Куранти часу в імперативах здоров’я

«И этого спасти… И этого… Всех!» - ця етична заповідь Михайла Булгакова сьогодні, під надзвичайно яскравими соціальними зірками третього тисячоліття, сприймається, хоч як парадоксально, майже як утопія. Але, з іншого боку, саме здоров’я як оптимум фізичного та психологічного благополуччя перетворюється на неминущу цінність, посідаючи важливе, а часто й глобальне місце в наших пріоритетах. У ХХІ столітті регістри здоров’я істотно переосмислюються й підносяться, а в розрізі його розуміння як невід’ємного права людини виникають нові вимоги до його якості.

Виклики ці настільки значимі й невідкладні, що конче потрібен узагальнюючий формуляр. Однією з таких «таблиць множення» і є книжка видного вченого в галузі суспільного здоров’я академіка НАМН України Віталія Москаленка «Здоровье и здравоохранение. Ключевые императивы» (Київ. «Авіценна», 2011).

Повертаючись до слів, винесених автором в епіграф до свого дослідження: «Здравоохранение - это айсберг. Непосвященному видится только верхушка», - не можна не підкреслити, що він саме й належить до посвячених і широко освічених аналітиків проблеми. У різні періоди В.Москаленко перебував на керівних посадах у системах охорони здоров’я регіонального і центрального рівнів. Певна річ, це позначилося й на його соціальних камертонах. Знаменно, що після виступу В.Москаленка як міністра охорони здоров’я на спеціальній сесії Генеральної Асамблеї ООН, котра стосувалася проблем ВІЛ/СНІДу, 2002 рік, на пропозицію нашої країни, був оголошений новим стартом протистояння цій грізній інфекційній експансії.

Очоливши у 2003 р. Національний медичний університет імені О.Богомольця, професор В.Москаленко у складі керованої ним кафедри соціальної медицини та охорони здоров’я організував наукову лабораторію стратегічних досліджень, яка не має аналогів.

Пошуки в ім’я України

Але постає запитання: чому ці сторінки, даючи в цілому панораму світової охорони здоров’я, у плані України звучать як гонг? Річ у тому, що для нашої країни, для її суспільних устремлінь вирішальні імперативи соціальної медицини не можуть не асоціюватися з новим пакетом соціально-економічних реформ, недавно висунутих президентом, причому в їхній структурі якісному відновленню категорій здоров’я приділяється знакове місце. Тут доречна одна з вічних тез Сократа, яку наводить автор: «Здоров’я - не все, але все без здоров’я - ніщо». І ось медицина, світ і ми з вами у світлі книжки - що тут служить зв’язкою? Ці поєднання, але й альтернативи характеризуються, за В.Москаленком, диспропорціями і дедалі гострішими суперечностями, ігнорувати які сьогодні просто не дано. «Неоспоримым является достижение значительного прогресса в улучшении общественного здоровья, - зазначається в першому розділі «Здоровье. Ценность здоровья», - в том числе в разработке современных технологий восстановления здоровья, создании новых поколений лекарств, повышении профессионализма медицинского персонала, преодолении многих ранее неизлечимых болезней. И в то же время возникли новые вызовы для здоровья, включая постарение населения, рост хронических неинфекционных болезней, агрессию факторов риска, появление новых патогенных возбудителей, дефицит кадров здравоохранения, их миграцию, удорожание медицинских услуг, увеличение расходов на здравоохранение, усугубляемое экономическим кризисом». Так би мовити, тут ні відняти, ні додати…

Продовжуючи перелік цих тривожних моментів, додамо, що, контрастуючи з сучасними технологіями захисту здоров’я, в нинішньому, більш відкритому й мобільному світовому просторі критично зростають передумови для швидкого поширення інфекційних хвороб, виникнення радіаційних і токсичних уражень, зростання екологічних дисбалансів. Заклик М.Пирогова: «Майбутнє належить медицині попереджувальній», - на жаль, не реалізований. Нові елементи таких небезпек і прецедентів - від Чорнобиля до Фукусіми, а також техногенні чинники, які існували раніше й нікуди не поділися тепер, стають фатумом погіршення популяційного здоров’я і драматичного погіршення якості життя. Чим же в такому контексті приваблює книжка? У ній послідовно розставлено акценти й дефініції, без розуміння та раціонального врахування яких охорону здоров’я як ідеал суспільства неможливо перетворити на «вічний двигун».

Поспішай повільно

Отже, реформи, перетворення, нововведення - чому у висвітленні В.Москаленка ці дискутабельні питання викликають воістину жагучий інтерес? «Обычно побудительными причинами реформ является несоответствие между предъявляемыми требованиями к медицинскому сектору, ожиданиями перемен и фактическими результатами, - пише автор. - Сигналом к перестройке часто выступает неудовлетворенность работой медицинской сферы, причем испытывают ее все участники - поставщики услуг, страховики, работодатели, производители лекарств и оборудования и, разумеется, пациенты». А далі підкреслює: «Главными требованиями, таким образом, является восприятие изменений как элемента фундаментальных ценностей с исключением ситуации, когда граждане могут стать заложниками запланированных мероприятий».

«Любые сбои в работе системы, - зауважує В.Москаленко, - негативно отражаются на здоровье населения и болезненно сказываются на социальном самочувствии общества. Усиливает значимость медицинской сферы содержательный аспект ее деятельности. В здравоохранении европейских стран работают весомые медицинские контингенты, составляющие 1-2% населения страны». Але це й особлива, сейсмічно чутлива до змін галузь! «Одним из проявлений ее консерватизма, - продовжує автор, - является то, что ее работники не всегда поддерживают процессы реформирования, вплоть до протестных акций. Медицинский персонал опасается потери работы, уменьшения доходов, необходимости переквалификации, ломки привычного жизненного уклада».

Однак еволюція медицини глибоко виправдана. У книжці наводиться така ремарка Маргарет Чен: «Система охорони здоров’я - соціальний інститут, вона робить значно більше, ніж просто надає допомогу під час пологів і постачає пігулки. Належним чином керована охорона здоров’я сприяє соціальній згуртовнаості та стабільності».

П’ять моделей на роздоріжжі вибору

Втім, на якому етапі ми перебуваємо? Ось як характеризує автор діючі моделі охорони здоров’я. Це класичний тип соціального страхування (Німеччина, Австрія, Франція); змішане фінансування (Іспанія, Португалія, Італія); соціально-демократичний варіант, за рахунок місцевих бюджетів (Швеція, Фінляндія); ліберальні принципи з превалюванням приватних інвестицій (США, Південна Корея); консервативна модель із обов’язковим відрахуванням доходів (Японія). Україна, підкреслює В.Москаленко, все ще перебуває на роздоріжжі вибору.

Дослідження розвиває ряд раніше виданих автором монографій, зокрема «Принципи побудови оптимальної системи охорони здоров’я: український контекст» (2008) і «Концептуальні підходи до формування сучасної профілактичної стратегії в охороні здоров’я: від профілактики медичної до профілактики соціальної» (2009). Водночас перед нами - оригінальний науковий крок уперед, з незвичайними філософськими й культурологічними позиціями. Збагачують роботу і вісім фундаментальних, цілком відтворювальних додатків до неї. Серед них Статут (Конституція) Всесвітньої організації охорони здоров’я (1948 р.), Алма-Атинська декларація з первинної медико-санітарної допомоги (1978 р.), Оттавська хартія, Системи здоров’я для здоров’я і благополуччя (2008 р.), Нова європейська політика охорони здоров’я (2011 р., проект).

Об’єднувати ресурси

Впровадження нових медичних технологій дозволяє досягти належних успіхів у лікуванні та профілактиці багатьох захворювань, однак істотно позначається на вартості медичної допомоги, яка потребує додаткових витрат на охорону здоров’я. В умовах фінансових дефіцитів і майнової нерівності доступність таких технологій для широких верств населення досить обмежена і проблематична. Тому дуже актуальне питання визначення непорушних пріоритетів в охороні здоров’я. Це потребує як глобальних, так і локальних творчих підходів до реформування системи. І можна із упевненістю сказати, цитуючи, що «главная цель любой системы здравоохранения - доступность и качество медицинской помощи, медицинских услуг». На наш погляд, книжка може допомогти в таких рішеннях. Порівнюючи в цьому плані наведені у книжці дані про звернення населення по медичну допомогу, обсяги виділених коштів і витрат на душу населення в країнах Євросоюзу, доводиться визнати, що Україні ще належить пройти певний шлях, аби досягти таких високих стандартів.

Водночас реформи охорони здоров’я не можуть бути суто механічними діями. Головними вимогами є логічне прийняття змін як елементу фундаментальних цінностей із паралельним запобіганням патовим ситуаціям. При цьому надзвичайно багато важить глибоке розуміння пануючого в суспільстві світогляду, стану настроїв людей, справжнього ставлення населення до реформ.

Книжка В.Москаленка, розкриваючи фундаментальні вічні проблеми соціальної медицини, бачиться водночас і вдалим нетривіальним компендіумом. Таке керівництво в нинішній складний період не завжди виправданих новацій особливо затребуване ще й тому, що в ході реформування нашої багатостраждальної охорони здоров’я потрібні вагомі, докладно аргументовані рекомендації. І ще такий важливий момент. Книжка, попри всю складність теми, читається на одному подиху. До речі, цьому сприяють оригінальний авторський дизайн і незвичайна архітектоніка видання.

Праця В.Москаленка заслуговує ретельного обмірковування, як мовиться, з олівцем у руці. Недарма автор підкреслює, що його послання - це насамперед звернення до керівників, політичних лідерів, від діяльності яких, у глобальному сенсі, залежить майбутнє охорони здоров’я як прологу масового здоров’я. Учений-прагматик, він виділяє на обкладинці фактично вистраждану позицію - «Чем труднее сектор, тем труднее проводить реформы». І при цьому посилається на попередження Н.Макіавеллі: «Немає справи, якої облаштування було б важче, ведення - небезпечніше, а успіх - більш сумнівний, ніж заміна старих порядків на нові» Що ж, книжка - про дуже серйозні вертикалі сучасності. Дороги ці нам належить пройти, і тут немає нічого практичнішого за хорошу теорію. Книжка В.Москаленка - саме така регламентація.