Дешевий іноземець з українським паспортом

Автокатастрофа немилосердно розбила життя Андрія В. на дві нерівні частини — на «до» і «після». Важко сказати, що його найбільше приголомшило, — слова лікаря про те, що більше ніколи не зможе ходити, чи усвідомлення того, що він, годувальник сім’ї, відтепер буде її тягарем. На щастя, його родина так не вважала. Виписавшись із лікарні, Андрій потроху звикав до нового життя, з нетерпінням і страхом чекав інвалідного візка — набридло сидіти вдома, хотілося виїхати на вулицю, самому добратися до аптеки, а потім і до дитячого садка, щоб увечері — самому! — забрати дочку додому.

Через півроку він нарешті отримав візок, що сяяв шпицями й важелями. «Хтось познущався з мене, — з досадою каже Андрій. — Як може користуватися важільним візком інвалід з однією рукою?!»

У соцзабезі спочатку обіцяли замінити візок, але потім просто відмахнулися: «Користуйтеся тим, що є! Іншим ще гірше — нинішнього року жодного візка не надійшло...»

І не швидко надійдуть. Цього року держава, точніше — Міністерство праці та соціальної політики, ще не проводила закупівель інвалідних візків. Чиновники, очевидно, вважають, що інвалідам, які не можуть ходити, поспішати вже нікуди — чекали півроку і ще почекають. І нікого не хвилює, що люди без ніг божеволіють від неможливості вибратися за межі своїх чотирьох стін.

Якщо за півроку держава ще не закупила потрібної кількості візків для багатотисячної аудиторії інвалідів, час говорити про дефіцит — чи то візків, чи то уваги та гуманного ставлення до знедолених — дорослих і дітей, яких високопоставлені чиновники делікатно називають людьми з особливими потребами. Що за пристрасті вирують навколо інвалідних візків? Добре відомо, що в Україні понад п’ятдесят підприємств рік у рік випускають не тільки візки, а й інші технічні засоби реабілітації інвалідів. Невже всі вони в один момент перепрофілювалися? Ні, працюють як і працювали, справно платять податки, відрахування в Пенсійний фонд, правда, зарплату робітникам платити нічим — адже товар на складах. Невже в Міністерстві праці та соціальної політики не розуміють, що для невеличких підприємств, віддалених від столиці, це прямий шлях до розорення? Трохи легше триматися на плаву великим багатопрофільним фірмам, хоча ситуація, що сформувалася, дуже б’є й по них також.

— Ще в 1991 році ми взялися за розробку і виготовлення засобів реабілітації для людей з обмеженими функціями руху, — розповідає Станіслав Смаль, президент державної акціонерної холдингової компанії «Артем». — Для реалізації цього важливого, принципово нового для нас завдання було створено спеціалізоване ВАТ завод «Артемзварювання», яке займається серійним виготовленням реабілітаційної техніки та засобів пересування. Сьогодні підприємство серійно виготовляє кілька серій інвалідних візків, уперше в Україні освоєно випуск крісел-каталок з електроприводом. Виробничі потужності та кадровий потенціал дозволяють забезпечити якісними візками всіх наших співвітчизників, які мають проблеми з опорно-руховим апаратом, — запевняє С.Смаль.

Людині, далекій від цієї проблеми, всі візки здаються однаковими — що там особливого? Два колеса, підлокітники, сидіння та спинка. Однак, за словами медиків, інвалідний візок слід підбирати індивідуально, так, як, приміром, ортопедичне взуття чи окуляри.

— Постійне перебування у «не своєму» візку значно погіршує стан здоров’я — підвищується стомлюваність, розвивається сколіоз, з’являються болі у плечовому поясі та руках, — пояснює заслужений лікар України Георгій Джурко. — Індивідуальний підбір візка і засобів реабілітації — процес непростий, однак він забезпечує позитивні результати для пацієнта, який щодня цим користуватиметься впродовж багатьох років. У нашому науково-виробничому центрі «Артеммедмаркет» лікар обстежує кожного хворого, розраховує ширину сидіння та висоту спинки візка, визначає центр ваги, спираючись на антропометричні дані. Ми розробили лист-анкету, куди кожен інвалід може записати свої побажання. Жаль тільки, що соціальні служби підходять до цього формально: за індивідуальними заявками видаються стандартні візки — і тим, у кого вага, наприклад, 60 кілограмів, і тим, хто важить понад сто. Ми їздили по районах і неодноразово бували свідками, що інвалід без руки отримує важільний візок. Формально — заявку виконано, але людина продовжує сидіти в чотирьох стінах. Яка користь від такої дер­жавної турботи й опіки? Хіба що умільці потім використають колеса від цього візка — поставлять їх на велосипед.

— А як можна допомогти в такому випадку?

— Потрібно підібрати візок індивідуально! У такому разі згодився б візок із електроприводом, який, до речі, відмінно себе зарекомендував — ми маємо дуже багато позитивних відгуків. По п’ять-шість років ними користуються без ремонту, єдине, що потрібно, — зарядити або змінити акумулятор. І це при нашій якості доріг! Хочу зазначити, що, розробляючи зазначену модель, конструктори враховували рекомендації лікарів, мабуть тому вона й вийшла такою універсальною. Такий самий ретельний добір і дитячих візків: одна річ, якщо в дитини травма чи параліч, і зов­сім інша — якщо ДЦП, не можна всіх одним аршином міряти, — переконаний Г.Джурко.

Гадаю, багато хто пам’ятає, що за радянських часів наші візки значно програвали імпорт­ним. Як великий дарунок долі тоді сприймалися візки німецької фірми «Майра», що їх високопоставлені чиновники вручали під час акцій, приурочених до міжнародного Дня інвалідів.

— Делегація з Мюнхена подарувала киянам кілька інвалідних візків, ми на них уважно подивилися і зрозуміли, що можемо налагодити серійне виробництво, — розповідає Олександр Качура, Герой України, голова наглядової ради ДАХК «Артем». — Ми потім подружилися з німцями, неодноразово приймали їх у Києві, наші фахівці їздили до Німеччини, переймали секрети технології.

Випуск налагодили швидко — все-таки в нас серйозне виробництво, і база чудова, і кадри підготовлені. Частину комплектуючих ми вирішили закуповувати за кордоном, оскільки від цього залежали експлуатаційні характеристики візків. Ми змогли налагодити випуск 15 моделей візків для дорослих і дітей — вибирати є з чого. Щорічно напередодні Дня інвалідів брали участь у виставці в Українському домі. Пригадую, як представники уряду, Міністерства праці та соціальної політики, розглядаючи наші розробки, раділи, що українські підприємства випускають конкурентоспроможну продукцію. На жаль, сьогодні навіть така гуманітарна продукція, як візки і засоби реабілітації інвалідів, потрапила під удар нечесної конкуренції та корупції, — констатує О.Качура.

У наші дні, щоб завоювати ринок, замало самого тільки вміння випускати якісний продукт. Аби клієнт замовив саме твій візок, він повинен його побачити, посидіти в ньому або хоча б віртуально приміряти його до себе. Заводчанам багато довелося попоїздити містами й райцентрами, щоб продемонструвати продукцію інвалідам, а також працівникам соціальних служб і медикам. Було випущено й розіслано по всій Україні тисячі каталогів із якомога докладнішою інформацією про кожну модель візків. Усі зусилля мали результатом те, що за весь рік було замовлено... один новий візок. Наступного року знадобиться шість. Але коли до зусиль виробників підключилося «народне» радіо, яке поширювало відгуки користувачів, то вже були затребувані 250 візків. Планувалося, що нинішнього року позиції зміцняться — заявок надійшло багато. Але інваліди замість київських отримають візки китайського виробництва — бо так вирішили чиновники, люди з особливими потребами. І особливими можливостями, зрозуміло.

Канули в Лету горезвісні тендери, проте ситуація анітрохи не поліпшилася — дер­жавні закупівлі проклинають і виробники, і ті, хто чекає обіцяних товарів та послуг. Нинішня криза виникла не сама собою — «укочувати» виробників візків почали торік. Тоді не лише в столиці, а й у Кіровограді, Запоріжжі та Львові були дуже здивовані, довідавшись, що тендер виграла нікому не відома фірма, яка позиціювала себе як великого виробника візків, але мала тільки невеличкий офіс і пару столів із комп’ютерами.

— 2006 року ми брали участь у тендері, що його проводив київський відділ соцзабезпечення, — згадує Альберт Устян, голова правління ВАТ завод «Артемзварювання». — Виграла його якась столична фірма, але ми не надали цьому особливого значення, лот був невеличким. Однак подальші події засвідчили, що це була пробна куля, яка, на жаль, дуже вдало проскочила. 2006 року ми продали 6400 візків, а наступного — тільки 2760. І знаєте, чому? Всі плани валилися через корупцію.

— Тепер усе списують на корупцію. Які є підстави стверджувати, що тендер пройшов із порушенням законодавства?

— А як розцінювати той факт, що китайські візки продавалися як українські? Тоді на нашому ринку китайських інвалідних візків узагалі не було! За документами, зрозуміло. «Рацпропозиція» не вирізнялася складнощами — взяли китайський візок, підібрали і скопіювали для нього українську технічну документацію, провели випробування, сертифікацію, а після цього представили його як вітчизняний товар.

— Чому ж змовчали наші виробники? Хіба важко довести факт фальсифікації?

— Було створено фірми-одноденки, які «виробляли» все тільки на папері, із цим потім розбиралися компетентні органи. Торік обігнали передусім тих виробників, котрі виготовляють прості візки, а нинішнього року під удар потрапили буквально всі — уже відомо, що замовлено 25 тисяч китайських візків. Ми не говоритимемо, що китайські візки погані, — вони бувають різної якості, але лихо в тому, що українські чиновники замовляють найдешевші.

— Чиновники стверджують, що умови тендеру були прозорі, але виробників це не влаштовувало, тому вони його проігнорували.

— Прозорість полягала в тому, що умови було виписано так, аби підіграти «своїм» учасникам і дискредитувати чужих. Нинішнього року «своїм» був китайський виробник (точніше — імпортер), а вітчизняним виробникам відвели роль масовки у цьому спектаклі. Після оголошення тендеру ми почали готуватися, заплатили гроші — ця процедура коштує близько 20 тисяч гривень, але виграєш чи ні — ще питання. Був шок, коли ознайомилися з документацією — складена по-новому, з якимись несподіваними семизначними кодами. Що означає кожна цифра — ніхто нам пояснити не міг, за чиєю вказівкою їх ввели — теж залишилося загадкою. Давно затверджено, що кожен візок має свій шифр, який вноситься в усі заявки. А нововведення запровадили потім, аби за кодом заховати серію візка, його функціональні можливості: таким чином можна закупити хоч 20 тисяч абсолютно однакових візків.

До речі, ми не полінувалися, знайшли один із візків, який у 2006 році виграв київський тендер. Фахівці розібрали його й переконалися, що він справді з найдешевших зразків. Чому? Його не можна скласти й відрегулювати — підлокітники та інші деталі намертво приварені, ширина сидіння всіх візків однакова, хоча це неприпустимо, колеса «гуляють»: у них замість підшипників закріплені частинки трубок. Скільки прослужить це диво техніки? Але чиновники, які приймають рішення, заплющують очі на такі «дрібниці», пояснюючи все виключно економічною доцільністю: китайський товар майже на чверть дешевший за вітчизняний.

Але ж ціни на український товар зростають не самі по собі — нам «допомогли» їх підняти, запровадивши мито на комплектуючі, які купуємо за кордоном, і плюс 20% ввізного ПДВ. А готові візки ввозяться вільно, без ПДВ і ввізного мита! Слід узяти до уваги, що українські підприємства створюють робочі місця, платять податки, відрахування до Пенсійного фонду, проводять сервісне обслуговування своєї продукції, рекламують її, удосконалюють, проводять доброчинні акції. На відміну від тих, хто ввозить китайські візки: вони нічого не зробили, щоб привабити споживачів, зацікавити їх своєю продукцією, якої ті ще не бачили й не знають, а вже, виявляється, чекають із розпростертими обіймами. І мільйонами бюджетних гривень на додачу! Та чому ці закупки оплачуватимуться з держбюджету? Якщо це чесна конкуренція — ввозьте товар і торгуйте, але починайте так, як ми всі починали: з одного візка, з вивчення попиту, створення сервісної служби. Постає ще одне запитання: якщо чиновники так прагнуть заощаджувати державні гроші, що відмовляються від вітчизняних товарів, то чому закупки в китайських виробників не робляться безпосередньо? Кому й навіщо знадобилися послуги посередників?

Ми ставили всі ці запитання міністрові праці та соціальної політики, її заступникам і керівникам Фонду захисту інвалідів, але, на жаль, виразних відповідей не почули. За два з половиною місяці, які минули після постанови про скасування тендеру, справа ні на крок не зрушилася. Є заявки з
місць, є візки й інші життєво важливі товари для людей з особливими потребами, є соціальне очікування — а закупівель немає! Чиновники не приховують, що вони з нетерпінням чекають 1 липня, коли набере чинності новий стандарт, відповідно до якого можна закуповувати імпортні візки, а конкретно — китайські, яких ніхто не замовляв. З одного боку — це ігнорування всіх норм моралі стосовно своїх співвітчизників, як інвалідів, так і товаровиробників, а з іншого — гарантує зелене світло китайським візкам.

Ми не перший рік на ринку —люди знають наші товари. І замовляють, незважаючи на те, що чиновники, де тільки можуть, обливають брудом вітчизняні візки, вся надія, мовляв, — на імпортні, на китайські. Ми підтримуємо контакти з громадськими організаціями інвалідів, враховуємо їхні відгуки й зауваження і знаємо, що вони чекають продукцію вітчизняних виробників, але вирішити проблему не можемо, — каже А.Устян.

Не кваптеся звинувачувати виробників, що вони здають свої позиції без боротьби. Вони активно шукають шляхів вирішення проблеми — крім зустрічей із представниками профільного міністерства, було проведено круглі столи спільно з громадськими організаціями інвалідів, відправлено листи президентові України та депутатам Верховної Ради. Однак надто висока ціна питання, аби воно так легко могло вирішитися. Експерти оцінюють ринок інвалідних візків майже в 70 мільйонів гривень, а приплюсуйте сюди ще спеціальні ліжка, стільчики та інші предмети, які потрібні в будь-якій домівці, де живе людина з особливими потребами. За словами І.Марусевича, президента Асоціації інвалідів-спинальників України, ситуація загострилася до краю.

— Сьогодні у нас зареєстровано близько 40 тисяч інвалідів-спинальників. Внаслідок дорожніх аварій щодня до цього списку потрапляють п’ять-сім чоловік. Скільки ж їм доведеться чекати своєї черги, якщо цього року ще не було закуплено жодного візка! Ми добиваємося від вітчизняних виробників, щоб, крім лабораторних випробувань, проводилися експлуатаційні, щоб сервісне обслуговування охоплювало всю Україну, а візки добиралися в індивідуальному порядку. До нас дослухаються, оперативно вирішують багато наших проблем. Нам важко уявити, що буде, коли ринок заполонять китайські візки.

…Проблеми з державними закупівлями вже добряче всім набридли. Ми досі винаходимо велосипед, хоча в багатьох країнах давно прижився простий і ефективний метод забезпечення інвалідів. У європейських країнах, наприклад, визначається сума, яку держава готова витратити на візок, виписується ваучер, і людина робить свій вибір самостійно. Якщо сподобалася остання модель, оснащена технічними новинками, але дорожча, ніж зазначено у ваучері, — за прогрес доведеться доплатити із власної кишені. І уявіть собі — скарг немає. Чому б і нам не впровадити такий метод? Інваліди — за, виробники — теж за. Проти лише чиновники, бо в такому разі вони не зможуть задовольнити свої особливі потреби за бюджетні гроші.