ГІРКОТА «СОЛОДКОЇ ХВОРОБИ»

Ліг спати і не прокинувся. Такі випадки трапляються в нашому житті не так уже й рідко, причин достатньо. Найчастіші з них — серцево-судинні захворювання і діабет. Найпарадоксальніше: у другому випадку «солодка» смерть настає саме в результаті інтенсивного лікування і виконання хворим усіх призначень лікаря.

Діабет — захворювання підступне. Вперше про нього згадує римський лікар Аретеус. «Жахливі страждання, життя коротке, неприємне і мученицьке», — так описував він захворювання. Людство шукає ефективні засоби для лікування цієї недуги ось уже три з половиною тисячі років. Та лише в 1921-му з підшлункової залози тварин вдалося одержати перший інсулін. Уже наступного року його спробували використати для лікування чотирнадцятирічного хлопчика, який перебував на грані життя і смерті. Результат виявився приголомшливим: діабет відступив. 1960 року була встановлена хімічна структура інсуліну людини, а 1979-го методом генної інженерії синтезовано перший людський інсулін.

Проте діабет залишається найважчим хронічним захворюванням. Хворим — а таких у світі 150 млн., у тому числі 950 тис. в Україні — постійно доводиться регулювати рівень інсуліну і глюкози в крові. Занадто висока концентрація глюкози в крові, викликана браком інсуліну, провокує розвиток важких ускладнень — сліпоту (ретинопатію), враження нирок, серцево-судинної системи, нейропатію, інсульти. А занадто низька, викликана надлишком інсуліну, може спричинити кому і смерть пацієнта. Проблема в тому, що препарати, які застосовуються сьогодні для лікування діабету, недосконалі. Вони надходять у кров нерівномірно: приблизно через 3—5 годин після введення настає пік, коли за низького вмісту глюкози рівень інсуліну в крові максимально високий, а ще через 5—8 годин активність знижується. Якщо це відбувається вдень, то людині достатньо просто попоїсти в «піковий» час. Вночі ж такі коливання нерідко призводять до летального кінця.

Ця проблема актуальна в усьому світі. Дослідження, проведені у Великобританії, показали, що лише 20% діабетиків можуть ідеально контролювати рівень глюкози в крові за допомогою сучасних препаратів. Це при тому, що більшість пацієнтів англійських лікарів-ендокринологів користуються високоефективними генно-інженерними інсулінами. Проте через вищезгадані піки і необхідність часто робити ін’єкції (у разі важкої форми — двічі на добу, не рахуючи уколів перед кожним прийомом їжі), деякі хворі відмовляються від інсулінотерапії: мовляв, без лікування нехай погано, але ще трохи все ж таки проживу, а тут не знаєш, прокинешся чи ні. Результат такої політики, як відомо, сумний. Особливо якщо йдеться про дітей.

— У дітей хвороба розвивається набагато швидше й агресивніше, — пояснює головний дитячий ендокринолог Мінздорову України Олена Большова. — У них здебільшого реєструється діабет першого типу, за якого клітини підшлункової залози практично перестають виробляти інсулін. Хвороба різко маніфестує важкими станами, і маленькому пацієнту практично від самого початку потрібні ін’єкції інсуліну. Іноді батьки, наслухавшись порад знайомих, відмовляються переводити дитину на інтенсивну терапію. Рекорд, за моєї пам’яті, становив півроку. На жаль, найтяжкі ускладнення змушують-таки прислухатися до думки лікарів. Адже всього за два роки не зовсім адекватного лікування хлопчик або дівчинка можуть перетворитися на повного інваліда, в якого відмовляють нирки, серце, розвивається сліпота.

Дорослі ж частіше хворіють на діабет другого типу — при ньому інсулін виробляється (правда, у недостатній кількості), але з невідомих причин в організмі «не розпізнається». У такому разі хвороба підступає поступово і хворі довгий час можуть контролювати свій стан дієтою і препаратами, що знижують цукор. Хоча згодом їм також доводиться переходити на ін’єкції інсуліну. Останніми роками діабет другого типу значно «помолодшав». За даними Російської діабетичної асоціації, захворюваність на нього дітей і підлітків зросла втричі. В Україні ж понад п’ять тисяч хлопчиків і дівчаток хворі на діабет і щороку їхня кількість збільшується.

На жаль, вилікувати від діабету не можна, можна лише підвищити якість життя хворого. Досягти цього намагаються за допомогою препаратів інсуліну і жорсткого контролю за лікуванням: зниження рівня глюкози всього на 1% зменшує ризик виникнення ускладнень на 35%.

— Сьогодні медицина висуває до інсулінів цілу низку вимог, — продовжує Олена Василівна. — Основна: їхнє введення не повинно провокувати розвиток гіпоглікемічного стану в хворого — різке зниження рівня глюкози в крові, що призводить до слабкості, запаморочення, втрати свідомості, коми, а за відсутності необхідної допомоги і до смерті. Проте навіть найкращі препарати не цілком відповідають цим вимогам. Виняток — генно-інженерний аналог людського інсуліну «Лантус» компанії «Авентис фарма», що буквально місяць тому з’явився на нашому ринку. Він єдиний забезпечує нормалізацію глюкози в крові протягом доби за допомогою лише однієї ін’єкції. Крім того, препарат надходить у кров значно рівномірніше, ніж інсуліни середньо-тривалої дії, що застосовуються сьогодні. Отже, забезпечує постійну, без значних коливань і піків, концентрацію інсуліну в крові протягом 24 годин. Як наслідок, такий інсулін знижує кількість гіпоглікемічних атак порівняно з інсуліном людським на 20%, а нічних гіпоглікемій, що, як правило, найважчі, — на 40%.

Нині держава цілком забезпечує всіх, хто цього потребує, різноманітними видами інсуліну, у тому числі і генноінженерними — це передбачено комплексною державною програмою «Цукровий діабет», розрахованою на 1999—2007 рр. Нинішнього року на закупівлю інсулінів (70% із них — вітчизняного виробництва) виділено 132 млн. грн., у принципі з усіх бюджетів на одного діабетика витрачається приблизно по 1200—1400 гривень. Який саме інсулін потрібен тому або іншому хворому, вирішує лікар. За попередніми розрахунками, лише 3—5% хворих на діабет другого типу можуть бути забезпечені «Лантусом». Точніших цифр поки що немає. Власне, їх і бути не може: ще не готові точні списки всіх діабетиків. Тобто, закуповуючи препарати, влада не знає достеменно, якій кількості хворих вони потрібні. Крім того, обмежене фінансування не дає змоги закуповувати в достатній кількості інсуліни, що справді підвищують якість життя хворого. На порядку денному — боротьба за саме життя.