Хочеш геніальну дитину? Не зупиняйся...

Нещодавно у світовій пресі було опубліковано повідомлення про те, що в Гарвардському університеті виконано фундаментальну роботу, присвячену вивченню життя близько 500 геніїв. Головний висновок — видатні люди народжуються у пар, де батькові було близько 40. Таке твердження для людей, вихованих у канонах західної культури, є чимось геть несподіваним. Мало того, воно руйнує канони, на які спиралися і будували свої висновки покоління західних психологів.

Еврика?!. На жаль, американський учений не посилається на дослідження своїх попередників — Ігоря Алексахіна і Олексія Ткаченка. Але ж саме ці дніпропетровські вчені більш як чверть століття тому вперше висунули таку гіпотезу. До того ж вони підтвердили її із допомогою солідних статистичних даних, переконливих графіків і ґрунтовних теоретичних викладок.

Утім, для нашого народу все це давно не є таємницею — у багатьох слов’янських казках молодшенький, третій син у родині (хоч і кличуть його простаком або дурником), виявляється найрозумнішим. Саме він винахідливо знаходить дає собі ради у найзаплутаніших ситуаціях і зрештою виявляється найбільш далекоглядним. А у деяких східних народів навіть існує легенда: якщо звести юну прекрасну діву і мудрого старця, від їхнього союзу може народитися Бог...

Як бачимо, особливої креативності у сенсаційних відкриттях учених наче й немає, а проте вони підтвердили думку, яку геть заперечувала західна цивілізація знову ж таки через гіпотезу, яка здобула тут широке визнання: найкращими в багатодітній родині бувають перші діти. Вони і здоровіші, і гарніші, і розумніші, а, мовляв, на вирощування і виховання інших нащадків у родини не вистачає ні сил, ні здоров’я, тому з них нічого путнього не виходить. То, власне, навіщо й город городити?

Це суто теоретичне посилання стало однією з причин того, що в західному суспільстві (а потім і в нашому) почала перемагати сім’я з одним-двома дітьми. Таким чином християнська цивілізація прирекла себе не лише на вимирання, а й у перспективі, як вважають дедалі більше сучасних дослідників, на інтелектуальне відставання — у таких неповноцінних родинах не можуть з’явитися креативні генії, здатні вказати людям нові, проривні шляхи розвитку...

Порівнюючи біографічні дані кількох сотень геніїв, Олексій Ткаченко та Ігор Алексахін склали графік, на якому чітко видно: світила науки найчастіше народжуються в чоловіків, як мовиться, у «розквіті сил» — 35—40 років, а третину геніїв було зачато взагалі після сорока.

Улюблений приклад для підтвердження цього факту — Конфуцій, який був одинадцятою дитиною в сім’ї. І хоча щодо точного віку його батька сперечаються — одні дослідники вважають, що йому було 70, за іншими джерелами — 81 рік, — у будь-якому разі вік поважний і сміливості батька великого філософа можна позаздрити. Щоправда, у нього для цього були вагомі за китайськими мірками причини — померла дружина, котра змогла народити йому лише дев’ять дівчаток (що за тамтешніми звичаями не вважалося продовженням роду) і одного розумово відсталого хлопчика. Тому батько Конфуція одружився з 16-річною і вирішив іще раз спробувати щастя. Як бачимо, йому пощастило...

Цікавою є відповідь, яку дає Ігор Алексахін на запитання: навіщо природа створила дві статі? Як вважає Ігор Васильович, людське життя — це отримання й переробка інформації з двох каналів — чоловічого і жіночого. Так улаштовано для того, щоб усе живе більш лабільно реагувало на зміни середовища. Розподіл ролей при цьому такий (гіпотеза належить В.Геодакяну): жіноча стать (канал 1) забезпечує передачу новому організму генетичної інформації, накопиченої усім минулим досвідом живих істот. При цьому важливо, щоб передача відбулася без втрат, тому бажано, щоб жінка була якомога молодшою.

Жіночі статеві клітини (яйцеклітини) утворюються, коли сама жінка ще перебуває в утробі матері. Отже, яйцеклітини не можуть отримати інформацію про особистий позаутробний досвід жінки. Її організм так сформований, має таку структуру й форму, що яйцеклітини зберігаються глибоко всередині тіла матері, відділені від зовнішнього середовища. Тобто вони фізично захищені від шкідливого впливу довкілля.

У чоловіків природою все організовано принципово інакше, оскільки каналом 2 (чоловіча стать) в нащадка вноситься те нове, що його вимагає від популяції швидкозмінне середовище. З огляду на це показово навіть те, як зберігаються у чоловічому організмі сперматозоїди, що утворилися. «Смішно сказати — практично зовні. Піклуючись про збереження безцінного генетичного скарбу —яйцеклітин жінки — Природа ізолює їх від середовища, чим наражає сперматозоїди чоловіка на серйозні випробування. Температура, тиск, вологість, хімічний склад середовища, радіація, космічне проміння тощо — усе це інтенсивно і згубно впливає на статеві клітини чоловіка. «Отже, добір найбільш пристосованих екземплярів майбутнього потомства, — наводить на підтвердження своєї думки І.Алексахін цитату з праці свого попередника й уже класика науки В.Геодакяна, — відбувається ще на рівні сперми».

Якщо ж середовище являє собою щось стабільне для даної популяції, то в останньої немає необхідності в розвитку, і їй достатньо однієї статі: в цьому разі особина (звісно, жіноча) просто клонує сама себе (канал 1). Із цього останнього, начебто суто теоретичного пасажу, І.Алексахін спробував зробити навіть досить актуальні соціальні висновки. Так, на думку Ігоря Васильовича, «феміністки всього світу дуже ображаються на чоловіків за «захоплення влади» і вимагають негайної рівноправності. Вони вірять, що чоловіки незабаром «порозумнішають», віддадуть владу жінкам і тоді настане час загального благоденства. Справді, може статися щось подібне, тільки навпаки: спочатку настане загальне благоденство, а потім владу буде віддано жінкам...

Однак сучасний світ сповнений небезпек, він нестабільний, нестаціонарний. У ньому немає місця для матріархату. Звісно, деякі жінки можуть носити штани, грати роль чоловіка в парі з іншою жінкою і навіть офіційно оформлювати свій безглуздий шлюбний союз. Та, навіть виживши і пристосувавшись, ці жінки не зможуть, подібно до чоловіків, продукувати сперматозоїди, що відслідковують зміну середовища і передають нові якості нащадкам. У своїх клітинах жінки зберігають лише безцінну спадщину предків».

Коли в 70-ті роки минулого століття О.Ткаченко та І.Алексахін опублікували свої дослідження, у них виникли серйозні неприємності. Дружини партійних бонз заявили, що «і так не можуть утримати своїх чоловіків, які задивляються на молодших дівчат, а тут іще таке безпардонне дослідження». На наукову працю наліпили малоприємні ярлики, і дніпропетровцям довелося почути чимало незаслужених докорів. Найсумніше те, що такі докори і традиційна для того часу ізоляція нашої науки завадили дослідженню стати надбанням світової науки.

Нещодавно, виступаючи на науковій конференції, присвяченій 85-річчю Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М.Рильського НАНУ, угорський дослідник соціальної етнопсихології, учений зі світовим ім’ям Петер Вереш, говорив про те, що ми явно недооцінюємо своїх видатних попередників, які вплинули на розвиток цілих напрямів гуманітарної науки. Серед інших українських досягнень у цій низці Петер Вереш згадав і роботу вчених із Дніпропетровська:

— У європейській літературі панувала гіпотеза, згідно з якою найвдалішими в сім’ї є перші діти. Революційність підходу О.Ткаченка та І.Алексахіна в тому, що вони, проаналізувавши величезний шар матеріалів, дійшли висновку, який поставив під сумнів цю поширену помилку. А от кореляції розумових здібностей дітей із віком матері не виявили. Проте встановили зв’язок здоров’я дітей із віком матері. Вивчення цього питання є дуже важливим, оскільки помилки нинішньої європейської культури мимоволі спричиняють депопуляцію. Навіть у таких традиційно католицьких країнах, як Іспанія та Італія, уже обходяться однією дитиною в сім’ї, вважаючи таку ситуацію нормальною.

— Учені змогли пояснити геніальність деяких дітей, котрі мають літніх батьків?

— Із віком відбувається мутація чоловічих генів. Мутації бувають різні — на поліпшення, на погіршення і нейтральні. Тож дитина від літнього чоловіка у будь-якому разі відрізнятиметься від дитини молодшого батька наявністю певних варіацій у генах, збільшується ймовірність народження як генія, так і людини з вадами психіки.

— Можливо, потрібно було перевірити, наскільки геніальність залежить від належності до того або іншого народу?

— Гадаю, є достатньо підстав стверджувати, що немає геніальних націй. Упевнений, що, приміром, у Китаї з його гігантським населенням народжується величезна кількість геніальних людей — набагато більше, ніж у США, але це не означає, що вони можуть достатньою мірою виявити себе. Для цього там поки що немає необхідних умов.

До речі, сьогодні діти з країн Східної Європи, потрапляючи до шкіл Америки, виглядають геніальними. Причина одна — у наших країнах переважна більшість батьків приділяє увагу набуттю фундаментальних знань, а американські мами й тата вважають, що «квіти мають рости самі» — і не дуже зважають на набуття таких знань своїми дітьми.

Яскравим підтвердженням того, яку роль відіграє виховання в сім’ї, може слугувати приклад із дітьми зі східної та західної частин Угорщини. У нас усім відомо, що зі східної Угорщини виходить значно більше яскравих письменників, учених, громадських діячів, ніж із західної. Пояснити це досить просто — у нас на заході країни живуть католики, в яких релігія більш догматична, а на сході живуть протестанти з більш відкритою і прагматичною релігією. У ній пастор не є представником Бога на Землі. Він лише допомагає зрозуміти складні моменти Біблії. У цій частині Угорщини люди почуваються вільніше, вони більше уваги приділяють дітям, тут менше догм...

Доктор Петер Вереш, який присвятив своє життя вивченню креативності у різних народів, звернув увагу учасників конференції на ще одне значне досягнення українських гуманітаріїв, а саме — на відкриття професора Геннадія Доброва, яке було зроблене приблизно в ті ж роки, коли й дослідження Ігоря Алексахіна та Олексія Ткаченка. Виявляється, серед західних психологів, завдяки висновку англійського вченого Гальтона (автора книжки «Спадковість і геніальність»), панувала думка, що креативність серед людей розподілена за кривою Гаусса. Геннадій Добров у своїй книжці «Наука про науку» вперше висловив думку, що це не так, і креативність серед людей розподіляється за логарифмічною кривою...

Здавалося б, це суто наукова суперечка, цікава лише вузькому колу фахівців. Однак зі своєї суто теоретичної праці Г.Добров зробив далекосяжний висновок про те, що перед людством відкриті ширші перспективи у творчості, ніж їм відпускала колишня теорія, — талантів серед людей не два жалюгідні відсотки, як можна вивести з Гауссової кривої, а близько десяти, як випливає із логарифмічної кривої українського вченого... Отже, дерзайте! Геніальних людей народжується набагато більше, ніж ми думаємо.