Вузи рубають — дипломи летять

Порівняно, скажімо, із Францією, Україна — це просто світовий центр наукових знань та освіти. Ще б пак: якщо на батьківщині Вольтера лише 80 університетів, то в нас — 347, а всього вузів і технікумів ще більше — 966. Додавши сюди величезну кількість філій, отримаємо повне охоплення населення вищою освітою. Доводиться лише дивуватися, як при такій кількості вузів на тисячу населення ми не перетворилися на найбільш технологічну, розвинену, культурну та освічену націю.

Втім, нічого незрозумілого тут немає: до Сорбонни жоден український вуз не дотягує. Понад те, деякі, з дозволу сказати, університети та інститути, а також добра половина філій — лише досить витратний (за часом і грішми) спосіб купівлі диплома, власник якого може вважати себе людиною з вищою освітою дуже умовно.

Багатьох така ситуація цілком влаштовує: викладачі отримують зарплату, студенти, не особливо напружуючись, — «палітурки», а держава — податки. На жаль, жоден із псевдовузів не вішає на своїх дверях табличку з написом «Продаж дипломів. Дорого», а, навпаки, намагається переконати нас, що дає найкращу освіту «європейського рівня». Погано тільки тим, хто, хоч як це дивно, хотів отримати саме освіту, а витратив намарне дорогий час і гроші.

Боротися з такими «крамничками» держава намагалася, хоч не досить послідовно і без особливих результатів, але постійно. Проте найбільших масштабів цей процес сягнув в останніх півроку, коли вузи та їх філії закриваються «пачками» й абітурієнти, переважно в регіонах, усерйоз побоюються «пролетіти» — не так на іспитах, як із вибором альма-матер.

— Один із найголовніших з-поміж п’яти пріоритетів, які визначило для себе МОН, — розповів міністр освіти та науки Станіслав Ніколаєнко, — це якість і доступність освіти. Результати роботи в плані доступності будуть помітні вже нинішнього року, коли студентами бюджетної форми навчання, тобто за держзамовленням, стане на 15—17 тисяч чоловік більше, ніж торік. Таким чином, ми збільшимо держзамовлення з 38 до 50%.

Що ж до якості одержуваних знань, то, крім низки перетворень у самій системі, ми впритул зайнялися перевіркою всіх вузів на предмет відповідності державним стандартам. Це непроста справа. До речі, цікавий факт. Коли я тільки прийшов у міністерство, мені повідомили, що в країні діє близько 1200 філій різних вузів. Але вже після перших серйозних перевірок багато з них закрилися самі, і тепер їх трохи більше 700.

— Хочете сказати, що всі ці роки в країні діяло, як мінімум, півтисячі закладів, які видавали на цілком законних підставах «липові» дипломи?

— Ну, я б так не сказав. Хоча питання є. Понад те, із цих семисот, за попередніми даними, частина не має ліцензії МОН на право здійснення самостійної освітньої діяльності. Нині ведеться докладний аналіз отриманої інформації. Після її опрацювання вирішуватимемо, що робити з тими навчальними закладами, які працюють за межами правового поля.

— Закривати?

— Два вузи і 52 філії ми в адміністративному порядку вже закрили. Найближчим часом відбудеться чергове засідання Державної акредитаційної комісії, на розгляд якої винесено нову «порцію» навчальних закладів.

— Приватних чи державних?

— І тих, і тих. Скажімо, вузи ми закрили приватні, а серед філій було чимало й державних. Зрозумійте, я не воюю з приватними закладами, я проти неякісної освіти. Тому й підходи до перевірки вузів — будь-якої форми власності — однакові. Тим паче що дипломи своїм випускникам вони видають єдиного державного зразка.

Взагалі, система акредитації, специфічного контролю полягає в наступному. Кожні п’ять років у вуз приїжджають експерти держінспекції й перевіряють стан матеріально-технічної бази наукової роботи, кадровий склад та інші показники. Я запропонував додати нову вимогу: обов’язково робити зріз знань студентів. Після цього всі дискусії на кшталт: «У нашому філіалі хороша підготовка, а його закрили» відпадуть самі по собі.

При цьому інспектування проводитиметься значно частіше. Погодьтеся, приїхавши з перевіркою через п’ять років після видачі ліцензії, інспектори можуть виявити повну відсутність умов для надання якісних знань. Але діти вже п’ять років провчилися, їм час видавати дипломи. Тому вже через рік після початку активної роботи до вузу приїдуть експерти громадської комісії — нині такі створюються на всіх напрямах і в усіх областях. Через два роки — співробітники державної інспекції.

Так можна буде оперативно відстежувати ситуацію у вузах і, за необхідності, вчасно ліквідовувати невідповідні державним стандартам. Взагалі ж, до кінця року, зокрема і з допомогою громадських акредитаційних комісій, ми плануємо перереєструвати всі вищі навчальні заклади країни.

— Рішення про закриття того чи іншого навчального закладу приймалося за результатами перевірки, чи все залежало від наявності державної ліцензії?

— Звичайно, проводилися перевірки. Але давайте говорити відверто. Якщо приїжджає комісія і бачить, що в бібліотеці чи й набереться півсотні книжок, стоїть один поламаний комп’ютер, а двісті студентів навчають у двох кімнатах кілька пенсіонерів, — то чи потрібно витрачати час на подальші перевірки? До того ж якщо ця філія не має ліцензії, тобто нездатна виконати навіть формальних вимог до кадрового складу, матеріально-технічного забезпечення тощо?

— Що тепер робити абітурієнтам — не вступати у філії?

— В умовах прийому до вузів, які вивчає кожен абітурієнт, написано: вступати потрібно лише в ті, які мають ліцензію МОН. Тому, перш ніж подавати документи й складати іспити, не зайве поцікавитися наявністю в навчального закладу такого документа. Найближчим часом ми плануємо запровадити Державний реєстр вищих навчальних закладів — відповідний проект постанови Кабміну вже подано на розгляд у Міністерство юстиції.

Реєстр зробить інформацію про всі навчальні заклади та їхні структурні підрозділи, які законно діють у країні, відкритою для всіх зацікавлених — абітурієнтів, їхніх батьків, роботодавців. Без особливих проблем можна буде з’ясувати, чи має цей навчальний заклад ліцензію, які у нього рівень акредитації і, що сьогодні дуже важливо, ліцензійні обсяги — тобто за якими спеціальностями там можуть навчати студентів. Оскільки нерідко цілком шановані вузи відкривають спеціальності, з яких дати якісну освіту не мають можливості.

Ми також пропонуємо внести зміни в Закон «Про вищу освіту», якими планується встановити більш високі вимоги до створення вузів та видачі ліцензій на право надання освітніх послуг у сфері вищої освіти. Але головним чинником, як мені здається, має стати персональна відповідальність керівника навчального закладу.

— А як бути тим, хто цього літа вступить в інститут, який має усі необхідні ліцензії, а на кінець року виявиться, що його закривають?

— Перерозподілити студентів в інші інститути та університети, які навчають за аналогічними спеціальностями, не дуже складно. Звісно, можливі технічні «накладки», але ми постараємося, щоб жоден студент, який навчався в ліквідованому навчальному закладі, не залишився без освіти.

P.S. Конкретнішу інформацію про те, які саме вузи та філії закрили, отримати в МОН не вдалося. Дивно...