Апетитний бізнес на голодних дітях

Далеко не в кожному місті так піклуються про дітей, як у столиці України. Про це свідчать не лише звіти чиновників, а й офіційні документи. Нічого не шкодує міська влада для підростаючого покоління, — навіть скромні шкільні обіди в закладах готують виключно з дорогих продуктів. Рибне філе, яке поставляють у школи, судячи з ціни, не інакше як судак або сьомга — яку ще рибу торік продавали по 57—62 гривні за морожений кілограм?! За філе з курки викладали 42 — 46,5 грн. за кілограм, хоча, за даними міського статуправління, ціна на нього була близько 23 грн. А щоб підсмажити все це до рум’яної шкірочки, використовували олію вартістю 13,5—15,81 грн. , хоча середньостатистична ціна на неї тоді становила 11,40 грн. До речі, кияни і її вважали завищеною, а тому, щоб заощадити, купували олію не в магазинах, а на ринках. Навіть яблука маленьким киянам закуповували найдорожчі — не шкодували віддати від 8 до 12,75 грн. за кілограм, хоча в супермаркетах їх продавали по 5—7 грн., а на гуртових базах, звісно, ще дешевше. Домогосподарки добре знають, що ціна на яйця перескочила десятигривневу межу недавно — напередодні Великодня, однак до шкільних їдалень цей продукт давно поставляють за ціною 9,3—12,45 грн. за десяток: певно, то якісь особливі яйця.

Погодьтеся, з таких дорогих продуктів обід обов’язково має бути смачним і ситним. Чому ж тоді батьки скаржаться на недоїдання дітей? Не секрет, що багато учнів взагалі відмовляються ходити до їдальні, бо їм набридло одноманітне меню — каша та липкі макарони, і це при тому, що список продуктів, які постачають до шкільних їдалень, сягає трьох десятків найменувань.

— У жодному районі столиці не дотримуються норм харчування дітей у навчальних закладах, що передбачені відповідною постановою Кабінету міністрів, — коментує результати перевірки шкіл та дошкільних закладів Олеся Волошина, начальник відділу захисту прав неповнолітніх прокуратури міста Києва. — Спираючись на наукові дані, для кожної вікової категорії визначено норми — скільки повинна дитина щодня вживати білків, вуглеводів та жирів, які продукти мають бути в її меню — молочні, м’ясні, риба, овочі, фрукти. На жаль, цих норм у школах та дошкільних закладів не дотримуються. Ми почали аналізувати — в чому ж причина? І встановили, що головне управління освіти КМДА розраховує кошти, які повинні йти на харчування, однак дає їх не місто, а райони, виходячи з можливостей власних бюджетів. Тому й вартість обідів по місту різна.

— Що найбільше вразило, коли аналізували результати перевірок?

— Те, що все відбувається нецентралізовано, пущено на самоплив. Кожен район по-своєму вирішує питання харчування дітей, залучається дуже багато постачальників продуктів: в одному районі їх може бути один-два, а в Солом’янському — сім чи вісім, у Деснянському районі — взагалі своя специфіка: тут тендери проводять школи. Контролю з боку головного управління освіти — ніякого.

Нагадаю, що два роки тому тижневик «Дзеркало тижня» розповідав про результати перевірки шкільних їдалень прокуратурою. Недоліків і тоді було виявлено чимало, міська влада обіцяла всі їх виправити. Чи відбулися зміни на краще за ці два роки? Безперечно! Правда, дивлячись для кого. У січні 2009 року мер Києва підписав розпорядження, яке дозволяє «встановити граничну торговельну надбавку (націнку) на продукцію громадського харчування, що реалізується в загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах, у розмірі 50% (з урахуванням ПДВ) до вартості сировинного набору...»

У перекладі мовою цифр це означає, що малобюджетний обід для дітей слугує невичерпним джерелом для поповнення бюджету тих фірм, котрі поставляють продукти до їдалень шкіл та дитячих садків. Те ж таки рибне філе, яке постачальник закупив по 26 грн. за кілограм, доки доїхало до школи, подорожчало на 13 грн., а в іншого постачальника ціна підскочила з 37,8 до 56,7 грн. (обидва — Деснянський район). «Набивають» собі ціну і кури: була 22,63, а стала 33,94 грн. за кілограм (Печерський район), купують по 20,64 грн. — віддають по 30, 96 грн. за кілограм (Святошинський район). А найдорожчі кури чомусь водяться виключно у Дарницькому районі, — і де тільки їх купували по 27,35 грн. за кілограм, тоді як більшість районів знайшли цей товар за ціною 15—16,6 грн.? До їдалень, певна річ, вони потрапили вже зі значною надбавкою. Зелене світло, увімкнене міським головою, дозволило більшості постачальників використати націнку за максимумом, накручувати на всьому, навіть на хлібові. Чи не найбільше вдалося вичавити з поставок чаю: при ціні 9,39 грн., зафіксованій статуправлінням, у Голосіївському районі чай реалізовували по 44,98 грн. (закупка по 29,99), у Шевченківському — по 81 грн. (закупка по 54), а в Дарницькому взагалі подавали королівський напій — по 90 грн. (закупка по 79). І спробуй упіймати ділків на гарячому: правила написано так, що не знайдеш конкретики — який продукт, якого гатунку повинні поставляти до шкільних їдалень. Тому й стрибають ціни не лише на чай, а й на масло вершкове, яке підприємці реалізовують за ціною від 30 грн. (Солом’янський район) до 50—53,5 грн. за кілограм (Подільський, Шевченківський, Голосіївський райони). І де гарантія, що найдешевше масло на шкільному бутерброді — це не так зване «легке», що його лікарі не рекомендують включати до дитячого меню?

Узаконені націнки буквально переполовинюють дитяче меню. За словами аудиторів, до вартості гарячих обідів підприємства включають свої витрати, хто які придумає: від заробітної плати та коштів на транспортування до канцелярських товарів, — і такі факти було виявлено під час перевірки.

— Внаслідок включення до вартості гарячих обідів витрат підприємств, які організовують харчування у школах, фактична ціна продуктового набору становить лише 60—75% від загальної його вартості. Відповідно до цього, діти отримують харчування в середньому на 3 гривні, що дає можливість виконати норму харчування приблизно на 51%. Така організація харчування дітей у загальноосвітніх закладах негативно позначається на їхньому здоров’ї, — зазначив Вадим Горан, заступник прокурора
м. Києва.

Перевірка прокуратури виявила ще одне окозамилювання: на папері обід для школярів 1—4 класів коштує від 4,50 грн. (Святошинський, Солом’янський райони) до 5,80 грн. (Голосіївський, Дарницький), а фактична його вартість значно нижча: лише в одному випадку це 4 гривні (в одного з постачальників Голосіївського району), а в інших — на 15—70 копійок менше. Тим часом затверджена норма — 6 гривень 47 копійок ! У поле зору правоохоронних органів потрапили постачальники Дарницького району, в яких «фактична вартість обіду становить 2,91, а інші витрати — 2,90 гривні». Цей рекорд, судячи з результатів перевірки, так і залишився за Дарницею.

— Постачання навчальних закладів продуктами не систематичне. Так, із січня нинішнього року в дитячих садках Деснянського району немає молочних продуктів — молока, сирів м’яких та твердих, — розповідає В’ячеслав Трунов, начальник управління захисту прав та свободи громадян і інтересів держави прокуратури м.Києва. — Аналогічна ситуація в закладах Печерського та Дарницького районів. У школу-дитсадок (ШДС) «Поділля» протягом березня не завозили жодних продуктів, окрім овочів, при цьому морква виявилася гнилою. Стало нормою, що овочів завозять менше, ніж їх замовляють. У Солом’янському районі в дошкільні навчальні заклади №№255, 398, ШДС «Відродження» та загальноосвітні навчальні заклади №№52, 173, 174 норми щодо овочів виконуються на 20—70%, щодо м’яса і м’ясопродуктів — на 15—34%, щодо фруктів і соків — на 35—40%, щодо риби та яєць — на 80%. Аналогічна ситуація майже в усіх закладах Києва, — підсумував В.Трунов.

А як реагує на критичні зауваження правоохоронних органів міська влада? Як завжди. Скаржиться на брак коштів та самостійність районів, на які важко знайти управу. Частка правди в цьому є, про що, зокрема, свідчить і той факт, що кожен район, формуючи бюджет, кошти на харчування виділяє за принципом «скільки не шкода». Так, у 2009 році цю статтю видатків скоротили у Подільському, Святошинському, Оболонському, Дарницькому і Голосіївському районах.

— Кошти виділяються чималі, але їх недостатньо для того, аби якісно організувати харчування дітей, — погоджується з висновками комісії Віра Горюнова, в.о. начальника головного управління освіти і науки КМДА. — Безперечно, головна «чорна діра», в яку зникають кошти, — це надбавка до 50% на ціну продуктів, що їх поставляють до шкіл та дитячих садків. Сьогодні багато організацій беруть участь у тендерах, ми вивчали питання, чи можна створити в місті єдину організацію, котра б цим займалася. Однак сьогодні немає законодавчої бази, яка б дозволила забрати кошти на харчування дітей із районів, а тому централізувати цей процес ми не можемо, посилюватимемо контроль».

Правоохоронці теж за посилення контролю. І за те, щоб не допускати до участі в тендерах фірми, в штаті яких числиться аж... один працівник — директор. За даними прокуратури Дніпровського району, тут тендер несподівано виграв новачок, про якого раніше ніхто не чув. Як можна було покластися на фірму, котра не має ні досвіду діяльності у сфері постачання продуктів до освітянських закладів, ні власних приміщень, ні транспорту, ні працівників? А коли смикнули за ниточку, вона привела до знайомого клубочка — підприємства, яке вже багато років постачає продукти. Стало відомо, що люди, котрі працювали в цій фірмі, потім були оформлені і в новій, тобто у «конкурентів». Чи не тому такі дорогі продукти у шкільних їдальнях, що постачальники безборонно можуть собі дозволити створювати цілий ланцюжок посередників, кожен із яких намагається відбатувати шматок навіть не пирога, а скромного шкільного бутерброда?

— Перевірка виявила чимало проблем і з якістю продуктів, — розповідає Олеся Волошина. — У Дарницькому та Деснянському районах було виявлено продукти харчування із вичерпаним терміном реалізації. Сподіваємося, що какао, термін придатності якого, відповідно до маркування на упаковках, сплив чотири місяці тому, не завдало шкоди дітям, але вершкове масло, термін придатності якого давно вичерпався, могло дуже зашкодити дитячому організму. У тому ж таки Дарницькому районі під час контрольного зважування запіканки зі сметаною було встановлено, що її фактична вага — 105 грамів, хоча порція має важити 155 грамів. Годують дітей і «полегшеними» пиріжками, обкрадаючи кожен на 20 грамів.

— У більшості районів продукти постачають комунальні підприємства «Школяр» або «Шкільне харчування», більшість яких стверджують, що працюють без прибутків, а часто навіть — зі збитками. Це справді так?

— Ще жоден постачальник не відмовився від такої «збиткової» справи. На початку нинішнього року в місті була велика заборгованість із харчування, ми змушені були шукати відповідь — чому? Зрозуміло, що впродовж року ціна на продукти харчування змінюється, впливає інфляція, а тендер проводиться лише один раз на рік. Постачальники намагаються вкластися в заплановану суму, змінюючи меню: м’ясо замінюють рибою, потім рибу замінюють сиром, потім залишаються каші й картопля. При
цьому візьміть до уваги, що тендер проводиться у січні, тож і ціну на овочі-фрукти закладають «зимову» — на черешні, яблука і навіть банани. А постачатимуть їх у дитячі садочки — в червні, коли ціна на сезонні фрукти зовсім інша, ніж та, яка закладалася: на цьому економляться значні кошти.

Крім організації харчування, більшість постачальників тримають у школах буфети, в яких реалізовують свою продукцію — пиріжки, соки, тістечка, солодощі. Але тут теж є багато порушень: у Печерському і Подільському районах у буфетах виявлено продукцію, яку взагалі заборонено до споживання дітьми, бо вона містить штучні барвники, консерванти, підсилювачі смаку. Власне, у багатьох шкільних буфетах міста виявлено чіпси, сухарики, піцу, різні шоколадні батончики та солодощі, які не повинні продаватися в дитячих закладах.

Ще одну проблему варто згадати: у накладних пишуть назву продукту: молоко, масло або м’ясо, — при цьому ніхто не вказує ні жирність, ні гатунок, тому й перевірити, що і за якою ціною завезли на кухню, досить складно. Ось і виходить — привозять кістки, з яких тільки й можна що бульйон зварити, а ціна зазначена як на м’ясо. Яловичина, приміром, поставляється за ціною 51—67 грн. за кілограм, а що насправді в тарілках — запитайте у дітей.

До речі, у багатьох закладах не працюють холодильники та плити. Постає закономірне запитання до СЕС — як здійснюється нагляд? Санслужба повинна перевіряти дитячі заклади двічі на рік, однак з’ясувалося, що, приміром, у Святошинському районі перевірка була всього одна на рік. На що реально може впливати такий контроль?!

Заступник голови КМДА Алла Шлапак вважає ситуацію критичною.

— Сьогодні при підготовці державного бюджету підвищення соціальних стандартів покладено на органи місцевого самоврядування. Але збільшення бюджету ми не очікуємо, бо вилучення з міського до державного бюджету відбувається на рівні минулого року, навіть перевищить торішній на 300 мільйонів гривень. Насамперед це вдарить по харчуванні, хоча на нього потрібна не така вже й велика сума, і її задля здоров’я дітей можна виділити.

Є ще одна проблема. За рахунок міського чи районного бюджету ремонтуються харчоблоки, закуповується обладнання, витрачаються чималі кошти на монтаж, ремонт тощо. Потім приходить приватний підприємець, який виграв тендер, заробляє на школах і дитячих садках собі кошти, проте жодної копійки не платить ні за оренду приміщень та обладнання, ні за ремонт. Це питання досі не врегульоване. Оренда в школі — особлива тема. Що заважає райрадам ухвалити рішення, щоб надходження від оренди на території навчальних закладів спрямовувалися виключно на потреби освіти? Такого рішення немає в жодному районі столиці! Це можна було б як виняток зробити хоча б на 2010 рік і певною мірою поліпшити ситуацію.

Рік тому ми звернулися до райдержадміністрацій із пропозицією включити представників санепідемслужби до тендерних комітетів, — жоден із районів на це не погодився, хоча до 2004 року вони в обов’язковому порядку до цих комітетів входили. Ми перевіряли школи, де було найбільше скарг на постачання продуктів, однак усі постачальники так і залишилися на місці. Що заважає районам скласти чорний список? Потрапив до нього — будеш відсторонений від тендера, це примусило б постачальників ретельніше виконувати свої зобов’язання.

Постійно чуємо нарікання на програму по забезпеченню молоком, соками і пряниками, кажуть, що багато дітей відмовляються від них, продукти пропадають. Давайте визначимо категорії дітей, яким це потрібно в першу чергу, але жодного кроку в цьому напрямі так і не зроблено. Кошти виділяються, продукти закуповуються, і якщо їх діти не споживають, потім той сік і пряник викидають. Хоча давайте говорити щиро — не викидають, а просто відносять до кіоска, який стоїть біля школи. Хто від цього втрачає? Бюджет. І ті діти, яким немає що дома поїсти, для них обід чи полудник у школі — це єдине харчування за весь день.

Пропозицій щодо вдосконалення організації дитячого харчування ми з районів не отримуємо. А днями надійшов лист із Кабінету міністрів за підписом глави уряду із вимогою припинити перевірки протягом навчального року, бо це порушує навчальний процес. І ми зобов’язані виконувати».

Помиляється той, хто думає, нібито постачання продуктів до шкіл та садочків — не бізнес. Криза кризою, однак видатки на організацію харчування дітей у закладах освіти щороку збільшуються, — торік, приміром, було витрачено понад 222, 7 млн. грн. Постачальники постійно перебувають на низькому старті — готуються до нових тендерів, не допускаючи до цього процесу не лише конкурентів, а й представників СЕС та навіть депутатів Київради, про що заявив голова постійної комісії з питань освіти Валерій Пономаренко. Певна річ, формально — тендери готують не підприємці, а влада десяти столичних районів. Щоб зрозуміти їхню позицію, досить одного факту: під час комплексної перевірки було виявлено не сотні, а тисячі випадків порушень та зловживань. І знаєте, хто відповів за всі ті недоліки у дитячому харчуванні столиці? Догану оголосили кухареві шкільної їдальні та комірникові одного з дитячих садків.