Мені — 37, і я народився в період «аналогового покоління». Я пам’ятаю, як копирсався у паперових каталогах у бібліотеці, вчив англійську з товстенними словниками, а щоб знайти потрібний термін в підручнику, мусив його погортати.

Технології розвивалися, і я дорослішав разом із ними. Мій племінник уже не може прожити без смартфону і 15 хвилин. Він «гуглить» голосом, учиться користуватися моноколесом на Youtube, замовляє собі кросівки на AliExpress і годинами залипає в TikTok. Від будь-якої інформації в світі його відділяють пару секунд і кілька рухів пальцями.

Ймовірно, ви чули термін digital natives — це люди, яких із пелюшок оточують технології. Саме таким є покоління Z — молодь, якій зараз 15–25 років. Вони ніколи не жили у світі без Інтернету та звикли миттєво отримувати будь-яку інформацію. Вони, скоріше, вийдуть із дому без штанів, аніж без смартфону.

У книзі «Zкономіка» американські дослідники Джейсон Дорсі та Деніс Вілла навели вражаючу статистику: 31% покоління Z почуваються некомфортно, якщо хоча б пів години перебувають без смартфону. 44% «зетів» хоча б раз на тиждень зазирають у телефон уночі, і 29% сидять у смартфонах після опівночі щодня.

Миттєвий доступ до всієї можливої інформації має й зворотний бік. Поколінню Z доводиться боротися зі СДУГ (синдромом дефіциту уваги та гіперактивності) і FOMO (синдромом втрачених можливостей або нав’язливим страхом щось пропустити). Інформаційний шум, постійна зміна трендів, десяток соцмереж, без яких почуваєшся «не в темі», — все це призводить до неврозів і неможливості концентруватися на чомусь навіть хвилину.

Утім, дороги назад уже немає: діджитал-світ із нами всерйоз і назавжди. Якщо сучасна молодь звикла до технологій, освітній процес має піти їй назустріч. Аби оптимізувати та осучаснити освіту для нинішнього покоління, необхідно зрозуміти її потреби та особливості.

Що нам треба знати про покоління Z

Аби зрозуміти, як надихнути на навчання сучасних двадцятирічних, варто враховувати деякі ознаки покоління:

— Волелюбність. Їм треба більше простору та свободи для самореалізації. Інтернет показав, як багато навколо людей зі схожими ідеями та думками, і водночас як багато варіантів ідей і думок може бути. Тому стандартизація — ворог для покоління людей, які бажають хоч якось виокремитися. Дайте їм вибір — теми, формату, способу презентації. Робіть ставку на творчі завдання. Аудиторія віддячить вам розмаїттям реалізації задуманого.

— Візіонерство. Замість теорії вони надають перевагу практиці, адже теоретичні знання можна отримати і в Google. Тож апелюйте до конкретних кейсів і пропонуйте розв’язати задачі, які зустрічаються у реальному житті. Тому, наприклад, учням можуть не подобатися хімія та фізика, якщо ви не проводите експериментів, а лише розв’язуєте рівняння в зошиті чи вчите теореми. Покажіть на практиці закон тяжіння чи правило буравчика, поясніть, де вони знадобляться їм у реальному житті, і ви отримаєте їхню увагу.

— Азарт відслідкувати прогрес і різні метрики. Фітнес-трекери рахують їхні кроки, фінансові застосунки керують витратами, електронні карти відслідковують переміщення та повідомляють про кількість нових відвіданих місць. Тож підрахунок вивчених слів, пройдених уроків і прочитаних параграфів може їх стимулювати вчити та читати більше. А ще добре працює отримання віртуальних нагород та інші інструменти гейміфікації. Добре слово може забутися, а нагорода залишиться з учнем назавжди.

— Звичка сприймати інформацію візуально: через відео та зображення. Люди сприймають візуальні образи набагато легше, ніж слова. Саме тому більшості людей простіше подивитися фільм, ніж прочитати книгу. Тому створюйте слайди та інфографіки, а ще краще — відеолекції. Так вас точно зацікавлено вислухають.

— «Кліпове мислення». Тобто сприйняття інформації короткими уривками. Людям покоління Z важко довго концентруватися, бо навколо дуже багато тригерів, котрі потребують їхньої уяви. Розбивайте завдання на дрібніші, додавайте у лекції інтерактив та елементи гри. Навчання має бути динамічним — монотонні лекції та довге читання навчальних матеріалів їм зовсім не підходять.

— Манера легко відволікатися та надовго залипати в соцмережах. Звичайно, у сучасному діджитал-світі це відбувається з кожним. Проте якщо переписка з викладачем відбувається у месенджері, додаткові матеріали — у відправлених е-мейлом pdf, а домашнє завдання в кращому випадку робиться у GoogleDocs, увага підлітка розпорошується, і в цьому винна саме ця «система».

Щоб занурити учня у навчання, краще використовувати платформи на кшталт Google Classroom. Це безплатний веб-сервіс, створений задля спрощення передачі файлів між учителями та студентами. У ньому можна обмінюватися завданнями, виконувати їх, спілкуватися з однокласниками та вчителями і вести календар із розкладом. До того ж Google Classroom має мобільний застосунок, який дозволяє робити фотографії та прикріпляти їх до завдань, ділитися файлами з інших додатків і отримувати доступ до інформації навіть офлайн. Учитель може відслідковувати прогрес кожного учня, ставити оцінки та коментувати їх. Сервіс використовують у навчальних закладах як основну освітню платформу. Тобто це водночас і зошит, і щоденник, і ціла купа підручників.

Світ рухається до онлайн-освіти

Завдяки карантинним обмеженням освітяни вже зробили величезний, хоч і вимушений крок назустріч технологіям. Деякі школи опанували сервіси на кшталт Google Classroom і спростили життя як учням, так і вчителям. Проте не всі, тому подекуди дистанційне навчання зводиться до того, що вчитель надсилає у Viber завдання, школяр виконує його в зошиті, фотографує та відправляє викладачу. Це не тільки неефективно, але й відвертає молодь від навчання та псує імідж дистанційної освіти.

Вчителі часто сприймають такий формат навчання скептично, а дарма, — добре організована віддалена освіта може доповнити традиційні уроки та стати реальним спасінням під час пандемії. Не дивно, що світовий ринок онлайн-освіти зростає на 10% щороку, а світові інвестори вкладають мільярди доларів в освітні технології — EdTech.

Так, у Південній Кореї ще 2015 року повністю відмовилися від паперових підручників і створили Virtual Interactive Ubiquitous Book — 3D-підручник із використанням доповненої реальності. У деяких штатах США, наприклад у Каліфорнії та Юті, ще кілька років тому перейшли з паперових підручників на електронні книжки. І добряче зекономили, адже електронний підручник в Америці коштує 4 дол., тоді як паперовий — від 30 до 100 дол. Каліфорнійська влада разом із Google навіть надає безплатний Wi-Fi соціально незахищеним сім’ям, щоб їхні діти мали змогу вчитися онлайн.

2016-го ми створили цифровий інтерактивний підручник з англійської мови. Таких у світі досі кілька десятків. Упродовж року в ньому займається понад 50 тисяч студентів із викладачем по відеозв’язку. І знаєте, що вони найбільше цінують? Викладачам не потрібно вручну виправляти помилки, бо це робиться автоматично. Також їм подобається, що за них уже створено сценарій уроку та набір мультимедійних матеріалів. А студенти задоволені, що виконання вправ схоже на гру, і вони одразу знають, чи правильно відповіли.

Перші кроки в напрямку діджитал-освіти вже зробили і в Україні. Наприклад, «Освіторія» створила гейміфіковану платформу для підготовки до ЗНО, а на EdEra можуть в онлайні навчатися не тільки учні, а й учителі.

Загалом в Україні є близько півсотні стартапів у сфері EdTech. Серед них — платформа для пошуку репетиторів Buki, майданчик для онлайн-курсів Prometheus, навчальна платформа Eduget, сайт для підготовки до ЗНО Besmart, система управління навчанням Clevio academy, клавіатурний тренажер Ratatype та інші.

Цифрові технології у навчанні — не просто вимушений крок у часи карантину, а й те, чого справді вимагає від освітнього процесу покоління Z. Аудиторія наших студентів приблизно на 20% складається із «зетів», і ми помітили, що їм подобається робити все зі смартфону: вивчати нові слова, виконувати домашні завдання, керувати своїм розкладом. Узагалі-то вони цінують свою мобільність і можливість учитися з будь-якої точки світу, але у нинішній ситуації змога не виходити з дому для занять пріоритетніша.

Навчання покоління Z — не необхідність «відбути пари» заради атестата або диплома. Вони хочуть здобувати такі знання та отримувати такі навички, які дійсно знадобляться у подальшій кар’єрі. Отже, нам, освітянам, треба лише зробити крок їм назустріч.