ГІГІЄНА — ПАНАЦЕЯ

Немає нічого більш
негігієнічного, ніж життя.

Т.Манн

Епідемії туберкульозу, СНІДу, грипу, спалахи гепатиту А, атипової пневмонії (SARS) та інших небезпечних інфекцій були головними темами вітчизняних мас-медіа впродовж останнього часу. І не тому, що журналісти схильні до сенсаційності та нагнітання пристрастей. Люди дедалі гостріше відчувають загрозу своєму здоров’ю та життю. Зрозуміла занепокоєність із приводу нових, небачених досі інфекцій. Науковці стверджують: протягом останніх трьох десятиліть з’явилося близько 30 нових захворювань, збудники яких стають дедалі агресивнішими. Серед таких захворювань — SARS та пташиний грип. І якщо сьогодні про атипову пневмонію мало хто згадує, крім фахівців, то це не означає, що загроза зникла назавжди.

Запобігання захворюванням та санітарна охорона території — пріоритети діяльності державної санітарно-епідеміологічної служби. Із особливостей сучасної епідемічної ситуації в країні розпочалася розмова з першим заступником міністра охорони здоров’я, Головним державним санітарним лікарем України Ольгою ЛАПУШЕНКО.

— Хоч як це прикро, на сьогодні країна перебуває у стані епідемії двох украй небезпечних інфекцій — СНІДу і туберкульозу. Зокрема, торік рівень захворюваності на туберкульоз збільшився на два з половиною відсотки, — констатує Ольга Василівна. — У 2002 році зазначений показник дорівнював 10,2%. Це прогнозована ситуація, яка пояснюється поліпшенням організації виявлення туберкульозу серед населення, зокрема завдяки впровадженню у 2002 році єдиної статистичної звітності щодо цього соціально небезпечного захворювання. Україна першою серед країн колишнього Союзу вдалася до такого кроку, забезпечивши тим самим прозору й доступну інформацію щодо ситуації з туберкульозом на всіх рівнях.

Почастішали випадки тяжких і занедбаних форм цієї недуги, виникли нові проблеми фтизіатричної галузі — розвиток мультирезистентного туберкульозу та зростання частоти поєднаної патології — туберкульозу і ВІЛ/СНІДу, що призвело до підвищення рівня смертності майже на 5,5%.

Оскільки епідемії — це соціальне лихо, їх подолання потребує запровадження загальнодержавних програм. Це світовий досвід. Починаючи з 2002 р., в Україні діє «Національна програма боротьби із захворюванням на туберкульоз на 2002 — 2005 рр.» У результаті її реалізації створено основні умови для переривання ланцюга епідемічного процесу — регіони стовідсотково забезпечені діагностичними поживними середовищами та протитуберкульозними препаратами. Однак для створення цілісної системи боротьби з соціально небезпечним захворюванням цього недостатньо. Необхідно відновити інфраструктуру з позалегеневих форм туберкульозу, запобігти скороченню мережі протитуберкульозних диспансерів та санаторіїв.

2003 рік вніс суттєві зміни у стратегію боротьби з ВІЛ/СНІДом в Україні. Уперше ми наблизилися до масштабного лікування хворих: підготовлено мережу служби СНІДу, проведено позачергову диспансеризацію осіб, що потребують антиретровірусної терапії, розроблено й затверджено наказом МОЗ національні стандарти лікування дорослих і дітей тощо. І хоча за кошти державного бюджету забезпечити лікування значної кількості хворих неможливо (його вартість досить висока), сподіваємося на допомогу, яку обіцяють надати Україні для подолання ВІЛ/СНІДу міжнародні організації.

— Про все це в нашому тижневику йшлося неодноразово й досить докладно. Наразі багатьох непокоїть інша проблема — поширення інфекцій, зокрема у медичних закладах. Люди бояться потрапити в лікарню, проходити ендоскопічне обстеження, оскільки через погану дезінфекцію медичного інструментарію існує небезпека заразитися гепатитом В. Медики також стурбовані поширенням гепатитів і говорять про загрозу нової епідемії.

— Санепідслужба України ще торік стала вдаватися до жорстких заходів, аби не допустити поширення інфекцій у лікарняних закладах. Йдеться насамперед про стерилізацію обладнання та інструментів, використання одноразових виробів медичного призначення і, звичайно ж, дезінфекцію.

Серйозним джерелом інфекційної небезпеки залишаються інфекційні та туберкульозні стаціонари, які практично не мають очисних споруд.

— Як би ви пояснили ситуацію, що склалася у зв’язку з наказом МОЗ, яким заборонено реалізацію дезінфікуючих засобів, що не пройшли державної реєстрації? Чи не призведе це до погіршення епідситуації?

— Галас, який зчинився з приводу цього наказу, штучно створений, і неважко зрозуміти, чиї інтереси за цим стоять. Щось подібне ми вже переживали на початку 90-х років із ліками. Тоді на наш голодний фармацевтичний ринок везли що завгодно; зокрема, потрапляло на нашу територію чимало фармпродукції сумнівної якості, а також фальсифікованої. Коли процедурою державної реєстрації було поставлено заслін цьому потоку, спалахували ще більші суперечки і скандали. Нині маємо струнку систему контролю якості лікарських засобів, і нікому й на думку не спаде реалізовувати у нас незареєстровані ліки.

Ажіотаж на ринку деззасобів зчинився після того, як служба почала виконувати свої безпосередні обов’язки. До речі, в положенні про Державну санітарно-епідеміологічну службу зазначено, що однією з її функцій є контроль за застосуванням дезінфекційних засобів.

— Контроль — це зрозуміло. А навіщо потрібна перереєстрація?

— Досі в Україні існувала спрощена система допуску на ринок дезінфекційних препаратів. Ще в 2000 р. Верховна Рада прийняла Закон «Про захист населення від інфекційних захворювань», який визначив, що процедура допуску на ринок повинна передбачати дві умови: гігієнічну регламентацію та державну реєстрацію. Проте на практиці вимогу закону про порядок державної реєстрації не впровадили. Багато деззасобів були зареєстровані як лікарські, отож мали пільги щодо оподаткування. До речі, керівництво МОЗ, Генпрокуратура неодноразово вказували на те, що не виконується вимога закону. Нарешті, на виконання вищезазначеного закону в жовтні минулого року була затверджена постанова Кабінету міністрів (№ 1544), яка передбачала порядок державної реєстрації та перереєстрації дезінфікуючих засобів. У відповідності до цього закону, забороняється використання й реалізація деззасобів, не зареєстрованих у встановленому порядку.

Важливо зазначити: цією постановою передбачалося, що впродовж двох місяців усі, хто був унесений до так званого облікового переліку, можуть отримати свідоцтво про державну реєстрацію безплатно.

Однак час спливав, а законні вимоги більшість із суб’єктів ринку деззасобів ігнорували. У березні нинішнього року було видано наказ, підписаний Головним санітарним лікарем України, яким забороняється реалізація дезінфікуючих засобів, що не ввійшли в державний реєстр. І тоді зчинився цей галас, цілком зрозумілий із позицій бізнес-структур.

Ви стурбовані, чи не призведе це до погіршення епідемічної ситуації. Однозначно: не призведе. У державному реєстрі вже є достатньо засобів як медичної дезінфекції, так і дезінсекції та дератизації. І їх спектр швидко розширюється.

— Кажуть, що не вистачає сучасних деззасобів. Для знезараження у нас досі використовується хлорне вапно, тоді як у країнах Заходу це просто нонсенс.

— Як за кордоном, так і в Україні провадяться однотипні заходи зі знешкодження збудників інфекційних захворювань. І практично всі провідні світові фірми — виробники деззасобів представлені на нашому ринку. Зрозуміло, їхня продукція дорожча, отож не всім вона по кишені.

Якщо раніше до т. зв. облікового переліку було внесено більш як сто деззасобів, то на сьогодні в державному реєстрі значиться понад тридцять ефективних і безпечних препаратів, які мають широку сферу застосування. Якщо, за традицією, вдатися до порівняння нашого ринку деззасобів із російським, то, слід визнати, перевага буде не на нашу користь. Однак цей сектор у нас нині бурхливо розвивається, стає цивілізованішим.

— На адресу Міністерства охорони здоров’я висловлювалися зауваження стосовно того, що заходи із запобігання появі й поширенню на території України тяжкого гострого респіраторного синдрому (SARS), а також захворюваності на грип у період епідемії були запізнілими й неефективними. Зокрема йдеться про суму в 10 млн. грн., виділену з резервного фонду державного бюджету в 2003 р. для запобігання SARS.

— Запобіжних протиепідемічних заходів в Україні було вжито ще навесні 2003 р., коли виникла реальна загроза поширення SARS із Азії на європейський та американський континенти. Зокрема запроваджено обмеження щодо пересування, контрольні пости в аеропортах та на вокзалах, розгорнуто підрозділи для можливої госпіталізації хворих. Кошти, виділені з резервного фонду, пішли на закупівлю дезінфікуючих засобів та на придбання обладнання, що дало змогу створити в Україні єдину на сьогодні найсучаснішу лабораторію для діагностики SARS та інших небезпечних інфекцій. Також було придбано засоби індивідуального захисту — спеціальний одяг для медперсоналу, маски тощо. Гадаю, те, що в Україну не було завезено SARS, уже є свідченням результативності роботи санепідслужби.

— А чому був закуплений у великій кількості лише один дезінфікуючий засіб? Він що — найефективніший?

— На думку фахівців, це один із найкращих сучасних хлорвмісних препаратів, що є сьогодні на ринку. Всесвітня організація охорони здоров’я в ситуації з атиповою пневмонією рекомендувала саме препарати, котрі мають у своєму складі хлор. (Препарати, що містять хлор, належать до засобів жорсткої дезінфекції й використовуються для знешкодження найстійкіших збудників інфекцій.) Провідні наукові установи — Інститут гігієни і медичної екології ім. А.Марзєєва АМН України, Інститут токсикології та екогігієни ім. Л. Медведя МОЗ України й Інститут епідеміології та інфекційних захворювань ім. Л. Громашевського АМНУ зупинилися саме на цьому засобі, надавши свої позитивні висновки. Сфера його застосування дуже широка — для побуту, лікувально-профілактичних та комунальних закладів, для знезараження місць громадського користування, транспорту і т. д. До речі, сучасним дезінфектантам властива також миюча активність, тобто їх використовують одночасно для дезінфекції і для миття поверхонь. Препарат застосовується також для передстерилізаційного очищення медичного інструментарію. І, що також важливо, цей засіб вітчизняного виробництва коштує значно дешевше, ніж імпортні аналоги.

— За результатами перевірки Рахункової палати Кабінету міністрів і МОЗ вказано на втрату понад 3 млн. грн. внаслідок того, що для профілактичних щеплень проти грипу було закуплено найдорожчу вакцину.

— З тим, що специфічна профілактика грипу була несвоєчасною і неефективною, не можна погодитися. Ви, мабуть, пригадуєте, як загрозливо стартувала епідемія в Європі. ВООЗ попереджала, що епідемія матиме особливо жорсткий характер. У нас вона передбачалася на кінець 2003 — початок 2004 року. Так воно й сталося.

Профілактика виявилася своєчасною, і про це свідчать результати. Захворюваність у цьогорічний епідемічний період зменшилася майже вдвічі, порівняно з попереднім, а смертність — у чотири рази.

За рахунок централізованих закупівель було придбано майже 200 тис. доз вакцини для груп ризику. Це порівняно невелика кількість, але, враховуючи закупки за кошти місцевих бюджетів та населення, усього було охоплено щепленням проти грипу близько 900 тис. чол.

В Україні для профілактики грипу використовуються препарати кількох західних виробників, а також російська вакцина. Тільки дві вакцини у світі належать до препаратів останнього покоління. Це так звані спліт-вакцини. Було закуплено препарат відомої зарубіжної фірми.

Звичайно, спліт-вакцина дорожча за інші, але вона найкраща у світі і найбезпечніша. Можна було, звісно, закупити за виділені кошти іншу вакцину — більше й дешевше. Але мали б невисоку ефективність імунізації. Спліт-вакцина створює швидкий (уже на сьому добу) й ефективний імунітет до трьох типів вірусу грипу. Це одна з небагатьох вакцин, яка не містить консерванту, а отже не викликає побічних ефектів. Шприц-доза, в якій міститься готовий препарат, — це не просто зручна форма. Спеціальна голка покрита анестезуючою плівкою, отож ін’єкція безболісна (вакцина закуповувалася в основному для дітей). Якщо при використанні препарату в ампулах або флаконах передбачаються його втрати (до 30 відсотків), то в шприц-дозах взагалі відсутнє таке поняття, як розлив вакцини. Застосування вакцини у шприц-дозах — це справді високий рівень проведення імунізації.

Доки ми мислитимемо кількісними, а не якісними категоріями? Зрештою, кому краще за фахівців знати, яка саме вакцина потрібна?

До речі, ні з боку КРУ, ні з боку Генеральної прокуратури, які перевіряли роботу державної санітарної служби, претензій не було.

— Наскільки керована у нас ситуація з інфекціями, що входять до програми імунопрофілактики? Що змінилося в політиці вакцинації?

— У боротьбі з інфекціями, керованими засобами специфічної профілактики, ми досягли певних успіхів. Нам вдалося охопити населення щепленнями на рівні, рекомендованому ВООЗ, тобто не менше 95%. Як свідчить багаторічна світова практика, саме такий рівень охоплення щепленнями, до того ж якісними вакцинами, або, як кажуть фахівці, вакцинами високої імуногенності, дає змогу створити стійкий масовий імунітет. У нас значно поліпшилася ситуація з такими небезпечними інфекційними захворюваннями, як дифтерія, кір, епідемічний паротит, краснуха, кашлюк. З минулого року вакцинуємо всіх новонароджених проти гепатиту В. У результаті через 10 — 15 років матимемо цілу вікову групу захищених від цієї небезпечної інфекції. Оскільки епідситуація з гепатитом В досить складна, у нову редакцію національного календаря профілактичних щеплень пропонуємо ввести й вакцинацію підлітків, а крім того — групи ризику і медичних працівників.

— Науковці вважають, що гепатит С навіть страшніший, ніж СНІД.

— Гепатит С — одне з інфекційних захворювань, що діагностується останніми роками. На жаль, захисту від нього у вигляді вакцини ще немає.

— Торішня ситуація в Житомирі, масштабний спалах гепатиту А в Суходольську влітку 2003-го...

— Вірусний гепатит А — це соціальна хвороба. Для її ліквідації потрібен комплексний підхід.

Минулого року чотири спалахи гепатиту А та спалах ротавірусної інфекції були викликані інфікованою питною водою. Розроблені й затверджені МОЗ України ще в 1996 році нові Державні санітарні правила і норми (СанПіН) щодо вимог до питної води і досі не впроваджено на водоочисних спорудах країни. В цьому документі введено показники, які вказують на рівень очищення води від вірусів. На жаль, з вірусних інфекцій, що можуть передаватися через воду — а це понад 120 збудників, —реєструється лише вірусний гепатит А та частково ротавірусні гастроентерити. Ми і приблизно не уявляємо, якої шкоди це завдає здоров’ю населення, до яких економічних збитків призводить відсутність ефективних технологій водопідготовки. Сьогодні майже 80 % водогінних мереж України функціонує з вичерпаним експлуатаційним ресурсом.

— Окрім усього, в сучасному світі існує проблема біотероризму. Не можна виключати, що завтра з закритих лабораторій не буде випущено щось подібне до SARS. Чи є у нас загальнодержавна стратегія епідемічної безпеки?

— Терористичні акти у світі змушують по-іншому дивитися на проблему забезпечення безпеки населення. Розсилка листів із порошком, що містив збудник сибірки, підтверджує можливість застосування терористами біологічної зброї масового знищення. Реальність загрози біотероризму спонукала до перегляду законодавчої та нормативно-правової бази з метою недопущення надзвичайних ситуацій. Система протиепідемічної безпеки, що діє в Україні, неодноразово пройшла перевірку на ліквідації епідемічних спалахів, в тому числі особливо небезпечних інфекцій, таких як холера, туляремія, сибірка, тяжкий гострий респіраторний синдром (SARS). Отож санітарно-епідеміологічна служба не дрімає.

* * *

Одну з доньок міфологічного Асклепія, в обов’язки якої входило запобігати захворюванням, звали Гігієя (здоров’я). У неї було дві сестри – Панакея (звідси пішло «панацея»), що уособлює зцілення, та Іасо (лікування). Від імені Гігієя, котра славилася своєю привабливістю, походить назва самостійної галузі медицини — гігієни. В умовах реальної загрози епідемій і біотероризму тільки гігієна може стати справжньою панацеєю.