Якби карантину не було, його варто було б вигадати

05 червня, 2020, 11:30 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Як діти обіграли вчителів на карантинних контрольних

Школі довелося вийти з акваріуму, обмеженого її закаменілими стінами, у глобальну мережу й реальний світ, який давно змінився. І тут традиційні зміст знань, формат подання та система перевірки показали всю свою недолугість. Учителі грали на полі дітей і програли.

Традиційні лекції у класах у кращому разі стали лекціями в Zoom. При цьому навряд чи знайдеться вчитель, який не нарікатиме, що в нього в класі немає таких необхідних мультимедійної дошки чи бодай проєктора. Це дозволило б відійти від монотонних лекцій, зробити уроки цікавими. Та не склалося. А на карантині - скільки вчителів скористалися перевагами Zoom? Скільки з них розібралися, що це унікальний інструмент, завдяки якому можна не лише себе чи текстову презентацію показати?

Одна вчителька влаштувала скандал, бо хтось із дітей почав писати погані слова на скрінах підручника, які вона демонструвала дітям під час уроку в Zoom. Крики педагога слухали всі діти класу, включно з батьками. Вчителька, звісно, була не в курсі, що функцію малювання в користувачів можна відключити, можна навіть з'ясувати, хто саме зробив написи. Навіть спробувати поставити у віртуальний куток (бан), як дехто з учителів дозволяє собі це в реалі, але ж тепер не можна: батьки за спиною. Ба більше - чому б не дати учням цікаве завдання, щоб вони не просто "втикали" в монітор і бавились, а й писали щось по суті.

Чи легко дітям, які знають гаджети не гірше, ніж абетку, сидіти мовчки і дивитися на скрін підручника, демонстрований учителькою на екрані? Коли вони знають, що можна тут, а не десь у зошиті, накреслити схему, намалювати картинку, додати відповіді? Знайома мама третьокласниці розповіла, як їхня вчителька боролася за дисципліну, забороняючи учням навіть торкатися комп'ютера. А коли діти все ж починали малювати на її презентації, припиняла урок. Врешті-решт пояснила батькам, що через погану дисципліну заняття триватиме 15 хвилин: вона прочитає лекцію, а вправи робіть самі.

І на онлайн-уроках, і для "домашки" дітям часто давали завдання конспектувати підручник. Добре, якщо конспект можна було здавати у електронному вигляді, - тоді рятувало просте Ctrl+c, Ctrl+v. А якщо веліли переписувати від руки - скільки ж це забирало часу! Часу, який можна було використати з користю на щось інше, ніж переписування книжки.

"Виконай вправу в зошиті, напиши твір". Причому твори і вправи треба було написати в зошиті, щоб потім зробити фото й переслати вчителю, який його роздрукує і перевірить червоною ручкою (чому не можна було зібрати твори в електронному документі?). Хвала новітнім технологіям! Бо це справді застосування нових технологій в освіті, порівняно з ситуаціями, коли вчителі просили батьків раз на тиждень приносити до школи зошити на перевірку і, "запаковані в кульки, покласти на лавці біля шкільного стадіону о такій-то годині".

Перевірка знань - окрема тема. Учні поставили шах і мат усім намаганням перевірити їх добрими дідівськими методами.

"Вивчіть вірш напам'ять і розкажіть перед камерою!" - вимагає вчитель. О'кей, погоджуються діти. Щоб зняти відео, треба дивитися в екран гаджета - показати, що не підглядаєш у підручник. Але підручник і не потрібен. Тому що на цей самий екран телефону дитина виводить текст вірша й читає його, як із суфлера, доки знімається відео.

"Знайдіть цитати з твору", - дає завдання вчитель на контрольній. Діти, скачавши текст твору, з допомогою функції пошуку за лічені секунди знаходять цитати.

А взагалі, всі домашні завдання давно поділили між собою діти (у старшій школі) і батьки (в молодшій). Обмінюються в чатах результатами і розв'язанням. Тобто гігабайти письмових робіт, висланих і перевірених, - профанація. Марнування часу і одних, і інших. Учителі давали готові завдання з Інтернету, на які учні знаходили готові відповіді там само. Або ж колективне розв'язання, яке рідко відображає рівень знань конкретної дитини. Проте всі ці талмуди дуже годяться для звітності, "як усі добре впоралися з дистанційним навчанням".

Вчителі знали, що діти не пишуть ці роботи самостійно. Однак задавали. Бо впевнені - тим, хто захоче розібратися, пояснять батьки, а кому однаково - його справа, чому тоді вчитель має переживати. Контрольні - перевірка знань, яких не давали. Хоча цілком могли б від цього відмовитися. Але ж ні.

Не знаю, чи отримали діти знання за період карантину. Але впевнена, що вони не багато втратили, недоотримавши. Бо все, чого вони мали навчитися, - це переважно запам'ятати набір фактів, дат, цитат, які вже багато років лежать у вільному доступі в Інтернеті. Тим часом сьогодні стає зрозуміло, що головне в роботі з інформацією - не знати напам'ять, а вміти шукати потрібне.

Правда, були в учнів і численні переваги. Не вставали рано, не добиралися до школи, не страждали від шкільного галасу, на уроках можна було пити, їсти, виходити в туалет, дивитися у вікно. І обійшлися без зауважень з приводу зовнішнього вигляду.

До карантину ще нікому не вдавалося аж так долучити батьків до освіти їхніх дітей. Хочете почути урок - будь ласка. Хочете з'ясувати, що вчать, - ось вам нова тема, пояснюйте. Є питання до оцінювання, - всі роботи письмові, дивіться.

І тут батьки зробили багато відкриттів. Вони розгледіли помилки в підручниках, помилки в запитаннях/варіантах відповідей у тестах, побачили різні оцінки дітям за однакові роботи (а списували ж з одного джерела), послухали пояснення нової теми, якого й самі не зрозуміли.

Не знаю, як виправдовуються батьки, що не пам'ятають матеріалу навіть за 5-й клас. Ось вони це вчили, закінчили школу з високими оцінками, ЗВО… "Навіщо вчили?" - питають діти. Чому забули? Бо в житті не знадобилося? Тоді навіщо нам це вчити? І таким чином мотивація до навчання дитини летить шкереберть. Байки про "треба" розбиваються об реальність, де життя показало - не треба.

Освіта вкотре виваляла в багнюці рештки свого авторитету.

Правда, не вся. Були й школи, які використовують нові засоби, причому не тільки на карантині. Але таких мало, і вони переважно приватні. А більшість показала повну неспроможність. Бо не може підготувати до майбутнього людина, котра навіть у сучасних технологіях не тямить. Не може вважатися носієм знань людина, котра просто ретранслює набір фактів, які можна знайти кількома кліками. Система, побудована на виконанні шаблонних завдань, не вчить мислити. Така система освіти не вписується в сьогодення, не кажучи вже про завтра.

Якби карантину не було, його варто було б вигадати.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Ентер або кнопку нижче відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК