдеться, що «для виконавців держзамовлення, заснованих повністю... на державній власності... держзамовлення на поставку продукції є обов’язковим». У тій-таки Росії на імунобіологічні препарати (їх випускає 14 підприємств) впроваджено стовідсоткове держзамовлення. «Укрмедпром» два роки вносить пропозиції про включення в держзамовлення життєво необхідних ліків, які випускають його дочірні підприємства, — антибіотиків, протитуберкульозних, наркотичних і психотропних препаратів. Але питання залишається відкритим.

Ще одна «больова точка» — тендери. На думку І.Демченко, доцільно було б обмежити закупівлю лікарських засобів вітчизняними виробниками за умови наявності власного аналогічного виробництва. Крім того, необхідно оптимізувати самі закупівлі ліків: сьогодні практично всі кошти, які виділяються на них централізовано, йдуть не виробникам, а дистриб’юторам. Тобто й у цьому разі не сприяють модернізації вітчизняних фармпідприємств. І останнє. Фармацевти вважають за необхідне повернутися до державних програм впровадження у виробництво препаратів, які входять до реєстру життєво необхідних лікарських засобів за рекомендаціями ВООЗ, а також до бюджетного фінансування наукових розробок, як це, до слова, робиться в Чехії. Виконавців програм можна визначати за результатами конкурсного відбору. Це дозволить уникнути багатократного дублювання номенклатури вітчизняними виробниками й може стати основою для національної й економічної безпеки країни.

Одне слово, розумної та виваженої державної політики у сфері підтримки українського виробника фармацевтичної продукції в нас немає. Поодинокі позитивні кроки практично не впливають на загальну досить невтішну картину. Звісно, не можна виключати того, що керівники фармпідприємств трохи перебирають міру. Та замість намагатися «вкусити» багатого, краще спробувати захистити бідного. Адже ситуація з медикаментами в нас і справді критична, причому практично за всіма групами. Так, майже два роки не виділялися бюджетні кошти на лікування онкологічних хворих: гроші йшли лише дітям і на онкогематологію. Недовиконувалися програми з імунопрофілактики, лікування хворих на діабет і туберкульоз. Останні одержували виключно протитуберкульозні препарати, на придбання ліків для лікування опортуністичних хвороб людям доводилося вишукувати власні кошти.

Практично зовсім не фінансується придбання антиретровірусних препаратів для лікування хворих на СНІД, навіть дітей. Гроші, заплановані бюджетом на нинішній рік (їх вистачить приблизно на 50 осіб) — крапля в морі, порівняно з більш як півмільйонною армією хворих. При цьому, всупереч бадьорим рапортам уряду про загальне зниження цін на більшість продуктів харчування й медикаментів, вони, навпаки, зросли. Якщо не вжити термінових заходів, зокрема з розширення виробництва вітчизняних менш дорогих препаратів, то нам за якихось два-три роки загрожує серйозна соціальна катастрофа. Справді, скільки люди можуть вибирати між пігулкою і склянкою молока?