ЗНО для інопланетян?

Чи потрібна реформа освіти? Відповідь на це запитання не настільки очевидна, як вважають зацікавлені особи. А щоб переконатися в цьому, спробуйте відповісти на кілька запитань.

Запитання перше. Чи існує корупція в закладах освіти?

З одного боку, «...я підкреслював і буду підкреслювати: корупція як явище існує насамперед у свідомості батьків і самих вступників» (інтерв’ю з міністром освіти С.Ніколаєнком, «ДТ», №24, 2007).

Міністр справді підкреслював це неодноразово. І переконливо доводив: не може бути корупції, наприклад, при вступі до вузу, коли замість того, щоб давати хабара, можна просто вступити на платне відділення. А поточні іспити, на думку С.Ніколаєнка, «проплачує» той, хто не хоче вчитися.

З іншого боку, можна навести численні висловлювання того ж міністра (а також президента країни, різних чиновників), який стверджує дещо прямо протилежне. Наприклад: «Незалежне оцінювання знань випускників… унеможливлює корупційні дії на етапах закінчення школи та вступу до ВНЗ» (із інтерв’ю С.Ніколаєнка, 2006 рік). Питається, як можна «унеможливлювати» явище, котре існує в уяві людей? Як бути з переконливістю аргументів, що їх висловлював сам керівник відомства?

Запитання друге. Який рівень знань учнів?

З одного боку, існують Державна інспекція навчальних закладів МОН України, обласні, міські, районні органи освіти. Одне з основних завдань зазначених організацій — якраз встановити результат діяльності системи освіти, а саме — рівень знань. Так звані зрізи знань регулярно проводять у всіх школах країни. Заклади, котрі пройшли державну акредитацію, видають сертифікати, що мають державну гарантію якості. На жаль, джерела, яке містило б інформацію про результати «зрізів», а також про оцінки в атестатах, немає в природі. Проте аркушик із даними по району я знаходжу в учительській кімнаті свого ліцею регулярно. Що ж до оцінок в атестаті зрілості, то всі знають: ці важливі документи заповнені дуже непоганими оцінками. Сторонній спостерігач, таким чином, має дійти висновку, що проблеми (низького) рівня знань в Україні немає.

З іншого боку, «...на сьогодні в масовій школі освіта з фізики зруйнована, а з математики — перебуває в стадії руйнації» («ДТ», № 40, 2007 р.). Можу з упевненістю підтвердити висновок авторів цитованої статті. Цього року я міг (як експерт районної олімпіади) засвідчити практично цілковиту неспроможність упоратися із завданням: учасники районної олімпіади з фізики здали в переважній більшості чисті аркуші. І це при тому, що самі завдання були на рівні звичайних шкільних задач.

Ідеться не лише про викладання фізики та математики. Оптимізму офіційних результатів, виявляється, ніхто не поділяє. Мало того (як зазначено в уже згаданому інтерв’ю міністра), лише «незалежне оцінювання знань випускників започатковує (!) систему моніторингу якості освітньої діяльності…»...

Питається: чому б не віддати новий інструмент — зовнішнє незалежне оцінювання (ЗНО) в руки державних службовців, котрі, як ми з’ясували, мають встановлювати рівень знань учнів, виконуючи свої посадові обов’язки. А якщо вони нездатні їх виконувати, то замінити їх на здатних…

Запитання третє. Чи існує конкурс при вступі до ВНЗ України?

Автори статті в «ДТ» (№40, 2007 р., «На що спиратиметься шостий технологічний уклад...») повідомили про разючий факт: уперше в історії України провідні фізико-технічні вузи (факультети) не змогли заповнити вакантні місця. Але, питається, яким чином здійснюють набір інші навчальні заклади?

Шановний Д.Бахматюк, автор недавнього виступу в «ДТ» (№1, 2008, «Чи потрібне Україні ЗНО?») зауважив дивну обставину: «В Україні цього року було 448 тисяч випускників старшої школи. На телебаченні промайнула інформація, що студентами ВНЗ стали 500 тисяч осіб. Невже всі випускники шкіл стали студентами ВНЗ?».

Уточнюю. Відповідно до даних, опублікованих Держкомстатом України, 2006/2007 навчального року прийнято до вузів 3—4-го рівнів акредитації 507,7 тис. студентів. При цьому в одному з інтерв’ю міністр освіти сказав, що в нас 70% випускників вступають (подають заяви) до вузів. Державне замовлення становить приблизно 60%. Послуговуючись цією інформацією, легко вирахувати, що практично всі випускники середніх шкіл, які бажають вступити до ВНЗ, мають можливість зайняти оплачувані дер­жавою місця! Хочу зауважити, що, відповідно до тих же даних, у зазначеному навчальному сезоні зараховано ще 151 тис. студентів до ВНЗ 1—2-го рівнів акредитації. Перекрити наявну диспропорцію можуть лише випускники ПТУ (289 тис.), які поголовно рвуться у ВНЗ. Та хіба що інопланетяни (відповідно до даних Держкомстату, частка іноземних студентів невелика). Додам до сказаного, що така диспропорція спостерігається вже не менш як десять років.

Як же так? — здивується читач. Адже той-таки Держкомстат повідомляє про наявність конкурсу на рівні двох абітурієнтів на одне місце.

Якби Держкомстат опублікував загальне число поданих заяв, то з’ясувалося б, що воно перевищує число місць якраз удвічі: річ у тому, що, як відомо, абітурієнти в нас можуть подавати заяви в кілька навчальних закладів одночасно.

Висновок такий. В Україні в цілому конкурс до ВНЗ відсутній. Таким чином виникає проблема надлишку ВНЗ, а не надлишку абітурієнтів. Але тоді з’являється ще одне запитання.

Запитання четверте. Навіщо проводити зовнішнє тестування?

Тестування призначене для того, щоб забезпечити добір найкращих абітурієнтів. А яким може бути добір за відсутності вибору? Який, приміром, сенс у тестуванні з фізики (в умовах відсутності конкурсу і достатніх підтверджень відсутності знань)?

В об’єктивність оцінювання рівня знань із допомогою тестування вірять не всі. Автори вже цитованої статті в «ДТ» стверджують: «Як засвідчили вступні іспити на механіко-математичний факультет і факультет кібернетики КНУ, абітурієнти переважно не підтвердили рівень оцінок із математики, виставлених за результатами незалежного тестування». Аналогічні результати отримано в багатьох ВНЗ (результати «нульових» контрольних робіт з математики).

Як же могло статися таке «непідтвердження»? А дуже просто. За даними, отриманими мною від багатьох учнів і вчителів, які брали участь у ЗНО минулого навчального сезону, жорстких умов тестування дотримувалися не скрізь. І, нагадаю, це відбувалося в умовах, коли оцінка з тестування вирішального значення не мала (можна було піти й «переписати» іспит, отримавши необхідний результат). Чого ж можна очікувати поточного навчального року, коли і масштаби, і відповідальність тестування різко зростуть?

То чи потрібно проводити тестування? Дозволю собі, може, дещо парадоксальне твердження. На мою думку, — обов’язково! І ганебний
15-й пункт у наказі №1172 МОН (який дозволяє вступати до ВНЗ в обхід тестування) слід обов’язково змінити. Але зовсім не для боротьби з корупцією. І не стільки для з’ясовування рівня знань (який можна встановити і точніше, і значно дешевше в інший спосіб). Тестування слід проводити тому, що на сьогодні це єдиний здоровий захід, який проводить МОН за останні десятиріччя. Не виключаю: уникнувши масових порушень правил проведення тестування, можна сподіватися на використання результатів ЗНО для розгортання громадського обговорення проблем освіти. І як результат такого суспільного діалогу можна очікувати позитивних змін у нашій школі.