Десятка за синдром вигоряння

Останній тиждень народу сильно ікалося. Кілька разів на день його згадували, про нього піклувалися і рятували можновладці — від президента та прем’єр­міністра до просто міністрів і народних депутатів. Згадували, загалом, всує. Тому що обіцяне підвищення мінімальної зарплати і пенсії на мінімальну ж суму — не привід для такого вседержавного галасу. Пара­доксально, але мінімальні пенсії в нашій країні нараховуються не тим, хто уникав трудової повинності чи працював через пень колоду, а насамперед бюджетникам — працівникам сфери освіти, охорони здоров’я, культури. Тобто людям освіченим, інтелігентним. Тим, хто змалку завзято навчався та напружено трудився, прагнучи стати професіоналом. І наївно думав, що робить потрібну країні справу. Власне кажучи, у демократичних державах, де серед пріоритетів — охорона здоров’я та освіта нації, така праця достойно оцінюється, і пенсія не стає синонімом злиденної старості. У нас же працівники бюджетної сфери давно вже стали заручниками байдужої до них держави. Пару років тому ми вже чули про неймовірний — найвищий у Європі — рівень зростання економіки, майже ті самі слова та сама команда повторює й сьогодні. Проте ні тоді, ні нині це жодним чином не відбилося на рівні життя вчителів і бібліотекарів, вихователів дитячих садків, медичних сестер і лікарів.

Наприклад, у не дуже далекому зарубіжжі — у Литві, — коли зіштовхнулися з тим, що в операційних не вистачає анестезіологів, а в реанімації — медичних сестер, і відплив кадрів із лікарень зростає, зарплату підвищили не на 5—10%, а значно вище. У 2004 році лікар у середньому одержував 460 євро на місяць, а медична сестра — 320. Нині зарплата дільничного лікаря — від 800 до 1000 євро, а, скажімо, хірургпочатківець отримує мінімум 1500 євро. Відповідно до держпрограми, до 2015 року зарплата у сфері охорони здоров’я збільшиться в 3,8—4,6 разу. Вона відповідно вплине і на пенсії. А чи багато змінить у долі працівників і пенсіонерів бюджетної сфери та десятка, яку підносять нам як батьківську турботу уряду?

— У нашій галузі працює майже 40 відсотків пенсіонерів, а серед медичних сестер і дільничних лікарів ця цифра ще більша, — розповідає голова ради київської міської профспілки працівників охорони здоров’я Лариса Канаровська. — Я на боці пенсіонерів, якщо їх зачепити — місто залишиться без медичної допомоги. Не від гарного життя вони в такому солідному віці йдуть на роботу, де використовують потогінну систему: на три ділянки — один лікар, при цьому платять йому згідно з наказом міністра охорони здоров’я півтори ставки. Сьогодні, за нашими даними, у столиці не вистачає приблизно тисячі лікарів — передусім дільничних усіх спеціальностей, а також патологоанатомів, фтизіатрів, лікарів-лаборантів, педіатрів — і майже 10 тисяч медичних сестер. Щоправда, бюро з працевлаштування дає заявку усього на 800 ставок. Чому вакансії не показують? Певне, є в цьому якийсь резон. Та завтра картина може бути ще сумнішою. Очевидним став факт, що серед студентів медичних університетів постійно зменшується відсоток юнаків, в аудиторіях навчається дедалі більше дівчат. У Києві чотири медичні коледжі — і там теж юнаки у дефіциті. З часом працюючі пенсіонери, яким нині від 60 до 70 років, підуть спочивати. Хто їх замінить? Чоловіки потрібні передовсім у травматології та загальній хірургії, у кардіохірургії, нейрохірургії та урології, де жінкам, можна сказати, працювати не під силу.

Проте вибір абітурієнтів та їхніх батьків можна зрозуміти. Мало того, що медики — найзлиденніші, вони ще й працюють у жахливих умовах. Особливо це стосується операційних, де концентрація шкідливих речовин найчастіше перевищує гранично допустимий рівень у кілька разів, до того ж там працюють різноманітні монітори та установки, що негативно впливають на самопочуття медперсоналу, який перебуває там по десять, а подеколи і по двадцять годин поспіль. Та хто на це зважає? Ми не раз пропонували Міністерству охорони здоров’я — потрібно диференціювати роботу хірургів, підходити до цього як у західних клініках: коли операція триває понад три години — оплата за неї, як за понаднормову, у подвійному розмірі. Днями ми отримали колективного листа від працівників хірургії однієї з міських клінік, вони просять порадити — як жити хірургам на 700 гривень зарплати в умовах, коли доводиться працювати, ризикуючи дістати від пацієнтів туберкульоз, вірусний гепатит чи ВІЛ-інфекцію. Медики столиці, на жаль, часто стають пацієнтами — 1800 чоловік у нас щодня на лікарняному. Це рівнозначно закриттю двох великих лікарень.

— Чи не забагато?

— Ні, ми перевіряли — лікарняні обгрунтовані. На першому місці — інсульти, потім інфаркти та новоутворення, а на четвертому місці — професійні захворювання (тут цілий список патологій від туберкульозу до вірусного гепатиту). Щороку понад сотню медиків йдуть на інвалідність, але жодний із них не може оформити її як наслідок професійної шкоди. Все це змусило нас звернутися до вчених медуніверситету, почали досліджувати ситуацію, і виявилося, що в наших лікарнях близько 56 відсотків працівників працюють на межі нервового зриву.

— Страшна цифра! Вона напряму пов’язана з кількістю медичних помилок.

— Це збігається з даними Міжнародної організації праці. Як такий лікар чи медична сестра можуть якісно працювати? Ось що має турбувати й державу, і суспільство. Я не раз зверталася до мерії: давайте разом думати і щось змінювати. Ми були в Москві, вивчали їхній досвід — там ввели міську надбавку. Можна зробити солідну надбавку за стаж або за понаднормові, за шкідливість — було б бажання вникнути в проблему, рішення знайшлося би. Правда, вийшло розпорядження про виплату нинішнього року надбавок за стаж, проте грошей із бюджету не виділили.

— За невисокої зарплати й пенсія буде відповідною.

— Найбільшу пенсію, звичайно, мають можливість заробити головні лікарі та їхні заступники, до того ж, крім ставок, вони отримують пристойні премії, зокрема і за економію фонду зарплати. Рядовий медпрацівник може розраховувати лише на мінімальну пенсію. Нині вона «висока» — 500 гривень, ще недавно було 400 і навіть 370. Нам іноді нагадують, що 10 років тому лікарі взагалі ішли на пенсію в 75 гривень, а тепер аж такі гроші отримують.

Великий переполох у наших лікарнях стався, коли під час підготовки бюджету на нинішній рік у проекті з’явилася норма щодо припинення чинності закону про вислугу років під час нарахування пенсії. Дотепер існувало положення: медсестра чи лікар, відпрацювавши у медичній установі 25 років, може піти на пенсію, яку називають частковою. Як правило, медична сестра може розраховувати на 400 гривень. Та поки вона не досягла пенсійного віку, буде отримувати 50% від нарахованої суми, але без права працювати в бюджетній лікарні. Довідавшись про таку перспективу, багато медиків задумалися, і ті, хто мав на це право, поспішили оформити часткову пенсію, поки проект не став законом. На щастя, цю норму не затвердили. Проте в результаті такої «мудрої» пропозиції чимало лікарень залишилися без медичних сестер — лише в Києві 800 чоловік поспішили її оформити. Здебільшого — це досвідчені, кваліфіковані фахівці у віці трохи більше за 40 років, що дозволяє їм влаштуватися на роботу у приватних клініках.

Відплив наростатиме, тим паче що раніше, під час нарахування пенсії хоча б бралися до уваги робота за сумісництвом і премії, отримані до Дня медпрацівника, а тепер й це скасували.

— Багато розмов ведеться навколо накопичувальних внесків до пенсійних фондів.

— Ми вивчали це питання, запрошували на наради фахівців зі страхових компаній і банків. Та опитування засвідчили, що медики сьогодні не готові відкладати гроші ні в державний, ні в комерційний пенсійний фонд. У жодній з наших 400 установ не було випадку, щоб хтось заявив про своє бажання збирати на пенсію у такий спосіб, певне, гіркий досвід з внесками і з трастами всіх навчив. Та й що відкладати з такої зарплати?!

Коли нічого не змінювати в цій ситуації, то незабаром доведеться захищати хворих від медиків, які перебувають в стані депресії, психозу чи професійного вигоряння. Що думають із цього приводу в Міністерстві праці та соціального захисту, які перспективи в бюджетників? — з таким запитанням я звернулася до міністра Михайла Папієва.

— Спитайте в політиків з Верховної Ради, — порадив міністр. — Усі зациклилися тільки на розмірах мінімальної пенсії та зарплати, ніби це розв’яже всі проблеми. У нас чотириста тисяч соціальних працівників, які теж отримують відповідну пенсію та зарплату, отже відплив кадрів не лише в медицині спостерігається.

Так, хоч скільки кажи «пенсійна реформа», а прожити на пенсію неможливо. До того ж чимало фахівців вважають, що за старим законом було набагато простіше робити розрахунки — бралася зарплата за останні 12 місяців, визначалася середньомісячна, а сама пенсія становила 50% від цієї суми. Кожний міг провести ці нескладні розрахунки самостійно й знати, на що він може сподіватися. Була реальна можливість поліпшити результат — узяти додаткове навантаження — півставки, чергування абощо. Та правила помінялися. Нині чимало «молодих» пенсіонерів скаржаться, що й трьох місяців замало, аби зібрати потрібні довідки. А вже розібратися в розрахунках самостійно і зовсім неможливо, що породжує образу та недовіру до тих, хто нараховує пенсії.

— Закон «Про обов’язкове державне пенсійне страхування», з яким ми працюємо третій рік, дозволяє враховувати зарплату за всю трудову діяльність, — пояснює Наталія Танцюра, начальник відділу управління Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва. — Для нарахування потрібно взяти будь-яку п’ятирічку до липня 2000 року на вибір того, хто звернувся до нас із заявою, але обов’язково всі 60 місяців поспіль. Якщо людина працювала в різних організаціях, то з кожної потрібні відповідні довідки, але, підкреслюю, місяці не вибірково рахуються, а лише підряд. Друга ж частина суми пенсії розраховуватиметься з заробітку, який працівник одержував, починаючи з 1 липня 2000 року і до моменту звернення до Пенсійного фонду. Таким чином, у центрі уваги опиняються понад десять років — 60 місяців до середини 2000 року і майже 7 років після. Вся ця зарплата «прокручується» у комп’ютері — триває визначення коефіцієнта заробітку шляхом розподілу зарплати працівника на середній заробіток по народному господарстві за той самий період. Розрахунок досить складний. Потім цей індивідуальний коефіцієнт перемножується на базову зарплату по народному господарству за попередній рік. Якщо людина звертається в нинішньому році, то відповідно має враховуватися базова зарплата за 2006 рік, та вона, на жаль, ще не визначена. А в 2005 році вона становила 735 гривень. Якщо зарплата працівника вища, це позначиться на коефіцієнті по заробітку.

— У багатьох бюджетників, наприклад у медичних сестер чи виховательок дитячих садків, вона, на жаль, майже вдвічі менша.

— Для бюджетників — педагогів і медиків — є ще пенсія за вислугою років. Вона призначається незалежно від віку, але за наявності спеціального стажу не менш ніж 25 років.

— Стажу безперервного? А декретна відпустка як рахується?

— Стаж рахується весь — і декретна відпустка входить, і час навчання, якщо це було на денному відділенні вузу чи училища. Отримувати цю пенсію працівник буде з дня звернення, не чекаючи, поки виповниться 55 або 60 років. Такі пенсіонери мають потім право працювати на будь-який іншій посаді, але не на попередній службі.

— І все-таки — які суми нараховують працівникам охорони здоров’я та освіти?

— Маленькі, які зарплати — такі й пенсії. Ось ми сьогодні нарахували пенсію виховательці дитячого садка — вийшло менше за прожитковий рівень. У такому разі доплачуватимуть до прожиткового мінімуму — до 380 гривень.

— А скільки вийшло?

— 284 гривні.

— Зрозуміло. Чи є можливість за такої методики нарахування якось збільшити собі пенсію? Законним шляхом?

— Оскільки на розмір пенсії впливають зарплата й стаж, то за один рік цього кардинально не зміниш. Безумовно, можна піти на іншу, більш високооплачувану посаду, та з обов’язковою умовою сплати внесків до Пенсійного фонду, про зарплату в конвертах слід забути.

Держава свого часу зреклася бюджетників, майже узаконивши невиплату зарплат, яка могла тривати роками. Фахівці, сховавши дипломи та трудові книжки, нестрункими лавами потягнулися на базари — тоді про пенсії ніхто і не думав, заробити б на шматок хліба. Після цього пропонують рахувати зарплату за 60 місяців та ще й підряд. Хоч як крути, але в розрахунок потрапить і це лихоліття. Боюся, що отримані коефіцієнти гострим серпом пройдуться по надіях на спокійну старість.

І ще один нюанс — у медицині, освіті та культурі працюють здебільшого жінки. А це означає, що в розрахунковий період потрапить і час декретної відпустки, який до минулого року, вважай, не оплачувався. Або двох відпусток. Чи варто після цього дивуватися або обурюватися, побачивши в школі вчительку-пенсіонерку або лікарку дуже поважного віку в лікарському кабінеті? Зрозуміло, чому вони там. Інша річ — як вони виконують свої обов’язки, зважаючи на вік і здоров’я.

З огляду на таку перспективу, чимало працівників безсоромно вважають: поки перебуваєш на роботі, та ще на «дохідному» місці, то саме час збирати конверти і складати їх на чорний день, адже після виходу на пенсію цей струмочок вичерпається. Ті ж, кому за посадою такі «пільги» не призначені, змушені погоджуватися на будь-яку роботу, маючи в кишені пенсійне посвідчення.

— Ви помічали, хто частіше виходить на пенсію за вислугою років — лікарі чи медсестри? — відповіла запитанням на моє запитання Світлана Мартинюк-Гресь, голова Асоціації медичних працівників. — Лікарі, як правило, залишаються, тому що в них «дохідні» місця. А медичні сестри не можуть прожити на свою зарплату, тому оформляють цю пенсію, а потім улаштовуються хто де може — нянькою, доглядальницею, йдуть торгувати на ринок. І це найдосвідченіші, висок­окваліфіковані кадри. Та якщо вони, починаючи з 45 років, не зароблять у такий спосіб собі на чорний день, то, дослужившись до пенсійного віку в лікарні, узагалі будуть на межі жебракування.

— Проте є ж можливість влаштуватися в приватну клініку, де дохід у кілька разів вищий?

— Туди беруть молодих, років до 35. І знаєте чому? Ті, хто справді сумлінно працює, виходжує хворих, вже до сорока років мають чимало проблем із здоров’ям. Я майже двадцять років відпрацювала в онкологічній лікарні й добре знаю, що таке стаціонар із післяопераційними хворими. Там молоді дівчата «зривають» спину, впадаючи за пацієнтами, заробляють алергію через постійний контакт з мийними засобами, вдихають хіміопрепарати, якими обробляють рани і роблять перев’язки. У нас ніхто не вважає такі умови шкідливими. Та до нас у відділення якось приїжджали американські онкологи, і вони були дуже здивовані, побачивши зовсім молодих дівчат на постах. У них, виявляється, в онкологічне відділення приймають медичних сестер старших за віком, які вже мають дітей і не планують народжувати в найближчому майбутньому. Вони регулярно проходять обстеження й одержують додаткові кошти на реабілітацію.

Наші медсестри вже до 40 років мають хронічну втому та синдром вигоряння. Та й як цього уникнути — якщо навантаження часом доходить до 60 (!) хворих на одну медсестру? Їх же катастрофічно не вистачає! Тому одна може чергувати на два поверхи, при цьому зобов’язана зробити 40 ін’єкцій, поставити 25 крапельниць, усім виміряти температуру, зробити перев’язки і ще заповнити гори паперів. А в лікарів, до речі, максимум 15 пацієнтів. У нас давно так склалося: якщо хворий видужав — спасибі лікареві за порятунок. А якщо розпочалися ускладнення чи помер — винна медсестра, не так лікувала, не так колола. Лікарі в стаціонарах перебувають в особливих умовах, тому їх багато чого влаштовує, здається, вони не надто прагнуть змін.

* * *

Часто доводиться чути, що Міністерство освіти зуміло вибити для своїх бюджетників більш високі зарплати, ніж у медиків. Та, як кажуть, хто вам лікар, дорогі ескулапи? Адже педагоги не раз стояли перед Кабміном, вимагаючи до себе уваги, багато чого вони не домоглися, та все-таки. А медики, за словами профспілкових лідерів, дуже консервативні, вони не люблять брати участь у масових акціях. Якщо і трапляється де-небудь голодування або інша акція протесту, колеги її не підтримують. Керівник управління охорони здоров’я однієї з областей якось довірливо сказав: «Я зовсім не переймаюся щодо цього — поки в лікарів халати з кишенями, все буде нормально».

Логічно, хто ж протестує з набитими кишенями? За ідеєю, має протестувати протилежна сторона, та, яка змушена наповняти ці кишені, тобто хворі та їхні родичі. До того ж якість медичної допомоги постійно погіршується як у столиці, так і в глибинці — потік скарг не вщухає. Мама школяра, якого насилу виходили після двостороннього запалення легень, вирішила домагатися справедливості — на її думку, запалення пропустив дільничний лікар, до якого вони не раз зверталися. Він, слухаючи хлопчика, вимагав: дихай — не дихай, але при цьому навіть не вставив у вуха трубочки апарата. Під час розгляду літній лікар відповів: «А навіщо їх уставляти, якщо я однаково нічого не чую? У мене слуховий апарат зламався, а новий купити не можу».

Не переконана, що цього лікаря все-таки відправлять на заслужений відпочинок, найшвидше, переведуть на іншу ділянку — вакансій у дитячій поліклініці досить. Батьки обурені — навіщо потрібний лікар, який не чує пацієнтів? Але ж у нас країна глухих — влада абсолютно не чує ні бюджетників, ні тих, кого вони обслуговують. Тому так гучно й багаторазово повідомляє про своє рішення ощасливити всю країну — десяткою до мінімальної пенсії та зарплати.