Діагноз приватним клінікам поставила прокуратура. «Лікуватимуть» оперативно

Вона розкладає фотографії сина, як пасьянс. Довго дивиться, згадує. На цій — її чубатий хлопчисько світиться від щастя — приніс табель із п’ятірками й одержав у подарунок довгоочікуваний велосипед. А от із батьком у клініці — щойно закінчив операцію. Це була його перша самостійна операція, батько тоді виступав асистентом... Галина Сергіївна перебирає фотографії — скільки щасливих моментів було в житті сина! І в її материнській долі теж. До того дня, коли він вирішив підлікуватися у престижній клініці. Та, власне, це вона разом із батьком умовила його пройти курс лікування — запалення підшлункової залози загрожує багатьма наслідками. Тиждень перебування у окремій палаті коштував чимало — із них, як зі своїх, себто колег, брали 4,5 тисячі доларів, інші пацієнти платили ще більше. Головне, щоб допомогло. Але час минав, а стан Кирила не змінювався. Він страждав мовчки, не хотів засмучувати своїми скаргами рідних, відбувався жартами. На серці Галини Сергіївни немов камінь лежав — і як мати, і як лікар вона відчувала наближення кризи. Наполягала, щоб скликали консиліум, хотіла змінити лікаря. Але чоловік відмовляв: «Вони до нас із розумінням поставилися, а тепер подумають, що ми скандалісти. Ти ж знаєш, як болісно реагують лікарі на зауваження колег».

…Вночі, коли Кирило знепритомнів, його хутенько перевезли в реанімацію міської лікарні. Але там лише руками розвели — такий перитоніт уже не зупинити. Потім, оформляючи документи, лікар бурчав собі під ніс, що приватні клініки знайшли надійний спосіб, як не допускати летальних випадків.

Сумна новина про те, що професорська сім’я втратила єдиного сина, та ще й за таких дивних обставин, швидко облетіла медичний світ. Звісно, всі співчували, допомогли провести Кирила в останню путь, згорьовано похитували головами: «Такий непрофесіоналізм і цинізм не повинні залишатися безкарними!» Батько вважав себе особливо винним, напевно, тому й вирішив подати на клініку до суду — не для того, щоб комусь помститися, а щоб такі горе-спеціалісти не нашкодили іншим пацієнтам. Він це висловив уголос. Коли справа дійшла до судового розгляду, виявилося, що історію хвороби переписано начисто — тут вже й діагноз інший, і лікування адекватне, і посилання на стандарти лікування. Навіть висновок патологоанатома, який міг би пролити світло на цю історію, не змогли одержати ні батько, ні суд. Колеги, які так співчували й підтримували батьків Кирила, осудливо перешіптувалися: «Горе горем, але навіщо ж на своїх до суду подавати?..»

Корпоративність медиків, мабуть, відчув кожен, хто хоч раз намагався довести свою правоту або через суд покарати непрофесіоналів у білих халатах. Про те, що відбувається за стінами клінік, говорять багато і різного. Особливо — приватних клінік. У Києві відомо багато випадків, коли пацієнта тримають у такій клініці доти, доки він «безпечний» для статистики. Тут головне не пропустити кризу — потрібно встигнути перевести його до бюджетної лікарні або виписати додому. Минулої зими так вчинили зі студентом престижного університету — лікували грип (поки могли!), а потім відвезли його додому: «Ваш син ще слабкий, але йде на поправку. Навіщо вам витрачатися на перебування у клініці — вдома він швидше одужає!» Через дві години «швидка» відвезла його в інфекційне відділення, а над ранок хлопець помер. Як потім з’ясувалося — від менінгіту. Літній лікар, завідувач відділенням, який вказав у історії хвороби точний діагноз і те, де й від чого раніше лікували пацієнта, мав багато неприємностей. Але він був упертим — написав запит у міністерство: чи мають право приватні клініки госпіталізувати і лікувати інфекційних хворих? Чи створено в них усі необхідні для цього умови? Незабаром завідувати відділенням поставили іншого доктора. Потім правдошукача і зовсім скоротили.

Звісно, як лікують хворого — правильно чи як доведеться, краще за інших може визначити лікар. Але за неписаними правилами, навіть знаючи про помилки або халатність колеги, він не винесе сміття із хати. Хоч би скільки казали у відвертих розмовах лікарі-бюджетники про те, що їм доводиться «переліковувати» і навіть воскрешати пацієнтів після старань своїх колег із приватних клінік, це так і залишається на рівні чуток у курилці. Взаємовідносини між лікарями бюджетних і приватних клінік найчастіше дуже переплетені. Роботодавцям вигідно запрошувати спеціалістів із державних клінік на півставки. Закон дозволяє їм уникнути відповідальності у разі неприємностей — по-перше, що вимагати від сумісника? По-друге, у будь-який момент із ним можна припинити трудові відносини, пояснивши пацієнту-скаржнику — такий лікар у нас більше не працює. А бюджетники, перебуваючи на голодному пайку, раді будь-якій можливості поповнити сімейну казну. І якщо потім доведеться доліковувати або рятувати у своєму малобюджетному відділенні пацієнта з дорогої клініки, лікар побурчить, але не більше.

Новина про те, що міська прокуратура почала перевірку приватних клінік, розлетілася столицею миттєво. Та, власне, ніхто з цього секрету і не робив. До участі в перевірці правоохоронні органи залучили передусім спеціалістів Головного управління охорони здоров’я Київської міськдержадміністрації (КМДА) і сан­епідслужби. Спочатку всі були «за» — давно, мовляв, час навести лад. Але потім усі змогли переконатися, як чітко спрацьовує принцип корпоративності. Одним словом, перевіряти було непросто з багатьох причин: охорона здоров’я — сфера особлива, тут і лікарська таємниця, і лікарська етика, і честь білого халата. Шкода лише, що цю честь захищали словами, а не справами: у кожній із перевірених приватних клінік було виявлено серйозні порушення.

«Останнім часом до прокуратури надходило багато заяв від киян із приводу низької якості медичних послуг, — коментує результати перевірки начальник відділу захисту майнових прав і свобод громадян прокуратури міста Києва В’ячеслав МАРМИШ. — Відповідно до закону прокурор має право визначати найбільш наболілі проблеми в питаннях стану законності. Ми вважаємо, що це саме та проблема, на яку необхідно звернути увагу. У Києві понад 500 суб’єктів господарювання, які займаються медичною практикою. Для перевірки ми визначили 20. Прийнято вважати, що багато проблем у державних медичних установах пов’язані з недофінансуванням. Приватні клініки в цьому плані перебувають у більш вигідному становищі, тому було важливо визначити, в якому ступені недержавний (приватний) сектор відповідає сучасним вимогам, і чому пацієнти мають так багато претензій.

— Якого профілю клініки потрапили в поле зору прокуратури?

— Різного профілю. Відповідно до ліцензій — це хірургія, гінекологія, кардіологія, терапія, діагностика й інші. Для проведення перевірки задіяли не лише спеціалістів Головного управління охорони здоров’я (ГУОЗ) і сан­епідслужби (СЕС), а й Управління з питань захисту прав споживачів.

— Чому лише споживачів? Адже у нас є громадські організації, котрі захищають права та безпеку пацієнтів. Ви їх запрошували?

— Ми намагалися задіяти громадські організації, давали оголошення у ефірі ТРК «Київ», щоб відгукнулися ті, хто має претензії до якості медичного обслуговування. Але, на жаль, інформація від громадських організацій так і не надійшла, певне, права пацієнтів їх цікавлять не в першу чергу. Або вони не хочуть псувати стосунки з клініками. Зате з нами активно співробітничали спеціалісти Управління з питань захисту прав споживачів і Держінспекції з питань лікарських препаратів.

— Як відреагували в головному управлінні охорони здоров’я КМДА, коли ви їм повідомили про майбутню перевірку, — ідею підтримали чи намагалися пригальмувати?

— Одразу підтримали обома руками — і ГУОЗ, і СЕС.

— Одразу? А коли було виявлено порушення, за які відповідають посадовці цих служб, настрій, звісно, змінився.

— Серед основних порушень — надання послуг, які не були передбачені ліцензією. Крім того — відсутність кваліфікованих лікарів за тими спеціальностями, що були заявлені в ліцензії. До речі, у багатьох випадках були порушення кваліфікаційних і освітніх вимог до персоналу, тобто на лікарських посадах працюють спеціалісти без вищої освіти. Також виявлені випадки відсутності в клініках матеріально-технічної бази, необхідної для надання якісної медичної допомоги.

— Важко навіть уявити, що в столиці примудряються лікувати пацієнтів у клініках стоматології, хірургії чи офтальмології, не маючи відповідного устаткування!

— Було також виявлено випадки застосування лікарських засобів із простроченим терміном придатності, в деяких клініках не було належних умов для зберігання медикаментів. Про яку якість медичних послуг можна казати в таких випадках?!

— Як правило, приватні клініки — сяючий кахель, затишні палати. Або зустрічаються і пристосовані приміщення, до яких має претензії СЕС?

— Під час перевірки, претензії СЕС мала до кожної клініки. Хочу підкреслити, що підставою для видачі ліцензій слугують довідка з ГУОЗ і акт СЕС. От і виходить: якщо управління охорони здоров’я видало довідки, є все необхідне, у тому числі й устаткування, для прийому та лікування пацієнтів, то МОЗ, довіряючи цьому документу, без виїзду на місце і без перевірки видає ліцензію. Міністерство довіряє управлінню охорони здоров’я. Але ж ті, хто готує довідки, мусять знати, під чим підписуються! Після перевірки з’явилися коментарі чиновників ГУОЗ у засобах масової інформації, що половину приватних медустанов потрібно закрити. Даруйте — а хто їм документи видавав? Кримінальні справи ми порушили саме за фактом посадової підробки. Медустанови приватні, але держава має регулювати ці питання. Якщо це приватний сектор і люди платять за послуги гроші, і чималі, то й обслуговування має бути належним. А коли в клініках замість кваліфікованих лікарів працюють медсестри чи в кращому разі ті, хто тільки вчора одержав диплом і не має ані досвіду, ані достатнього рівня знань?..

— Медики скаржаться, що приватну клініку або кабінет дуже складно відкрити — для цього, окрім грошей і часу, потрібне ще й неабияке везіння, а найкраще — гарні зв’язки.

— Взагалі-то цікаво проаналізувати, як у столиці видають ліцензії. Наприклад, у центрі міста є приміщення, що дозволяє надавати лише косметологічні і перукарські послуги — за метражем там нічого більше не розмістиш, я не кажу про інші критерії, а в ліцензії значиться: дерматовенерологія, терапія, кардіологія, акушерство та гінекологія, та ще й ультразвукова діагностика. Цікаво, де і як це все збиралися обладнувати, та ще й людей лікувати?!

— Ще цікавіше — хто і як видавав необхідні довідки. До речі, хто цим більше грішив — стара команда мерії чи нинішня?

— Подібні факти мали місце і за старої влади, і за нової. Ми підготували звіт і документи реагування у порядку, встановленому законом. У результаті перевірок органами прокуратури було порушено чотири кримінальні справи, опротестовано три рішення Міністерства охорони здоров’я про надання ліцензій. Також, відповідно до розпорядження, вирішується питання про анулювання ліцензій ще трьох суб’єктів господарської діяльності, до адміністративної і дисциплінарної відповідальності притягнуто більш як 20 осіб і внесено подання на адресу Міністерства охорони здоров’я. На перший протест із МОЗ уже надійшла відповідь — порушення підтвердилися. Як нам повідомили, на наступному засіданні ліцензійної комісії розглянуть питання про анулювання ліцензії.

Керівники приватних клінік навіть і не намагалися виправдовуватися, деякі просто розводили руками — у нас, мовляв, немає приміщень, але ми й не знали, що є такі вимоги щодо наявності необхідного медобладнання, матеріально-технічного і санітарного стану приміщень. У цьо­му разі набагато важливішим є почути відповіді від контролюючих органів — ГУОЗ і СЕС. Якби перш ніж підписувати довідки, спеціалісти дійсно виїжджали на місця й особисто все перевіряли — площі, устаткування, дипломи, а не записували з чужих слів, усе було б інакше. А так у кожній із перевірених клінік виявлено порушення».

Коли починалася ера приватних медустанов, мабуть, не було такого лікаря чи медсестри, які б не мріяли там працювати. Та й сьогодні приватні клініки приваблюють насамперед високими заробітками — лікар може розраховувати на п’ять тисяч гривень, середній медперсонал одержує вдвічі менше, однак значно більше, ніж у бюджетній лікарні. Проте і умови праці кардинально різняться. У державній лікарні є кому стежити за режимом праці й оплати. А в приватній? Це саме той випадок, коли своя рука — владика! Фахівці, які займаються професійними захворюваннями, зазначають, що в приватних клініках значно вищий рівень «вигоряння» персоналу, значно складніші стосунки в колективі, а звідси — депресії, стреси. Як результат — медичні помилки. У бюджетній лікарні змушені стежити за створенням нормальних умов праці, зобов’язані виплачувати відпускні й надбавки за стаж і шкідливість роботи, оплачувати лікарняні листи. Зрештою, звільнити працівника тільки тому, що він чомусь не подобається начальнику, дуже складно — тут вам і КЗпП, і профком, і профільна асоціація. У приватній клініці питання звільнення — взагалі не питання. Хоча в багатьох випадках, працівник і сам пішов би — було б куди: зміна тієї ж медсестри триває 12 годин, це потогінна система праці. Але найчастіше їм навіть не надають кімнату, де можна переодягтися чи перекусити. Та й як викроїти ті ж десять квадратних метрів для кімнати медперсоналу, якщо в клініці усього 300 кв. метрів, а в ліцензії 54 види послуг?! Чи варто дивуватися, що медсестра не з першого разу потрапляє у вену або забуває поставити крапельницю?

Найбільше скарг від середнього медперсоналу, який трудиться у процедурних, бальнеологічних, фізіотерапевтичних і масажних кабінетах — мало того, що там умови роботи нелегкі і навіть шкідливі, то ще й кількість пацієнтів необмежена. Фахівці стверджують, що керівництво приватних клінік не бере до уваги ні правил трудового розпорядку, затверджених для медустанов, ні функціональних обов’язків персоналу. Що вдієш, для господарів клінік охорона здоров’я — це, по-перше, бізнес. І, по-друге, теж. Тому навіть консиліум зібрати проблема, адже за консультацію світилам — а їх потрібно запросити не менше трьох — потрібно платити! А якщо вони побачать неспроможність лікаря, який лікує? Теж доведеться платити.

У червні медичні університети випустили нову партію спеціалістів — вручення дипломів по телевізору бачила уся країна. Запам’яталася випускниця, яка щасливо всміхаючись у камеру, хвалилася тим, що у неї вже є невеличка клініка. Вона там успішно працює (без диплома, звісно), і на правах хазяйки запрошує своїх однокурсників на роботу.

Боюся, що рожеві окуляри, крізь які довго дивилися на приватні клініки, час знімати. І не тільки пацієнтам, а й тим, хто видає ліцензії. Величезна кількість приватних клінік і кабінетів у столиці не переросла в якість, і навіть конкуренція не зіграла свою роль. Розумію, що багато людей образяться на такі слова. І не погодяться із висновками прокуратури. І доводитимуть, що у нас є клініки не гірші — а іноді й кращі! — за європейські. Охоче вірю. Але не можу зрозуміти, чому можновладці поправляють своє здоров’я не в Києві, а в клініках Німеччини, Іспанії тощо?