Лікарю, не наступіть на граблі

Історія вітчизняної медицини за роки незалежності країни не балує нас знаменними подіями. Одна з таких подій, на жаль, безпосередньо пов’язана з попередніми президентськими виборами. Минуло п’ять років відтоді, як у кабінетах президентської адміністрації та галузевого міністерства народилася так звана громадська ініціатива «Пульс України». На безрадісному тлі масових скорочень і злиденної зарплати ситуація в медичному середовищі досягла «критичної маси». На власні очі можна було спостерігати процеси, описані класиками марксизму, коли в «низах» крізь стиснуті зуби лунав стогін і прокльони на адресу бюрократичної еліти, а в «верхах» губилися реальні важелі управління галуззю. Перед владною вертикаллю постала реальна загроза втрати впливу на інтелігентське середовище, що зумовило б результати майбутніх президентських виборів.

Щоб зробити привабливою постать кандидата в президенти Л.Кучми для двохмільйонної армії медичних працівників, 1999 року народився проект так званої громадської ініціативи за здорову націю «Пульс України», автором якої став запрошений із Казані російський політтехнолог. До розробки в рамках проекту програми реорганізації медичної допомоги в Україні «Перспектива-2010» було залучено сили медичної громадськості, Міністерства охорони здоров’я й Академії медичних наук. Владна еліта, використавши наявний адміністративний і фінансовий ресурс, знайшла потужний важіль впливу на професійне медичне середовище, щоб уплинути на результати майбутніх президентських виборів.

«Пульс України», котрий формально очолила медична еліта, видатні вчені, провів кілька гучних акцій не лише в столиці, а й у регіонах країни. Немов за помахом чарівної палички у громадського руху медиків з’явилися чималі фінансові ресурси для проведення численних семінарів у курортних місцях, випуску власної багатотиражної газети тощо. Спочатку злиденні медики були просто приголомшені, коли новій громадській організації виявилося під силу організувати перший у вітчизняній історії Всеукраїнський з’їзд медичних працівників, на який за рознарядкою з регіонів було направлено близько 1200 делегатів. Із такої неординарної нагоди навіть орендували дорогий будинок Національної опери. Наприкінці старанно відрежисованого форуму всі учасники і гості з’їзду були запрошені в Національний палац «Україна» на грандіозний гала-фуршет. Однак крізь усю помпезність проведених заходів «громадського руху» дедалі більше проглядалася політична підкладка затіяної гри. Підтвердилася відома істина: хто платить, той і замовляє музику.

Вже в середині вересня 1999 року «згори» було скликано з’їзд молодших медичних і фармацевтичних спеціалістів, результатом якого стало звернення «Об’єднаємося навколо чинного Президента». Зокрема, у цьому документі лицемірно констатувалося: «Дедалі відчутнішими є результати докорінних змін у медичній галузі», і пропонувалося: «Звертаємося із закликом — не допустити фатальної зміни нинішнього курсу». Тим самим влада, прикриваючись медичною громадськістю, позначила курс на збереження власного режиму.

Все ж апофеозом діяльності штучного медичного «громадського руху» слід вважати I Всеукраїнський з’їзд медичних працівників, про який сьогодні мало хто згадує. Тоді, 1 жовтня 1999 року, на сцені Національної опери Л.Кучма підписав декларацію з медичним співтовариством, узявши на себе зобов’язання з реалізації програми реорганізації медичної допомоги «Перспектива-2010». Засоби масової інформації розтрубили благу звістку: «Тепер і медики, і держава матимуть безпосередні важелі впливу одне на одного для досягнення стратегічної мети — забезпечення доступної якісної медичної допомоги для кожного громадянина України». На жаль, час розставив усе на свої місця. Як виявилося згодом, за ширмою т.зв. громадської ініціативи існуючий політичний режим переслідував корисливу мету власного самозбереження. Фактично на з’їзді відбувся гендель між владою та медичною громадськістю, суть якого полягала в масовій підтримці чинного Президента на майбутніх виборах в обмін на його активну підтримку й участь у змінах галузі.

Не треба було бути пророком, щоб із самісінького початку визначити, кого новоспечена громадська організація підтримуватиме на виборах, закликавши медиків на з’їзді голосувати корпоративно за конкретного кандидата. Що ж, слід віддати належне режисерам спектаклю, що розвертався на підмостках Національної опери. Видовище було чудове. Тільки незрозуміло, навіщо було розігрувати весь цей фарс із програмою реорганізації медичної допомоги в країні. Досить було використати завжди наявний під рукою адміністративний ресурс, і результат був би той же. Все ж варто визнати, що філософія та стратегія «Перспективи-2010» знайшла широкий відгук у медичному середовищі. Ідеї програми поділяли чимало прибічників зміни галузі в країні. На жаль, у запропонованій владою привабливій упаковці знаходилася лише стара жувальна гумка, строк вживання якої продовжили ще на п’ятиріччя.

У спільній декларації Президента та медичної спільноти сторони заявили про наміри з об’єднання зусиль для розробки та реалізації довгострокової політики, спрямованої на зміцнення здоров’я громадян України і створення нової національної системи охорони здоров’я. На жаль, далі від намірів справа так і не зрушилася. Задеклароване основне завдання щодо забезпечення доступності медичної допомоги для всіх громадян країни на рівні сучасних стандартів якості та шляхи його реалізації через проголошені соціально-економічні механізми (створення державних гарантій ефективного доступного і безумовного надання безкоштовної медичної допомоги, розвиток багатоканального фінансування галузі тощо) так і не знайшли свого продовження в діях ні виконавчої, ні законодавчої гілок влади.

Утім, залишимо осторонь аспект політичний, котрий зіграв злий жарт із медичною громадськістю, повернімося до питання медичного: який же шлях виходу з галузевої кризи запропонувала медична еліта? Ініційована «Пульсом України» група медиків із залученням учених, економістів, юристів розробила, по суті, стратегію реформування системи охорони здоров’я. Спеціалісти, аналізуючи реальності сучасного соціально-економічного розвитку країни, дійшли очевидного висновку, що продовжувати зберігати безкоштовну медицину для всіх означає робити її дедалі більш недоступною для найменш захищених верств населення. Характерною рисою запропонованої програми можна вважати не руйнівну, а творчу її спрямованість. Процес реорганізації галузі розглядався як природне продовження політики демократизації суспільства.

Автори проекту хотіли бачити сферу медичної допомоги загальнодоступною, функціональною, сучасною і якісною, ефективно організованою і ресурсно-забезпеченою. Було запропоновано комплексний підхід до трансформації галузі, що передбачав серйозні зміни в системі державного управління медициною, у сфері громадської турботи про здоров’я і професійну медичну діяльність.

На жаль, перша п’ятирічка «Перспективи-2010» ні на йоту не наблизила нас до очікуваних змін. Щойно закінчилися президентські вибори 1999 року, і влада отримала бажаний результат, вона жодного разу не згадала про свої обіцянки. «Пульс України» як виник із небуття, так у небуття і пішов. Медична спільнота скромно промовчала і не наважилася вимагати від гаранта виконання взятих зобов’язань. А тим часом ситуація в галузі на краще так і не змінилася. Нинішні запевняння владних структур про збільшення бюджету на охорону здоров’я різко контрастують із реальним станом речей. Ні населення, ні медичні працівники змін на краще в сфері охорони здоров’я так і не відчули.

Слід визнати: сьогоднішнє розуміння декларативності принципу безкоштовності медичного обслуговування для більшості населення відбиває процеси своєрідної трансформації громадської свідомості. Конституційний принцип «безкоштовності» медичної допомоги в державних і муніципальних закладах охорони здоров’я, зафіксований у ст.49 Конституції України, на тлі недостатнього бюджетного фінансування галузі фактично поставив її на грань фізичного виживання. Відсутність реальних змін в охороні здоров’я змусила керівництво багатьох медичних закладів за згодою органів виконавчої влади використовувати різні тіньові механізми у вигляді «добродійних» внесків, «лікарняних кас» і інших сумнівних із погляду закону додаткових джерел фінансових ресурсів. Медичні працівники, по суті, стали заручниками бездумної державної політики розвитку галузі останнього десятиріччя.

Вже зараз практично кожному громадянину стало очевидно, що держава з її злиденною економікою не в змозі ні в даний час, ні в найближчому чи віддаленому майбутньому покрити реальні витрати на дорогу медичну галузь. А консервація існуючої мережі, принципів її управління ще більше підкреслює неефективність діяльності сформованої системи. Очевидно, що реалізація трансформаційної моделі української охорони здоров’я вимагає, насамперед, політичної волі владної еліти, дефіцит якої видно неозброєним оком.

Минулий час показав: інтереси суб’єктів владної вертикалі лежать не в площині реальних змін. А галузева ієрархічна піраміда (міністерство — управління — керівник закладу), вбудована в систему виконавчої влади, не здатна і, можливо, не зацікавлена в зміні порочного «статус-кво» сформованої системи. Прикладом тому можуть бути численні концепції та програми, створювані в міністерстві і на місцях, які далі паперового чи електронного носія не поширюються.

Не виключено, що на тлі передвиборних обіцянок знову з’явиться якийсь новий «пульсик» або реанімує старий «Пульс України». Тільки медичній громадськості треба вже тричі добре подумати, аніж дозволити в черговий раз дати собою комусь зманіпулювати. Кажуть, що розумний вчиться на чужих помилках. Якщо ми не вміємо брати такі знання, то, може, хоч власний гіркий досвід застереже нас не наступати на ті ж граблі, про які нагадує ґуля на власному лобі. І від згадування про яку частішає власний пульс.