З ДОСВІДУ НАШИХ СУСІДІВ: МИРНО, ПРИРОДНИМ ШЛЯХОМ

Намагаючись подолати ту або іншу проблему, яка виникає в нашому суспільстві, чиновники й законодавці нерідко вдаються до зарубіжного досвіду. Ми також вирішили подивитися, як розв’язувалося питання про статус державної мови в країнах, де мовна ситуація була трохи подібна до існуючої сьогодні в Україні.

Досить гостро на початку 90-х стояло питання про державну мову в прибалтійських державах. Наскільки змінилася ситуація сьогодні? — поцікавилася кореспондент «ДТ» у Ахті РАЙДАЛА, другого секретаря посольства Естонії в Україні:

— «Хворобливе» ставлення до Росії й російської мови, що мало місце на початку 90-х років, минуло. Зараз проблеми використання російської мови в Естонії немає, немає й політичних сил, котрі могли б домагатися визнання російської мови як другої державної. Є лише громадська організація російських громадян Естонії — це в основному люди похилого віку, які ще намагаються збудити інтерес до теми. В Естонії сьогодні мешкають представники різних національностей, серед котрих 2,5% — українці й 28% — росіяни. Із них людей, що отримали громадянство, — 100 тис. (усе населення країни становить 1 млн. 400 тис.). Але державна мова в країні одна — естонська, і це становище закріплене в законі про мову 1995 року.

— На початку 90-х говорили мало не про дискримінацію за мовною ознакою. Наскільки вільно можна розмовляти російською в сучасній Естонії?

— У будь-якій державній установі відвідувача вислухають як естонською, так і російською. У прикордонних районах існують цілі культурні автономії, де місцева влада може послуговуватися тією мовою, якою говорить більшість населення, зокрема й вести нею документацію. Природно, офіційні документи, адресовані уряду, мають писатися державною мовою.

— Як розв’язується проблема працевлаштування російськомовних громадян?

— Є ціла низка професій, де без знання естонської працювати не можна. Приміром, для лікаря незнання естонської просто небезпечне, адже такий лікар не зрозуміє пацієнта, котрий не знає російську. Але точнісінько такі самі мовні проблеми при прийомі на роботу можуть виникнути й у естонців: є деякі професії, де потрібно знати не лише естонську, а й російську, фінську й навіть англійську. Такі вимоги висувають, скажімо, до продавців, працівників громадського харчування (у нас і меню в ресторанах заповнюється, як правило, трьома-чотирма мовами). З 2000 року в країні діє інтеграційна програма: держава виділяє кошти на те, аби люди, котрі живуть в Естонії, могли вивчити її історію, культуру та мову. У Естонії чимало громадян, які не володіють державною мовою: це люди похилого віку, котрі живуть у країні ще з часів СРСР, і ті, хто одержав громадянство відповідно до закону про реституцію. За цим законом усі, хто мав до війни власність в Естонії, можуть повернути збережене майно й отримати громадянство. Хоча для всіх інших категорій знання мови — одна з умов одержання громадянства. Отож, після закінчення дії інтеграційної програми, з січня 2007 р., той, хто не знає естонської мови й обіймає посаду, де її знання необхідне (приміром, поліцейський), можуть втратити роботу.

— Раніше в Естонії було багато російських шкіл. Наскільки сьогодні реально одержати освіту російською?

— У державних естонських школах російську мову вивчають як будь-яку іншу іноземну: наші діти вже з 1-го класу починають вивчати дві іноземні мови, з яких одна може бути російською. У російських школах (їх залишилося досить, а цього року держава будує ще два нові російські ліцеї) більшість предметів викладається російською мовою. Але після 2007 року таке становище зміниться. Усі загальноосвітні предмети в молодшій і середній школах повинні будуть викладатися естонською мовою (в старших класах мова викладання може бути будь-якою). Випускник кожної школи зобов’язаний володіти державною мовою досконало. При цьому в приватних школах і ліцеях мова викладання може бути будь-якою.

Хотілося б підкреслити: проблеми з вивченням мови виникають в основному в людей старшого покоління. Школярі та студенти вільно спілкуються естонською як на заняттях, так і між собою.

Менш болісно процес становлення державної мови відбувався в Чехії. Ось як прокоментував це Мілош ГРОНЄК, перший секретар посольства Чеської Республіки в Україні:

— Наше суспільство не потребує самостійного закону про державну мову, бо питання про її статус не є пріоритетним. Є кілька законодавчих норм, які визначають її становище — цього цілком досить. Крім того, Чехія дотримується положення Європейської хартії прав національних меншин і мов, де говориться: на території компактного проживання національних меншин — 20% населення — громадяни мають право звертатися до державних органів своєю мовою. У нас таким правом користуються поляки, котрі компактно мешкають у північно-східній Моравії.

Складовою частиною договору про «розлучення» Чехії та Словаччини було положення про чеську та словацьку мови на територіях наших країн. Згідно з цим положенням всі громадяни Словаччини чеського походження й усі громадяни Чехії словацького мають право звертатися до державних органів своєю мовою. Між нашими країнами немає культурного й мовного бар’єра. Люди мають можливість читати ті самі газети, журнали, дивитися телевізійні передачі. Також відновився інтерес і до німецької культури.

— До речі, довгі роки державною мовою в Чехії була німецька. Як тоді вирішили мовну ситуацію?

— До початку VII століття в країні панувала чеська мова, потім розпочалося онімечування й державна мова стала німецькою. Нею розмовляла вся еліта країни як німецького, так і чеського походження. Після скасування кріпосного права (1781 р.) і особливо скасування німецького підданства (1848 р.) розпочалося активне переміщення людей із села до міста. Переселенці приносили і знання чеської мови. Розвиток чеської культури підтримала й велика буржуазія. Отож уже наприкінці XIX століття у використанні чеської мови як державної не було ніякого сумніву, а й задовго до цього всі держслужбовці повинні були володіти двома мовами — німецькою й чеською — незалежно від свого походження.

— Тобто процес становлення державної мови як у XVIII столітті, так і в ХХ проходив мирно та природним шляхом?

— Ясна річ. Цих принципів ми дотримуємося й нині. Не можна нав’язувати ту або іншу мову силою — це може спричинити лише зворотний ефект.

***

Звісно, існують і інші моделі функціонування в суспільстві державної мови. Є приклад Канади, Швейцарії, Фінляндії. Але це високорозвинені країни, які давно пройшли шлях становлення. В України ситуація інша. Державна мова виконує, крім традиційних, функцію національної самоідентифікації як цілої країни, так і окремих громадян — адже довгі роки всіх нас, жителів СРСР, називали росіянами. Наскільки ми шануємо себе, свою історію й культуру, яке місце в світі готуємо собі в майбутньому — багато в чому залежить від ставлення до державної мови.