Інтенсивна терапія для буковинської колиски

Останнім часом аж надто багато говорилося про народження дітей в українських родинах — передусім це були передвиборні обіцянки значного підвищення виплат. Безумовно, батьки легко знайдуть застосування 15 чи навіть 50 тисячам гривень, адже коштів на догляд немовляти багато не буває. Жаль лише, що поза увагою політиків залишаються дитячі лікарні й пологові будинки, де, власне, і з’являються на світ Божий нові громадяни України. Як відомо, дитяча смертність у нашій країні майже вдвічі вища, ніж у Європі. І поки що немає підстав очікувати покращення ситуації — особливо після того, як наша охорона здоров’я перейшла на єдині критерії перинатального періоду, що були рекомендовані ВООЗ. Звісно, медики самовіддано намагаються рятувати недоношених дітей, вага яких становить усього 500 грамів, але виживе немовля чи ні — дуже великою мірою залежить від того, як обладнані пологові будинки та реанімаційні відділення дитячих лікарень. Певна річ, дива трапляються. Однак не вони впливають на статистику, яка вперто свідчить, що найбільше дітей помирає в тих областях, у яких немає вдосталь апаратів для штучної вентиляції легень, новітніх інкубаторів, а також відповідно обладнаних реанімобілів, що могли б надати невідкладну допомогу на місці й відразу ж забрати малюка з району до обласної лікарні.

Тижневик «Дзеркало тижня» неодноразово висвітлював цю тему з участю відомих фахівців. Так, обговорюючи проблеми здоров’я новонароджених із головним неонатологом МОЗ України, професором Єлизаветою Шунько, ми звернули увагу на те, що кілька областей традиційно пасуть задніх у цій справі — рік у рік їхні показники дитячої смертності набагато перевищують середні в Україні. Зокрема, коли середній показник у першому півріччі минулого року становив менше 10 випадків на тисячу народжених живими, у Житомирській області він сягнув 14, у Чернівецькій та Одеській областях — 13, а в Донецькій — 12. На жаль, до кінця року майже нічого не змінилося. Чи не найбільше нарікань викликали справи у Чернівецькій та Кіровоградській областях, де, на думку фахівців, багатьох трагедій можна було б уникнути, маючи під рукою сучасні реанімобілі для надання невідкладної допомоги дітям. Хоч як це прикро, місцева влада жодним чином не реагувала на критичні зауваження та рекомендації фахівців МОЗ — місцеве самоврядування настільки захищене відповідним законом, що достукатися до нього неможливо. До речі, і вплинути також: відомча управлінська «вертикаль» розвалена, начальник обласного управління охорони здоров’я в першу чергу виконує вказівки губернатора. І в другу — також. А в губернатора проблеми дитячих лікарень аж ніяк не на першому місці. Хіба не про це свідчить постійна «прописка» одних і тих самих областей серед аутсайдерів протягом кількох років поспіль?..

Цьогорічна ситуація, на жаль, кардинально не поліпшилася, хоча повну картину зможемо мати через кілька місяців, коли буде опрацьовано всі звіти. Однак у статистиці за дев’ять місяців нинішнього року в око впадають дані по Чернівецькій області, де малюкова смертність зменшилася з торішніх 13,69% до цьогорічних 11,73%. У людському вимірі це означає, що медикам вдалося врятувати на 21 малюка більше, ніж торік. Могло бути й краще, але 15 дітей (це 16,6% летальних випадків) було втрачено у соціально неблагополучних родинах, де батьки не опікувалися ні здоров’ям, ні життям малюків.

Зважаючи на те, що останніми роками Буковина відкривала «чорний» список і дитячої, і материнської смертності, позитивні зміни, природно, викликають інтерес: як вдалося змінити ситуацію?

Перша відповідь доволі проста — допоміг Фонд Віктора Пінчука, який свого часу започаткував національну програму «Колиска надії». Буковинці щиро вважають своїм щастям, що представники фонду запропонували їм співробітництво, адже самотужки вирішити проблему охорони здоров’я новонароджених найближчим часом область аж ніяк не зможе, а на держбюджет покладатися — безнадійна річ.

Цікаво, що першу дитячу лікарню, до того ж немалу — на 70 ліжок, у Чернівцях спорудили майже сто років тому, і була вона приватною. Щоб обладнати «Колиску надії», довелося багато чого перебудовувати, і чи не в першу чергу — ставлення людей до своєї справи. Кажуть, що майже три місяці головний лікар обласної дитячої клінічної лікарні (ОДКЛ) Роман Андрійчук не тільки днював, а й ночував у лікарні, а чиновники обласного управління охорони здоров’я тут або починали, або завершували робочий день.

— Бо дуже вболівали за справу, боялися змарнувати такий унікальний шанс, — пригадує Роман Георгійович. — Коли надійшла пропозиція від Фонду Віктора Пінчука, ми дали слово, що до середини травня приміщення відповідатимуть необхідним стандартам. Було нелегко, зате нині маємо відділення інтенсивної терапії новонароджених таке, як у кращих клініках Європи. Програмі «Колиска надії» ми завдячуємо тим, що шість робочих місць оснащені найсучаснішою апаратурою виробництва провідних світових фірм. За кошти бюджету нам вдалося обладнати всім необхідним реанімобіль — тепер бригада приїжджає в райцентр чи в село і, не марнуючи жодної хвилини, миттєво на місці розгортає найсучаснішу реанімацію. Плануємо до кінця року оснастити ще одне робоче місце — вже за кошти централізованих поставок МОЗ.

— Такому обладнанню, як у вас, певно, заздрять багато обласних лікарень?

— Думаю, чимало, особливо після впровадження єдиних критеріїв, які були рекомендовані ВООЗ. Коли медики взялися рятувати й виходжувати малюків із вагою 500 грамів, то швидко зрозуміли, що потрібен абсолютно інший підхід, бо неможливо порівняти маля, котре народилося з вагою три кілограми, і ту крихітку, яка втричі або навіть уп’ятеро менша.

З чого починали? З кадрів. Із надзвичайно дорогим, «розумним» обладнанням не впораються непідготовлені люди, вони просто не знатимуть, що з ним робити, які можливості воно має. Ми вдячні програмі «Колиска надії» за те, що вона дала можливість лікарям учитися, підвищувати свій фаховий рівень. Це зовсім не те, що було раніше: коли один раз на п’ять років лікаря посилали на курси підвищення кваліфікації. Кожне робоче місце обладнали персональним комп’ютером, підключили Інтернет — усе за кошти фонду. Тепер наші неонатологи і педіатри завжди мають доступ до нової інформації, можуть швидко знайти відповіді на питання, які їх турбують.

До речі, нам траплялося багато доброчинців, які казали: «Ми вам трохи продуктів і ліків привезли, роздайте хворим дітям». Нині робота організована принципово інакше. Завідувача відділення інтенсивної терапії новонароджених і лікаря відправили на курси до Санкт-Петербурга. До речі, ці курси час від часу відвідують представники фонду, і це добре, бо дисциплінує тих, хто навчається, та, власне, і тих, хто навчає. Лікаря з УЗД коштом фонду відправили на навчання до Луцька, потому настала черга медичних сестер — їм теж пропонують підтягнутися.

Я багато років працюю в цій лікарні і можу впевнено сказати: останнім часом люди дуже змінилися — вони зовсім інакше ставляться до своїх обов’язків, навіть відрізняються від колег з інших відділень, — певно, тому, що з’явилися стимули, є мотивація. Хоча робота досить напружена: три медичні сестри і лікар цілодобово піклуються про шістьох немовлят, які є дуже тяжкими пацієнтами. Це наш стандарт, але хотілося б, щоб було, як у Європі, де медсестра веде одного пацієнта.

Нинішню ситуацію неможливо навіть порівняти з тією, коли ми лікували таких самих тяжких дітей, але без сучасної апаратури. Доки не було цього обладнання, ми щомісяця використовували 30—40 балонів кисню, а тепер нам потрібно 140—150, бо маємо змогу забирати проблемних дітей з усіх районів, оскільки в ОДКЛ набагато більше шансів врятувати їм життя. Проблема ускладнюється тим, що є різні родини, далеко не всі піклуються про своїх дітей. Фахівці обласної лікарні, як їм і належить, двічі на рік відвідують кожен район, заздалегідь повідомляючи, коли буде прийом. Батьки приходять із дітьми на консультації — адже для цього не треба їхати до обласного центру. Проте часто спостерігаємо й такі сімейні ситуації, коли не знаємо, як зарадити дитині. А тому указ про виплату 8 500 гривень педіатрів не дуже потішив. Ми передбачали — і так є насправді, — що для деяких батьків ця сума — справжнє багатство, заради якого вони готові щороку відвідувати пологове відділення. Зазвичай у таких сім’ях немає ні матеріальних, ні моральних засад для народження й виховання дітей. А тих грошей недостатньо, аби на порожньому місці створити нормальні умови для дітей, та й використовуються вони не за призначенням.

Чи не найбільша проблема — вроджені вади розвитку, найчастіше комбіновані, несумісні з життям. Вони посідають перше місце у загальній структурі летальності. Далі йдуть перинатальні та онкогематологічні захворювання, власне — як і скрізь в Україні.

Зараз усі зусилля ми спрямували на інфекційне відділення — завершуємо ремонт і оснащення. Тут будуть і реанімація, і відділення кишкових та крапельних інфекцій, і бокси для маленьких пацієнтів, хворих на СНІД. Те, що ми зуміли зробити протягом цього року, показує перспективу, наш колектив пересвідчився, що проблеми педіатрії турбують не лише медиків, а це додає оптимізму, — переконаний Р.Андрійчук.

У відділенні інтенсивної терапії новонароджених багато світла і якась урочиста тиша. Відверто кажучи, таких крихітних дітей, як тут, я ще ніколи не бачила. Хоча 500-грамового пацієнта у відділенні не було, але й кілограмова дівчинка вражала: мініатюрні ручки-ніжки, заплющені оченята — навіть не помітно, як дихає. І тільки розумний апарат показує, що дитя щосили намагається вижити. А нерозумні батьки дівчинки, певно, так і не усвідомили, яких зусиль коштували перші тижні життя їхній недоношеній донечці та лікарям. Невдовзі після виписки дитина знову потрапила в реанімацію, медиків жахнув її стан: за два тижні крихітка змарніла і ледь не загинула від зневоднення...

Хоч як прикро про це говорити, але багато жінок часто навіть не замислюються над тим, що майбутня дитина потребує не меншої уваги, ніж домашні справи. Тут ще одній крихітній дівчинці апарат замінює маму, бо народилася вона завчасно, з маленькою вагою, ще не встигла навчитися ні самостійно дихати, ні їсти. Зате її мама у період вагітності встигла разом із чоловіком дошки перевантажити: носила, аж доки «швидку» не викликали. Медики зазвичай бояться прогнозувати, але біля цієї крихітки медична сестричка всміхнулася: «Вона вже 19 грамів маминого молочка споживає, а недавно було всього 12!»

Тисячу разів мають рацію неонатологи, які наголошують, що всі зусилля слід скеровувати на те, аби вагітність проходила нормально, а дитя народжувалося доношеним. Нині фіксується дедалі менше фізіологічних пологів, що не породілля — то свої проблеми. Звісно, у селі чи навіть у райцентрі не завжди можуть надати адекватну допомогу вагітним — це під силу тільки добре оснащеним медичним закладам. Нарешті і в Чернівцях відкрито Центр антенатальної охорони плоду та медичної генетики, який надаватиме висококваліфіковану допомогу буковинкам.

— З обласного бюджету було виділено майже два мільйони гривень для обладнання цього медичного закладу. На ці гроші, зокрема, закупили сучасні апарати УЗД і фетальні кардіомонітори, — розповідає начальник головного управління охорони здоров’я облдержадміністрації Ігор Шкробанець. (До речі, педіатр за фахом.) — До роботи в центрі консультантами широко залучаються не лише провідні фахівці практичної охорони здоров’я області, а й учені профільних кафедр Буковинського державного медичного університету — акушери-гінекологи, кардіологи, нефрологи, гастроентерологи та інфекціоністи. Враховуючи географічні особливості Чернівецької області, насамперед віддаленість багатьох сіл від обласного центру, було прийнято рішення, що другий УЗД-скринінг вагітним із сільської місцевості обов’язково проводитиметься в Центрі антенатальної охорони плоду та медичної генетики. Тут зібрано найсучасніше обладнання, яке допоможе обстежити майбутніх мам, у разі потреби підключаться вузькі спеціалісти, щоб своєчасно виявити проблеми плоду і заздалегідь підготуватися до прийому такого пацієнта. Саме завдяки цьому вдається зменшити мертвонароджуваність і звести до мінімуму випадки народження нежиттєздатної дитини.

Це лише один захід із комплексної програми, яку ми націлили на зниження рівня малюкової та материнської смертності. Річ у тому, що 2007 рік на Буковині оголошено роком медицини — таке рішення ухвалили на сесії обласної ради.

Ми дуже сподіваємося, що він стане переломним, дозволить сконцентрувати на проблемі всі зусилля, і ситуація нарешті зміниться. Хоч скільки критикуй медиків, але без відповідного переоснащення медичних закладів — від обласного центру до села, — без сучасної апаратури і медикаментів нічого не досягти.

Дуже тішуся тим, що вже встигли капітально реконструювати пологові відділення Вижницької, Глибоцької, Заставнівської та Кельменецької ЦРЛ, де максимально враховано вимоги сучасних перинатальних технологій — створено систему індивідуальних та сімейних пологових залів, організоване вільне відвідування родичами тощо. Загалом, на реконструкцію та переоснащення чотирьох із одинадцяти пологових відділень ЦРЛ з обласного та районних бюджетів було виділено
1 млн. 688 тис. гривень. На даний час триває реконструкція пологового відділення Кіцманської райлікарні та будівництво пологових відділень Герцаївської, Хотинської й Сокирянської ЦРЛ. Не відстають і Чернівці. Протягом нинішнього року проведено капітальну реконструкцію блоків неонатальної реанімації пологових будинків міста, які виконують роль перинатальних центрів. Тільки на обладнання було виділено з міського бюджету понад 1 млн. гривень.

Мені здається, що за цей рік нам вдалося зробити головне — зламати стереотипи. Сьогодні кожен головний лікар ЦРЛ знає про кожну проблемну вагітну жінку, яка стоїть на обліку в його закладі. Якщо в районі є дитина, котра потребує лікування в обласній лікарні або навіть у Києві, — він тримає це на контролі. Мушу визнати, що в деяких районах пологові відділення навіть кращі, ніж у місті. І це зробили за рік! Ми щосили намагалися «підняти» головних лікарів ЦРЛ — і вимагали, і допомагали, і показували, що вміють робити їхні колеги в інших областях, зокрема побували у Житомирському перинатальному центрі. Спеціально зібрали не акушерів чи педіатрів, а саме головних лікарів ЦРЛ, аби вони на власні очі побачили, в чому перевага сучасних перинатальних технологій, і захотіли запровадити їх у себе. Крім того, націлюю головних лікарів, аби вони створили в лікарнях таку систему, коли неонатолог чи педіатр не бояться сказати, що є важка дитина. Це має бути вписане до функціональних обов’язків — прийти й повідомити про ускладнення, щоб відразу могли зв’язатися з обласною лікарнею, з потрібними службами та фахівцями, — підкреслив І.Шкробанець.

Звісно, за рік усього не переробиш. Але вже з’явилися перші пологові відділення, котрі мають статус «Лікарня, доброзичлива до дитини». Поки що тільки в місті, та цього прагнуть і в сільських районах, зокрема в Сторожинецькій ЦРЛ, яка зовсім недавно відзначила свій столітній ювілей. Тільки Матвій Плегуца, головний лікар ЦРЛ, достеменно знає, що означає реконструювати і переобладнувати столітній медичний заклад. Але впоралися. Все тут тепер як у місті — індивідуальні пологові зали, окремі палати для мам із немовлятами. Але що незвично для сільських мешканців — це присутність майбутнього батька під час пологів. Кажуть, поки що частіше приходять майбутні бабусі. На території лікарні стоїть невелика церква, де завжди горять свічки, звісно — за здоров’я. На щастя, в буковинських церквах нині ставлять менше свічок за упокій дітей, ніж у попередні роки. Може, це й невеликий крок — усього два відсотки, але зроблений він не випадково, і головне — у правильному напрямку.