ЧИ ПОТРІБНА НАМ ТАКА СТРАХОВА МЕДИЦИНА?

Витрати населення на медичні послуги і ліки сьогодні можна порівняти з обсягом державного фінансування охорони здоров’я. Про це з посиланням на матеріали досліджень говорять спеціалісти. Водночас слід враховувати, що зниження доступності медичної допомоги призвело до того, що люди рідше звертаються в медустанови і не отримують адекватного лікування. Україна вирізняється високим рівнем смертності населення, зокрема т.зв. надсмертності в працездатному віці. На жаль, в останні роки, попри оптимістичні МОЗівськи звіти, ця сумна тенденція не змінюється в кращий бік.

Система охорони здоров’я сьогодні нагадує стару бабу, котру намагаються представити дівкою. До яких тільки косметичних засобів не вдаються при цьому, результат виходить як у відомій приказці. Жодних кардинальних змін в охороні здоровя за останнє десятиліття так і не сталося. Розпочата ще в першій половині 90-х років реформа охорони здоров’я так і не відбулася. Водночас у функціонуванні галузі помітні суттєві зміни. Різко скоротилася частка витрат на охорону здоров’я в структурі ВВП, зменшилася кількість медичних установ, передусім у сільській місцевості, звичайним явищем стали різного роду легальні і нелегальні побори з хворих тощо. Внаслідок хронічної нестачі фінансових коштів занепала не лише матеріальна база галузі (що, зрештою, можна виправити), підірвано моральні підвалини лікарської професії (що воістину трагічно). Все це дає підставу людям, небайдужим до долі вітчизняної охорони здоров’я і своїх співвітчизників, називати становище в галузі катастрофічним і докладати зусилля для того, щоб змінити його на краще.

В умовах, коли державне фінансування охорони здоров’я не перевищує 40—50% від потреб, єдино реальний шлях подолання кризи в галузі багато хто вбачає у впровадженні медичного страхування. До речі, цього року можна було б відзначити своєрідний ювілей: десять років тому було підготовлено проект закону про страхову медицину. Проте в подальшому ця ідея не знайшла свого розвитку — одні народні обранці з парламентської трибуни до хрипоти відстоювали право на безкоштовну медицину, інші вважали страхову (вірніше, бюджетно-страхову) медицину невчасною, посилаючись на тяжке економічне становище в країні, треті дотримувалися позиції, що закон про медичне страхування потрібно приймати невідкладно, а вводити в дію слід поступово. Зрештою, нічого кращого від бюджетно-страхової моделі цивілізований світ не винайшов.

Проект закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування» пройшов два читання у Верховній Раді (у червні 2001 р. і в січні 2002-го) і був відправлений на доробку. Заплановане на осінь винесення його на третє парламентське читання, очевидно, буде відкладено на пізніші терміни. Бо багато хто переконаний, що приймати документ подібної важливості з такою кількістю значеннєвих невизначеностей і протиріч неприпустимо, оскільки це може дискредитувати саму ідею медичного страхування.

Дискусія навколо спірних статей цього законопроекту розгорілася кілька днів тому на Всеукраїнській науково-практичній конференції, присвяченій обговоренню проблем реформування системи охорони здоров’я шляхом упровадження закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування». Примітно, що керівництво МОЗ поставилося до такого серйозного заходу байдуже. Може, тема здалася неактуальною? Чи ж міністра і його підлеглих геть поглинула підготовка чергового пакета постанов і розпоряджень, від кількості яких, як уже зауважено багатьма, якість медичного обслуговування не змінюється?

Добровільно — значить примусово

Як театр починається з вішалки, так і закон починається з назви. У обговорюваного законопроекту, цього не можна не помітити, вона занадто «крута». Учасники конференції вважають, що її необхідно спростити, приміром, залишивши просто «Про медичне страхування». Ну це вже вирішувати законотворцям. Нас як майбутніх суб’єктів загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування (далі це кострубате словосполучення замінимо абревіатурою — ЗМС) і водночас платників страхових зборів цікавлять питання по суті. І головне із них — якщо вже нам доведеться платити ще один податок, то які гарантії, що у разі хвороби ми отримаємо необхідну медичну допомогу і нам не доведеться, як зараз, вступати в незаконні фінансові взаємини з медперсоналом?

Однак про все по порядку. Загальнообов’язковий характер медичного страхування означає, що ним мають бути охоплені усі поголовно — від немовлят до людей похилого віку. Страхові збори стануть ще одним податком, який сплачуватимуть і роботодавці, і ті, хто працює. Конкретні ставки податку з цього виду страхування щорічно будуть затверджуватися Верховною Радою. За непрацюючих — дітей, пенсіонерів та інвалідів сплачуватимуть відповідно органи місцевого самоврядування, Пенсійний й інші фонди соціального страхування.

На думку головного наукового працівника НДІ приватного права і підприємництва Академії правових наук України Ігоря Смоляка, підвищення податкового пресу як на громадян, так і роботодавців, місцеві бюджети в нинішніх умовах призведе до подальшої тінізації економіки, збільшення бюджетних витрат, зловживань у цій сфері. Тому без зниження діючих ставок оподаткування вводити соціальне медичне страхування недоцільно. Одержавлення системи медичного страхування, вважає він, загрожує монопольним малоефективним розподілом і використанням коштів. Застраховані особи і їхні представники (профспілки, об’єднання громадян тощо) фактично усунуті від контролю за діяльністю Фонду медичного страхування.

Проте, переконаний І.Смоляк, соціальне медичне страхування — об’єктивна необхідність. Адже це дає можливість залучити додаткові кошти для фінансування медицини. Однак воно має здійснюватися не примусово, а на основі добровільної згоди всіх суб’єктів соціального медичного страхування. Впроваджувати його слід поетапно, спочатку в регіонах із вищим рівнем виробництва, а також у відомствах, котрі мають відповідні матеріальні можливості. Наприклад, для військових, працівників силових й інших структур, робота яких пов’язана з підвищеним ризиком, медичне страхування може бути обов’язковим, для решти категорій населення воно має бути виключно добровільним.

Ще одна годівничка для чиновників

Досить критична оцінка редакції законопроекту, запропонованого до третього читання, пролунала у виступі керівника медичного напряму СК ЗАТ «Європейський страховий альянс» Олександра Чернова. Зокрема, він стверджує, що «жодних принципових змін, доповнень після критики з боку фахівців, медичної громадськості як першого, так і другого варіанта документа, не відбулося, і від якогось відкритого обговорення документа, внесення принципових поправок у його зміст автори геть відмовилися». Створення будь-якою ціною фонду страхування та забезпечення гарантованого і негайного надходження в нього коштів залишилося головною метою авторів.

Із проекту закону чомусь зник пункт про відповідальність фонду (страховика) як з юридичних, так і з фінансових питань. Вже лише відсутність одного цього пункту робить проект неспроможним, вважає О.Чернов. Пропущено й інші важливі питання, як, наприклад, про взаємодію з медичними установами, про оподаткування коштів, що перераховуються на медичне страхування як фізичними, так і юридичними особами. Таким чином, законопроект у даній редакції не вирішує ніяких питань системи охорони здоров’я та поліпшення якості медичного обслуговування, проблем оплати праці і відповідальності лікарів. «Тому ані населення, ані медики від такого закону нічого не отримають, — резюмує пан Чернов. — Створення фонду і його робота «на себе» була і залишається головною ідеєю проекту».

Настільки ж різка оцінка містилася й у виступі президента Українського медичного страхового бюро, к.м.н. Віктора Нонка, на думку котрого «законопроект по своїй суті не має жодного стосунку до страхування», «при запропонованій системі не зміняться взаємовідносини «лікар — пацієнт», у проекті не враховано інтереси отримувача медичних послуг — громадянина України.

Пан Нонко вважає, що ситуація в охороні здоров’я вимагає невідкладних кардинальних змін і переведення економіки галузі на ринкові відносини. Запропонована концепція такого переведення передбачає багатоканальність фінансування охорони здоров’я та її багатоукладність із трирівневим принципом надання медико-санітарної допомоги: перший рівень — базовий, життєзберігаючий (забезпечується за рахунок бюджетних коштів), другий рівень — основний, здоров’язберігаючий (за рахунок обов’язкового медичного страхування) і третій, сервісний, отримуваний у комерційних медустановах за програмами добровільного медичного страхування (ДМС).

Такою ж, трирівневою, уявляє бюджетно-страхову модель охорони здоров’я в Україні голова правління ЗАТ «Страхова компанія «Київ», член ради директорів корпорації «Страхова група «Гарант» Вадим Загребний. На його думку, передумови для організації запропонованої моделі вже є. Тому якщо з боку держави будуть створені умови — прийняття необхідних законодавчих актів, то вдасться вирішити дуже важливі завдання як у сфері охорони здоров’я, так і в страхуванні. Це — додаткове фінансування охорони здоров’я; надання якісних медичних послуг усім прошаркам населення, надання гарантованої медичної допомоги; забезпечення гарантій із боку страховиків з оплати медичних послуг.

Страховка гарантує?..

Оскільки всі ми — потенційні страхувальники і законослухняні платники страхових зборів (спробуйте лише ухилитися — штраф такий, що мало не буде!), природно, нікому не байдуже, які реальні права у застрахованих осіб. Наприклад, у разі отримання неякісної медичної допомоги. Виявляється, ми можемо звернутися до суду. Але це право і так є в кожного громадянина. А де гарантії того, що власник такої страховки отримає необхідну медичну допомогу у разі захворювання чи травми? Нарешті, враховуються при цьому інтереси медпрацівників чи ж пацієнт, як і раніше, має потрапляти в лікарню лише в платоспроможному стані? На ці запитання знову ж таки в законопроекті не знайти відповідей.

Що зміниться після запровадження ЗМС? Чи вплинуть залучені таким чином додаткові фінансові кошти на якість медичної допомоги? Голова комітету з питань охорони здоров’я, материнства й дитинства Верховної Ради України професор Микола Поліщук переконаний, що без суттєвої реорганізації охорони здоров’я нічого не зміниться.

У ході дискусії голова комітету ВР запитав одного з представників столичної охорони здоров’я, чи дотримуються в київських лікувальних установах стандартів надання медичної допомоги. Той відповів ствердно. «А я так не вважаю», — заперечив йому Микола Охрімович і навів такий випадок. Зателефонували йому недавно з однієї столичної клініки з проханням про консультацію. Два тижні хворому не можуть поставити діагноз. Як виявилося, йому зробили лише загальні аналізи, а необхідне обстеження так і не було проведено. Час згаяно, хворий помер. До речі, він був застрахований.

У даний час у страхових компаній немає реального механізму впливу на поліпшення якості обслуговування в установах охорони здоров’я державної та комунальної форм власності, стверджує заступник голови правління АСК «Укрінмедстрах» Сергій Срібний. Кошти, які переказує страхова компанія за лікування конкретного застрахованого пацієнта на розрахунковий рахунок лікарні, навряд чи потрапляють у зарплату лікаря, середнього та молодшого медперсоналу.

Успішно складаються взаємини страхових компаній лише з приватними клініками. Сьогодні на ринку добровільного медичного страхування працює більш як 60 страхових компаній, які пропонують клієнтам досить широкий спектр послуг. Здебільшого це поліси ДМС із програмами надання амбулаторно-поліклінічної, стаціонарної, швидкої і/або невідкладної медичної допомоги, реабілітаційної, стоматологічної допомоги. Страховики прагнуть залучити й утримати клієнта розмаїттям та якістю послуг. Багато страхових фірм створюють власні асістанські (диспетчерські) центри, від яких залежить своєчасний виклик швидкої і невідкладної медичної допомоги, організація консультацій і госпіталізація в профільні стаціонари. Страхові компанії за допомогою лікарів-експертів контролюють процес лікування і його кінцевий результат.

Природно, багатьох страховиків непокоїть питання про співвідношення в системі медичного страхування ЗМС і ДМС. Учасники обговорення дійшли висновку, що необхідно врахувати інтереси усіх. Головне — не забути при цьому, що є ще й інтереси пересічного громадянина.