ЛИХО З РОЗУМУ. ОСОБЛИВО ВЕЛИКОГО

«Якщо ти такий розумний, то чому такий бідний?», — це запитання вельми полюбляють ставити американці. Знайти відповідь вирішили самі американці, причому на найвищому науковому рівні.

Термін «виконавча дисфункція мозку» у популярній літературі і раніше зустрічався досить часто. Його застосовували до людей, що демонстрували феноменально високі результати інтелектуального розвитку, але у повсякденному житті виявлялися невдахами. Зазвичай батьки пригадували, що ще в дитинстві їхні чада «начебто спеціально робили все для того, аби роздратувати їх». Замість того, щоб красиво оформити рішення найскладнішої математичної задачі, така дитина могла в останній момент «зависнути» перед телевізором і не встигнути вкластися в заданий термін. У результаті вона одержувала гіршу оцінку ніж ровесники, яким справитися з цією задачею було не до снаги, зате легші завдання вони робили вчасно і з дотриманням усіх необхідних формальностей. Лінь, неорганізованість, безвідповідальність — такі «діагнози» ставлять людям, що насправді страждають від виконавчої дисфункції мозку.

Чіткого визначення цієї патології у вчених поки що немає. Як немає і чіткого уявлення про локалізацію структур, відповідальних за цю саму функцію. Відомо лише, що вони розташовані у фронтальній зоні мозку. Причому стійкі зв’язки в цій ділянці формуються років до 30. Так що юний телепень, який дратує всіх довкола абсолютною нездатністю довести розпочате до кінця, до 40 років цілком може виявитися кандидатом на одержання Нобелівської премії. А може і не виявитися. З яких причин відбувається збій у формуванні цих стійких зв’язків, що дають змогу відмовитися від дрібних спокус заради віддаленіших перспектив, призводять до генерації нових ідей або ініціації практичної діяльності, науковці поки не знають. Зате відомо, що вдале одруження (але аж ніяк не заміжжя) або наявність суворого начальника може допомогти успішній реалізації тих, у кого згадані зв’язки так і не сформувалися. А чинниками ризику є спадковість, травми голови, особливо лобової її частини (часом навіть вельми незначні) і хвороби обмінно-запального характеру. Хвороба Альцгеймера передусім негативно впливає саме на виконавчу функцію мозку.