Фармакоекономіка з прикидкою «на око». Безплатний рецепт і фіксовані ціни дадуть змогу змінити порядок забезпечення інсулінами хворих на цукровий діабет

Однією з «найболючіших» статей Державного бюджету України традиційно є охорона здоров’я. Витрати на неї, всупереч обіцянкам численних чиновників і політиків, ледь перевалюють за 2% від ВВП (в останні роки вони становлять 2,2—2,4%) — замість 7%, рекомендованих Всесвітньою організацією охорони здоров’я. При цьому навіть виділені суми витрачаються не згідно з принципами фармакоекономіки, а, як мовиться, з прикидкою «на око».

Найяскравіший приклад того — система забезпечення хворих на цукровий діабет необхідними їм препаратами інсуліну.

Сьогодні для реалізації ліків у країні розроблено велику кількість документів, які регламентують роботу оптових компаній і аптек: це і розміри торгового залу, складу, і показники температурного режиму, кваліфікація провізорів тощо. Однак із інсулінами ситуація принципово інша. Україна — ледь не єдина країна в цивілізованому світі, де діє примітивна, архаїчна і вкрай неефективна схема.

Замовлені областями ліки (найчастіше при цьому не враховуються реальні потреби як щодо кількості, так і щодо асортименту препаратів) надходять особисто лікарям-ендокринологам, зберігаються в них у кабінетах. У результаті лікар-ендокринолог перетворився, образно кажучи, на завідувача складу, який має за накладною прийняти препарати, зберігати їх у холодильнику (про який безперервний холодовий ланцюг може йтися, якщо агрегати ці не завжди справні, а в районах часто відключають електрику!), а потім видавати за відомістю хворим.

Але в обов’язки лікаря аж ніяк не входять функції комірника! Ендокринолог зобов’язаний займатися виключно лікуванням пацієнтів — тим, чого його навчили в медичному виші, і чим займаються його колеги, котрі спеціалізуються на інших захворюваннях.

Коли при цьому врахувати, що в більшості районів лікар-ендокринолог усього один, то можна зрозуміти, яке завантаження він несе, приймаючи хворих, консультуючи в стаціонарі, надаючи допомогу при невідкладних станах. До того ж діабет — далеко не єдине захворювання, що входить у сферу його діяльності. Вести бухгалтерію в такій ситуації означає забирати час у самих пацієнтів.

Якби така ситуація виникла в будь-якій цивілізованій країні світу, то це, природно, викликало б справедливий протест з боку лікарів. Адже за кордоном давним-давно відмовилися від централізованих закупівель і перейшли на рецептурну форму відпускання інсулінів, при якому лікар на підставі обстеження і результатів аналізів виписує пацієнту рецепт на безплатне отримання необхідного препарату, з яким той вирушає в найближчу муніципальну аптеку й отримує ліки.

Найцікавіше, що якийсь час тому подібна система існувала й у нашій країні, але потім, певне, комусь вона видалася невигідною. Справді, значно краще взяти у свої руки фінанси району або області, проводити сумно відомі тендери, які ніколи не були прозорими (через що по всій країні при формально достатньому виділенні коштів на закупівлю інсулінів щороку виникали проблеми, пов’язані з відсутністю потрібних препаратів), й отримували «відкоти». Це зумовлено різким збільшенням використання в лікуванні аналогових інсулінів і лантусу. Хоча дешевше лікування обходиться при закупівлі флаконних форм. Для прикладу: за 2009 рік аналоги і лантус отримували для лікування 11% пацієнтів, на це було витрачено 34% відповідного бюджету.

Середня вартість лікування одного пацієнта в рік (за даними 2009 року) людським інсуліном становить:

2000 грн. — українські флакони; 2500 грн. — українські картриджі; 2600 грн. — імпортні флакони; 3200 грн. — імпортні картриджі; 7200 грн. — імпортні аналоги; 11400 грн. — лантус.

Таким чином, у разі зменшення закупівлі імпортних картриджів, аналогів і лантусу, потребу у фінансуванні можна зменшити на 100 млн. грн. При цьому діти, підлітки і вагітні жінки, які хворіють на цукровий діабет, будуть повністю забезпечені картриджними формами інсуліну.

Питання впровадження рецептурної форми відпускання препаратів інсуліну не терпить зволікання. Необхідно використати напрацювання в цьому питанні попередніх років, а також дуже позитивний досвід Чернігівської та Полтавської областей, у яких рецептурна система відпускання безплатних інсулінів працює вже досить тривалий час.

Перехід на рецептурну систему забезпечення хворих на цукровий діабет обговорюється в нашій країні вже два роки. За цей час було видано низку наказів Міністерства охорони здоров’я України, розроблено проекти наказів стосовно проблемних питань, які заважають упровадженню цієї системи у всій країні. Йдеться, зокрема, про наказ МОЗ України №365 «Про затвердження Порядку ведення реєстру хворих на цукровий діабет» від 28.05.2009 року, наказ МОЗ №356 «Про затвердження протоколів надання медичної допомоги за спеціальністю «Ендокринологія» від 12.05.2009 року. Тривалий час обговорюється проект наказу МОЗ «Про затвердження порядку визначення на конкурсних засадах уповноважених аптечних закладів для відпускання хворим на цукровий діабет препаратів інсуліну».

Мало того, є навіть проект постанови Кабінету міністрів України про впровадження рецептурної форми відпуску інсулінів. До речі, це питання обговорювали ще 15 березня 2008 року на засіданні Громадської ради при МОЗ України і 2 липня того ж року на розширеному засіданні Координаційної ради з питань надання медичної допомоги хворим на цукровий діабет, де було повністю підтримано таку форму відпускання препаратів інсуліну. Але віз, як бачимо, і досі там...

Можливо, справді настав час державі переглянути свої позиції щодо охорони здоров’я, оскільки з кожним роком таке «невтручання» стає дедалі більш невигідним з погляду економіки. Як відомо, досягнення ефекту лікування діабету визначається ступенем компенсації захворювання. У нас же, навіть ті хворі, які користуються дорогими імпортними препаратами, у результаті неефективної економічної політики держави в галузі охорони здоров’я, не досягають потрібної компенсації. А це означає, що в них розвиваються ускладнення, лікування яких обходиться значно дорожче. Згідно із статистикою, інсуліни займають лише 18% у структурі лікування цукрового діабету. Решта — лікування його наслідків. Грамотне використання держфінансування програм забезпечення хворих інсулінами могло б серйозно знизити загальні витрати держави на лікування цього захворювання.

Останнім часом точиться дуже багато дискусій щодо глобальних реформ у галузі, підраховуються витрати, обговорюють можливі вигоди та ризики. Але, можливо, не варто поки що братися за такі масштабні реформи, тим більше що країна сьогодні в складній фінансово-економічній і соціальній ситуації? Можливо, розумніше взятися за реформи, на перший погляд, менш помітні, але які дозволили б істотно підвищити ефективність витрат держави на програми постачання препаратів інсуліну, а отже, й ефективність лікування хворих на цукровий діабет?

Один із можливих шляхів наведення порядку в цій сфері полягає у фіксуванні цін виробника й аптечної націнки. Існуюча досі практика грунтувалася головним чином на обмеженні аптечної націнки, що само по собі не дає хоч якогось значимого ефекту, а в несприятливій економічній ситуації (при зростанні інфляції, курсу валют) практично не впливає на можливість виробників підвищувати ціни. Фіксування ж ціни на препарат виробника, розумна державна політика, яка передбачає систему держзамовлення та реінбурсації (компенсації виробнику витрат, пов’язаних з реалізацією «соціальних» препаратів) у поєднанні з чітким обмеженням націнок в аптеках та рецептурним відпусканням препаратів інсуліну, дасть змогу налагодити чіткий механізм постачання хворих ліками і знизить витрати на лікування хворих на цукровий діабет.

Найбільше від цього, звісно ж, виграє пацієнт, який отримає гарантоване і прогнозоване забезпечення якісними препаратами. У виграші буде і лікар, який позбудеться не властивої йому функції зберігання та відпускання інсулінів. Перехід на таку систему постачання препаратів інсуліну для хворих на цукровий діабет наблизить нас і до світової практики забезпечення населення лікарськими засобами.

Власне, для впровадження такої системи потрібно не так уже й багато. Потрібно почати реалізовувати інсуліни через уповноважені аптечні мережі, які вибираються місцевими органами охорони здоров’я з урахуванням усіх можливостей аптек. Міністерство охорони здоров’я, у свою чергу, має встановити єдину максимальну аптечну націнку і розробити пільгові рецепти суворої звітності та порядок їх використання, а також затвердити базові препарати інсуліну відповідно до вже затверджених протоколів надання медичної допомоги хворим на цукровий діабет.

Поворотним моментом у реалізації нової системи може стати вже цьогорічний держбюджет, у який необхідно внести зміни щодо фінансування комплексної програми «Цукровий діабет», закріпивши створення та впровадження рецептурної форми забезпечення хворих на цукровий діабет препаратами інсуліну.

Дуже хочеться сподіватися, що, розглядаючи бюджет-2010, депутати проявлять здоровий глузд і просте людське співчуття до лікарів і пацієнтів, які через відсутність цивілізованої системи забезпечення ліками втрачають своє здоров’я, а нерідко й саме життя.