Іван Бісюк: «Говорити, що ветеринари некомпетентні, неправильно»

- До розпаду СРСР діяла чітка система контролю безпеки та якості харчових продуктів: сировину до полиці в магазині контролювала ветеринарна служба, а на полиці - санітарно-епідеміологічна. Сьогодні в цій сфері працюють кілька органів різного підпорядкування - ветеринарна служба (МінАПП), СЕС (МОЗ), Держстандарт (Мінеконо­міки), Держспоживінспекція та Національна комісія з Кодексу Аліментаріусу (вона затверджує всі мінімально допустимі рівні забруднення). Усі ці структури на різних етапах відповідають за якість і безпеку харчових продуктів, але конкретного органу, який контролював би процес згідно з європейськими нормами, відповідав би за продукти, так би мовити, «з лану до столу», у нас немає.

2009 року ми отримали Єдиний звіт ЄС про виконання Україною зобов’язань щодо членства в СОТ і європейської політики добросусідства в аграрному секторі. У ньому наведено докладний аналіз того, як у нашій країні забезпечується контроль якості та безпеки харчових продуктів. Було зроблено висновок, що в нас ці функції виконуються не якісно та не в повному обсязі, отже, ми не можемо гарантувати ні своїм громадянам, ні країнам ЄС необхідну якість і безпеку харчових продуктів. Експерти ЄС також відзначили велику розпорошеність усіх служб і порекомендували привести систему у відповідність до європейських вимог, а також підказали можливі шляхи її реформування.

Один зі шляхів передбачав розподіл обов’язків за кодами класифікації, коли кожна служба відповідає за свою ділянку. При цьому, як пишуть експерти, «частково вирішується питання дублювання повноважень із контролю», а серед ризиків і вад відзначають, що названий підхід, швидше за все, може бути позитивно сприйнятий контрольними органами (тобто всі залишаться задоволені), однак простим розподілом повноважень щодо контролю продукції проблему не можна вирішити по суті.

Другий шлях передбачає створення одного з органів центральної виконавчої влади - координуючого органу, або окремого органу. Таким чином, указом президента Державну ветеринарну та фітосанітарну службу і призначили, і створили.

2010 року свій звіт щодо проекту «Безпека харчової продукції в Україні» подала відома структура Світового банку IFC. У документі також вказується на розпорошеність системи та дублювання функцій різними структурами. Тому, коли президент підписував указ про адмінреформу, усі ці рекомендації було враховано.

- Але чому функції контролю якості та безпеки продуктів віддані під юрисдикцію саме ветеринарної служби, а не СЕС, яка, що очевидно, має для цього більше передумов?

- Розпочну з того, що ветеринари постійно безпосередньо займалися контролем якості та безпеки харчових продуктів. Чому ви вважаєте, що фахівець, котрий контролював сировину (м’ясо-молочну продукцію), не має вдосталь кваліфікації, аби проконтролювати готову продукцію?

У кодексі Між­народного епізоотичного бюро відзначається: «маючи професійну підготовку як у питаннях хвороби тва­рин (у тому числі зоонози), так і в галузі харчової гігієни, ветлікарі - найкомпетентніші фахівці, аби відігравати визначальну роль у питанні санітарної безпеки продовольства, насамперед продовольства тваринного походження». Усі 186 країн-членів СОТ користуються цим кодексом. Тому говорити, що ветеринари некомпетентні, неправильно. Так казати - означає зовсім не розуміти, що становить собою ветеринарна медицина сьогодні.

Саме фахівці ветеринарної служби найкраще інформовані, які речовини вносилися в ґрунт (гербіциди, пестициди, отрутохімікати), на яких кормах вирощувалися тварини, мають інформацію про стан здоров’я тварин. Володіючи всією цією інформацією, працівники ветслужби краще знають, на які саме показники потрібно перевіряти той чи інший продукт.

- Але вони цілком можуть ділитися цією інформацією з колегами із СЕС.

- Можуть і діляться, та, оскільки ми всі поки що належимо до різних відомств, повної довіри до інформації немає, і доводиться низку аналізів проводити повторно, дублювати функції.

Хочу відзначити, що в ряді країн світу саме ветеринари контролюють безпеку харчових продуктів.

- Буцім тільки в Данії і Монголії.

- Не тільки. Великобританія, Швеція, Нідерланди, Ірландія, Канада, Нова Зеландія довірили цю сферу саме ветеринарній службі. Так, є країни, котрі не пішли цим шляхом і залишили контроль за якістю та безпекою харчових продуктів у руках кількох органів. Наприклад, Польща, Словенія, Хорватія. Але, як відзначають європейські експерти, дедалі частіше цей підхід стає перехідним етапом від некоординованої системи з багатьма агентствами до створення єдиного органу контролю, оскільки практика доводить: останній дає змогу використовувати державні ресурси найефективніше і при цьому забезпечувати необхідний рівень захисту здоров’я та життя людини.

Сьогодні держава створила єдиний компетентний орган, котрий контролює весь ланцюжок виробництва харчових продуктів для населення. Держветфітослужба має змогу контролювати внесення органічних і мінеральних добрив у ґрунт, корми тварин, проводити моніторинг залишків пестицидів та ветеринарних препаратів у продукції тваринного походження, контролювати переробку рослинницької та тваринницької сировини на всій території держави. Також передаються функції від СЕС із контролю за готовою харчовою продукцією та від Дерспоживстандарту - за якістю харчової продукції в частині декларування і маркування. У службі працюватимуть усі спеціалісти, які потрібні для контролю якості та безпеки продуктів, - фізики, хіміки, радіофізики, біологи, ветеринари, агрономи, зоотехніки, медики. Ніхто не передає щось від медиків ветеринарам. Там, де потрібна медична кваліфікація, працюватиме медик, де потрібна кваліфікація ветеринара - буде ветеринар, де хімік чи радіофізик…

Уже є доручення прем’єр-міністра, згідно з яким необхідно надати графік передачі повноважень із переходом частини медиків у Державну ветеринарну та фітосанітарну службу.

- Тобто частину СЕС?..

- Та частина медиків, які в СЕС мали справу з гігієною харчування, безпекою харчових продуктів, має перейти на роботу в інший орган і продовжувати виконувати свої обов’язки. Сьогодні озвучується думка, що вузи перестануть випускати спеціалістів із гігієни харчування. Це не так: випускатимуть, тому що ці гігієністи потрібні. Але замовлення робитиме не Міністерство охорони здоров’я, а Міністерство аграрної політики та продовольства, Державна ветеринарна та фітосанітарна служба.

Сьогодні Державній ветеринарній та фітосанітарній службі залишилося тільки взяти на себе всі необхідні функції, і вона почне працювати в повному обсязі.

- Чого для цього бракує?

- Має бути прийнятий закон «Про якість та безпеку харчових продуктів», який законодавчо закріпить функції нашої служби. Наразі цей закон перебуває у Верховній Раді, і я сподіваюся, що після канікул депутати його проголосують. Після цього частина працівників санітарної служби перейде в наше відомство, і тоді ми де-факто й де-юре матимемо всі повноваження та можливості для того, аби розпочати виконання своїх обов’язків.

- Нині хто відповідає за безпеку продуктів?

- Згідно з чинним законодавством, кожен уповноважений орган як відповідав, так і відповідає за свій етап контролю якості та безпеки продуктів.

- Як бути з контролем захворювань, які можуть передаватися через продукти, - холера, сальмонельоз? Тут контролем завжди зай­малася СЕС.

- Не бачу жодних проблем. Холерою, сальмонельозом, дизентерією та всіма іншими інфекційними захворюваннями СЕС як займалася, так і займатиметься. На холеру тварини й риба не хворіють. Звідки береться холерний вібріон? З води, куди він потрапляє з каналізаційними стоками. Хіба ми кажемо, щоб нам віддали контролювати колектори? Холери не повинно бути у воді, - і за це відповідає СЕС. Не потрібно змішувати функції СЕС у частині інфекційних захворювань із безпекою харчових продуктів.

До речі, трохи згодом ми плануємо запропонувати створення окремої від СЕС і нас служби розслідувань виникнення інфекційних захворювань, яка не підпорядковуватиметься ні нам, ні СЕС. У ряді країн такі незалежні служби діють досить ефективно.

- Чи потрібне для здійснення реформи додаткове фінансування з бюджету?

- Ні, не потрібне. Держвет­фітослужбу скорочено на 30%, і зарахування цих додаткових людей не передбачається за рахунок створення нових штатних одиниць. У нас усе є - ми тільки маємо прийняти людей з функціями.

- Тобто ті бюджетні кошти, які спрямовувалися на зарплату працівникам у СЕС, переведуть у вашу службу?

- Так, ні більше, ні менше. При цьому 30-відсоткове скорочення відбулося так чи інакше

- як результат адміністративної реформи.

- На який період розраховано реформу? Коли планується завершити формування служби?

- По-суті, воно вже завершене. Ми чекаємо тільки голосування в парламенті.

- Але реформа - це не тільки закон і доручення прем’єра…

- Певна річ, було проведено велику підготовчу роботу. Підготували 12 законів, якими вносилися зміни в кодекс про адміністративні порушення, у кримінально-процесуальний та низку інших. Так, відповідальність за безпеку харчових продуктів сьогодні в основному покладається на виробника, переробника, - передбачено систему покарань - від штрафів і до кримінальної відповідальності.

- Приводом до широкого громадського обговорення реформи стала різка заява російського головного санлікаря Геннадія Онищен­ка. Чи можете ви прокоментувати його висловлювання?

- Я не хотів би коментувати, аби не розпалювати пристрасті. Скажу лише одне: ми впораємося з поставленим завданням, і тому нашим колегам із інших країн не слід турбуватися з приводу якості та безпеки українських продуктів.

До речі, відзначу, що та медицина, яка існує в пострадянських країнах, хоче цього хтось чи ні, змінюватиметься, у тому числі й на території РФ. Бо членство в СОТ вимагає певних змін у відповідних контрольних структурах. СОТ хоче, аби продукція, котра надходить до їхніх країн, відповідала всім вимогам, а той, хто видає документ на цю продукцію, - міг би компетентно підтвердити якість та безпеку продукції.

Коментарі
Тетяна Бахтєєва, голова комітету ВР
із питань охорони здоров’я:

- Упродовж останніх 90 років контроль якості харчових продуктів здійснювала санітарна служба - СЕС. Така практика існує сьогодні в країнах СНД, Європи, в багатьох державах світу. У нашій країні СЕС має величезний досвід здійснення такого контролю, досвідчених фахівців і розвинену інфраструктуру, що дозволяє забезпечувати безпеку населення при вживанні харчових продуктів.

У світі є й інший досвід, наприклад у Данії, де контроль за якістю продуктів здійснює ветеринарна служба. Але в цій країні з населенням 5 млн. людей вирощується 15 млн. тварин. Схожа ситуація в Монголії - там 2 млн. населення і вирощується 25 млн. тварин. До того ж у зазначених країнах досить високий відсоток споживання продукції тваринництва - близько 90%.

Тому порівнювати Україну з Данією чи Монголією не можна. Для нашої країни впровадження практики контролю за продуктами ветеринарною службою - важкий процес із цілої низки причин. Оскільки немає спеціалістів необхідної кваліфікації, розвиненої структури, стандартів, не підготовлена повною мірою законодавча база, не прийнятий Верховною Радою й сам закон, яким повноваження з конт­ролю за якістю харчових продуктів передаються ветеринарній службі.

Тим часом на сьогодні ще діють закони «Про санітарно-епідеміологічне благополуччя населення» і «Про якість харчових продуктів», які передбачають відповідні повноваження та відповідальність СЕС за безпеку продуктів для населення. У тому числі служба контролює й розвиток епідемічних захворювань внаслідок вживання продуктів - наприклад, холеру, сальмонельоз тощо. Чи зможе це робити ветеринарна служба? Це питання.

Ісаак ТРАХТЕНБЕРГ, академік НАМН України, член-кореспондент НАН України:

- Те, що функції контролю харчової продукції з санепідслужби передано у ведення ветеринарної служби, - нонсенс. І навряд чи варто дивуватися, що головний санітарний лікар Росії Г.Онищенко так емоційно відреагував із цього приводу.
По суті, сьогодні відбувається руйнування санітарно-епідеміологічної служби, яка впродовж багатьох років здійснювала в країні запобіжний і поточний санітарний нагляд, який стосується забезпечення громадського здоров’я.

Я вже писав у DT.UA про те, що відбувається процес виведення санітарно-епідеміологічної служби та її фахівців зі структури охорони здоров’я, обмеження її діяльності лише суто наглядовими (контролюючими) функціями. Настільки явне розмежування в структурі нашої охорони здоров’я профілактичних і лікувальних завдань не тільки невиправдане, а й може мати серйозні негативні наслідки. Пріоритетом у віт­чизняній охороні здоров’я мають залишатися принцип єдності лікувальної та профілактичної медицини, що повністю виправдав себе, органічний дієвий синтез у розробці заходів, які поєднують забезпечення запобігання хворобам з їх ефективною терапією. Очевидно, що відхід від зазначеного вище принципу, забування накопиченого в минулі десятиліття досвіду зі спільного дієвого співробітництва клініцистів, гігієністів, епідеміологів призведе до того, що жодне реформування охорони здоров’я не дасть бажаного результату.

Медицина в нашій країні, на мій погляд, насамперед повин­на займатися проблемами охорони громадського здоров’я. Оскільки індивідуальне здоров’я людини багато в чому, як відомо, є віддзеркаленням здоров’я всього суспільства. Старі земські лікарі стверджували, що легше запобігти хворобі, ніж її лікувати. Великий хірург Пирогов казав, що майбутнє належить медицині запобіжній. Він мав на увазі, що системою соціальних перетворень, системою науки можна домогтися зниження рівня патології в населення.
Слова Пирогова про запобіжну медицину слушні й через 100 років. Інша річ - чи створено в нашій країні повноцінну запобіжну медицину? Я відповів би негативно.

Читайте також:

«Де - теля, а де - немовля»

З поля до столу: з точки зору виробника

За цапа-відбувайла